Постанова

від 23.02.2021 по справі 908/2226/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2021 року м.Дніпро Справа № 908/2226/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антоніка С.Г.(доповідач),

суддів Березкіної О.В., Іванова О.Г.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Базіс-Плац на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.10.2020р., ухвалене суддею Федоровою О.В., повний текст якого складений 02.12.2020р. у справі № 908/2226/20

за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 (вул. Залізнична, буд. 17, м. Запоріжжя, 69002; адреса для листування: вул. Кругова, буд. 152, м. Запоріжжя, 69068) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Базіс-Плац (69014, місто Запоріжжя, вул. Базова, буд. 1-а)

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернувся заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, Запорізької міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Базіс-Плац про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у розмірі 125 385,89 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 року позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Базіс-Плац на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, в сумі 85981,87 грн., в решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що речові права відповідача на земельну ділянку у період з 01.07.2017 по 08.01.2018 не реєструвались, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав, у зв`язку з чим недоотриманий дохід Запорізької міської ради за період з 31.08.2017 по 08.01.2018 складає 85960,43 грн.

Відмовляючи в решті позовних вимог, господарський суд обгрунтував своє рішення пропуском позивачем строку позовної давності

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- дії Запорізької міської ради з підготовки долучених до позовної заяви документів свідчать про конкретні дії, спрямовані на підготовку документів для звернення до суду з позовною заявою, що суперечить висновку суду про те, що Запорізька міська рада, будучі обізнаною про наявність підстав для подання позову про стягнення доходу від безпідставно набутого майна, жодних дій, спрямованих на вирішення спірної ситуації, упродовж майже двох років не вживала, тому господарським судом помилково встановлено наявність у прокурора підстав для звернення з даним позовом до суду;

- ТОВ Базіс-Плац набуло права власності на об`єкти нерухомості шляхом внесення його до статутного фонду товариства попереднім власником, який не мав оформленого права оренди на земельну ділянку під нерухомістю, тому умови користування земельною ділянкою у вигляду оренди не могли перейти до відповідача від попереднього власника за жодних обставин;

- право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, між тим договір оренди спірної земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ТОВ Базіс-Плац відсутній, а відтак, відсутній і обов`язок зі сплати орендної плати;

- земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, водночас, відповідний земельний сервітут, в тому числі на вимогу Запорізької міської ради, не зареєстровано, умови такого земельного сервітуту в частині платності не визначені, то і обов`язку у відповідача сплачувати будь-які платежі за користування земельною ділянкою відсутні;

- єдиним платежем, який міг би справлятися на підставі Закону у період часу до 09.01.2018 року за умови відсутності договору, заповіту або рішення суду, є земельний податок.

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Ухвалою колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2021 року ухвалено відкрити апеляційне провадження у справі №908/2226/20 та ухвалено розгляд апеляційної скарги провести у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмово провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Запорізької міської ради №68/127 від 30.06.2016 ТОВ Базіс-Плац передано строком на 10 років в оренду земельну ділянку по вул. Базовій, 1-а. у м. Запоріжжі кадастровий номер 2310100000:07:047:0009, загальною площею 1,0355 га (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) для розташування виробничої бази в межах, раніше затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 14.12.2000 №470/19.

На виконання зазначеного рішення між Запорізькою міською радою та ТОВ Базіс-Плац укладено договір оренди землі, зареєстрований 09.01.2018 за № 201807000000001, відповідно до якого останньому передано у строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:07:047:0009, розташовану по вул. Базовій, 1-а, в м. Запоріжжя, для розташування виробничої бази (строк дії договору до 30.06.2026).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ Базіс-Плац є власником будівель і споруд, за адресою: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя на підставі свідоцтва про право власності № 49465829 від 09.12.2015 на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2016.

Право на земельну ділянку у зв`язку з переходом права на об`єкти нерухомості, розташовані на цій ділянці, відповідачем не оформлено з часу набуття права власності до укладення в установленому порядку договору оренди землі.

Відповідач оформив право користування земельною ділянкою лише 09.01.2018.

Відповідно до інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності та речові права на земельні ділянки, відповідач не мав прав ні власника, ні землекористувача земельної ділянки по вул. Базовій 1-а, у м. Запоріжжі.

Представниками управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради 18.05.2020 проведено обстеження земельної ділянки: кадастровий номер 2310100000:07:047:0009, площею 1,0355 га для розташування промислової бази, розташованої по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі.

Згідно з актом, складеним представником управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради земельна ділянка розташована на землях, що на цей час перебувають в оренді ТОВ Базіс-Плац (код ЄДРПОУ 40076500) за договором оренди землі від 09.01.2018 за № 201807000000001. Під час візуального огляду земельної ділянки було встановлено, що на момент обстеження територія упорядкована та огороджена залізобетонним парканом із колючим дротом, на території розташовані об`єкти нерухомості, які відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать на праві приватної власності ТОВ Базіс-Плац (код ЄДРПОУ 40076500).

Згідно інформації Олександрівського управління ГУ ДФС у Запорізькій області, викладеної у листі від 13.05.2020 № 2619/08-01-49-04, ТОВ Базіс-Плац почало сплачувати орендну плату у 2018 році за земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:07:047:0009, площею 1,0355 га.

Орендна плата за землю за період з 01.07.2017 по 08.01.2018 не сплачувалася.

За розрахунком Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради розмір недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ Базіс-Плац земельною ділянкою: кадастровий номер 2310100000:07:036:0104, площею 1,0355 га, розташованою по вул. вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, у вигляді орендної плати за землю за період з 01.07.2017 по 08.01.2018 становить125 385,89 грн., а саме: з 01.07.2017 по 31.12.2017 - 120 215,34 грн.; з 01.01.2018 по 08.01.2018 - 5 170,55грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора на підставі ст. ст. 1212 , 1214 ЦК України з позовом до суду про відшкодування ТОВ Базіс-Плац до місцевого бюджету доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в сумі 125 385,89 грн.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, судова колегія враховує наступні положення діючого законодавства України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. Закону, у випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді.

Частиною 3 статті 23 Закону встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 53 ГПК України , прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи …

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою неодноразово на протязі 2018-2020 років направлялися листи до Запорізької міської ради в яких зазначалося про порушення відповідачем земельного законодавства, пропонувалося здійснити розрахунок недоотриманих доходів та вжити заходів.

Однак, Запорізька міська рада, будучі повідомлена прокурором листом від 25.06.2018р. про порушення відповідачем земельного законодавства, не здійснила жодних дій щодо захисту порушених прав держави.

Тому прокурор правильно звернувся з позовом, обґрунтувавши в позовній заяві та довівши бездіяльність Запорізької міської ради.

Вказане спростовує доводи скаржника про відсутність у прокурора підстав для звернення з даним позовом до суду.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України ).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу , чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України .

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З урахуванням положень статей 120 , 125 Земельного кодексу України та статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі №922/4073/19.

В даному випадку, відповідачем доказів оформлення та реєстрування речових прав на спірну земельну ділянку у встановлений рішенням Запорізької міської ради № 68/127 від 30.06.2016 чотирьохмісячний строк в матеріали справи не представлено.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Як зазначалося вище, договір оренди на вищезазначену земельну ділянку між відповідачем і міською радою укладено лише 09.01.2018 року.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає законним та обгрунтованим висновок господарського суду про те, що оскільки речові права відповідача на земельну ділянку у період з 01.07.2017 по 08.01.2018 не реєструвались, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав. І Запорізька міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок неоформлення між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

У зв?язку з цим, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 Цивільного кодексу України.

Що стосується посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що єдиним платежем, який міг би справлятися на підставі Закону у період часу до 09.01.2018 року за умови відсутності договору, заповіту або рішення суду, є земельний податок, не грунтується на законі.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України , землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72 , 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України ).

Також є безпідставними твердження скаржника про те, що правовідносини, які виникли між Запорізькою міською радою та ТОВ БАЗІС-ПЛАЦ є сервітутом.

Згідно з ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 404 цього ж кодексу, передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З наведених норм права випливає, що сервітут встановлюється між власниками або землекористувачами земельних ділянок, за умовами якого один землекористувача має право на обмежене користування чужою земельною ділянкою. При цьому земельна ділянка залишається в користуванні і володінні власника.

За договором же оренди, відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, право володіння і користування земельною ділянкою переходить від власника до орендаря. І земельна ділянка надається для використання у підприємницькій або іншій діяльності. А сервітут надає право лише обмеженого користування - проход, проїзд, прокладання водопроводу, розміщення тимчасових споруд та інш.

Колегія ще раз зазначає, що сервітут не позбавляє власника права володіння і користування земельною ділянкою щодо якої встановлено сервітут.

Відповідач має у власності об?єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності і міська рада об?єктивно не може користуватися землею під будівлями. Тому єдиним варіантом узаконення земельних правовідносин між власником землі та власником нерухомого майна є укладання договору оренди.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

У зв`язку викладеним, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Рішення суду слід залишити без змін.

Витрати за подання апеляційної скарги покладаються відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129 , 269 , 270 , 275 , 276 , 282-284 Господарського процесуального кодексу України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Базіс-Плац залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.10.2020р. у справі № 908/2226/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23.02.2021р.

Головуючий суддя С.Г. Антонік

Суддя О.В. Березкіна

Суддя О.Г.Іванов