Рішення

від 01.04.2021 по справі 947/573/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/573/20

Провадження № 2/947/483/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого судді Коваленко О.Б.,

за участю секретаря Маценко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна, ОСОБА_4 , про скасування державної реєстрації речового права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, визнання права власності на частку у житловому будинку; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та на частину земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна, ОСОБА_4 , про скасування державної реєстрації речового права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, визнання права власності на частку у житловому будинку.

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилається на те, що у 2010 році ОСОБА_4 побудовала садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2011 року у справі № 1512/2-2718/11 визнано за ОСОБА_4 право власності на садовий будинок загальною площею 268, 3 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,0256 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Після придбання позивачем 21 січня 2015 суміжної земельної ділянки при проведенні землевпорядних робіт позивач ОСОБА_1 дізналась про те, що фактична площа земельної ділянки є меншою, ніж та, що належить їй на підставі правовстановлюючих документів. Відповідно до плану меж земельної ділянки, складеного за результатами зйомки інженером-землевпорядником, виявилось, що власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 використовує частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0,0020 га шляхом розміщення на ній частини свого самочинно збудованого будинку, право власності на який було визнано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2011 року у справі № 1512/2-2718/11. Експертним дослідженням Одеського науково-дослідного центру експертних досліджень ім. Скибінського С.С. було встановлено, що частина житлового будинку суміжного землевласника за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці 0,0256 га, кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, частково знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_3 , площею 0,0268 га кадастровий номер 5110136900:33:021:0286, що належить ОСОБА_1 .

Після проведення вищевказаного експертного дослідження, на думку позивача, їй стало відомо, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2011 року у справі № 1512/2-2718/11, порушило її право на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, у зв`язку з чим вона звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04.12.2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2011 року у справі № 1512/2-2718/11 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що, оскільки після державної реєстрації речового права на нерухоме майно: садовий будинок, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,0256 га за адресою: АДРЕСА_1 , було відчужено ОСОБА_2 , для захисту своїх прав ОСОБА_1 вимушена визнати укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір купівлі - продажу нерухомого майна недійсним на підставі невідповідності даного правочину ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Позивач вважає, що визнання укладеного правочину недійсним не відновить її права на земельну ділянку, оскільки вона вже забудована, тому альтернативно просить суд захистити її право власності на земельну ділянку шляхом визнання права власності на частину житлового будинку, що належить ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 355, 358, 366, 376 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 24.01.2020 року було відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації, визнання права власності на майно.

06.11.2020 року представник позивача ОСОБА_1 подав до суду заяву, якою просив замінити ОСОБА_4 як неналежного відповідача та залучити її як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.11.2020 року замінено відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_3 ; притягнута ОСОБА_4 у якості третьої особи, яка не має самостійних вимог щодо предмета спору, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації, визнання права власності на майно.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, до суду подав зустрічний позов з подальшим уточненням, де виклав свої вимоги та заперечення щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2020 року прийнято до розгляду спільно з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А.В., ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації, визнання права власності на майно, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В., ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2020 року підготовче провадження по цивільній справі № 947/573/20 було закрито.

15.03.2021 року представник ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 19.03.2013 між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, за яким позивач ОСОБА_2 придбав садовий будинок, розташований на земельній ділянці площею 256 кв.м., кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, за адресою, АДРЕСА_1 , який складається з садового будинку, зазначеного на плані літера А - загальною площею 261,7 кв.м., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., р.№ 288.

Позивач є добросовісним набувачем нерухомого майна та про факт знаходження частини садового будинку на ділянці ОСОБА_1 він дізнався після того як сусідню земельну ділянку придбала ОСОБА_1 , яка на початку 2016 року несподівано стала пред`являти до нього претензії з приводу встановлення земельного сервітуту (справа № 520/2117/16-ц, провадження № 2/520/2233/16, ОСОБА_5 ).

Оскільки право власності позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на будинок за адресою, АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:021:0285, не визнається і оскаржується іншою особою, він звернувся за захистом своїх порушених прав шляхом визнання права власності на підставі ст.ст. 328, 330, 386, 392 ЦК України.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , посилаючись на ст.657 ЦК України, ст.120 ЗК України, зазначає, що для обслуговування будинку йому необхідна земельна ділянка, площа якої визначена експертами, а також частина земельної ділянки, користування якої склалося впродовж багатьох років між суміжними землекористувачами.

15.03.2021 представником позивача за зустрічним позовом подана заява про застосування строку позовної давності.

Від ОСОБА_1 заяви про поновлення строку позовної давності не надходило.

Представник позивача ОСОБА_1 позов не визнав, проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечував, до суду подав відзив на зустрічну позовну заяву. Свої заперечення обґрунтовував тим, що під час розгляду справ даної категорії власник з дотриманням статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того скільки разів майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача і дослідженню підлягає саме перший правочин на відповідність закону.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом, ОСОБА_3 , позов ОСОБА_1 не визнала, просила задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , до суду надала письмові пояснення, де зазначила, що вона та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами будинку, який розташований за адресою, АДРЕСА_1 , у позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 , нерухоме майно не може бути витребувано відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки відповідачка ОСОБА_1 не є власником спірного садового будинку. Наскільки їй відомо, суміжним землевласником у 2011-2013 роках був ОСОБА_6 , який до неї ніколи не висував будь-яких претензій стосовно місця розташування садового будинку. На момент придбання нею садового будинку огорожа між земельними ділянками була встановлена. Також їй відомо, що попередній власник садового будинку, ОСОБА_4 до 2019 року теж не отримувала будь-яких претензій від ОСОБА_6 , і огорожа між земельними ділянками була встановлена до придбання права власності ОСОБА_4 .

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 19 березня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, за яким позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 придбав садовий будинок, розташований на земельній ділянці площею 256 кв.м., кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, за адресою, АДРЕСА_1 , який складається з садового будинку, зазначеного на плані літера А - загальною площею 261,7 кв.м., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., р.№ 288.

19 березня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, за яким позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 придбав у власність (купив) земельну ділянку , площею 0,0256 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., р.№ 291.

ОСОБА_3 набула право власності на садовий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О., 25.05.2011 р. за № 1466, зареєстрованого за № 4462645, згідно витягу № 9929880 про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів 25.05.2011 року, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О.

ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,0256 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чепелевою Т.В., 19.11.2010 р. за № 10616.

Судом встановлено, що на час придбання нерухомого майна ОСОБА_2 ніяких спорів щодо цього майна не існувало.

21 січня 2015 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , придбала земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0268 га, кадастровий номер 5110136900:33:021:0286, про що видано свідоцтво від 03 лютого 2015 року, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н.Г., відповідно до статті 75 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом та на підставі акта № 2 про передавання права власності на куплене нерухоме майно від 21 січня 2015 року і протоколу № 21/01-15/3/ОД про проведення аукціону, складеного Товарною Біржею Електронні торги України в особі Філії Товарної Біржі Електронні торги України в м. Одеса від 21 січня 2015 року.

Придбана ОСОБА_1 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0286 є суміжною з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, що належить ОСОБА_2 .

Земельна ділянка ОСОБА_1 до її відчуження на аукціоні належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 300510, виданого Управлінням земельних ресурсів в м Одеса від 11.09.2008 р.

Судом встановлено, що Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2011 р. було порушено провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_6 (справа № 2/17-2883-2011). 21.06.2012 р. до Господарського суду Одеської області (справа № 2/17-2883-2011) була подана заява арбітражного керуючого ОСОБА_7 про участь у справі про банкрутство. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.06.2012 р. було призначено ОСОБА_7 арбітражним ліквідатором банкрута ФОП ОСОБА_6 , зобов`язано надати звіт. Ухвалами Господарського суду Одеської області від 17.10.2013 р. та від 19.11.2013 року зобов`язано арбітражного керуючого ОСОБА_7 надати звіти про проведену роботу, зокрема, показники виявлення ліквідаційної маси (дані її інвентаризації). 06.02.2014 р. ухвалою Господарського суду Одеської області припинено обов`язки ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_7 21 січня 2015 року ОСОБА_1 стала переможцем аукціону, де придбала земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0286. 03.02.2015 року ОСОБА_1 було отримано відповідне свідоцтво про право власності.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.04.2015 року залучено до справи переможця аукціону ОСОБА_1 (первісний позивач).

