Рішення

від 22.02.2021 по справі 707/654/20

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/654/20

2/707/72/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(З А О Ч Н Е)

22 лютого 2021 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді - Миколаєнко Т.А.,

за участі секретаря судового засідання - Хандусь І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлія Вадимівна; про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача - адвокат Сівов Ю.Ю., в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., у якій просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на корись позивача ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0948 га, кадастровий номер 7124984500:01:001:0019, що розташована в адміністративних межах Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області. Судові витрати у справі просив покласти на відповідача.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач у справі ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Реєстраційною службою Черкаського районного управління юстиції Черкаської області 21 листопада 2014 року, є власником земельної ділянки площею 0,0948 га, кадастровий номер 7124984500:01:001:0019, розташованої в адміністративних межах Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області. 15 червня 2015 року вищевказана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного від імені позивача та посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., запис в реєстрі № 1-1388, була відчужена відповідачу у справі ОСОБА_2 . Представник позивача зазначає, що спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача поза його волею, що стверджується результатами почеркознавчої судової експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, за висновками якої підпис у договорі купівлі-продажу від імені позивача виконано не ним, а іншою особою, а також довідкою про перебування ОСОБА_1 на момент відчуження спірної земельної ділянки в зоні проведення АТО. Представник позивача зауважує, що на даний час позивач не має достатніх підстав для того, щоб стверджувати про обізнаність відповідача стосовно підписання договору купівлі-продажу не позивачем, а іншою особою, а тому подає до нього позов як до добросовісного набувача.

Зазначена цивільна справа перебувала у провадженні судді Черкаського районного суду Черкаської області ОСОБА_3

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Черкаського районного суду Черкаської області у відставку, справу було передано на автоматизований розподіл для визначення іншого судді.

Згідно зі ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень ст.ст. 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючу суддю - Миколаєнко Т.А. та 17 серпня 2020 року передано їй дану справу.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 19 серпня 2020 року вказану справу прийнято до свого провадження, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 вересня 2020 року.

15 вересня 2020 року зазначену справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючої судді Миколаєнко Т.А. на лікарняному, повторне підготовче судове засідання призначено на 07 жовтня 2020 року.

07 жовтня 2020 року проведення підготовчого розгляду справи відкладено до 25 листопада 2020 року у зв`язку з неявкою відповідача та відсутністю у суду відомостей про належне повідомлення останнього про розгляд справи.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 23 грудня 2020 року.

23 грудня 2020 року розгляд справи відкладено до 19 січня 2021 року у зв`язку з неявкою відповідача у судове засідання.

19 січня 2021 року та 08 лютого 2021 року за клопотанням представника позивача - адвоката Сівова Ю.Ю. розгляд справи було відкладено до 08 лютого 2021 року та 22 лютого 2021 року, відповідно.

22 лютого 2021 року сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача - адвокат Сівов Ю.Ю. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився повторно, про причини неявки суд не повідомив. Із заявами, клопотаннями, у тому числі про відкладення розгляду справи, не звертався. Про судовий розгляд справи та можливість отримання процесуальних документів з позовною заявою повідомлявся у порядку, визначеному частиною 11 статті 128 ЦПК України, а також за останнім відомим місцем проживання.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідач не скористався.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Водночас, 08 лютого 2021 року відповідачем ОСОБА_2 до канцелярії суду подано письмові пояснення, у яких він заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їхньому задоволенні. Свою позицію мотивував тим, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2015 року недійсним судом не визнавався, та його недійсність прямо не встановлена законом, вважає, що підстави для витребування від нього земельної ділянки відсутні. При цьому, зауважує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки фактично пред`явлено віндикаційний позов, тоді як за наявності укладеного між ними письмового договору спір має вирішуватись з урахуванням положень ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. звернулася до суду з письмовою заявою, у якій розгляд справи просила проводити без її участі, при вирішенні спору поклалась на розсуд суду.

За змістом ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання без повідомлення причин та не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом установлено, що позивач у справі ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Реєстраційною службою Черкаського районного управління юстиції Черкаської області 21 листопада 2014 року, є власником земельної ділянки площею 0,0948 га, кадастровий номер 7124984500:01:001:0019, розташованої в адміністративних межах Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 243499766 від 08 лютого 2021 року /а.с. 136/.

15 червня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., запис в реєстрі № 1-1388, укладеного від імені позивача, спірна земельна ділянка була відчужена відповідачу у справі ОСОБА_2 /а.с. 4-6/

З копії довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 39 від 07 лютого 2018 року вбачається, що позивач у справі ОСОБА_1 дійсно в період з 26 серпня 2014 року по 02 листопада 2014 року, з 22 січня 2015 року по 08 березня 2015 року, з 04 червня 2015 року по 15 серпня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області /а.с. 13/.

З висновку експерта № 1/24 від 24 січня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі продавець договору купівлі-продажу НАО 237731, зареєстрованого в реєстрі під № 1-1388, від 15 червня 2015 року, завіреного нотаріусом Починок Ю.В., виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою /а.с. 7-12/.

За вказаних обставин, позивач змушений був звернутися до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим, відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Частиною 1 статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц (провадження № 61-19974св18).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 145-147, зазначила, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.01.2019 року у справі № 372/2366/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі 488/5027/14-ц, відповідно до яких захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно від добросовісного набувача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зауважує, що відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпний перелік підстав, в разі наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння (постанова Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року у справі № 3-65гс12).

Вказаний у частині першій статті 388 ЦК України перелік підстав, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Виключенням є закріплене у частині другій статті 388 ЦК України правило, згідно з яким майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає необхідним зазначити про те, що у даній справі підставою набуття відповідачем ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у власність є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., запис в реєстрі № 1-1388, укладений від імені позивача ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0948 га, що розташована в адміністративних межах Леськівської сільської ради за межами населеного пункту /а.с. 4-6/.

Вирішуючи питання про те, чи є набувач майна добросовісним набувачем, суд констатує, що на даний час немає достатніх підстав для того, щоб стверджувати про обізнаність відповідача стосовно підписання договору купівлі-продажу не позивачем, а іншою особою, що свідчить про добросовісність відповідача під час набуття ним земельної ділянки у власність.

Установлюючи, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, суд виходить з того, що з копії довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 39 від 07 лютого 2018 року вбачається, що позивач у справі ОСОБА_1 дійсно в період з 04 червня 2015 року по 15 серпня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області /а.с. 13/.

Відтак, суд констатує, що позивач станом на дату укладення спірного правочину, тобто станом на 15 червня 2015 року, був відсутній за місцем вчинення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2015 року, укладеного від його імені, яким вказано м. Черкаси.

Крім того, висновком експерта № 1/24 від 24 січня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі продавець договору купівлі-продажу НАО 237731, зареєстрованого в реєстрі під № 1-1388, від 15 червня 2015 року, завіреного нотаріусом Починок Ю.В., виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою /а.с. 7-12/.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Відтак, суд вважає, що вказана обставина свідчить про те, що власник волю на відчуження майна не виявляв.

При цьому, суд зауважує, що у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., запис в реєстрі № 1-1388, не підписував, відповідно, істотні умови цього договору не погоджував, отже, вказаний договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся. Неукладений правочин неможливо визнати недійсним, а наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Разом з тим, суд враховує те, що у рішеннях у справах "Рисовський проти України " (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року та "Кривенький проти України " (заява № 43768/07) від 16 лютого 2017 року, пов`язаних із земельними правовідносинами, Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про те, що справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Водночас, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (провадження№ 14-76цс18) зазначила, що відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі статті 661 ЦК України або статті 1 Першого протоколу, перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів, і не є абсолютним.

Висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Як уже зазначалося вище, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2015 року, посвідченим державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., запис в реєстрі № 1-1388, укладеним від імені власника земельної ділянки іншою особою.

При цьому, питання про компенсацію у випадку витребування від нього спірної земльної ділянки на користь позивача, відповідач на порушував.

Водночас, суд вважає необхідним зауважити, що добросовісний набувач, із володіння якого витребовується майно, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої він придбав спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, якою встановлено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не становитиме індивідуальний надмірний тягар та не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Разом з тим, суд зауважує, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Даний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) .

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із задоволенням позову, зважаючи на те, що позивач є звільненим від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 840,80 грн слід стягнути з відповідача на користь держави.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлія Вадимівна; про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати від відповідача ОСОБА_2 на корись позивача ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0948 га, з кадастровим номером 7124984500:01:001:0019, що розташована в адміністративних межах Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у справі, що складаються із судового збору, у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Черкаський районний суд Черкаської області.

Сторони :

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , на стороні відповідача - державний нотаріус Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Юлія Вадимівна, юридична адреса: вул. Хрещатик, 255, м. Черкаси.

Суддя: Т. А. Миколаєнко