Рішення

від 23.02.2021 по справі 923/1368/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року Справа № 923/1368/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", м. Маріуполь, Донецька область, код ЄДРПОУ 20344888,

до: Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж", м. Херсон, код ЄДРПОУ 14122468,

про стягнення 56025,07 грн.

Без виклику сторін.

Обставини справи. 21 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" суми 56025,07 грн., з яких: 39372,15 грн. - сума штрафу, 8416,16 грн. - сума 3% річних та 8236,76 грн. - сума інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення відповідачем умов Договору поставки №31п від 31 липня 2019 року, в частині порушення строків проведення розрахунків за поставлений товар.

Оскільки відповідачем порушено строки виконання зобов`язань за договором, позивачем, на підставі умов договору та ст.ст. 526, 530, 549-554, 625, 655 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення вищевказані нарахування.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020, визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.

Ухвалою від 24 грудня 2020 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 923/1368/20. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення (в разі надходження відповіді на відзив), а позивачу - відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України у встановлені строки.

У разі розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до цього Кодексу, без призначення судового засідання, процесуальні дії, строк вчинення яких, відповідно до цього Кодексу, обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 24 грудня 2020 року була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана позивачем і відповідачем, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

На адресу суду повернулись поштові повідомлення з відмітками пошти про вручення ухвали суду сторонам у справі (а.с. 40-45).

12 січня 2021 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, оскільки відповідачем було сплачено позивачу суму заборгованості за Договором поставки №31п від 31 липня 2019 року, і як наслідок закрито провадження у справі №923/558/20, у зв`язку з відмовою позивача від позову. Відповідач також вказує, що позивачем заявлено до стягнення суму, що є надмірно великою порівняно із збитками кредитора. Відповідач повідомляє, що він знаходить в скрутному фінансовому становищі, зазначає, що задоволення позовних вимог у даній справі призведе до неможливості виконання своїх соціальних зобов`язань перед співробітниками щодо виплати заробітної платні та соціальних гарантій, а тому просить суд відмовити позивачу у задоволені позову.

Даний відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

21 січня 2021 року на електрону адресу Господарського суду Херсонської області від позивача у справі надійшли заперечення на відзив відповідача, в яких позивач не погоджується з твердженнями відповідача викладеним у відзиві на позовну заяву, вважає, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами зазначені у відзиві аргументи. Вказує, що наявність існування факту заборгованості за вказаним договором свідчить про недобросовісне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Дані заперечення позивача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких інших процесуальних клопотань.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд -

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що 31 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС", (надалі - постачальник або позивач) і Приватним акціонерним товариством "Южмормонтаж" (надалі - покупець або відповідач) був укладений Договір №31-П (надалі - Договір), за умовами якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю визначену умовами вказаного договору продукцію, а відповідач в свою чергу зобов`язався прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

Сторонами Договору досягнуто згоди з істотних умов договору визначено предмет договору, кількість та якість товару, ціну договору, умови оплати, умови поставки та приймання товару, відповідальність сторін, строк дії договору та інші умови.

Строк дії договору становить до повноваго виконання Сторонам своїх зобов`язань за цим договором.

Умовами договору визначено предмет поставки, кількість та якість продукції згідно п.1.1. та п.2.1. Договору №24-П, а саме:

- грейфер V=0,6м3, креслення 168.000СБ - у кількості 1-ї одиниці.

Сторонами Договору визначено ціну однієї одиниці продукції та встановлено ціну договору, так ціна однієї одиниці продукції становить: Грейфер V=0,6м3, ч. ПК 168.000СБ - 431244,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 71874,00 грн.; (п.3.1. Договору №31-П).

Згідно п. 3.2. Договору загальна ціна Договору становить 431244,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 71874,00грн.

Умови оплати продукції визначені в п.п. 3.3.1. Договору, яким встановлено, що 100% вартості продукції має бути сплачено Відповідачем протягом 20 календарних днів з моменту поставки.

Відповідно до п. 4.2. Договору строк поставки за Договором - не більше 105 календарних днів з моменту підписання Договору.

За умовами п. 4.4. Договору постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання з поставки в момент завантаження товару на транспортний засіб призначений для перевезення продукції. Момент завантаження продукції на транспортний засіб є моментом поставки за Договором.

У разі невиконання або не належного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства, з урахуванням особливостей передбачених п.п. 6.2 та 6.3. Договору.

Згідно п. 6.3. Договору у випадку перевищення покупцем строку оплати продукції на 7 днів останній відшкодовує постачальнику збитки, понесені останнім у зв`язку з таким простроченням. Крім того у випадку перевищення строків оплати покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочки від підлягаючої сплаті та неоплаченої суми, починаючи з першого дня прострочки.

За твердженням позивача, ним виконано належним чином умови Договору та поставлено відповідачу у встановлені строки продукцію на загальну суму 431244,00 грн.

Проте, відповідач в свою чергу порушив зобов`язання за Договором в частині своєчасного проведення розрахунків за поставлений товар, що стало підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду.

Позивачем на підтвердження здійснення поставки товару та порушення відповідачем проведення розрахунків за договором, надано наступні докази: копію Договору № 31п від 31.07.2019, копію рахунку на оплату № 156 від 23.10.19, копію видаткової накладної № 139 від 24.10.19, копію товаро-транспортної накладної № Р139 від 24.10.2019, копію Довіреності № 127 від 23.10.19, копію позовної заяви №119/01-01 від 07.05.2020, копію ухвали суду від 24.06.2020, копію заяви про відмову від позову №200/01-01 від 09.06.2020, платіжне доручення №2378 від 08.07.2020, копію ухвали суду від 14.07.2020 про закриття провадження у справі №923/558/20,

У зв`язку з порушенням відповідачем строків проведення розрахунків за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 39372,15 грн. штрафу, 8416,16 грн. 3% річних та 8236,76 грн. інфляційних втрат. Відповідачем у добровільному порядку вказані суми не сплачено.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС" підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №34-П від 31.07.2019 на виконання якого ТОВ "ОЛМИС" було поставлено ПАТ "Южмормонтаж" продукцію, а саме : грейфер V=0,6м3, креслення 168000 СБ - 24.10.2019 на загальну суму 431244,00 грн.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджено доданою до матеріалів справи видатковою накладною № 139 від 24.10.19 (а.с.13) та товарно-транспортною накладною № Р139 від 24.10.2019 і Довіреністю відповідача № 127 від 23.10.2019 (а.с.14-15).

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 156 від 23.10.19 на суму 431244,00 грн. на оплату поставленого товару за Договором.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до платіжного доручення № 2378 від 08.07.2020 відповідачем було проведено оплату за поставлений позивачем товар у розмірі 431244,00 грн.

Відповідно до умов п.п.3.3.1. Договору оплата у розмірі 100% від вартості продукції здійснюється покупцем протягом 20 календарних днів з моменту поставки.

Отже, з урахуванням приписів пункту 3.3.1. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був здійснити повний розрахунок з позивачем за поставлений товар по видатковій накладній № 139 від 24.10.2019 в строк по 13.11.2019, однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та Договору.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня, її розмір та спосіб визначення встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Суд звертає увагу на те, що визначений в договорі вид неустойки у вигляді штрафу, його розмір та спосіб нарахування, фактично відповідає визначенню та способу обчислення пені.

Разом з тим, у відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 216 та ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Укладаючи Договір сторони в п.6.3 погодили договірну санкцію у вигляді штрафу, порядок її обчислення за порушення відповідачем взятого на себе зобов`язання в частині своєчасної оплати за поставлену продукцію.

Однією з загальних засад цивільного законодавства є саме свобода договору. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, підписуючи редакцію договору відповідач фактично погодився з передбаченими ним умовами.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25.03.2020р. у справі № 756/1381/17-ц, в якій застосовано принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

Отже, сторони Договору в п. 6.3. на власний розсуд врегулювали свої правовідносини щодо порядку нарахування штрафу, встановивши іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила, передбачає, що у випадку перевищення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, та відповідач з такими умовами погодився підписавши даний договір.

Відповідно до п. 6.3 Договору у випадку перевищення покупцем строку оплати продукції на 7 днів останній відшкодовує постачальнику збитки , понесені останнім у зв`язку з таким простроченням. Крім того у випадку перевищення строків оплати покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочки від підлягаючої сплаті та неоплаченої суми, починаючи з першого дня прострочки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.

Доказів сплати, заперечень або спростування заявлених до стягнення 39372,15 грн. штрафу, 8416,16 грн. 3% річних та 8236,76 грн. інфляційних втрат, відповідачем суду не надано.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат (а.с. 4), та встановлено, що вони є вірними.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми штрафу у розмірі 39372,15 грн., суми 3% річних у розмірі 8416,16 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 8236,76, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача, що позивачем заявлено до стягнення суму, яка є надмірно великою порівняно із збитками кредитора, відповідач знаходить в скрутному фінансовому становищі, задоволення позовних вимог призведе до неможливості виконання своїх соціальних зобов`язань перед співробітниками щодо виплати заробітної платні та соціальних гарантій, то суд дійшов наступних висновків.

Так, за змістом частини першої статті 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч.2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

При цьому, збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем.

Таким чином, помилковими є посилання відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог надмірні нарахування позивача та скрутне фінансове становище відповідача, внаслідок чого його доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч.1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" (код ЄДРПОУ 14122468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛМИС" (код ЄДРПОУ 20344888) суму штрафу у розмірі 39372,15 грн., суму 3% річних у розмірі 8416,16 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 8236,76 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Нікітенко