Постанова

від 16.02.2021 по справі 460/5636/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5636/20 пров. № А/857/479/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.

з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Недашківською К.М. у м. Рівне о 15 год. 39 хв. у справі № 460/5636/20 за адміністративним позовом керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 06.03.2020 року № 35/М Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва Нове будівництво торговельно-офісного центру на АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами моніторингу стану дотримання вимог містобудівного законодавства, встановив те, що Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради наказом № 35/М від 06.03.2020 року затвердило ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Нове будівництво торговельно-офісного центру на АДРЕСА_1 .

Цей наказ, на думку позивача, суперечить вимогам Законів України Про регулювання містобудівної документації , Про основи містобудування , Порядку розроблення містобудівної документації, ДБН В.2.2-15:2019 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення щодо висотності будівлі, недопустимості будівництва офісного центру в межах зони охорони пам`яток та порушує інтерес держави у сфері містобудування.

Позивач вказав, що у цих правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо контролю законності видачі містобудівних умов та обмежень.

Тому, на думку позивача, прокуратура має правові підстави для звернення до суду з цим позовом.

Позиція відповідача у справі зводиться до того, що містобудівні умови та обмежень для проектування об`єкта будівництва Нове будівництво торговельно-офісного центру на АДРЕСА_1 видані на підставі заяви громадянина ОСОБА_1 від 25.02.2020 року до якої надані усі необхідні документи, визначені статтею 29 Закону України Про регулювання містобудівної документації та передпроектні пропозиції об`єкта будівництва, а тому правових підстав для відмови у видачі дозвільного документа не існувало.

Відповідач зазначає, що містобудівні умови та обмеження у повній мірі відповідають Генеральному плату та Плану зонування, враховуючи наміри забудови, щодо граничної висотності будівлі 22 м, в межах зони Ж-5.

Також, відповідач вказує, що позивач жодним чином не довів можливості звернення до суду з таким позовом, оскільки прокурор може звертатися до суду з позовом лише у випадку, коли відповідний контролюючий орган не здійснює повноваження щодо нагляду і контролю у сфері містобудування або неналежно їх здійснює. Доказів того, що відповідного контролюючого органу немає, або він неналежно здійснює свої повноваження, щодо нагляду чи контролю у сфері містобудування, позивач не надав. Просив відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржила Рівненська обласна прокуратура, подавши апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги прокуратура зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову про скасування містобудівних умов та обмежень.

Таку позицію відповідач пояснює тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що об`єкт будівництва знаходиться в зоні Ж-5 з максимальною висотністю будинків 12 метрів, натомість у містобудівних умовах та обмеження передбачено 22 метри. Крім того, об`єкт будівництва знаходиться у зоні охорони пам`яток і має мати композиційну єдність із пам`ятками архітектури, які розташовані у цій зоні.

Також, відповідач вважає, що органом, який вправі здійснювати контроль у сфері містобудування є ДАБІ України, однак, на час звернення з позовом до суду, постановою Кабінету Міністрів України № 219 від 13 березня 2020 року Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України № 553 від 23.05.2011 року Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю .

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 06.03.2020 року № 35/М Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Нове будівництво торговельно-офісного центру на АДРЕСА_1 .

Цим наказом затверджені Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Нове будівництво торговельно-офісного центру на АДРЕСА_1 ; замовник - ОСОБА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:015:0201 має цільове призначення: 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); функціональне призначення (вид використання) - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5607468452020 від 17.02.2020 року - відповідає генплану міста Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 10.12.2003 року № 569 (коригування генерального плану міста Рівного, затверджене рішенням Рівненської міської ради від 11.04.2008 року № 1411) та плану зонування території м. Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 22.12.2011 року № 1421 (зона мішаної багатоквартирної забудови з кількістю поверхів до 9 (історична частина міста) - Ж -5).

