Постанова

від 18.02.2021 по справі 462/5658/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/5658/20 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/811/3768/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:46

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.

суддів -Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Боровкова Д.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище , в якому просила стягнути з відповідача на її користь 15 000, 00 грн. майнової та 20 000, 00 грн. моральної шкоди. Вимоги мотивувала тим, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі відповідача, вона проживає у вказаному будинку в квартирі АДРЕСА_2 . 09 січня 2020 року, приблизно о 07:35 год., вийшовши з під`їзду будинку, де проживає, на прилеглій до нього території підсковзнулась на неприбраному від льоду тротуарі, впала та отримала травму правої руки. У подальшому їй був встановлений діагноз закритий перелом хірургічної шийки правої плечової кістки з відривом великого горбика. На лікування вона втратила 8 000, 00 грн., а також, витрати на таксі становили 7 000, 00 грн. Крім цього, з вини відповідача їй було нанесено моральну шкоду, оскільки вона тривалий час не могла сама себе обслуговувати та отримала психологічний стрес. В зв`язку з наведеним, просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище на користь ОСОБА_1 8 000, 00 грн. майнової шкоди та 10 000, 00 грн. моральної шкоди.

У решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто з Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище в дохід держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач - Державний навчального заклад Львівське вище професійне художнє училище оскаржив таке в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено подані докази, а також невірно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушено норми процесуального права.

В обґрунтування вимог покликається на те, що згідно ч.1 ст.1 Закону України Про благоустрій населених пунктів , територія - це сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Пунктом 1.10 Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради №376 від 21.04.2011 року передбачено, що прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актами на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Правила благоустрою м. Львова не наводять поняття прилегла територія , відтак висновок суду першої інстанції, що на відповідача, як балансоутримувача будинку АДРЕСА_1 покладено обов`язки щодо прибирання та утримання в належному стані прилеглої території до вказаного будинку, зокрема і прибирання снігу та льоду є безпідставним. Твердження позивачки про те, що відповідач об`єкти благоустрою не тримав у належному стані, не виконував своїх обов`язків є голослівним та не підтверджене жодними доказами, зокрема, що прибудинкова територія перебуває у власності чи користуванні відповідача, а також докази, які б свідчили, що позивач впала саме в межах вказаної території.

Помилковим є висновок суду, що позивачка підтвердила в якості понесення нею витрат на лікування отриманої травми сплачену грошову суму в розмірі 8 000, 00 грн. Акт про надання послуг від 14.05.2020 року не є розрахунковим документом в розумінні ст. 2 Закону №265/95 Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

Також не погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди, яку суд оцінив в 10 000, 00 грн. Вважає, що такий ґрунтується не на доказах, а є лише припущенням. Стягуючи на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, судом не взято до уваги ту обставину, що позивачка допустила необережність, не врахувавши погодні умови та характер покриття, наявність сходів.

Сам по собі факт наявності шкоди не породжує обов`язку її компенсації, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності. Відсутність хоча б однієї з таких складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, її розмір та факт заподіяння її саме відповідачем внаслідок його неправомірних дій.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким у позовних вимогах ОСОБА_1 до ДНЗ Львівське вище професійне училище відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Бельдій Н.В. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 35 000, 00 грн. , що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, у письмовому провадженні, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ДНЗ Львівське вище професійне художнє училище , як балансоутримувач будинку № 4 на АДРЕСА_1 , допустив бездіяльність у вигляді не прибирання та не посипання піском, чи іншою сумішшю, прибудинкової території, внаслідок чого позивачу завдано шкоду здоров`ю в результаті падіння та, як наслідок, перелом хірургічної шийки правої плечової кістки.

Вирішуючи про стягнення 8 000, 00 грн. майнової шкоди, суд першої інстанції узяв до уваги Акт про надання послуг від 14 травня 2020 року, який містить всі вищевказані обов`язкові реквізити, а тому є належним та допустимим доказом.

Ухвалюючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000, 00 грн., суд першої інстанції виходив з принципу розумності, виваженості і справедливості та врахував, що бездіяльність відповідача на тривалий час призвела до порушення здоров`я позивача ОСОБА_1 , моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Саме події, які стались 09 січня 2020 року призвели до вимушених змін у її житті, відсутність можливості вільно пересуватися, тривале лікування наслідків травми безумовно приносили позивачу фізичний біль та душевні страждання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_3 , також, у вказаній квартирі зареєстровані дочка позивача - ОСОБА_2 та син позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою ДНЗ Львівське вище професійне художнє училище від 07 вересня 2020 року № 01/34 (а.с.87).

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі відповідача ДНЗ Львівське вище професійне художнє училище . Зазначена обставина встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04 листопада 2019 року у справі № 462/5184/19 за позовом Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, а відтак, в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню (а.с.129-132).

09 січня 2020 року, приблизно о 07:35 год., позивач ОСОБА_1 , вийшовши з під`їзду будинку, де проживає, підсковзнулась на неприбраному від льоду тротуарі, впала та отримала травму правої руки.

Згідно з довідки № 280 від 09 січня 2020 року, виданої КНП 5-а міська клінічна поліклініка м. Львова , ОСОБА_1 09 січня 2020 року звернулася в травмпункт з приводу закритого перелому хірургічної шийки правої плечової кістки, де їй надана медична допомога у виді гіпсової пов`язки Дезо та у подальшому її скеровано для проходження лікування у поліклініці за місцем проживання (а.с.10).

ОСОБА_1 перебувала на листку тимчасової непрацездатності з 09 січня 2020 року по 24 квітня 2020 року з причини отриманої нею невиробничої травми, що підтверджується листками непрацездатності №№ 261790, НОМЕР_1 , виданими КНП 5-а міська клінічна поліклініка м. Львова та КНП 3-а міська клінічна поліклініка м. Львова (а.с. 5,7 - 9).

З виписки № 113-3791, виданої 21 травня 2020 року КНП 3-а міська клінічна поліклініка м. Львова , вбачається, що позивачці ОСОБА_1 був встановлений повний діагноз: закритий перелом хірургічної шийки правої плечової кістки з відривом великого горбика. Проксимальний брахіоплексит справа травматичного типу. Больовий синдром (а.с.17). Також, у вказаній виписці зазначено, що з 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 рекомендовано ЛФК масаж на плече, але болі не зникли, обмеження рухів в плечі утримувалося, а 24 травня 2020 року травматологом констатовано, що функції руки відновлено.

Частиною 1 ст. 50 Конституції України передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

У відповідності ст. 13 Закону України Про благоустрій населених пунктів до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам`ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування; прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів. Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об`єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 17 Закону України Про благоустрій населених пунктів передбачено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

Згідно із п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 18 зазначеного Закону підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Підпунктом 4.2.5.4 пункту 4.2 Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21 квітня 2011 року (надалі - Правил благоустрою м. Львова), передбачено, що прибирання прилеглої території (пішохідних тротуарів та іншої території) до підприємств, організацій, установ, будівель та споруд всіх форм власності під час складних погодних умов: снігових заметів, буревіїв, злив та інших стихійних явищ, віднесених службами надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення до надзвичайних ситуацій, здійснюється силами цих підприємств, організацій, установ, власниками будівель та споруд всіх форм власності. Прибирання вищевказаних територій здійснюється у разі настання надзвичайної ситуації, про яку відповідні служби Львівської міської ради повідомляють підприємства, організації, установи, власників будівель та споруд всіх форм власності у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 5.2 Правил благоустрою м. Львова прибирання прибудинкової території багатоквартирних житлових будинків комунальної власності здійснюється Львівським комунальним підприємством та іншими балансоутримувачами житлово-експлуатаційного підприємства у таких межах (затверджених рішенням виконавчого комітету): в довжину - по периметру будинку (при суцільній забудові - по довжині фасаду будинку); в ширину - від стіни будинку до проїзної частини вулиці (або внутрішньо квартального проїзду), з врахуванням прибордюрної частини, розмір якої визначають відповідними нормативними документами органи житлово-комунального господарства. Прибудинкова територія включає: відмостки навколо будинків, тротуари, пішохідні доріжки, газони та зелені насадження, внутрішні двори тощо.

У пункті 5.3 Правил благоустрою м. Львова зазначається, що в обов`язки власників (користувачів, балансоутримувачів) житлових будинків та прибудинкових територій входить, зокрема, організація технічного обслуговування житлових будинків, їх обладнання та прибудинкової території (підпункт 5.3.1); забезпечення виконання вимог Технологічної карти організації праці двірника ЖЕП, ТзОВ, ЛКП по обслуговуванню житлового фонду (підпункт 5.3.2).

Встановлено, що балансоутримувачем об`єкту благоустрою по АДРЕСА_1 , в тому числі ділянки біля будинку АДРЕСА_1 , де травмувалася позивач ОСОБА_1 , є відповідач по справі ДНЗ Львівське вище професійне училище . Доказів того, що відповідач не є балансоутримувачем об`єкту благоустрою за вказаною адресою, останній суду не надав. Відтак, на відповідача покладено обов`язок щодо догляду за прилеглою територією, у тому числі прибирання від снігу та льоду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведене дає підстави для висновку, який підтверджується належними і допустимими доказами, що саме бездіяльність відповідача по утриманню в належному стані об`єкту благоустрою, перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з отриманням позивачем травми, а встановлені судом обставини спростовують доводи апеляційної скарги відповідача щодо належного виконання ним обов`язків з утримання вказаного об`єкту благоустрою, а також те, що травма могла бути отримана позивачкою в іншому місці, а не на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 .

Відтак, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, що відсутні правові підстави для задоволення позову, що ДНЗ Львівське вище професійне училище є винною особою у завданні позивачці майнової шкоди, а також не спростовано розмір шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На думку колегії суддів, встановивши, що ОСОБА_1 внаслідок травми була завдана моральна шкода, яка полягала у фізичних та моральних стражданнях, пов`язаних з травмою та подальшим лікуванням, втратою нормальних життєвих зв`язків, що вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, вимушених змін у її житті, відсутності можливості здійснювати і організовувати свій побут, працювати, що завдавало їй страждання та душевний біль, суд дійшов правильного висновку, що з відповідача ДНЗ Львівське вище професійне училище на користь позивачки, з урахуванням принципів розумності і справедливості, підлягає стягненню 10 000, 00 грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, а не 20 000 грн. як вважала позивач.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення майнової та моральної шкоди, який відповідає висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 554/1583/16-ц (провадження № 61-25018св18) з подібними відносинами.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки під час вирішення справи правильно застосовано до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 статті 133 ЦПК України передбачено що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядомсправи, покладаються:у разізадоволення позову - на відповідача; у разівідмови в позові - на позивача.

Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та вирішення питання сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги - відсутні.

В той же час, у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бельдій Н.В. заявила про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу в сумі 1 500, 00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні цього питання суд керувався статтею 137 ЦПК України, якою визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Докази на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу, отриману позивачем, відповідачем не надано.

При визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

Представник позивачки адвокат Бельдій Н.В. просить стягнути з відповідача на користь позивачки 1 500 грн. 00 коп. витрат, на оплату послуг адвоката. На підтвердження таких витрат додає до відзиву договір про надання юридичної (правової) допомоги від 11 лютого 2021 року, акт виконаних робіт від цієї ж дати та квитанцію про оплату послуг адвоката на суму 1 500, 00 грн.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціни позову, з урахуванням принципу розумності та справедливості, а також того, що заявлений позивачем позов задоволений, а подана відповідачем апеляційна скарга залишена без задоволення, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 500 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегіясуддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргуДержавного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Державного навчального закладу Львівське вище професійне художнє училище на користь ОСОБА_1 1 500 грн. 00 коп. судових витрат за надання правничої допомоги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.