Постанова

від 15.02.2021 по справі 914/1469/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р. Справа №914/1469/17

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів: Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

Секретар судового засідання Матіїшин Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ", б/н від 29.10.2020 (вх. №01-05/3075/20 від 29.10.2020),

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 (повне рішення складено 07.10.2020)

у справі №914/1469/17 (суддя Стороженко О.Ф.)

за позовом: Міністерства оборони України, м. Київ,

до відповідача-1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Львів,

до відповідача-2: Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ", м. Львів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево, м. Мукачево,

за участю Військової прокуратури Західного регіону України, м. Львів,

про визнання недійсним Договору від 26.11.2016 (про будівництво житлового комплексу).

За участю представників:

прокурор: Рапіта О.В.;

від позивача: Гудима В.О. - представник;

від відповідача-1: не з`явилися;

від відповідача-2: не з`явилися;

від третьої особи: не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ" про визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (Ужгородський гарнізон, Військове містечко №42), укладеного 26.11.2016 між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Приватним підприємством "ГАЗДИНЯ".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 позов задоволено повністю. Визнано недійсним (з моменту укладення) Договір від 26.11.2016, укладений: Міністерством оборони України, від імені якого діяло Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, та Приватним підприємством "ГАЗДИНЯ" стосовно будівництва житлового комплексу за адресою: м.Ужгород, вул.Гагаріна, 28, Ужгородський гарнізон, Військове містечко №42. Присуджено до стягнення з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ" на користь Міністерства оборони України по 800,00грн. судового збору.

Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що при укладенні спірного договору допущено:

- порушення вимоги Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, стосовно здійснення будівництва на землях оборони виключно у випадку погодження Кабінетом Міністрів України питання щодо внесення відповідної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей (п.5 Порядку);

- порушення вимоги Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, стосовно здійснення будівництва виключно на конкурсних засадах (п.3 Порядку);

- порушення вимоги п.7 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, стосовно розрахунку частки житла Міністерства в Об`єкті будівництва, яка визначається виключно за результатами експертної грошової оцінки земельної ділянки та незалежної оцінки майна, що на ній розташоване;

- порушення норм статей 20, 77, 84 ЗК України та ст.1 Закону Про використання земель оборони стосовно цільового призначення земельної ділянки (наданої для спірної забудови), яка перебуває у державній власності і належить до земель оборони;

- порушення вимоги Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (п.11) щодо обов`язковості погодження керівником Управління питання стосовно укладення Договору на будівництво із Головним управлінням розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України;

- порушення вимог ст.92 ЦК України щодо обов`язковості вчинення керівником Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України дій згідно з виданою йому Довіреністю Міністерства оборони України та Положенням про ЗУКБ (згідно з його повноваженнями).

За висновком суду зазначені обставини зумовлюють наявність достатніх та безумовних підстав, передбачених нормами статей 215 (ч.1), 203 (ч.ч.1, 2) Цивільного кодексу України, для визнання Договору недійсним, оскільки підтверджують:

- істотні умови Договору (зміст правочину) суперечать: нормам ЦК України (ст.ст.316-319, 321, 326), ЗК України (ст.ст.20, 77, 84), Закону України Про використання земель оборони (ст.1), Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011), а також інтересам Держави (стосовно забезпечення належної обороноздатності);

- факт укладення представником Міністерства оборони України (Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України) спірного Договору з перевищенням повноважень, при відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "ГАЗДИНЯ" звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу відповідач-2 зазначає, що:

- довіреністю №220/386/д від 10.11.2016 Міністерство оборони України уповноважило тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_1 на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за небюджетні кошти за такими адресами: АДРЕСА_3; АДРЕСА_4, АДРЕСА_5; АДРЕСА_6; АДРЕСА_7; АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; м. Львів (Брюховичі), а також здійснення інших дій та правочинів, пов`язаних з їх виконанням. Оскільки вказаною довіреністю передбачено повноваження здійснювати й інші дії та вчиняти правочини, у ОСОБА_1 були усі повноваженя на укладення спірного договору;

- Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, як юридична особа, може самостійно здійснювати господарську діяльність, в тому числі у сфері капітального будівництва, виступати його замовником. Аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №910/2123/19;

- повноваження на підписання спірного договору надані ОСОБА_1 , як т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, відповідно до п.11 Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, а тому висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 уклав договір без відповідних повноважень, оскільки такі не передбачені довіреністю №220/386/д від 10.11.2016, є безпідставними;

- на виконання умов спірного договору сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі будівельного майданчика від 26.11.2016. Відтак, матеріалами справи підтверджено вчинення сторонами дій щодо виконання умов договору та схвалення його посадовими особами сторін договору, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, оскільки у державному акті №1 від 04.05.1981, на який покликається позивач, йдеться про земельну ділянку площею 50,61 га, а оспорюваний договір стосується земельної ділянки площею 15, 5528 га. У постанові від 29.08.2018 у справі №914/1470/17 Верховний Суд вказує на необхідність вирішення питань тотожності та накладення таких земельних ділянок;

- твердження позивача про те, що оскаржуваний договір було укладено без проведення конкурсу не відповідає дійсності, оскільки в друкованому засобі масової інформації було розміщено оголошення про проведення такого конкурсу 15.11.2016.

