Постанова

від 19.02.2021 по справі 826/17542/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17542/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМОПОЛІМЕР" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРМОПОЛІМЕР" (далі ТОВ "ТЕРМОПОЛІМЕР" - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.09.2018 №0048951404.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки прийняте відповідачем лише на підставі інформації про його контрагента, при цьому у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано прийняте ГУ ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 25.09.2018 №0048951404 в частині суми податкового зобов`язання у розмірі 10993,00 грн та застосованих штрафних санкцій на суму 2749,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, на підтвердження своєї позиції апелянт зазначає, що відповідно до наявної у ДПС інформації директор контрагента позивача - ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ є фігурантом кримінального провадження, відкритого за фактом фіктивного підприємництва.

Крім того, ОСОБА_1 , яким від імені ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ підписано документи, якими оформлено взаємовідносини з ТОВ "ТЕРМОПОЛІМЕР" вироком Печерського районного суду міста Києва визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.1,2 ст. 205, ч.1,3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Отже, ураховуючи зазначене, первинні документи, що стали підставою для формування податкової звітності, підписані від імені ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ , не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому не можуть посвідчувати факт придбання товарів та послуг.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідній частині.

Крім того, ГУ ДПС у м. Києві заявлене клопотання, в якому заявник просив здійснити заміну сторони у справі на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності, а забезпечення діяльності Державної податкової служби та Державної митної служби у 2018 та 2019 роках здійснюватиметься в межах видатків, передбачених Державній фіскальній службі.

Кабінетом Міністрів України 19.06.2019 прийнято постанову №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", згідно якої, постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві та постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2, у тому числі, Головне управління ДФС у м. Києві реорганізовується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що 01.08.2019 Головного управління ДФС у м. Києві перебуває у стані припинення.

Пунктом 3 Постанови КМ України від 19.06.2019 537 визначено установити, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідача лише щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 19.06.2018 №10119 та відповідно до п.п. 78.1.4 статті 78 ПК України проведено перевірку ТОВ ТЕРМОПОЛІМЕР за результатами якої 04.07.2018 складено акт №651/26-15-14-04-05/38765575 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Астікс (код 40211089) за лютий 2016, березень 2016, з ТОВ Стрендж Сістем (код 40030858) за вересень 2016, жовтень 2016 та з ТОВ Калісто Інтел (код 40993542) за січень 2017 (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 44.1 статті 44, п. 185.1 статті 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200, п. 201.1 статті 201 ПК України в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 188729,00грн., у тому числі за лютий 2016 - 43744грн., березень 2016 - 21911грн., серпень 2016 - 47141грн., вересень 2016 - 48502грн., жовтень 2016 - 16438грн., січень 2017 - 10993грн. та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 15417грн., в тому числі за лютий 2016 - 3063грн., серпень 2016 - 12354грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем 25.07.2018 прийнято податкове повідомлення - рішення №0039361404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 255 183,00грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 204 146,00грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 51037,00грн.

В порядку адміністративного оскарження, податкове повідомлення - рішення скасовано рішенням ДФС України від 20.09.2018 №30464/6/99-99-11-01-01-25 Про результати розгляду скарги в частині встановлених перевіркою порушень по взаємовідносинах з ТОВ Астікс , ТОВ Стрендж Сістем (крім операцій, проведених у жовтні 2016 року) та у відповідній частині застосовані штрафні санкцій.

На підставі рішення ДФС України від 20.09.2018 №30464/6/99-99-11-01-01-25 Про результати розгляду скарги відповідачем 25.09.2018 прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення №0048951404, яким позивачу збільшено грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 34289,00грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 27431,00грн та штрафні санкції - 6858,00грн.

Позивач, уважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов`язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпунктів а , б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частиною другою статті 3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

- повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

- превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення №88).

За вимогами пункту 1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення №88).

Відповідно до п.2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно із п.2.13 Положення №88 керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми, первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Отже, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у січні 2017 року позивач мав взаємовідносини з ТОВ Калісто Інтел (код 40993542), договори, які укладались в усній формі.

На виконання умов договорів були виписані: видаткова накладна №57 від 04.01.2017, податкова накладна №57 від 04.01.2017 та рахунок на оплату №57 від 04.01.2017.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до податкового кредиту за січень 2017 року.

За наслідками проведення перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Калісто Інтел .

Так, контролюючий орган зазначив, що до матеріалів перевірки позивачем не надано товарно-транспортні накладні, також відповідно до єдиного державного реєстру податкових накладних ТОВ Калісто Інтел за перевіряємий період не встановлено придбання послуг по зберіганню ТМЦ, та послуг по транспортуванню ТМЦ, що свідчить про сумнівність здійснення фінансово-господарських операцій, а саме: поставу ТМЦ.

