Постанова

від 11.02.2021 по справі 910/1479/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. Справа№ 910/1479/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Чорногуза М.Г.

Кравчука Г.А.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Книшенка Е.М. орд. від 16.07.2020р.;

від відповідача: Уколова О.Л.дов. від 09.09.2020р.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 (повний текст складено 19.11.2020) та ухвалу від 01.07.2020

у справі №910/1479/20 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАПІТАЛ ТРЕЙД"

про визнання договору недійсним,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (далі - позивач ) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4К15103И/П від 25.10.2016, згідно якого позивач поручився перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Трейд" (далі - третя особа, боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 №4К15103И.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.10.2016 між сторонами був укладений кредитний договір №4П16095Г, за яким позивач отримав кошти у розмірі 4 550 000 000,00 грн. Умовою підписання кредитного договору було належне виконання сторонами умов чотирьох договорів поруки від 25.10.2016, у тому числі спірного. Позивач вказував, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", яка зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Позивачем виконані зобов`язання перед банком щодо погашення заборгованості боржників, за рахунок коштів, отриманих по кредитному договору, однак відповідач не виконав зобов`язання щодо передачі позивачу документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржника. На думку позивача, така поведінка відповідача свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за договором поруки як у момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що доводи позивача не відповідають фактичним обставинам, оскільки кредит за кредитним договором №4П16095Г, згідно якого позивач отримав грошові кошти, був наданий виключно для фінансування поточної діяльності, а не з метою трансформації кредитного портфелю; судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивач не довів факт повного виконання позивачем зобов`язання забезпеченого порукою; позивачем не доведено факт укладення спірного договору під впливом обману.

У процесі розгляду справи позивачем заявлялись клопотання про поновлення строків на подання клопотання та витребування у позивача копії рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323/БТ, оригінал кредитного договору №4К15103И від 16.12.2015 та документи щодо його виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Також просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 01.08.2020, винесену судом без виходу до нарадчої кімнати та внесену до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотань позивача про поновлення процесуальних строків та витребування доказів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки безпідставно відмовивши в задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, суд позбавив його можливості довести обставини, викладені у позові; формулювання мети отримання кредиту запропоноване самим банком; поточна діяльність позивача здійснюється з метою отримання прибутку; редакції договорів є суто банківськими, тому не мають посилань на процедуру трансформації кредитного портфеля банку, однак були укладені саме в рамках цієї трансформації; відповідач не передав позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників, що свідчить про введення позивача в оману; рішення НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016 має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про обставини справи, однак містить банківську таємницю і позивач не може самостійно його надати. Також вказує, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Крім цього, у апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку подання клопотань про витребування доказів та витребування доказів у відповідача (копії рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323/БТ, оригіналу кредитного договору №4К15103И від 16.12.2015, документів щодо його виконання тощо).

Відповідач у письмових поясненнях щодо апеляційної скарги заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що кредит надавався позивачу для фінансування поточної діяльності, а не з метою трансформації кредитного портфелю; позивачем не надано доказів вчинення спірного договору поруки внаслідок обману.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження, направлена на адресу державної реєстрації третьої особи, повернута поштою з довідкою "адресат відсутній за вказаною адресою". Відповідно до положень ст. 120 ГПК України ухвала вважається врученою вказаній особі.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав клопотання про витребування доказів, також підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та клопотання про витребування доказів.

Клопотання позивача про витребування доказів відхилено апеляційним господарським судом, оскільки зі змісту спірного договору поруки не вбачається, що він був укладений в межах процедури трансформації і жодних посилань на рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ спірний договір не містить.

Щодо витребування кредитного договору №4К15103И та доказів на підтвердження розміру заборгованості ТОВ "Капітал Трейд" за ним, то суд не вбачає підстав для їх витребування, оскільки вказаний кредитний договір не є предметом спору у даній справі, а інформація щодо його заборгованості за цим кредитним договором не є предметом доказування.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20 жовтня 2016 року відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс", оформлені протоколом №20/10-2016, на яких було вирішено укласти кредитний договір на суму 4550000000,00 грн; укласти договір про заставу майнових прав на отримання товару в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором; укласти договір про відступлення прав вимоги на отримання товару; надати директору товариства повноваження для підписання договорів.

21 жовтня 2016 року позивачем було складено Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів, згідно якого кредит в сумі 4550000000,00 грн буде отриманий на 9 років, сума відсотків - 4359468750,00грн, мета кредитування: фінансування поточної діяльності; основний вид діяльності: реалізація паливних та скретч-карток на придбання ПММ на АЗС України.

21 жовтня 2016 року позивач подав відповідачу Заявку на отримання кредиту на суму 4 550 000 000,00 грн з цільовим призначенням позики - фінансування поточної діяльності підприємства.

25 жовтня 2016 року між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як банком, було укладено Кредитний договір №4П16095Г (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4550000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору термін повернення кредиту - 15.10.2025. (Додатковою угодою від листопада 2016 термін повернення кредиту змінено - 15.10.2017).

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п.1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору цей договір в частині п.4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами.

Згідно доданої до позову копії банківської виписки 25.10.2016 позивачем були отримані грошові кошти за Кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016 у сумі 4 524 205 486,50 грн.

Крім того, 25 жовтня 2016 року між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, був укладений Договір поруки №4К15103И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Трейд" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 року №4К15103И.

Відповідно до п.2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п.4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п.5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Відповідно до п.7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п.8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п.10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Крім цього, між сторонами також були укладені ще три договори поруки від 25.10.2016, згідно яких позивач поручився виконати зобов`язання ТОВ "Адамант Ойл", ТОВ "Зебріна", ТОВ "Сайвена" за іншими кредитними договорами.

Позивач вказує, що він виконав свої зобов`язання за спірним Договором поруки, виконавши обов`язок боржника щодо повернення кредиту та відсотків за ним, що підтверджує копією платіжного доручення №893 від 25.10.2016 на суму 1 097 620 637, 87 грн, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від №4К15103И від 16.12.2015 відповідно до Договору поруки № 4К15103И/П від 24.10.2016.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив визнати спірний договір поруки недійсним на підставі ст.230 ЦК України з посиланням на те, що при його укладенні відповідачем було введено позивача в оману, оскільки:

- укладенню Кредитного договору та Договору поруки, а також інших договорів поруки передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг;

- відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк";

- вказана процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заяві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на позивача кредитного боргу "старих боржників";

- при цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим, що також підтверджувалось аудиторськими звітами;

- за твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ, а укладення Кредитного договору обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі третьої особи, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком;

- після завершення процесу переоформлення боргів "старих боржників" банку рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визнано неплатоспроможним та, відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 № 961, банк перейшов у власність держави, проте, зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників, банком виконані не були;

- протягом 2017-2018 років позивач намагався у судовому порядку отримати вказані документи від відповідача, однак, як встановлено у рішеннях судів (справа №910/13652/17), відповідач не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу;

- таким чином, ані в порядку Договору поруки, ані в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань третьої особи за вказаними у Договорі поруки кредитними договорами;

- така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем;

- тривале невиконання відповідачем зобов`язань за Договором поруки свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників (зокрема, третьої особи) у вигляді цінних для позивача активів;

- при цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір, так і Договір поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору;

- у позивача взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за доводами позивача, свідчать про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ввів в оману позивача щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами, а відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх безпідставність і необґрунтованість.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між позивачем, відповідачем і третьою особою у даній справі виникли на підставі Договору поруки №4К15103И/П.

Предметом розгляду даного спору є матеріально-правова вимога про визнання недійсним вказаного договору поруки з підстав введення позивача відповідачем в оману при його укладенні.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями статті 230 ЦК України, на яку посилається позивач, встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Правові позиції щодо застосування статті 230 ЦК України, міститься зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18, від 29.10.2020 у справі №910/18604/19, від 05.11.2020 у справі №910/843/20, від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі №910/18264/19, від 02.02.2021 у справі №910/18512/19.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вказує, що банк як недобросовісна сторона Договору поруки навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Трейд" (за Кредитним договором від 16.12.2015 № 4К15103И), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, і це спонукало позивача до укладення з банком як Кредитного договору, так і спірного договору поруки.

Позивач вказує, що викладені ним у позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні Договору поруки № 4К15103И/П від 25.10.2016 (оспорюваного договору), що підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем ані Кредитний договір №4П16095Г від 25.10.2016, ані Договір поруки № 4К15103И/П від 25.10.2016.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Так, позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину, зокрема, відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором третьої особи.

Також позивачем не доведено і те, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Зі змісту протоколу загальних зборів учасників товариства від 20.10.2016, техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016 вбачається, що метою кредитування позивача є саме фінансування поточної діяльності товариства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами всі перелічені вище документи не містять, так само, як і не містять посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за спірним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення спірного Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджується жодна з викладених на підтвердження наявності підстав для визнання договору недійсним обставин, а підписавши спірний Договір поруки, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 ЦК України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору поруки є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані позивачем докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Також відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції від 01.07.2020 про відмову у задоволенні клопотань позивача про поновлення процесуальних строків та витребування доказів, оскільки вказане клопотання про витребування доказів не підлягає окремому, від рішення, оскарженню, а доводи щодо незаконності рішення суду з урахуванням відхиленого клопотання та, відповідно, відсутності доказів, на вивченні яких наполягала сторона, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли. Крім того, суд не порушив норми процесуального права, відмовивши у задоволенні даного клопотання усно і відобразивши цю ухвалу у протоколі судового засідання, оскільки вирішення даного питання не потребує мотивації в окремому письмовому процесуальному документі, а повнота встановлення істотних для справи обставин визначається судом першої інстанції при вирішенні спору та перевіряється апеляційною судовою інстанцією в межах доводів апеляційної скарги.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2020 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01 липня 2020 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.02.2021.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді М.Г. Чорногуз

Г.А. Кравчук