Рішення

від 19.02.2021 по справі 640/15910/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 року м. Київ № 640/15910/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, ідентифікаційний код 39393260), в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2019 № 98834-5306-1008 на суму 385 948,59 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2019 № 98835-5306-1008 на суму 256 175,51 грн.

В якості підстав позову позивачем вказано, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не врахував реальних обставин, що існували на момент їх прийняття, а також що розмір нарахованих податкових зобов`язань є незрозумілим та необґрунтованим. Позивачем зазначено, що внаслідок укладення договорів дарування та купівлі продажу об`єктів нерухомості розмір орендованої земельної ділянки зменшився, що мало б в свою чергу призвести до зменшення податкового зобов`язання з податку на землю, проте у порушення норм законодавства відповідачем нараховано зобов`язання у вигляді орендної плати за 2018-2019 роки виходячи з розміру орендної плати за всю площу земельної ділянки.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем подано клопотання про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2020 замінено відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, ідентифікаційний код 39393260) правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, ідентифікаційний код 43141377).

28.02.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області подано додаткові пояснення та докази до матеріалів адміністративної справи, у яких зазначено, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки. Відповідач вказав, що за результатами камеральної перевірки згідно з відомостями витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку № 869 від 21.02.2019 встановлено заниження позивачем сум податкового зобов`язання, що і стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до вимог Податкового кодексу України та з урахуванням положень Земельного кодексу України, Закону України Про оцінку земель .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та Сувидською сільською радою Вишгородського району Київської області було укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір оренди землі).

Відповідно до п. 1. Договору оренди землі, Орендодавець на підставі рішення 25 сесії першого скликання Сувидської сільської ради від 12.12.2008 року за № 230-25-У надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для розміщення господарських будівель і дворів в АДРЕСА_2 .

Згідно п. 2 Договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 3,0077 га, кадастровий номер 3221888001:27:228:0003 під розміщення господарських будівель та дворів.

Пунктом 3 вказаного Договору передбачено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 538261,55 грн.

Відповідно до п. 4 Договору оренди земельної ділянки, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, що належать орендарю на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2006 року, а саме: два корівника, будинок тваринника, та будинок штучного запліднення.

Договір укладено строком на 49 років (п. 5 Договору).

Згідно п. 6 Договору оренди землі, річна орендна плата встановлюється орендарем у грошовій формі у розмірі 12 % нормативно грошової оцінки, що складає 64591 грн. 32 коп. на рік без ПДВ.

Отже, сторонами Договору, було визначено розмір орендної плати в сумі 64591,32 грн. на рік.

В подальшому відбулось відчуження об`єктів нерухомості, наявних на території орендованої земельної ділянки.

28.12.2011 між позивачем ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу корівника.

Згідно п. 1 вказаного Договору, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність КОРІВНИК, що знаходиться на орендованій земельній ділянці загальною площею загальною площею 3,0077 га, кадастровий номер 3221888001:27:228:0003, наданій під розміщення господарських будівель та дворів за адресою: АДРЕСА_2 та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Відповідно до відомостей, що містяться в технічному паспорті, відчужуваний корівник зазначений в плані літерою В .

02.03.2012 між позивачем ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_3 (Обдаровуваний) було укладено договір дарування нежитлового приміщення.

Згідно вказаного договору дарування, Дарувальник зобов`язується передати у власність Обдарованому, а Обдарований зобов`язується прийняти у дар будинок штучного запліднення, що знаходиться на орендованій земельній ділянці загальною площею загальною площею 3,0077 га, кадастровий номер 3221888001:27:228:0003, наданій під розміщення господарських будівель та дворів за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відомостей, що містяться в технічному паспорті, відчужуваний будинок штучного запліднення, зазначений в плані літерою Г та складає 1/10 частину майна.

07.03.2012 між позивачем ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_4 (Обдаровуваний) було укладено договір дарування нежитлового приміщення.

Згідно вказаного договору дарування, Дарувальник зобов`язується передати у власність Обдарованому, а Обдарований зобов`язується прийняти у дар будинок тваринника що знаходиться на орендованій земельній ділянці загальною площею загальною площею 3,0077 га, кадастровий номер 3221888001:27:228:0003, наданій під розміщення господарських будівель та дворів за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відомостей, що містяться в технічному паспорті, відчужуваний будинок штучного запліднення зазначений в плані літерою А та складає 1/10 частину майна.

26.06.2018 між позивачем ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу корівника - реєстраційний номер 103.

Згідно вказаного договору купівлі - продажу від 06.06.2018 Продавець передав у власність, а Покупець прийняв належний Продавцю на праві приватної власності Корівник (літ. Б ), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаний корівник має загальну площу 788,7 кв.м., що розташований на земельній ділянці загальною площею загальною площею 3,0077 га, кадастровий номер 3221888001:27:228:0003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . та належить Продавцю на праві користування землею на підставі договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2009 року із Сувидською сільською радою Вишгородського району Київської області.

Відповідно до відомостей, що містяться в технічному паспорті, відчужуваний корівник зазначений в плані літерою Б .

ГУ ДПС у Київській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій декларації ОСОБА_1 з плати за землю щодо повноти нарахування податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2018 та 2019 роки.

У ході перевірки контролюючим органом з інформації наданої Сувидською сільською радою ОСОБА_1 є землекористувачем на умовах оренди. Згідно з наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області витягу № 869 від 21.02.2019 нормативно-грошова оцінка орендованої ОСОБА_1 земельної ділянки становить 3 216 238,23 грн. У результаті перевірки ГУ ДПС у Київській області прийнято:

податкове повідомлення рішення від 27.06.2019 № 98835-5306-1008 на суму 256 175,51 грн. з орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік;

податкове повідомлення рішення від 27.06.2019 № 98834-5306-1008 на суму 385 948,59 грн. з орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік.

11.07.2019 представником позивача - адвокатом Сірою А.В. направлено адвокатські запити № 68 та № 69 до ГУ ДФС у Київській області з проханням надати інформацію про прийняті щодо ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги у період з 2012 по 2019 роки, та у разі їх наявності копії корінців, розрахунки до відповідних рішень, акти перевірок та докази їх направлення.

ГУ ДФС у Київській області листом від 23.07.2019 № 25770/10/10-39-13-01 надало відповідь на адвокатські запити, у якому зазначено про наявність в ІС Податковий блок інформації щодо укладеного ОСОБА_1 договору оренди від 29.12.2009 строком 49 років щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 3,0077 га. З огляду на наявність чинного договору оренди землі між ОСОБА_1 та Сувидською сільською радою як підстави для орендної плати за земельну ділянку, відповідачем нараховано позивачу за 2018-2019 роки суму орендної плати за землю виходячи з її повного розміру - 3,0077 га.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті всупереч норм законодавства, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За змістом підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

В силу п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).

Згідно із п. 287.7 ст. 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПК України).

Статтею 1 Закону України Про оренду землі встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною третьою статті 7 Закону України Про оренду землі , до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

З наведеною нормою кореспондується і ст. 377 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

У розумінні вищенаведених правових норм платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

В контексті даних правовідносин, спір між сторонами виник з приводу часу припинення у позивача титулу землекористувача та обов`язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку. За твердженням податкового органу податковий обов`язок позивача не припинився, оскільки договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та Сувидською сільською радою Вишгородського району Київської області від 12.12.2008 року за № 230-25-У, не було припинено чи розірвано.

В той же час, позивач наполягає, що внаслідок відчуження об`єктів нерухомості (корівників, будинку тваринника, будинку запліднення) за договорами дарування та купівлі-продажу, укладеними позивачем, в останнього припинився обов`язок сплачувати орендну плату за землю, на якій такі будівлі розташовувались.

Судом встановлено, що договорами дарування нежитлового приміщення від 02.03.2012 та від 07.03.2012, договорами купівлі-продажу від 28.12.2011 та 26.06.2018 фактично відчужено на користь інших осіб усі об`єкти нерухомого майна, що перебували у власності ОСОБА_1 та знаходились на території земельної ділянки, орендованої за договором від 12.12.2008 року за № 230-25-У.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність обов`язку позивача по сплаті орендної плати за земельну ділянку у 2018 та 2019 році виходячи з повної площі орендованої земельної ділянки - 3,0077 га.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм законодавства для вирішення аналогічних спорів вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12.09.2017 (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №825/308/17), від 19.06.2018 (справа №822/2696/17), від 17.12.2019 (справа № 804/4739/16), від 27.02.2020 (справа № 804/4665/18).

До того ж суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності обрахування та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 27.06.2019 № 98834-5306-1008 та від 27.06.2019 № 98835-5306-1008.

3. Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, ідентифікаційний код 43141377) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати зі сплати судового збору 6 421,24 грн. (шість тисяч чотириста двадцять одна гривня двадцять чотири копійки).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко