Постанова

від 17.02.2021 по справі 910/10563/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. Справа№ 910/10563/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Верховця А.А.

за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 17.02.2021

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.12.2020

у справі №910/10563/20 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб"

до Sun Carlo Gruppo Alimentare S.P.A.(Сан Карло Группо Аліментаре С.П.А.) (Via Turati,29 1-20121 Milano,Italy) та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про дострокове припинення дії міжнародної реєстрації №635434 на торговельну марку та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/10563/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб", поновлено провадження у справі №910/10563/20, відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" про забезпечення позову у справі №910/10563/20, зупинено провадження у справі №910/10563/20.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" звернулось з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/10563/20, в якій просить суд скасувати її в частині відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову та в цій частині прийняти нове рішення, задовольнивши заяву ТОВ "Торговий дім "Київхліб" про застосування заходів забезпечення позову в повному обсязі та застосувати наступні засоби забезпечення позову: заборонити Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України приймати остаточне рішення за заявкою m201816417 на знак для товарів і послуг "SNEX" до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував, що причиною звернення позивача до суду став законний інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду та який полягає у намірі реєстрації торговельної марки SNEX . Перешкодою для цього є саме наявність міжнародної реєстрації №635434 на торговельну марку SNАX , дострокове припинення дії якої і є предметом позову у справі. Негативним наслідком, який може настати в результаті невжиття заходів забезпечення позову, як зазначає позивач, є те, що навіть у разі задоволення господарським судом міста Києва позовних вимог позивача, можливість задовольнити законний інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду, буде втрачена через процесуальні дії господарського суду міста Києва, пов`язані з тривалістю розгляду справи. При цьому в самій оскаржуваній ухвалі від 10.12.2020 наявна невідповідність описової та мотивувальної частини прийнятого судом рішення.

В судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки в суд не повідомили.

Учасники провадження про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином направленням на адреси місцезнаходження учасників справи копії відповідної ухвали суду.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 щодо дати, місця та часу судового засідання у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку за можливе здійснювати розгляд скарги без участі представників сторін, що не з`явилися у судове засідання, так як вони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвали суду першої інстанції залишити без змін в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову. Оскільки скаржник оскаржує ухвалу лише в частині, суд апеляційної інстанції перешглядає оскаржувану ухвалу лише в тій частині, що оскаржується.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про:

- дострокове припинення в Україні дії міжнародної реєстрації №635434 на торговельну марку "SNAX", зареєстровану для товарів 29 і 30 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, власником якої є Sun Carlo Gruppo Alimentare S.P.A. (Сан Карло Группо Аліментаре С.П.А.; далі - Компанія);

- зобов`язання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство) надіслати до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності повідомлення про дострокове припинення на території України дії міжнародної реєстрації №635434 на торговельну марку "SNAX" повністю та опублікувати в офіційному бюлетені "Інтелектуальна власність" повідомлення про припинення вказаної міжнародної реєстрації.

Позовні вимоги мотивовано тим, що:

- 13.07.2018 позивач подав державному підприємству "Український інститут інтелектуальної власності" (далі - Інститут) заявку № m 201816417 на реєстрацію знака для товарів і послуг "SNЕX" стосовно товарів 29 і 30 класу МКТП та послуг 35 класу МКТП;

- 03.04.2020 Інститут повідомив позивача (лист від 03.04.2020 вих. № 34292/ЗМ/20) про можливу відмову у реєстрації знака "SNЕX" у зв`язку з тим, що вказане позначення є схожим настільки, що його можна сплутати із словесним позначенням "SNAX" (міжнародна реєстрація №635434 на торговельну марку);

- власником вказаних торговельних марок є Компанія, яка протягом останніх п`яти років їх не використовує;

- Позивач має намір використовувати торговельну марку "SNЕX" стосовно товарів 29 і 30 класу МКТП та отримати правову охорону на торговельну марку "SNЕX" в Україні;

- спірна міжнародна реєстрація має бути припиненою достроково за рішенням суду внаслідок невикористання знака для товарів і послуг власником на території України щодо товарів 29 і 30 класу МКТП протягом п`яти років до дати подання даного позову.

07.12.2020 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд до набрання рішенням у даній справі законної сили заборонити Міністерству приймати остаточне рішення за заявкою позивача №m201816417 на реєстрацію позначення "SNEX".

Заяву мотивовано тим, що подання даного позову зумовлене невикористанням Компанією протягом останніх п`яти років міжнародної реєстрації №635434 на торговельну марку "SNAX", що є перешкодою реалізації права позивача на реєстрацію позначення "SNEX" щодо товарів 29 і 30 класів та послуг 35 класу МКТП за заявкою №m201816417, поданою Товариством 13.07.2018 на реєстрацію до Інституту; 03.04.2020 за вказаною заявкою Інститутом було винесено повідомлення про можливу відмову у реєстрації заявленого позначення №34292/3М/20, за яким підставою для відмови у реєстрації позначення є те, що заявлене словесне позначення "SNEX" для товарів 29 і 30 класів та 35 класу МКТП є схожим настільки, що його можна сплутати із словесним знаком "SNAX" за міжнародною реєстрацією №635434 щодо споріднених товарів.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного спору є дострокове припинення дії міжнародної реєстрації №635434, в той же час, заборона Міністерству приймати остаточне рішення за заявкою позивача №m201816417 на реєстрацію позначення "SNEX" прямо не пов`язана з предметом спору, а відтак такий захід забезпечення позову не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. До того ж, зазначено судом, що позивач не позбавлений права після прийняття рішення у даній справі повторно звернутися до Міністерства з заявкою про реєстрацію позначення.

Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції у відповідній частині, з огляду на наступе.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 у справі № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України: "З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини цього рішення).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне тільки через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Обраний спосіб забезпечення позову повинен мати зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому захід забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист порушених прав, у разі задоволення позову.

При цьому задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову повинно забезпечувати збалансованість інтересів сторін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що заявником не додано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, оскільки саме лише припущення заявника про неможливість задовольнити законний інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду, буде втрачено через процесуальні дії господарського суду міста Києва, пов`язані з тривалістю розгляду справи не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Таке припущення заявника є необґрунтованим.

Заборона Міністерству приймати остаточне рішення за заявкою позивача №m201816417 на реєстрацію позначення "SNEX" не забезпечить фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Заявником не доведено зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги

Існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам ті інтересам позивача у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову суду апеляційної інстанції також не доведено.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не позбавлений права після прийняття рішення у даній справі повторно звернутися з заявкою про реєстрацію позначення, чого позивач не спростовує.

Крім того, 14.10.2020 набрав чинності Закон Україн "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності" від 16.06.2020 №703-ІХ, до визначених повноважень якого відноситься приймання та розгляд заявок, проведення їх експертиз, прийняття рішень щодо них, видача свідоцтв, здійснення державної реєстрації торгівельних марок та інше.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про національний орган інтелектуальної власності від 13.10.2020 №1267-р на виконання підпункту 1 пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності" визначено, що державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.

Згідно з п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності" Національний орган інтелектуальної власності є функціональним правонаступником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, щодо окремих функцій та повноважень з реалізації державної політки у сфері інтелектуальної власності, визначених цим Законом.

З огляду на вищевказане, відповідні повноваження щодо прийняття рішень за відповідними заявками, відносно яких заявлено вимоги, викладені в заяві про забезпечення позову, покладені на даний час на держане підприємство "Український інститут інтелектуальної власності", а тому не можна заборонити вчиняти відповідні дії Міністреству (відповідачу-2), оскільки вони не належать до його повноважень.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів скаржника, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що заява про вжиття визначених ним заходів забезпечення позову та апеляційна скарга не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд першої інстанції міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову у спосіб, визначений заявником.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, надавши оцінку всім аргументам заявника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржувану ухвалу суду першої інстанції у даній справі в частині відмови у задоволені заяви про забезпечення позову - без змін.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/10563/20 в частині відмови в задоволені заяви про забезпечення позову залишити без змін.

Матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/10563/20 направити до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок оскарження постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 22.02.2021.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.О. Пантелієнко

А.А. Верховець