Рішення

від 12.02.2021 по справі 953/13219/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/13219/20

н/п 2/953/503/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року Київський районний суд м.Харкова

у складі головуючого судді Колесник С,А..,

за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу №953/13219/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства КЛІНІНГ ЛТД про видачу трудової книжки, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2020 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить: зобов`язати видати трудову книжку із внесенням запису до трудової книжки, яким змінити день звільнення на день видачі трудової книжки; про день видачі трудової книжки видати наказ з яким ознайомити позивача; стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, в розмірі 4 713,27 грн; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 13 885,56 грн. з утриманням обов`язкових податків та зборів, в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 13 000,00 грн; допустити негайне виконання рішення в частині видачі трудової книжки та стягнення на користь позивача заробітну плату в межах суми платежу за один місяць.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що вона перебувала в трудових відносинах з Приватним підприємством КЛІНІНГ ЛТД . 25.05.2020 її сповістили, що вона звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. З Наказом про звільнення позивача не ознайомили, трудову книжку не видали, заробітну плату за останній місяць - травень 2020 року не виплатили, тобто розрахунок при звільненні не провели. Крім того, в зв`язку з порушенням з боку підприємства прав працівника на своєчасне отримання заробітної плати, трудової книжки, їй була завдана моральна шкода, що полягає у душевних переживаннях, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя та життя родини, бо ОСОБА_1 проживає одна з неповнолітньою донькою. Роботодавець, не видаючи у день звільнення працівника трудову книжку, з повним розрахунком порушує вимоги трудового законодавства, тим самим, перешкоджає працівнику у реалізації гарантованого ст. 43 Конституції України на працю та позбавляє його можливості подальшого працевлаштування, що в свою чергу, призводить до фінансових труднощів та непорозумінь в сім`ї.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 19.08.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

03.09.2020 до канцелярії суду надійшла заява на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем було надано належним чином засвідчені копії додатків до позову.

Також ОСОБА_1 подала до суду заяву про звільнення її від сплати судового збору за подачу даного позову, оскільки наразі її дохід позбавляє позивача можливості сплатити судовий збір, а предметом позову закрема є порушення права в отриманні доходу, як коштів для сплати судового збору ,та подання позову щодо загального порушення трудових прав та завлення вимог що з нього виходять.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ухвалою суду від 04.09.2020 задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судове засідання не з`явилась, до суду 12.11.2020 подала заяву про проведення судового розгляду справи без її участі за наявними у справі матеріалами, зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити, у разі повторної неявки представника відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.31).

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся в установленому законом порядку (а.с.27, 36, 37, 39, 41, 42).

Частиною 1 ст.131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч.3 ст.131 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, відповідно до вимог ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, подальше відкладення розгляду даної справи буде порушувати права позивача на своєчасний судовий розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.

Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відповідно до ухвали суду від 12.02.2021, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗПП України).

Порядок та механізм поновлення порушених трудових прав працівників визначений главою XV КЗпП України.

Нормою статті 233 КЗпП України визначено строки для звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені статтями 228 та 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків та вирішити спір по суті.

Постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 №211, на всій території України установлено карантин. Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами КМ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020.

Пунктом 1 глави XIX КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, з огляду на дату отримання позивачем наказу про звільнення, невидачу позивачці трудової книжки, з`явлення позивачем вимог про оплату праці, та продовження дії карантину, суд приходить до висновку, що строк звернення позивача із позовом до суду не пропущено.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Приватним підприємством Клінінг ЛТД у березні-травні 2020 року, що підтверджується довідкою форми ОК-7 Пенсійного фонду України (а.с.9).

У травні 2020 року нарахована заробітна плата ОСОБА_1 склала 4713,27 грн., однак сплачена не була.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 Закону України Про оплату праці ).

Відповідно до ст. 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Згідно ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки заборгованості із заробітної плати, суд приходить до висновку, що розмір заборгованість із заробітної плати - 4713 грн. 27 коп. є обгрунтованою, та підстав не довіряти розрахункам у суду не має.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція №58) зазначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

П. 2.4 Інструкції № 58 зазначено, що запис про звільнення працівника роботодавець вносить до трудової книжки в день звільнення.

Згідно вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Пунктом 4.2 Інструкції № 58 зазначено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення (рекомендований лист з повідомленням про вручення ) із вказівкою про необхідність з`явитися для отримання трудової книжки в установі. Проте, слід звернути увагу, що п. 4.2 Інструкції № 58 зазначає, що надсилати трудову книжку звільненому працівнику роботодавець має право виключно з письмового дозволу працівника. Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то слід керуватися п. 6.2 Інструкції № 58, відповідно до яких трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

У випадку затримки видачі трудової книжки днем звільнення вважатиметься день видачі трудової книжки. Про день видачі трудової книжки видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника.