Арбітражним керуючим Селезньовим О.В. та ПАТ Райффайзен Банк Аваль були оскаржені результати аукціону та набуття права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, з підстав невідповідності конфігурації та зменшеної площі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0286. 12.05.2015 року ОСОБА_1 був поданий до суду відзив на скарги, де вона повністю погодилась з результатами аукціону та заперечувала проти задоволення скарг з підстав невідповідності конфігурації та зменшеної площі земельної ділянки яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0286.

Суд вважає, що матеріали господарської справи № 2/17-2883-2011, які досліджені судом, підтверджують обізнаність позивачки ОСОБА_1 та її чоловіка і представника по справі за ордером ОСОБА_7 про стан спірного майна з червня 2012 року.

Суд критично ставиться до твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що про недоліки земельної ділянки їй стало відомотільки у 2018 році з експертного висновку №035/2015 от 02.03.18., оскільки це твердження спростовується наявними у справі доказами.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації, суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного: позовна вимога заявлена позивачем ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , процесуальний статус якої змінено на третю особу, що не заявляє самостійних вимог ухвалою суду від 13.11.2020 р. за заявою представника позивача ОСОБА_7 від 06.11.2020 року, тому ОСОБА_4 позбавлена цивільної процесуальної правоздатності відповідача і не є стороною в цивільному процесі у розумінні ст. 48 ЦПК України.

Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у Постанові від 21.01.2021, ( справа №925/1222/19) спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється, та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте позивачем ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів, що на ОСОБА_4 було зареєстровано аналогічне право щодо того ж нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 . Крім того, первісним позивачем не надано належного обґрунтування, яким чином скасування державної реєстрації речового права власності ОСОБА_4 захистить або відновить право ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного: відсутній предмет спору, оскільки оскаржений договір між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 в матеріалах справи не міститься і між вказаними сторонами не укладався.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись з вимогою визнати правочин недійсним вказує, що задоволення цієї вимоги судом не відновить право позивача, що свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у його Постанові від 23.06.2020, (справа №922/2589/19) суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі N 925/1265/16).

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на частку у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 5110136900:33:021:0286, суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

При цьому власник майна має право вимагати визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (стаття 392 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свою вимогу про визнання за нею права власності на частину будинку, що належить відповідачу ОСОБА_2 , посиланням на ч.2-6 ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника(користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо, це не порушує право інших осіб.

Позивач ОСОБА_1 не довела суду, що здійснила самочинне будівництво на своїй земельній ділянці, що житловий будинок є самочинним будівництвом та, що визнання права власності на частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 не порушить прав інших осіб.

Згідно із вимогами ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене, оцінюючи пояснення сторін, всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В., ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації речового права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, визнання права власності на частку у житловому будинку не підлягають задоволенню.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для звернення до суду, але суд вважає за необхідне відмовити в позові з підстави його необґрунтованості.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріусОдеського міського нотаріального округу Колодяжна А. В., ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та на частину земельної ділянки, суд вважає, що дані вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання за позивачем права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі статті 392 ЦК України, яка передбачає, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення у особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 907/310/18).

За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14 від 07.06.2018, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Таким чином, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 20.02.2020, справа №54006/5/39б/2012).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір відносно нерухомого майна житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що 19.03.2013 р. ОСОБА_2 купив садовий будинок, розташований на земельній ділянці площею 256 кв.м., кадастровий номер 5110136900:33:021:0285, за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з садового будинку, зазначеного на плані літера А - загальною площею 261,7 кв.м., у ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В., р.№ 288.

Право власності ОСОБА_2 на садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстровано приватним нотаріусом ОМНО Колодяжною О.В. у державному реєстрі прав на нерухоме майно 19.03.2013, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 9812425 від 19.03.2013, про що виданий Витяг про реєстрацію права власності.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджує, що відповідач за зустрічним позовом оспорює його право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи та позовними вимогами ОСОБА_1 .

Згідно з частинами 3 та 4 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 1 статті 328 названого Кодексу визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Виходячи зі змісту статей 334, 657 ЦК України, виникнення у позивача за зустрічним позовом права власності на спірне нерухоме майно пов`язане з укладенням договору купівлі-продажу, його нотаріальним посвідченням та відповідної державної реєстрації.

Обставини набуття права власності ОСОБА_2 дають суду підстави для констатації факту виникнення у нього права власності на підставі укладеного договору купівлі-продажу, який зареєстровано у відповідності до чинного законодавства, а наявність судового спору з приводу нерухомого майна з боку ОСОБА_1 підтверджує, що це право оспорюється іншою особою, тому спосіб захисту порушеного права позивачем за зустрічним позовом обраний вірно і позовна вимога щодо визнання права власності на житловий будинок підлягає задоволенню.

Щодо визнання права власності на частину земельної ділянки, суд виходить з наступного. Позов про визнання права власності на частину належної на праві власності ОСОБА_1 земельної ділянки ОСОБА_2 мотивував набуттям ним права власності на житловий будинок, що частково знаходиться на цій земельній ділянці. Вважає, що право власності частку земельної ділянки до нього перейшло на підставі статей 120, 125 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (19 березня 2013 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку, або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, у цій справі слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та Великою Палатою Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Суд виходить з того, що на час набуття права власності на будівлю 19 березня 2013 року ОСОБА_2 набув право на земельну ділянку, на якій був розміщений садовий будинок.

Відповідно до експертного висновку №155/20 комплексної судової будівельно- технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, складеного 11.12.2020 року судовими експертами Скибінською Т.М. та Сікорською О.А. загальна площа земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий №6110136900:33:021:0286, але в користуванні знаходиться ОСОБА_2 становить 66,0 кв.м.. Площа земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий №6110136900:33:021:0286, на якій частково розміщений садовий будинок, загальною площею 261, кв.м., що належить ОСОБА_2 , який розташований за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий №6110136900:33:021:0285, та частини земельної ділянки, яка необхідна для догляду за будинком і здійсненням поточного ремонту становить 33, 75 кв.м., з них 20,0 кв.м. під будинком. Ще 32,25 кв.м. - площа частини земельної ділянки, кадастровий №6110136900:33:021:0286, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , але яка огороджена парканом і знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 (домоволодіння, 98-е, ділянка 50) . Ринкова вартість частини земельної ділянки площею 66,0 кв.м., кадастровий №6110136900:33:021:0286, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , на момент складання даного висновку складає 375210 (триста сімдесят п`ять тисяч двісті десять) гривень, із них 33,75 кв.м.- площа частини земельної ділянки, кадастровий №6110136900:33:021:0286, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , яка необхідна для обслуговування житлового будинку, загальною площею 261, 7 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 - 191 869 (сто дев`яносто одна тисяча вісімсот шістдесят дев`ять) гривень; 32,25 кв.м.- площа частини земельної ділянки кадастровий №6110136900:33:021:0286, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , але яка огороджена парканом і знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 (домоволодіння, 98-е, ділянка 50 ) - 183 341 (сто вісімдесят три тисячі триста сорок одна) гривень.

Виходячи з наведеного,суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання права власності ОСОБА_2 на частину земельної ділянки площею 66 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0286, яка зайнята частиною житлового будинку і необхідна для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:021:0285.

Задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 не позбавляє ОСОБА_1 звернутися з позовними вимогами про відшкодування вартості частини земельної ділянки, що знаходиться у користування ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.ч.1,2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із вимогами ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Враховуючи викладене, оцінюючи пояснення сторін, всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9-13, 76-83, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна, ОСОБА_4 , про скасування державної реєстрації речового права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку, визнання права власності на частку у житловому будинку - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колодяжна Альвіна Валеріївна, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок та на частину земельної ділянки - задовольнити.

Визнати право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 261,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:021:0285.

Визнати право власності ОСОБА_2 на частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:33:021:0286, яка зайнята частиною житлового будинку і необхідна для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10 510,00 гривен.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду буде складено у строк до 11 квітня 2021 року включно.

Суддя Коваленко О. Б.