14.12.2020 до суду від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, третя особа зазначає, що:

- у КЕВ м. Мукачеве на обліку та балансі перебуває Військове містечко № 42, розташоване в Закарпатській області, АДРЕСА_1, на земельній ділянці загальною площею 15,5528 га;

- Державний акт на право користування земельною ділянкою від 16.08.2002 видано Мукачівській квартирно-експлуатаційній частині району на підставі Рішення Ужгородської міської ради народних депутатів від 16 липня 2002 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею;

- на території Військового містечка №42 розташовано 26 будівель, на які 16.03.2012 отримано Свідоцтво на право власності, відповідно до якого це є державна форма власності в особі Міністерства оборони України;

- на території Військового містечка № 42 дислокується Ужгородський зональний відділ Військової служби правопорядку;

- згідно зі ст. ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України , ст. ст. 1, 2 Закону України Про використання земель оборони , вказана земельна ділянка відноситься, за формою власності, до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оброни та перебуває на відповідному обліку в органах Квартирно- експлуатаційної служби ЗС України.

Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу третя особа просить розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево.

17.12.2020 до суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

23.12.2020 до суду від Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, позивач та прокурор зазначають, що:

- у довіреності, виданій Міністром оборони України за № 220/386/д від 10.11.2016, відсутні делеговані ОСОБА_1. повноваження на укладення договорів житлового будівництва, в тому числі і спірного договору;

- спірний договір не проходив попереднього погодження з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, а тому покликання апелянта на те, що повноваження на підписання спірного договору надані ОСОБА_1 відповідно до п.11 Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України є безпідставним;

- Акт приймання-передачі будівельного майданчика від 26.11.2016 Міністерством оборони України не підписувався, а тому факт схвалення правочину відсутній;

- наявними в матеріалах справи доказами підтверджено безпідставність покликання апелянта на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 15,5528 га не належить до земель оборони;

- Порядком організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715), передбачено, що таке будівництво може здійснюватись виключного на погоджених з Кабінетом Міністрів України земельних ділянках, на конкурсних засадах, а організація та проведення такого конкурсу покладається на Міністерство оборони України;

- матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 15,5528 га не була погоджена Кабінетом Міністрів України як така, на якій планується будівництво житла для військовослужбовців;

- спірний договір був підписаний без організованого та проведеного Міністерством оборони України конкурсу.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/1469/17 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів - Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ" на рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ" на рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 21.12.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 на клопотання апелянта розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.01.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 15.02.2021.

В судове засідання прибули прокурор та представник позивача.

Відповідачі та третя особа участі уповноважених представників в судовому засіданні повторно не забезпечили, хоча були своєчасно та належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

З огляду на наведене, враховуючи встановлений ст. 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка учасників справи у судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали доводи та заперечення, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги, просили рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача та прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2016 між Міністерством оброни України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ( далі - Замовник або Сторона-1) та Приватним підприємством Газдиня (далі - Підрядник або Сторона-2) укладено договір про будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ( далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору Сторони зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: АДРЕСА_1.

Об`єктом забудови є земельна ділянка за вказаною адресою, орієнтовною площею 15,5528 га, яка відведена рішенням Ужгородської міськради від 16.07.2002 (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п.3.2 Договору Сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, забезпечити державну реєстрацію права користування Земельною ділянкою (оренда), визначену п.1.1.5 цього договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить Сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт.

Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до Сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього Договору (п.3.3. Договору).

Сторона-1 зобов`язана передати Стороні-2 будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами цього Договору за актом передачі будівельного майданчика, який є невід`ємною частиною цього договору. Сторона-1 зобов`язана протягом 3 календарних місяців з дати підписання цього договору в порядку, встановленому Положенням та чинним законодавством України, списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна ( п.п. 4.2.3, 4.2.4 Договору)

З моменту підписання Договору Сторона-1 передає Стороні-2 майнові права на 100% об`єкту будівництва, у тому числі майнові права на 100% об`єкту інвестування в об`єкті будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним і юридичним особам, у тому числі Стороні-1 - Міністерству оборони України (п.4.4 Договору).

Пунктами 7.1., 7.2. Договору сторони погодили, що за виконання частини функцій замовника, Сторона-1 після введення об`єкту в експлуатацію, отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир, що складається з 10% загальної площі квартир об`єкту, а Сторона-2 отримує право власності на іншу частину об`єкту.

Відповідно до п. 12.7 Договору такий набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. та зареєстровано в реєстрі за №3553.

Згідно з Актом приймання-передачі будівельного майданчика до Договору від 26.11.2016 вказаний майданчик Стороню-1 передано Стороні-2.

Міністерство оборони України звернулось до суду з позовом у даній справі про визнання недійсним вищевказаного договору.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.ч.1, 3 ст. 237 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст.239 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ст.244 ЦК України).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст.246 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ст.92 ЦК України).

Як встановлено судом, при укладенні оскаржуваного Договору від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв т.в.о. начальника ОСОБА_1

Довіреністю №220/386/д від 10.11.2016 Міністерство оборони України уповноважило тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарського Володимира Віталійовича на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за небюджетні кошти за такими адресами: АДРЕСА_3; АДРЕСА_4; АДРЕСА_5; АДРЕСА_6; АДРЕСА_7, АДРЕСА_1.; АДРЕСА_2, а також здійснення інших дій та правочинів, пов`язаних з їх виконанням.

Отже, даною довіреністю не передбачено повноважень ОСОБА_1 на укладення договору про будівництво житлового комплексу, зокрема за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо тверджень скаржника про те, що повноваження на підписання спірного договору надані ОСОБА_1 , як т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, відповідно до п.11 Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом державного секретаря Міністерства оборони України №23 від 17.06.2003 затверджено Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Пунктом 11 такого Положення, зокрема, передбачено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження укладення оспорюваного договору з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

Отже, оспорюваний договір є недійсним згідно зі ст.ст. 203,215 ЦК України через відсутність повноважень у ОСОБА_1 на укладення договору на будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №914/1436/17.

Щодо доводів апелянта про проведення конкурсу з відбору виконавця будівельних робіт по об`єкту будівництва на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, будівництво житла на земельних ділянках, що належать до земель оборони, здійснюється на конкурсних засадах. Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ або Служба зовнішньої розвідки.

Пунктами 5, 8, 25 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, передбачено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову. Конкурсна комісія розміщує протягом семи днів з дати прийняття рішення про проведення конкурсу в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті організатора конкурсу інформацію про проведення конкурсу. За результатами засідання конкурсної комісії складається протокол про проведення конкурсу, в якому зазначаються: 1) відомості про учасників конкурсу; 2) результати голосування; 3) обґрунтування щодо визначення переможця конкурсу.

В порушення вимог зазначеного Порядку договір на будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 від 26.11.2016 було укладено без проведення такого конкурсу. Належні та допустимі докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

При цьому, суд не приймає до уваги подане відповідачем-2 викопіювання з газети з оголошенням Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про конкурс, оскільки таке не завірене належним чином. Окрім того, як зазначалось вище, відповідно до п.3 Порядку організатором конкурсу повинно виступати Міністерство оборони України.

До того ж, суд зазначає, що умовами спірного договору не передбачено будівництва житлового комплексу саме як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла.

Матеріали справи на містять доказів погодження спірного договору або доказів наступного схвалення спірного правочину Міністерством оборони України.

Доводи апелянта про те, що оспорюваний договір було схвалено шляхом підписання між сторонами Акту приймання-передачі будівельного майданчика від 26.11.2016, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказаний Акт підписаний, як і оскаржуваний договір, т.в.о. начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_1. Враховуючи те, що стороною спірного договору є Міністерство оборони України як замовник, схвалення спірного правочину з боку Міністерства оборони України не відбулось відповідно до вимог ст. 271 ЦК України.

Щодо покликання апелянта на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 77 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також і у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Правовий режим земель оборони передбачає, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони").

Як зазначалось вище, пунктом 3.1. Договору встановлено, що об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовною площею 15,5528 га, яка відведена рішенням Ужгородської міськради від 16.07.2002 .

Як вбачається з матеріалів справи, у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве на балансі перебуває Військове містечко № 42, розташоване в Закарпатській області, АДРЕСА_1, на земельній ділянці загальною площею 15,5528 га

Державний акт на право постійного користування землею від 16.08.2002 видано на підставі Рішення Ужгородської міської ради народних депутатів від 16.07.2002 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №368.

Згідно з наявною у справі копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.03.2012 власником об`єктів нерухомого майна військового містечка №42, за адресою: АДРЕСА_1, є Держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Наведеним спростовуються твердження скаржника про недоведеність позивачем належності спірної земельної ділянки до земель оборони.

Покликання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.03.2020 у справі №910/2123/19 та від 29.08.2018 у справі №914/147017, судом апеляційної інстанції відхиляється оскільки обставини вказаних справ є відмінними від обставин даної справи.

Окрім того, постановою Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №914/147017 вказану справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Така передача не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї.

З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 (Ужгородський гарнізон, Військове містечко №42), укладеного 26.11.2016 між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Приватним підприємством "ГАЗДИНЯ".

Відтак, рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1469/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГАЗДИНЯ" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

3. Порядок та строк оскарження встановлені ст. ст.288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.02.2021