Постанова

від 18.02.2021 по справі 826/11180/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11180/17 Головуючий у І інстанції - Чудак О.М.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 року № 2045793-1305.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що податковим повідомлення-рішенням 28.04.2017 № 2045793-1305 визначено податкове зобов`язання за платежем земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 208,1 кв.м. Позивач зазначає, що він не є ні власником, ні землекористувачем зазначеної земельної ділянки, яка, згідно інформації з офіційних джерел, надана в постійне користування колективному підприємству Київтрактородеталь . При цьому вказував, що він є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує приміщення розташоване на вказаній земельній ділянці виключно для здійснення господарської діяльності, а також є пенсіонером за віком, відтак, нарахування Відповідачем земельного податку за земельну ділянку під таким приміщенням є незаконним.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 28.04.2017 № 2045793-1305.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Позивач, що є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не оформивши у встановленому законом порядку право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, при цьому стверджуючи, що використовує цю ділянку для здійснення власної господарської діяльності, - не позбавлений обов`язку сплачувати податок на землю. При цьому зазначає, що пільги по сплаті земельного податку за використання земельної ділянки під нежитловим приміщенням (його частиною), у тому числі для осіб, які мають статус пенсіонера (за віком) або інвалідність законодавством України не передбачені.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що Відповідачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно нарахування грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб Позивачу, а не КП Київтрактородеталь , який на підставі державного акту та даних Державного земельного кадастру є постійним землекористувачу земельної ділянки за адресом АДРЕСА_1 . Звертає увагу, що Відповідачем не подано витребуваних судом першої інстанції доказів, на підставі яких було розраховане оскаржуване податкове повідомлення- рішення та які мають значення для правильного вирішення справи, а саме нормативно грошової оцінки земельної ділянки та технічного звіту по встановленню меж землекористування за адресом АДРЕСА_1 , який за законом є підставою для обрахунку земельним податком. Крім того зазначає, що використані Відповідачем відомості про земельну ділянку (а саме про її площу), які були використані при обрахунку суми земельного податку носять неофіційний характер, оскільки не підтверджені даними Державного земельного кадастру та належними, достовірними та достатніми доказами.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 65/100 частини нежитлового приміщення № 420 в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 208, 1 кв.м. (частина технічного поверху та підвал).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач 13.12.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за КВЕД, зокрема, 33.13 - ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку Позивач перебуває за основним місцем обліку як платник єдиного податку 3 групи з 01.01.2012.

28.04.2017 Головним управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2045793-1305, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 8 215,41 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач навів наступний розрахунок податкового зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 2045793-1305, а саме: 208,19 х 693, 32 х 2 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1% = 8 215,41 грн., де:

208,19 кв.м. - площа земельної ділянки;

693, 32 - грошова оцінка 1 кв.м. згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23, введено в дію з 01.07.2015 (згідно рішення Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565);

2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 із змінами та доповненнями);

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 №6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 ПК України;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22- 201/2-16 та статті 289 ПК України;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-16 та статті 289 ПК України;

1% - ставка податку відповідно до підпункту 5.3.3.28 пункту 5.3 додатку 3 Положення про плату за землю в місті Києві до Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23.06.2011 зі змінами та доповненнями.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, а свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що у Позивача наявні пільги щодо сплати земельного податку у 2017 році, а проведений Відповідачем розрахунок до податкового зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 2045793-1305 є необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Відповідно до пункту 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-IV.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Отже, у розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб`єкта господарювання.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України визначено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно витягу з реєстру платників єдиного податку місцем провадження господарської діяльності ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

Водночас, матеріали справи не містять доказів використання Позивачем у власній господарській діяльності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище правових норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення, з чим погоджується колегія суддів.

Вказана правова позиція узгоджуються з висновками викладеним у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 826/26308/15 та від 19.06.2020 у справі № 826/11166/16.

Колегія суддів звертає увагу, що стаття 281 ПК України передбачає пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб, а згідно підпункту 281.1.1 пункту 281.1 даної статті від сплати податку звільняються пенсіонери (за віком).

Згідно підпункту 281.2.2 пункту 281.2 статті 281 ПК України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 16.03.2016 року є пенсіонером за віком, відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 .

Згідно наведеного Відповідачем розрахунку податкового зобов`язання площа земельної ділянки, яка взята для обрахунку за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік, складає 208,1 кв.м. або 0,02081 га.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у 2017 році на Позивача розповсюджувалася пільга щодо сплати земельного податку з фізичних осіб, передбачена підпункту 281.1.1 пункту 281.1 статті 281 ПК України, що свідчить про безпідставність нарахування податкового зобов`язання зі сплати земельного податку згідно податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 2045793-1305.

Щодо проведеного Відповідачем розрахунку податкового зобов`язання зі сплати земельного податку, колегія суддів зазначає наступне.

Так, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр":

державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

публічна кадастрова карта (ПКК) - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

У відповідності до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).

За приписами статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податкове зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 2045793-1305 було нараховане Позивачу як користувачу земельної ділянки площею 208,1 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Василя Верховинця, 10.

Проте, Відповідачем при визначенні об`єкта оподаткування не було враховано пропорційної частки прибудинкової території.

Так, згідно даних публічної кадастрової карти та листів Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.09.2017 № 057028-057/К-2560-9584 та від 27.07.2018 № 057028-057/К-1562-3518 будинок за адресою м. Київ, вул. Василя Верховинця, 10, знаходиться на земельній ділянці, обмеженої вулицями Василя Верховинця, Генерала Авдєєнка, Тимофія Строкача у Святошинському районі міста Києва, з кадастровим номером 8000000000:75:272:0006, площею 2.6736 га, яка перебуває у комунальній власності, цільове призначення: землі населених пунктів для будівництва житлових будинків дитячого дошкільного закладу на 90 місць та продовольчого магазину.

Також згідно листів Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.09.2017 № 057028-057/К-2560-9584 та від 27.07.2018 № 057028-057/К-1562-3518 рішенням Київської міської Ради від 03.07.2014 №23/23 (зі змінами) узагальнюючий локальний коефіцієнт щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:272:0006 складає Кл = 1,09.

Разом з цим, Відповідач у розрахунку податкового зобов`язання Позивача зі сплати земельного податку згідно податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 2045793-1305 застосовує локальний коефіцієнт 1,5, посилаючись на рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 № 23/23, яким такий коефіцієнт визначено на рівні 1,09.

Крім того, згідно пункту рішення Київського міської ради від 11.11.1993 № 17 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:272:0006 надано у постійне користування КП Київтрактородеталь для будівництва житлових будинків дитячого дошкільного закладу на 90 місць та продовольчого магазину.

Перебування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:272:0006 у постійному користуванні КП Київтрактородеталь на підставі рішення Київського міської ради від 11.11.1993 № 17 та відсутність у земельному кадастрі земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Василя Верховинця, 10, підтверджується також даними публічної кадастрової карти та листами Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.09.2017 № 057028-057/К-2560-9584 та від 27.07.2018 № 057028-057/К-1562-3518.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру. Проте, здійснений Відповідачем розрахунок було проведено без відповідного визначення площі земельної ділянки, яка є об`єктом оподаткування та локального коефіцієнта, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проведений Відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 2045793-1305 є протиправним та таким що підлягає скасуванню.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко