Постанова

від 17.02.2021 по справі 947/573/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 947/573/20

провадження № 61-17869св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним і скасування державної реєстрації, визнання права власності на майно .

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником садового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Вказувала, що частина сусіднього садового будинку по АДРЕСА_1 збудована на її земельній ділянці. Власником зазначеного садового будинку відповідно до договору купівлі-продажу від 19 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 288, є ОСОБА_4 . Попереднім власником цього майна була ОСОБА_3 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року, яке було скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року за її апеляційною скаргою.

Вважала, що визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , само по собі не відновить її права на земельну ділянку, на якій незаконно збудована частина садового будинку по АДРЕСА_1 , тому вона альтернативно може захистити своє порушене право шляхом визнання права власності на частину цього майна.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд: скасувати державну реєстрацію речового права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, зареєстроване на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року у справі № 1512/2-2718/11; визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. 19 березня 2013 року і зареєстрований у реєстрі за № 288, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; визнати за нею право власності на частку у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23790151101, який належить на праві власності ОСОБА_4 .

Заява мотивована тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову призведе до унеможливлення у подальшому виконання рішення суду, оскільки відчуження відповідачем спірного житлового будинку третім особам, призведе до необхідності оскаржувати ці правочини та реєстраційні дії. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 вже вніс зміни до відомостей про нерухоме майно, у тому числі, шляхом зміни цільового призначення будинку (із садового будинку - на житловий), площі будинку і технічних характеристик об`єкта.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Накладено арешт на житловий будинок по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23790151101, який належить на праві власності ОСОБА_4 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір і у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або ефективного захисту і поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. З огляду на співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам наявні підстави для задоволення заяви позивача і вжиття заходів забезпечення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження є порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не було дотримано критерію співмірності заявлених заходів забезпечення позову та позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним і скасування державної реєстрації, визнання права власності на майно .

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23790151101, який належить на праві власності ОСОБА_4 .

Заява мотивована тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову призведе до унеможливлення у подальшому виконання рішення суду, оскільки відчуження відповідачем спірного житлового будинку третім особам, призведе до необхідності оскаржувати ці правочини та реєстраційні дії. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 вже вніс зміни до відомостей про нерухоме майно, у тому числі, шляхом зміни цільового призначення будинку (із садового будинку - на житловий), площі будинку і технічних характеристик об`єкта.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частинах першій, другій статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову судам роз`яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову,суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вказане свідчить, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Предметом спору у цій справі є оскарження правочину, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , та визнання права власності на частку вказаного житлового будинку, яка знаходиться на земельній ділянці, власником якої є позивач.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки з наданих позивачем доказів дійсно вбачається наявність спору між сторонами з приводу нерухомого майна, а тому обґрунтовано наклав арешт на це майно, оскільки невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може призвести до ускладнення виконання судового рішення.

При цьому судами надано належну правову оцінку доказам позивача, на які вона посилається як на підставу для забезпечення позову, враховано фактичні обставини справи та дії відповідача, у зв`язку із чим зроблено обґрунтований висновок про те, що вид забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_1 , є співмірним її позовним вимогам.

Доводи заявника на правильність висновків судів не впливає, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, тому, врахувавши, що зазначений спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову.

Твердження заявника, що суди ухвалюючи оскаржувані судові рішення не взяли до уваги його інтереси, є безпідставним, оскільки вжитий судом захід забезпечення позову носить тимчасовий характер, є найменш обтяжливим для заінтересованих осіб та не позбавляє заявника можливості володіти і користуватися спірним житловим будинком. При цьому накладення судом арешту на частину майна, яка є предметом спору, з урахуванням предмета спору не може вважатися ефективним заходом, який захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення. Тому доводи касаційної скарги у цій частині також є безпідставними.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано їх спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян