Ухвала

від 10.02.2021 по справі 907/568/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 907/568/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Голуба Є.В.,

Головного управління

Держгеокадастру у Закарпатській області - не з`явився,

Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної

станції Національної академії аграрних наук України - не з`явився,

Фермерського господарства Фенікс БНГ - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 (у складі колегії суддів: Кордюк Г.Т. (головуючий), Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 (суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі № 907/568/19

за позовом Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Фермерського господарства Фенікс БНГ

про визнання недійсним договору про надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства та звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Керівник Берегівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі - Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція), Фермерського господарства Фенікс БНГ (далі - ФГ Фенікс БНГ ), у якому просив визнати недійсним і припинити на майбутнє договір про надання послуг у сфері сільського господарства від 01.02.2019 № 01/02 на земельних ділянках загальною площею 753 га, укладений між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією та ФГ Фенікс БНГ , та зобов`язати ФГ Фенікс БНГ звільнити зазначені земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір про надання послуг, укладений між відповідачами, є прихованим договором оренди землі, який суперечить вимогам законодавства, не відповідає положенням статей 96, 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 4 Закону України Про оренду землі щодо розпорядження земельними ділянками неповноважним суб`єктом, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) та зобов`язання ФГ Фенікс БНГ звільнити зазначені земельні ділянки з огляду на їх використання товариством без достатніх правових підстав.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2020 року Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція подала касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просила скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 907/568/19 за касаційною скаргою Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції з підстави, передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021.

Берегівська місцева прокуратура та ГУ Держгеокадастру у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити оскаржені судові рішення без змін.

ГУ Держгеокадастру, Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція, ФГ Фенікс БНГ в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000413 від 29.03.1996 у користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва знаходиться земельна ділянка площею 3166,8 га. У подальшому цей інституту згідно з наказом Національної академії аграрних наук України від 24.11.2011 № 323 реорганізовано в Закарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію

01.02.2019 між Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією (сторона-1) та ФГ Фенікс БНГ (сторона-2) укладено договір про надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства № 01/02, за умовами якого сторона-2 надає стороні-1 послуги у рослинництві протягом 2019 року, а сторона-1 зобов`язалася прийняти та оплатити надані послуги.

За змістом пункту 1.2 договору в обмін на отримані послуги у рослинництві Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція передає ФГ Фенікс БНГ незавершене виробництво сільськогосподарських культур врожаю 2019 сільськогосподарського року відповідно до кошторису вартості наданих послуг згідно з актами прийому-передачі наданих послуг, оформлених сторонами на момент передачі.

Також у пунктах 1.3, 1.4 договору сторони погодили, що передача дослідною станцією фермерському господарству незавершеного виробництва є формою розрахунку за надані послуги. Послуги надаються стороною-2 на угіддях сторони-1 площею 753 га, визначених сторонами в додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 1.7 договору ФГ Фенікс БНГ за попередньою письмовою згодою сторони-1 має право здійснити посів та вирощування будь-яких допустимих культур із дотриманням науково-обґрунтованих вимог системи землеробства.

За змістом пунктів 3.1.1, 3.2 договору ФГ Фенікс БНГ стає власником незавершеного виробництва. Протягом 20 днів з дати передачі незавершеного виробництва відповідно до пункту 1.2 договору або з моменту продажу врожаю сторона-2 зобов`язалася забезпечити перерахування стороні-1 грошового еквіваленту вартості врожайності сільськогосподарських культур в розмірі , який визначений у пункті 1.5 договору.

За умовами договору вирощування та переробка товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки стороною-2 без участі сторони-1.

У пункті 5.2 договору визначено, що строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами, скріплення печатками та закінчується 31.12.2019. За взаємною згодою сторін термін цього договору може бути змінено (строк договору може бути продовжено), про що укладається відповідна додаткова угода.

У додатку № 1 до договору сторони зазначили перелік земельних ділянок загальною площею 753,0 га, які використовуються ФГ Фенікс БНГ згідно з договором.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.09.2019, ці земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є державною власністю, власник - Держава Україна в особі ГУ Держгеокадастру.

Також судами установлено, що відповідно до положень статуту (у редакції 2016 року) Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою, яка перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Дослідна станція користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності.

За наслідками перевірки ГУ Держгеокадастру встановлено порушення вимог чинного законодавства з боку відповідачів та складено акт перевірки від 23.05.2019 № 105/00б7АП/02/01/1-19, якому зазначено, що відповідно до положень статті 5 Закону України Про управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України визначає порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном. Зазначений договір в цілому не відповідає вимогам Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та ФГ Фенікс БНГ про визнання недійсним і припинення на майбутнє зазначеного договору про надання послуг у сфері сільського господарства від 01.02.2019 № 01/02 на земельних ділянках загальною площею 753 га, укладеного між відповідачами, та зобов`язання ФГ Фенікс БНГ звільнити зазначені земельні ділянки, послався на те, що цей договір є прихованим договором оренди землі, який в свою чергу суперечить положенням статей 96, 116 ЗК, Закону України Про оренду землі щодо розпорядження земельними ділянками державної власності.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з відповідним позовом, прокурор послався на те, що внаслідок укладення оспорюваного договору порушено інтереси держави, оскільки надання земель державної форми власності у користування за відсутності зареєстрованого договору оренди землі призводить до необлікованого використання земель, сприяє тінізації аграрного сектора економіки у зв`язку з уникненням процедури отримання землі в оренду через земельні торги відповідно до статті 134 ЗК, що має наслідком втрату з боку держави контролю над процесами оренди земельних угідь і виробництва сільськогосподарської продукції, а незаконна передача земельної ділянки у користування під виглядом укладення договору оренди призвела до ненадходження до бюджету коштів з орендної плати за користування земельною ділянкою.

Також прокурор зазначив, що тривалий час спонукав ГУ Держгеокадастру (орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) до здійснення захисту інтересів держави самостійно, однак цей орган не вжив відповідних заходів для захисту інтересів держави, допустивши неналежне виконання покладених на нього функцій, що свідчить про наявність підстав, визначених Законом України Про прокуратуру , для звернення прокурора до суду із зазначеним позовом.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходив із того, що укладений між відповідачами договір не містить ознак ні договору підряду, ні договору про надання послуг, а фактично є договором оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли орендні правовідносини, тому з огляду на положення статті 235 ЦК оспорюваний у справі договір є удаваним правочином. Разом із тим законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам в оренду без відповідного рішення власника земельної ділянки, тому Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція не вправі виступати орендодавцем земельних ділянок державної форми власності, які їй надані на праві постійного користування. Відтак відповідачами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду спірних земельних ділянок. З огляду на правову природу орендних відносин зазначене є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним з моменту його вчинення та припинення на майбутнє зобов`язань за цим договором. Оскільки за умовами оспорюваного договору ФГ Фенікс БНГ фактично передано в користування земельні ділянки загальною площею 753 га без відповідних правових підстав, при визнанні такого договору недійсним, відповідно до статті 216 ЦК і статті 152 ЗК спірні земельні ділянки підлягають звільненню фермерським господарством.

У поданій касаційній скарзі Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція послалася на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи неправильно застосовано статтю 53 ГПК, статтю 23 Закону України Про прокуратуру без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 904/5575/18, оскільки у справі № 907/568/19 прокурором не дотримано встановленого законом порядку звернення до суду з відповідним позовом. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 235 ЦК при вирішенні спору про визнання правочину удаваним, а висновки цього суду щодо наявності підстав для визнання оспорюваного у справі договору недійсним суперечать висновкам, наведеним у постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2016 у справі № 906/223/16.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.09.2020 у справі № 904/5575/18, та висновками, наведеними у постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2016 у справі № 906/223/16.

Так, у справі № 904/5575/18 (постанова від 03.09.2020) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за встановлених у справі фактичних обставин прокурором не підтверджено обставини дотримання процедури, визначеної статтею 23 Закону України Про прокуратуру . Зокрема, суди установили, що керівник місцевої прокуратури 04.12.2018 надіслав повідомлення органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, про звернення прокурора з відповідним позовом, а позов від 04.12.2018 у цій справі було подано до місцевого суду 09.12.2018. При цьому доказів звернення прокурора до цього органу до подання позову для надання йому можливості відреагувати на стверджуване прокурором порушення інтересів держави матеріали справи не містять. Тому суд дійшов висновку, що у цьому випадку законних підстав для представництва прокурором інтересів держави немає.

Натомість у справі № 907/568/19, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено і це підтверджується матеріалами справи, що 27.06.2019 Берегівська місцева прокуратура звернулася до ГУ Держгеокадастру з листом, в якому повідомила про виявлені порушення законодавства та, керуючись частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру , просила в строк до 11.07.2019 повідомити прокуратуру, чи подавало головне управління позовні заяви до суду про визнання оспорюваного договору недійсним, а якщо не подавало, то зазначити причини неподання.

У листі від 11.07.2019 ГУ Держгеокадастру повідомило прокуратуру, що 23.05.2019 проведено плановий захід державного контролю щодо дотримання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією та було встановлено порушення вимог чинного законодавства, про що складено акт перевірки № 105/00б7АП/02/01/1-19; листом від 07.06.2019 ГУ Держгеокадастру направило матеріали перевірки до прокуратури Закарпатської області та Берегівської місцевої прокуратури для відповідного реагування, а також повідомлено, що управлінням вживаються заходи щодо подання відповідних позовних заяв до суду.

28.08.2019 Берегівська місцева прокуратура звернулася до ГУ Держгеокадастру з листом, в якому повідомила про те, що оскільки чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, а саме ГУ Держгеокадастру, однак цей державний орган не вживає заходів щодо звернення до суду з позовом, наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою. Відтак, керуючись частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокуратура в строк до 06.09.2019 просила повідомити, чи подавало головне управління позовні заяви до суду про визнання зазначеного договору недійсним.

Листом від 05.09.2019 ГУ Держгеокадастру повідомило прокуратуру, що позов до суду не подано, оскільки перед пред`явленням позову необхідно дослідити та з`ясувати ряд обставин.

Такі дії ГУ Держгеокадастру було розцінено прокуратурою як бездіяльність уповноваженого органу та слугували підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру та статті 53 ГПК щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Такі висновки судів попередніх інстанцій щодо підстав звернення прокурора до суду відповідають висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 907/568/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 904/5575/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що постанова Вищого господарського суду України від 05.10.2016 у справі № 906/223/16, на яку здійснено посилання у касаційній скарзі, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.12.2019 у справі № 907/568/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий