Постанова

від 17.02.2021 по справі 640/20499/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20499/19 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2020 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТВ-ЕКС до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ ТВ-ЕКС звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 05.08.2019 № 0013924208 по податку на доходи фізичних осіб на суму 404560,94 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 308 085, 56 грн. та за штрафними санкціями 96421, 38 грн.);

- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 05.08.2019 № 0013914208 з військового збору на суму 27 641, 58 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 21052, 72 грн. та за штрафними санкціями 6588,86 грн.);

- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 06.08.2019 № 10272615140103 по податку на прибуток підприємств на суму 17 339,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 13 871,00 грн., та за штрафними санкціями 3 468,00 грн.);

- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 06.08.2019 № 10292615140103 на суму завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування по податку на прибуток підприємств на 950 614,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11.10.2019 № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06.08.2019 № 10302615140103 по податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 24 832,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11.10.2019 № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06.08.2019 № 10282615140103 по податку на додану вартість на суму 297 671,00 (в тому числі, за податковим зобов`язанням 238 137,00 грн та за штрафними санкціями 59 534,00 грн.);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17.10.2019 № 01462615050103 по податку на додану вартість на суму 216 725,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 173 380,00 грн та за штрафними санкціями 43 345,00 грн.).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2020 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.08.2019 № 0013924208; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05.08.2019 № 0013914208; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06.08.2019 № 10272615140103; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06.08.2019 № 10292615140103; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 06.08.2019 № 10302615140103; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.10.2019 № 01462615050103; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу виданого Головним управлінням ДПС у місті Києві, з 10 червня 2019 року по 04 липня 2019 року останнім проводилась планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю ТВ-ЕКС з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року, валютного - за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2019 року та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 11 липня 2019 року № 411/26-15-14-01-03/25274773.

Контролюючим органом було встановлено порушення скаржником вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1. ст. 138, пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 5, п. 6, п. 7, п. 9.4, п. 11, п. 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, у результаті чого занижено податок на прибуток на 13 871,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на 950 614 грн; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено ПДВ на 262 223,00 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) за березень 2019 року на 24 832,00 грн; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, з урахуванням пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 171.2 ст. 171 ПКУ, у результаті чого занижено суми податку на доходи фізичних осіб на 308 085,56 грн; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суми військового збору на 21 052,72 гривень.

На підставі висновків акта перевірки Головного управління ДПС у місті Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 05.08.2019 № 0013924208 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 308 085,56 грн за основним платежем та на 96 421,38 грн за штрафними санкціями;

- від 05.08.2019 № 0013914208 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору 21 052,72 грн за основним платежем та на 6 588,86 грн за штрафними санкціями;

- від 06.08.2019 № 10272615140103 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 17 339,00 грн, в тому числі на 13 871,00 грн за основним платежем та на 3468,00 грн за штрафними санкціями;

- від 06.08.2019 № 10292615140103 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 950 614,00 грн;

- від 06.08.2019 № 10282615140103 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 297 671,00 грн, у тому числі на 238 137,00 грн за основним платежем та на 59 534,00 грн за штрафними санкціями;

- від 06.08.2019 № 10302615140103 про зменшення розміру від`ємного значення з ПДВ на 24 832,00 грн.

13.08.2019 позивач, не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями, подав повідомлення про оскарження до відповідача та скаргу до Державної фіскальної служби України.

16.10.2019 позивачем було отримано рішення ДПС України від 11.10.2019 № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, яким скаргу задоволено частково: частково скасовані рішення відповідача по податку на додану вартість від 06.08.2019 № 10302615140103 та від 06.08.2019 № 10282615140103.

21.10.2019 позивачем було отримано конверт від Головного управління ДПС у місті Києві із вкладеним податковим повідомленням-рішенням від 17.10.2019 № 01462615050103, прийнятим на підставі акту перевірки № 411/26-15-14-01-03/25274773 від 11.07.2019, з урахуванням рішення ДПС України від 11.10.2019 № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги, по податку на додану вартість на суму 216 725,00 грн (в тому числі, за податковим зобов`язанням 173 380,00 грн та за штрафними санкціями 43 345,00 грн) та із вкладеним розрахунком податкового зобов`язання та штрафних санкцій.

Позивач вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем Податкового кодексу України є необґрунтованими та передчасними, у зв`язку із чим податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень відповідача з податку на прибуток підприємств колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище в акті перевірки позивача податковим органом вказано про завищення собівартості реалізованої продукції на витрати виробництва продукції, що не було реалізовано протягом періоду, на загальну суму 950 614,00 грн. (за 2018 рік на 462 962,00 грн та за І квартал 2019 року на 487 652,00 грн), що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на загальну суму 950 614,00 грн.

В обґрунтування правомірності вказаного висновку податковий орган зазначає, що собівартість реалізованої продукції не може перевищувати чистий дохід від реалізації продукції.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що вимоги Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року (надалі - П(С)БО 16), передбачають методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Так, пунктом 11 П(С)БО 16 визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:

- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

- наднормативних виробничих витрат.

В свою чергу, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються в тому числі змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Пунктом 16 П(С)БО 16 встановлено, що загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину .

Таким чином, з аналізу викладеного можна прийти до висновку, що всі понесені підприємством загальновиробничі витрати відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), але в різних періодах, в залежності від впливу на них обсягу діяльності.

Так, змінні загальновиробничі витрати та розподілені постійні (що залежать від зміни обсягу діяльності) відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) через виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), в періоді визнання доходу від реалізації цієї продукції.

А нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (що не залежать від зміни обсягу діяльності) відносяться до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач відносив до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), у періоді їх виникнення, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (витрати що не залежать від зміни обсягу діяльності), що узгоджується із приписами пунктів 11 та 16 П(С)БО 16 Витрати .

Тобто, колегія суддів зазначає, що незалежно від наявності чистого доходу від реалізації продукції, платник податку буде відносити до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати у періоді їх виникнення.

У відповідності до вимог пункту 16 П(С)БО 16 позивач встановив перелік постійних загальновиробничих витрат в наказі про облікову політику позивача та забезпечив аналітичний облік постійних загальновиробничих витрат па субрахунку 912 Постійні загальновиробничі витрати . Віднесення постійних загальновиробничих витрат до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відображено відповідним проводками по рахунку 901.

Всі понесені нерозподілені постійні загальновиробничі витрати призвели до зменшення власного капіталу підприємства і доказів зворотного акт перевірки не містить.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що викладене в акті перевірки та висновки про порушення Податкового кодексу України є передчасними, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Нормами П(С)БО 16 не вказано, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) визнається витратами в момент реалізації продукції. Навпаки, до складу витрат собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) вартість виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) потрапляє лише по даті реалізації такої продукції, що прямо вказано в пункті 11 П(С)БО 16.

Колегія суддів звертає увагу, що сенс віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до складу витрат у періоді їх виникнення зумовлений тим, що такі витрати неможливо розподілити (віднести) на якусь конкретну продукцію, тому вони визнаються витратами того періоду, в якому вони виникли. Що цілком узгоджується із вимогами пункту 7 П(С)БО 16, згідно якого витрати або визнаються разом із визнанням доходу, для отримання якого вони здійсненні, або визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.

Таким чином, з аналізу норм пункту 11 та пункту 16 П(С)БО 16 чітко вбачається, що до складу витрат собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються у періоді їх виникнення, а виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) - в період протягом якого продукція була реалізована.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач діяв у повній відповідності до вимог норм пункту 11 та пункту 16 П(С)БО 16.

Податковим орган в акті перевірки також зазначено про нарахування амортизації необоротних активів (згідно наведеного переліку), які не використовувались позивачем в господарській діяльності за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 на суму 77 060,59 грн.

В той же час, як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем використовувались в господарській діяльності за період з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2016 року всі необоротні активи, згідно наведеного на сторінці 11 Акту перевірки переліку, які введені в експлуатацію на підставі відповідних наказів та актів та використовувались у господарській діяльності позивача:

- комплекс необоротних активів за адресою Вінницька обл., Жмеринський р. с. Олександрівка, проспект Шевченка (проспект Мічуріна), будинок 4, що включає: Башня Рожновського - Водонапірна вежа, для забезпечення водопостачанням для господарсько-побутових потреб на території всього комплексу;

- будівля гаража виробничого комплекса с. Олександрівка - використовувалась за призначенням, а саме позивач володів 21 транспортним засобом та 4 мав в оренді;

- виробничий комплекс Олександрівка - Майновий комплекс, що використовується як склад для зберігання лінії з виробництва паливних пилетів (обліковується на рахунку 15) згідно наказу про встановленні місця зберігання;

- склад виробничого комплекса с. Олександрівка - Складські приміщення, що використовувались у 2016 році за призначенням.

- комплекс необоротних активів за адресою Вінницька обл., Жмеринський р., с. Кацмазів, вулиця Жовтнева, будинок 696, що включає:

- виробничий комплекс 3 163,6 кв.м Кацмазів та Майновий комплекс 2 578,3 кв.м. Кацмазів - використовувалась як складські приміщення, для зберігання лінії по виробництву олії та лінії по виробництву біодизеля (обліковується на рахунку 15) згідно наказу про встановлення місця зберігання обладнання.

- майновий комплекс-склад вибухових матеріалів за адресою Житомирська обл., Коростенський р. с. Горщик, вул. Соснова, буд. 1, що включає: Збірний будинок с. Горщик Використовувався як побутове приміщення для персоналу;

- колодязь для води, використовувався для забезпечення водопостачанням для господарсько-побутових потреб комплексу;

- КТП 160 кВа 10-0,4кВ (ОМЕЛЯНІВКА) Комплектна трансформаторна підстанція, що використовується для енергопостачання комплексу;

- майновий комплекс - Склад ВМ с. Горщик, використовувалась як складські приміщення для зберігання вибухових матеріалів;

- трубчатий колодязь для води, використовувався для забезпечення водопостачанням для господарсько-побутових потреб комплексу.

Тобто, викладене в акті перевірки та висновки про порушення Податкового кодексу України є передчасними, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень в даній частині.

Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень відповідача з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

З аналізу акту перевірки вбачається, що податковий орган, із посиланням на норми підпункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року № 281/171/578/155), прийшов до висновку, що за відсутності у позивача чеку терміналу АЗС, останній не використав придбане пальне у господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015року, - уразі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу) .

З аналізу наведених податковим органом в Акті перевірки обставин вбачається, що останні обґрунтував свою позицію щодо підтвердження факту придбання пального на АЗС та подальшого його використання не в господарській діяльності позивача нормами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року № 281/171/578/155) - надалі Інструкція 281, вимоги якої є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

В розумінні Інструкції 281 позивач є споживачем.

Пунктом 7.1 розділу 7 Інструкції 281 передбачено, що відпуск нафтопродуктів споживачам здійснюється на підставі договорів або за готівку.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відпуск нафтопродуктів ПП АМІК Україна , ТОВ УКРАГРООЙЛ та ПП ОККО- БІЗНЕС КОНТРАКТ позивачу здійснювався на підставі відповідних договорів, які є наявними в матеріалах справи та які надавались під час перевірки податковому органу і розрахунок відбувався виключно в безготівковій формі.

Водночас, колегія суддів зауважує, що оскільки позивач не займався та не займається такими видами господарської діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, у податкового органу відсутні підстави для застосування до позивача приписів вимог Інструкції 281.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на позивача розповсюджуються вимоги статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, з приписів якого вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Таким чином, виходячи з аналізу викладеного, колегія суддів зазначає, що за відсутності всіх обов`язкових реквізитів, чеки терміналу АЗС не є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

У відповідності до договорів, укладених позивачем із ПП АМІК Україна , ТОВ УКРАГРООЙЛ та ПП ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ , передбачено щомісячне підписання первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій за договорами, а саме:

- по накладним із ПП ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ ;

- по видатковим накладним із ТОВ УКРАГРООЙЛ ;

- по актам приймання-передачі із ПП АМІК Україна .

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач щомісячно відображав в бухгалтерському обліку операції із придбання палива від ПП АМІК Україна , ТОВ УКРАГРООЙЛ та ПП ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ за банківськими та первинними документами - актами, накладними, які надавались податковому органу, що цілком відповідає вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, облік придбаного пального у ПП АМІК Україна та ПП ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ в режимі реального часу відображається в апаратно-програмному комплексі продавців палива, що дає можливість позивачу в особистому кабінеті покупця здійснювати операції, зокрема, перегляд інформації щодо використання паливних карток (дата, час, марка, обсяг, ціна та сума залитого пального, адреса АЗС, ПІБ утримувача по паливній картці).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем відповідно до вимог чинного законодавства було надано до податкового органу під час проведення перевірки докази використання придбаних паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності в повному обсязі.

Позивач в періоді, що перевірявся мав у власності 21 автомобіль (легкові та вантажні), що відображено в регістрах бухгалтерського обліку по рахунку 105 Транспортні засоби , та орендував ще 4 легкові автомобілі на підставі рішень загальних зборів правління позивача та договорів оренди, посвідчених нотаріально.

При цьому, висновки в акті перевірки не містять зауважень ані щодо подорожніх листів, ані щодо актів списання пального, що фактично підтверджують використання пального у господарській діяльності.

Всі вказані вище документи, з незрозумілих підстав проігноровані відповідачем та в якості доказу здійснення операцій, не пов`язаних з господарською діяльністю, вказують на відсутність чеків терміналів АЗС, які на думку податкового органу є первинним документом та підтверджує використання придбаного палива в господарській діяльності позивача.

Питання доведення того, що лише і саме чек терміналу з АЗС є належним, допустимим та достатнім доказом використання Позивачем придбаного пального у господарській діяльності, а його відсутність-використанням не у господарській діяльності - є предметом доведення саме для відповідача, згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, пунктом 4 розділу III Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерство фінансів України № 727 від 20 серпня 2015 року (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745), обов`язковим для застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків, передбачено що:

Описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином:... 2) у пазі встановлення перевіркою попущень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;... зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення:... .

В той же час, колегія суддів зауважує, що в акті перевірки не містить жодного посилання на первинні документи, які були складені позивачем із ПП АМІК Україна , ТОВ УКРАГРООЙЛ та ПП ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ , на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку позивача та не наведено регістрів бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків таких операцій.

2.2. На сторінці 21 акту перевірки вказано що позивач безоплатно передав орендодавцю орендоване приміщення із проведеним поліпшенням на суму 323 786, 08 грн., з огляду на що не нарахував податкові зобов`язання по ПДВ на суму 64 757 грн. Рішенням ДПС України від 11.10.2019 № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги Позивача, яким скаргу задоволено частково: частково скасовані рішення відповідача по податку на додану вартість від 06.08.2019 №10302615140103 та від 06.08.2019 №10282615140103, але в якій саме сумі податкового зобов`язання та штрафних санкцій по кожному рішенню, рішення ДПС України інформації не містить.

Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень по податку на доходи фізичних осіб та по військовому збору, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2018 року між позивачем та ОСОБА_1 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8046 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до положень якого Позивач відчужив на користь останнього транспортний засіб HYUNDAI Н-1 (номерний знак НОМЕР_1 ).

16 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8046 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу FORD, відповідно до положень якого позивач відчужив на користь останнього транспортний засіб FORD TOURNEO CONECT (номерний знак НОМЕР_2 ).

13 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_3 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8047 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу MITSUBISHI, відповідно до положень якого позивач відчужив на користь останньої транспортний засіб MITSUBISHI L-200 (номерний знак НОМЕР_3 ).

25 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_4 в присутності посадових осіб Територіального сервісного центру МВС 8046 РСЦ в м. Київ було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу VOLVO, відповідно до положень якого позивач відчужив на користь останнього транспортний засіб VOLVO ХС90 (номерний знак НОМЕР_4 ).

В обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства відповідач посилається на ту обставину, що позивачем не виконано функцію податкового агента та не утримано податок із додаткового блага покупців автомоделей (різниця між середньо ринковою ціною та фактичною ціною продажу), з приводу цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до пункту 173.3 статті 173 Податкового кодексу України вбачається, що у разі якщо стороною договору купівлі-продажу об`єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку....

У разі продажу ... укладення та оформлення договорів відчуження транспортних засобів у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, такий ... відповідний орган виконує функції податкового агента ... .

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 379 від 11 серпня 2010 року затверджено Інструкція про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них - надалі Інструкція № 379, згідно пункту 4.1. глави 4 якої вбачається: У разі заміни номерних знаків (крім випадків їх втрати або викрадення) проводиться перереєстрація ТЗ із заміною свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта). ...При цьому виконуються дії, передбачені пунктами 3.1-3,9, 3.11-3.13, 3.15-3.18 глави 3 цієї Інструкції .

Так, пунктом 3.1 та 3.11 глави 3 Інструкції №379 передбачено, що після прийняття заяви посадовою особою Центру проводяться огляд ТЗ, перевірка документів та транспортного засобу за наявними базами даних А/С та в разі прийняття рішення щодо реєстрації після сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків . 3.11. Після проведення всіх перевірок у заяву (додатки 1 або 2) про реєстрацію ТЗ уповноваженою посадовою особою Центру, яка приймає рішення, вноситься чіткий запис про прийняте щодо реєстрації ТЗ рішення, яке підтверджується підписом із зазначенням П.І.Б. та дати.

Таким чином, якщо продаж легкового автомобіля відбувається у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, саме такий орган має виконувати функції податкового агента та перевірити сплату податків, зборів.

Таким чином, виходячи з вказаного, колегія суддів зазначає, що позивач не виконує функції податкового агента, а факт проведення реєстрації транспортного засобу (відповідним органом) підтверджує проведену ним перевірку нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з боку платника податку фізичної особи-покупця.

Вимогами підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Тобто, в разі продажу автомобіля фізичній особі, у юридичної особи (продавця) не має джерела утримання податку із розміру додаткового блага: юридична особа не в змозі виконати такий обов`язок.

Таким чином, виконання функції податкового агента при продажу автомобіля можливе виключно при купівлі автомобіля у фізичної особи (при виплаті їй доходу - вартості за договором).

Згідно вимог абзаців 3 та 4 пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України встановлено, що дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Доходом фізичної особи від продажу транспортного засобу є грошові кошти, які він отримує від його продажу, і такий дохід не може бути нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості.

Водночас, податковий орган, посилаючись на норми пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, приходить до висновку, що доходом фізичної особи покупця є саме різниця між середньоринковою вартістю відповідного транспортного засобу та ціною його продажу, що в свою чергу не узгоджується із приписами статті 173 Податкового кодексу України.

А відтак, підстав для розрахунку податкового зобов`язання по ПДФО та військового збору у відповідачів не має.

Також, колегія суддів приходить до висновку про протиправність застосування штрафної санкції в розмірі 50% по податковому повідомленню-рішенню від 05.08,2019 № 0013924208 по податку на доходи фізичних осіб, відповідно до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до наявних матеріалів справи вбачається, що позивач не притягувався до відповідальності за порушення передбачені цією нормою протягом 1095 днів, що передують даті оскаржуваного рішення.

Акт перевірки та розрахунок штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, також не містить інформації про притягнення Позивача до відповідальності, передбаченої нормами пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, протягом 1095 днів, що передують даті оскаржуваного рішення.

Також слід наголосити на протиправності застосування штрафної санкції згідно пункту 127,1 статті 127 Податкового кодексу України по податковому повідомленню-рішенню від 05 серпня 2019 року № 0013914208 з військового збору, адже фінансові санкції згідно пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України розраховуються до суми податку, що підлягає нарахуванню. В той час, як військовий збір не є податком в розумінні статті 6 Податкового кодексу України, а відтак, і штрафна санкція, передбачена нормами пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України не може бути застосована до збору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вже було зазначено вище, 13 серпня 2019 року позивач, не погоджуючись із отриманими податковими повідомленнями-рішеннями подав повідомлення про оскарження до відповідача та скаргу до ДПС України.

16 жовтня 2019 року позивачем було отримано рішення ДПС України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, яким скаргу задоволено частково: частково скасовані рішення відповідача по податку на додану вартість від 06 серпня 2019 року № 10302615140103 та від 06 серпня 2019 року № 10282615140103.

За результатами розгляду скарги ДФС України рішенням від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99/00- 08-05-03 про результати розгляду скарги скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06 серпня 2019 року № 10282615140103, у частині невизначення позивачу податкових зобов`язань з ПДВ по операціям з безоплатної передачі основних засобів та у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене повідомлення-рішення залишене без змін.

Пунктами 5 та 7 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28 грудня 2015 року № 1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254 (далі-Порядок 1204), передбачено, зокрема, відповідно до пункту 5 вбачається, що якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов`язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня, в тому числі за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення- рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, в тому числі за порушення норм іншого законодавства.

Пунктом 7 вказаного порядку передбачено, що податкові повідомлення-рішення згідно з пунктами 4 - 6 цього розділу складаються контролюючим органом, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким контролюючим органом рішення за результатами адміністративного, судового оскарження або іншого рішення про скасування раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Головним управлінням ДПС у місті Києві відповідно до пункту 5 та пункту 7 розділу II Порядку 1204, після отримання рішенням ДФС України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99/00-08-05-03 про результати розгляду скарги складено податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2019 року № 01462615050103, яке містить суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість та відповідної штрафної (фінансової) санкції, зменшених на суму зобов`язань скасованих за результатом оскарження. Зазначене повідомлення-рішення направлене 17 жовтня 2019 року посадовим особам підприємства разом з розрахунком податкового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення.

За результатами адміністративного оскарження ДФС України не скасовано податкові зобов`язання з ПДВ за порушення підприємством п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ з вартості списаних ПММ, придбаних на підставі договорів від 01 грудня 2014 року №З1ОБКПК-0871, укладеного із ПП ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ , та від 11 листопада 2015 року, укладеного із ПП АМІК УКРАЇНА .

За результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов`язань з ПДВ по операціям з безоплатної передачі основних засобів на загальну суму 64 757 грн., в тому числі: за лютий 2018 на суму 64 757 грн.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наданих податковим органом пояснень та даних інтегрованої картки платника податків вбачається, що податкове повідомлення-рішення в частині, що не було скасовано рішенням Державної податкової служби України від 11 жовтня 2019 року № 5360/6/99-00-05-05-03 про результати розгляду скарги позивача, від 06 серпня 2019 року № 10302615140103 по податку на додану вартість на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 24 832,00 грн є чинними та створює для позивача обов`язок щодо сплати податку на додану вартість в разі відсутності їх оскарження та обліковується за платником податків в інтегрованій картці платника податків, у зв`язку з чим, з урахуванням вищевикладених висновків, для належного захисту порушених прав позивача підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 17 жовтня 2019 року № 01462615050103, оскільки вказане рішення було прийняте на підставі часткового скасування винесених раніше рішень, та які відповідно до викладених вище висновків є неправомірними.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Крім того, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 22.02.2021.