Постанова

від 16.02.2021 по справі 204/234/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2583/21 Справа № 204/234/18 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ-КОРТ» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансової допомоги, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ-КОРТ» (далі - ТОВ «МЕТАЛ-КОРТ» ) про стягнення заборгованості за договором про надання фінансової допомоги, мотивуючи його тим, що 01 вересня 2018 року між нею та ТОВ «МЕТАЛ-КОРТ» укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого вона передає ТОВ «МЕТАЛ-КОРТ» грошові кошти у формі поворотної фінансової допомоги, а вони зобов`язуються повернути їх.

Вказувала, що сума наданих коштів за вказаним договором визначена 500 000 грн.

Зазначала, що на картковий рахунок відповідача перерахувала суму позики у розмірі 120 000 грн., решту грошових коштів внесла до каси підприємства.

Посилаючись на те, що датою повернення грошових коштів договором визначено 01 вересня 2017 року, втім ТОВ «МЕТАЛ-КОРТ» порушило умови договору та грошові кошти не повернуло, а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ТОВ «МЕТАЛ-КОРТ» заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги №0100915/1 від 01 вересня 2015 року 500 000 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінку у повному обсязі тому, що вона перерахувала грошові кошти на підставі договору про надання фінансової допомоги, а відповідач, у порушення умов вказаного договору, грошові кошти їй не повертає. Зазначала про те, що відповідач ухвалу суду про надання доказів належним чином не виконав, що свідчить про ухилення та підтверджує заявлені нею вимоги. Відповідач не надав жодного документу звітності.

21 січня 2021 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошували на тому, що саме позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів. Крім того, позивач 23 грудня 2020 року подала до господарського суду аналогічний позов.

Колегія суддів звертає увагу на те, що до відзиву не додано доказів відкриття провадження за вказаною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що між нею та відповідачем 01 вересня 2015 року було укладено договір №0100915/1 про надання поворотної фінансової допомоги, умовами якого визначено її в розмірі 500 000 грн. та визначена дата повернення грошових коштів до 01 вересня 2017 року,

На підтвердження цього позивачем надано копії розрахункових документів про переказ готівки за договором, а саме: 1.Заява про переказ готівки №FJB1526005029414 від 17 вересня 2015 року на суму 120 000 грн., містить платника ТОВ Метал-Корт в особі ОСОБА_2 , призначення: внесення по дог. про надання фін. допомоги №0100915/01 від 01 вересня 2015 року від ОСОБА_1 , 2.Заява про переказ готівки № НОМЕР_1 від 24 вересня 2015 року на суму 336000,00 грн., містить платника ТОВ Метал-Корт в особі ОСОБА_2 , призначення: внесення по договорам фін. допомоги . Копії зазначених заяв було також надано ПАТ Промінвестбанк за ухвалою суду від 10 квітня 2018 року(т.1 а.с.6-7,110-112).

Відповідач в свою чергу, на виконання вимоги ухвали суду від 10 квітня 2018 року щодо надання копії договору №0100915/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2015 року та оприбуткування вищевказаних переказів готівки, надав пояснення, в яких заперечив факт укладення зазначеного договору та, як наслідок, неможливості надання його копії, а щодо оприбуткування зазначених сум підприємством - ТОВ Метал-Корт , пояснив що платежі вказані в перелічених заявках надійшли від громадян ОСОБА_3 (на суму 120 000,00 грн.) та ОСОБА_4 (на суму 336 000 грн.) та зазначив, що такі платежі не мали відношення до позивача (т.1 а.с.120-121).

В свою чергу, з претензії-вимоги від 02 березня 2018 року, яка була направлена позивачем на адресу відповідача, вбачається, що позивач, посилаючись на здійснені протягом періоду 01 вересня 2013 - 01 вересня 2017 року грошові внески на користь відповідача у вигляді поворотної фінансової допомоги, просить повернути борг в розмірі 500 000 грн. протягом семи днів (т.1 а.с.84).

Ухвалою суду від 15 травня 2019 року витребувано у АТ Банк Кредит Дніпро відомості про здійснені протягом періоду з липня 2013 по липень 2015 року грошові внески на користь відповідача у вигляді поворотної фінансової допомоги (т.2 а.с.37-39,44-45).

Разом з тим, досліджуючи надані банком докази, судом встановлено, що зазначені перекази не можуть бути прийняті до уваги судом у якості доказів виникнення та існування між сторонами договірних відносин саме за договором №0100915/1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01 вересня 2015 року, оскільки всі внески були здійснені протягом періоду, що передував даті укладення договору, зазначеної позивачем в обґрунтуванні позову (останній внесок - 30 січня 2015 року).

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлена дійсність факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача відповідачем. Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами стверджувальної нею обставини, викладеної у позовній заяві, таким чином фактично не надано доказів порушення, невизнання або оспорення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачем, як того вимагає ст.4 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Зокрема, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи №464/3790/16-ц.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Положеннями статей 15,16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що між нею та відповідачем укладався договір про надання поворотної фінансової допомоги № 1000915/1 від 01 вересня 2015 року колегія суддів позбавлена можливості задовольнити його апеляційну скаргу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v.UKRAINE, №63566/00,§23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона надала грошові кошти на умовах визначених у договорі, а тому їх слід стягнути з відповідача, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки, як зазначено вище, жодних доказів того, що між сторонами укладено договір позивачем не надано.

Посилання апелянта на те, що саме відповідач повинен надавати докази того, що він не отримував від неї грошових коштів на умовах договору є хибними.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.