03.06.2020 року Рівненська місцева прокуратура ознайомилась із містобудівними умовами та обмеженнями та встановила те, що містобудівні умови та обмеження не відповідають Генеральному плату та Плану зонування, враховуючи наміри забудови, щодо граничної висотності будівлі, в межах зони Ж-5, а також композиційної єдності з пам`яткою архітектури, в межах охоронної зони пам`яток.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржений наказ про затвердження містобудівних умова та обмежень відповідає вимогам чинного законодавства, а прокуратура є немає права на звернення до суду із цим позовом. З огляду на це суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд частково погоджується із вказаним висновком суду з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3-5 стаття 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача..

Отже прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

26 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 912/2385/18 висловила правову позицію щодо представництва прокуратурою у суді інтересів держави.

Відповідно до цієї правової позиції, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду, з підстав, що заява підписана особою, яка немає права її підписувати.

Оцінюючи обставини справи щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється шляхом проведення перевірок.

Частиною 3 статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, відповідно до наведених вище норм, уповноваженим органом, який здійснює державний контроль у сфері архітектурно-будівельної діяльності є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі - Положення).

Підпунктом 6 пункту 4 Положення передбачено, що Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань перевіряє на відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, стандартів і правил рішення, прийняті територіальними органами Держархбудінспекції.

Отже, Держархбудінспекція здійснює державний контроль (нагляд) у сфері архітектурно-будівельної діяльності, зокрема, щодо відповідності містобудівних умов та обмежень будівельними нормам і правилам, містобудівній документації на місцевому рівні.

Тому, апеляційний суд вважає безпідставними твердження прокуратури про те, що орган, який має контролювати додержання вимог законодавства щодо видачі містобудівних умов та обмежень, відсутній.

Вказаний контроль Держархбудінспекція здійснюється шляхом проведення перевірок відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 року № 219 Про оптимізацію органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду утворено Державну інспекцію містобудування України, як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 року № 422 Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду територіальні органи державного-архітектурного контролю ліквідовані.

Водночас Державна архітектурно-будівельна інспекція України ліквідована не була та здійснювала свої функції.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 23.12.2020 року Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду , Державну інспекцію містобудування України ліквідовано та утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, на час подання позову одночасно діяли Державна архітектурно-будівельна інспекція України та новоутворена Державна інспекція архітектури та містобудування України.

При цьому, апеляційний суд відкидає доводи позивача про те, що на час звернення з цим позовом органи архітектурно-будівельного контролю не мали можливості проводити перевірки підконтрольних об`єктів, оскільки Порядок № 553 був зупинений постановою Кабінету Міністрів України № 219 від 13.03.2020 року, зважаючи на те, що порядок здійснення контролю у сфері господарської діяльності поряд із Порядком № 553 регулює Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Апеляційний суд встановив те, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України, яка діяла на момент звернення позивача до суду з цим позовом не проводила перевірки на відповідність містобудівних умов і обмежень будівельним правилам і нормам.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що прокуратура не порушувала перед вказаним вище державним органом питання про проведення перевірки відповідача на предмет законності видачі містобудівних умов і обмежень.

Отже немає підстав вважати, що орган, який вправі проводити контроль діяльності відповідача проявив бездіяльність.

Враховуючи те, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (її територіальні органи) вправі проводити перевірки законності видачі містобудівних умов та обмежень, виносити приписи щодо усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності та притягати до відповідальності винних, у порушенні містобудівних норм і правил, осіб, позивач, на думку апеляційного суду, не дотримався передумов звернення з цим позовом до суду.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що прокуратура не мала підстав для звернення з цим позовом до суду, а тому, адміністративний позов заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури необхідно залишити без розгляду, як такий, що підписаний особою, яка не мала права його підписувати.

Згідно із статтею 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.

Частиною 1 статті 319 КАС України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та адміністративний позов залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 240 КАС України.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 460/5636/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Рівненської обласної прокуратури залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови складений 18.02.2021 року