У відповідності до положення п. 4 постанови КМУ Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Позивачем наголошено, що разом з наказом про звільнення, трудову книжку видано не було.

Відповідачем не спростовано факту не видачі трудової книжки ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За змістом п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 року, - Оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі та за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Частиною першою 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Згідно п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, за час затримки видачі трудової книжки, роботодавець сплачує на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто за період невидачі трудової книжки. Викладені норми, свідчать що середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки розраховується за правилами загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи та множенням на кількість днів затримки.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені обставини спірних правовідносин, за відсутністю доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку сталася не з вини відповідача, суд доходить висновку, що оформивши звільнення позивача ОСОБА_1 відповідач ПП Клінінг ЛТД свій обов`язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення не здійснив, а тому є підстави як для стягнення заборгованості із заробітної плати, так і для застосування до відповідача ПП Клінінг ЛТД відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.

Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за весь час затримки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розміру середньоденного заробітку позивача відповідно до довідки з пенсійного фонду України, який розрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та дорівнює 267,03 грн.

Розрахунок проведений судом наступним чином: 4900,00 грн. (заробітна плата за квітень 2020 року) + 4713,27 грн. (заробітна плата за травень 2020 року) = 9613,27 грн.- сума заробітної плати, нарахованої позивачу ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню. 9613,27 грн. : 36 день (кількість відпрацьованих робочих днів у квітні і травні 2020 року) = 267,03 грн. - середньоденна заробітна плата за два календарних місяці, що передували звільненню.

Згідно з абзацом 1 п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Звільнення позивача відбулось 25.05.2020, а повний розрахунок з нею не проведено, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 26.05.2020 року по 10.08.2020 року включно, що складає: 52 дні (травень- 4, червень - 20, липень - 23, серпень-5) * 267,03 грн. =13885.56 гри.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Що стосується вимог про стягнення з ПП Клінінг ЛТД на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 13 000 грн. суд зазначає наступне.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно- правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п`ята).

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичної особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Керуючись вищевикладеним, визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, той факт, що невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, ситуація яка склалася дійсно вимагала від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Приймаючи до уваги ті обставини, що позивач мала незручності з приводу порушення відносно неї законодавства, що обумовлюється тим, що позивач, хвилювалась, зазнала моральних страждань, має складності із пошуком та влаштуванням на нову роботу, через відсутність трудової книжки, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що буде доцільним та справедливим стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1,3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті на їх належність, допустимість, достовірність, достатність, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням зменшення суми компенсації моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною другою статті 133 ЦПК України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 статті 136 ЦПК України та ст. 8 Закону України Про судовий збір , враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно ч.3 ст.136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справлення судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Згідно вимог Закону України Про судовий збір позивач повинен оплатити судовий збір за подання усіх позовних вимог, як немайнового характеру кожної вимоги, так і майнового.

Згідно пункту 10 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Крім того ч. 3 Закону України Про судовий збір передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Розмір ставки судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 прожиткоих мінімумів для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 рік складає 2102,00 грн. (станом на день подачі позову).

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір ).

Таким чином, загальна сума судового збору у даній справі повинна становити - 840,80 гривень ( за вимогу немайнового характеру) + 840,80 гривень (за вимогу майнового характеру, розмір якої менше ніж мінімальний, тому визначається 0,4 розміру прожиткового мінімуму) = 1681,60 гривень.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , та ухвалою суду від 04.09.2020 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 43, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 81, 133, 136, 141, 177, 263-265, 268, 272, 273-276, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 47, 97, 116 КЗпП України, ст..1, 21, 24 Закону України Про оплату праці , Законом України Про судовий збір , суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне підприємство КЛІНІНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 42396591, юридична адреса: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, буд. 7) видати ОСОБА_1 трудову книжку із внесенням запису до трудової книжки, яким змінити день звільнення на день видачі трудової книжки.

Про день видачі трудової книжки видати наказ з яким ознайомити ОСОБА_1 .

Стягнути з Приватного підприємства КЛІНІНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 42396591, юридична адреса: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за травень 2020 року в розмірі 4713 (чотири тисячі сімсот тринадцять) гривень 27 копійок.

Стягнути з Приватного підприємства КЛІНІНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 42396591, юридична адреса: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 13 885 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) гривень 56 копійок з утриманням обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Приватного підприємства КЛІНІНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 42396591, юридична адреса: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства КЛІНІНГ ЛТД (ЄДРПОУ: 42396591, юридична адреса: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, буд. 7) на користь держави судовий збір в розмірі 1681 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

При цьому, відповідно до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2021.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне підприємство КЛІНІНГ ЛТД , ЄДРПОУ: 42396591, юридична адреса: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, буд. 7.

Повне судове рішення складено та підписано 12.02.2021.

Суддя Колесник С.А.