Крім того, відповідно до наявної інформації з ІС Податковий блок засновниками ТОВ Калісто Інтел є ОСОБА_2 із сумою внеску в статутний фонд 500 грн. та ОСОБА_1 із сумою внеску в статутний фонд 500 грн. Крім того, ОСОБА_1 є керівником, головним бухгалтером та особою, яка має право підпису від ТОВ Калісто Інтел .

До Єдиного державного реєстру судових рішень внесено вирок по справі №757/33900/17-к від 17.08.2017, відповідно до якого засновника ТОВ Калісто Інтел ОСОБА_2 визнано винною у вчинені злочину за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

Зазначеним вироком установлено, що у грудні 2016 року, в мережі інтернет ОСОБА_2 познайомилася з чоловіком на ім`я ОСОБА_3 , який в подальшому запропонував їй зареєструвати на своє ім`я підприємство за грошову винагороду у розмірі 300 (триста) гривень.

ОСОБА_2 домовилась з ОСОБА_3 про придбання та перереєстрацію на своє ім`я, як засновника та службової особи підприємства, в органах державної влади юридичних осіб - ТОВ Калісто Інтел (код ЄДРПОУ 40993542), ..., за грошову винагороду, без наміру здійснювати законну господарську діяльність та з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.

При цьому, ОСОБА_2 домовилась про підписання документів для перереєстрації ТОВ Калісто Інтел (код ЄДРПОУ 40993542) та надання цих документів державному реєстратору для державної реєстрації змін до установчих документів юридичних осіб, а також про те, що до діяльності ТОВ Калісто Інтел (код ЄДРПОУ 40993542), не буде мати ніякого відношення, а лише буде рахуватись засновником та службовою особою зазначених підприємств, фінансово-господарською діяльністю з використанням товариств будуть займатись інші особи.

Відповідно вказаним вироком Печерського районного суду міста Києва затверджено угоду від 06.02.2017 між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та обвинуваченою ОСОБА_2 про визнання винуватості ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, та призначено їй узгоджене покарання у виді 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2550грн.

Колегія суддів звертає увагу, що Інформація, що наявна в інформаційних базах даних ДФС, зокрема і в АС Податковий блок відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, як і податкова інформація надана іншими контролюючими органами, зокрема про неможливість проведення перевірки (звірки), носить інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь-які первинні документи платника податків, зокрема контрагента, не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимими та достовірними доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Колегія суддів уважає потрібним зазначити, що при вирішенні податкових спорів необхідно виходити з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо фіктивність відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Здійснення господарської діяльності контрагентом та контрагентами другого порядку по ланцюгу постачання, не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями їх господарювання.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ Калісто Інтел , а твердження податкового органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовано наявними матеріалами справи.

Контролюючим органом також не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання платником податків від його контрагента товарів (робіт, послуг).

Презумпція добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.07.2020, справа №826/6806/17, який має бути врахований судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Як вбачається з копії первинних документів ТОВ Калісто Інтел , а саме: рахунку на оплату від 04.01.2017 №57, видаткової накладної №57 від 04.01.2017, товарно-транспортної накладної №Р57 від 04.01.2017 та податкової накладної №57 від 04.01.2017, вони підписані директором ОСОБА_1 , який з 01.12.2016 є керівником підприємства, а не ОСОБА_2 , яку визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що висновки контролюючого органу про відсутність реальних господарських операцій позивача з його контрагентом, які базуються відомостях про наявність на вироку по справі №757/33900/17-к від 17.08.2017 є безпідставними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати та податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ ТЕРМОПОЛІМЕР підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ Калісто Інтел у спірний період, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про зміст наданих послуг та їхніх учасників і не підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Поряд з тим, відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника, зокрема, вироку по кримінальній справі щодо контрагента позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача з таким контрагентом, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

У той же час, висновки податкового органу, щодо порушення позивачем п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України ґрунтуються виключно на припущеннях щодо відсутності факту здійснення господарських операцій з ТОВ Калісто Інтел , що не відповідає фактичним обставинам.

При цьому колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги стосовно неврахування судом першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, факту наявності вироку Печерського районного суду міста Києва від 17.08.2017 у справі №757/3074/18.

Так, як убачається з вироку в зазначеній справі встановлено, що ОСОБА_1 здійснював незаконну діяльність та підписував документи від імені ТОВ Деймос Плюс , ТОВ Сатурн Глобал , ТОВ Нептун Трейд та ТОВ Медіейшн Компані .

Разом з тим, факт здійснення ОСОБА_1 будь-яких незаконних дій від імені ТОВ Калісто Інтел , зокрема створення такого підприємства без наміру зайняття підприємницькою діяльністю під час розгляду справи №757/3074/18 не встановлено.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується правомірність формування ним податкової звітност на підставі первинних документів, з огляду на встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій та як наслідок дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним і обґрунтовано скасоване судом першої інстанції.

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Замінити у порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко