Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/7528/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/7528/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Реуцька Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Наливайко Д.О. (довіреність №408/257-д від 30.11.2020)

від відповідача: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року

у справі №910/7528/20 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Державного підприємства "Антонов"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп"

про стягнення 1 779 397,24 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Антонов" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" про стягнення 1 779 397,24 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що за договором постачання природнього газу № 1510-44 від 22.10.2015 відповідачу перераховані надлишкові кошти у розмірі 1 500 443,65 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" на користь Державного підприємства "Антонов" грошові кошти: заборгованість - 1 500 443 (один мільйон п`ятсот тисяч чотириста сорок три) грн 65 коп., 3 % річних - 81 037 (вісімдесят одна тисяча тридцять сім) грн. 14 коп., інфляційні втрати - 186 964 (сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн 37 коп. та витрати зі сплати судового збору - 26 526 (двадцять шість тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 68 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення ґрунтується на доказі, поданому з порушенням встановленої законодавством процедури - Договорі №1510-44 від 22 жовтня 2015 року, а отже є таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме: ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

14.12.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20 та призначено справу до розгляду на 09.02.2021 року об 11 год. 20 хв..

05.01.2021 року від Державного підприємства "Антонов" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

У судовому засіданні, 23.02.2021 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 201-202).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Державним підприємством "Антонов" (споживач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" (постачальник) 22.10.2015 було укладено договір постачання природного газу № 1510-44 (а.с.94).

Предметом вказаного договору є обов`язок постачальника передати споживачу природний газ власного видобутку, та/або імпортований природний газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України) (надалі за текстом газ/товар) у власність, а обов`язок споживача прийняти та оплатити цей газ на умовах Договору.

Загальний об`єм природного газу, який постачається постачальником споживачу становить 900 тис. м.куб. за ціною 8 028,40 з урахуванням ПДВ (п. 2.1 та п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 12.1 Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення відбитками печаток сторін і діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

Згідно п. 5.1. Договору, оплата по договору здійснювалась тричі на місяць, частинами по 30 %, 30 % та 35 % вартості товару з остаточним розрахунком до 5 числа місяця наступного за місяцем споживання.

За умовами п. 5.4 Договору, кошти які надійшли від споживача, будуть зараховані як передплата за умови відсутності заборгованості за Договором.

За твердженням позивача, після закінчення дії договору, у постачальника сформувалась заборгованість перед споживачем у розмірі 1 500 443,65 грн.

З метою повернення коштів споживач звернувся до постачальника з листом від 09.02.2016 (а.с.21) про повернення передплати за неспожитий газ на рахунки споживача.

Відповідач у своєму листі від 19.02.2016 вих. № 0216-69 (а.с.22) визнав наявність переплати з боку позивача за поставлений природний газ та запропонував подальшу співпрацю.

Враховуючи те, що споживач за результатами проведеного конкурсу уклав договір на постачання природного газу з іншим підприємством на більш вигідних умовах, останній відмовився від пропозиції відповідача.

Пунктом 5.5. Договору сторони визначили процедуру звірки розрахунків, яка здійснюється сторонами у строк до 10 числа місяця наступного за звітнім. Акти звірки складаються та надаються споживачем за формою наданою постачальником.

З метою з`ясування розміру передплати, сторонами було складено акт звіряння взаємних розрахунків по Договору. Відповідно до акту станом на 12.06.2017 зафіксована заборгованість на користь позивача у розмірі 1 500 443,65 грн. Акт звіряння взаємних розрахунків підписано сторонами та скріплений печатками (а.с. 23).

За результатами звіряння, 12.10.2017 сторони підписали графік погашення заборгованості ТОВ "УКР-АЛЬЯНС ГРУПП" перед ДП "АНТОНОВ" згідно договору від 22.10.2015 № 1510-44 (а.с. 24). Сторони домовились, що погашення заборгованості здійснюється платежами відповідно до визначеного графіку. Останнім днем погашення заборгованості визначено 20.06.2018.

У зв`язку з не виконанням відповідачем підписаного графіку погашення заборгованості позивачем був направлений лист від 13.03.2018 вих. № 149/2652-18 (а.с.25) та вимога в порядку ст. 530 ЦК України про погашення заборгованості у розмір 1 500 443,65 грн. (а.с.26)

Вказані вимоги відповідачем задоволені не були, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов`язання за узгодженим на підставі договору графіком, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 1 500 443,65 грн. боргу, 186964,37 грн. інфляційних втрат та 81 037,14 грн. 3 % річних.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч.4 ст.179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи закріплені ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, а саме, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Із приписів ч. 1 ст. 177 ЦК України слідує, що об`єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року по справі № 927/468/17, постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-100цс15, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було безпідставно перераховано відповідачу за договором поставки 1 500 443,65 грн. грошових коштів, що не спростовано відповідачем у встановленому законом порядку та не надано доказів на погашення вказаної заборгованості, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 500 443,65 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., згідно яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Отже, з огляду на викладене, позивач має право нараховувати відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу та вимагати їх сплати.

Враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов`язання, зважаючи на те, що сторонами не визначено інший розмір процентів, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат і наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: 186 964,37 грн. інфляційних втрат та 81 037,14 грн. 3 % річних.

Апелянт оскаржує рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20 з підстав порушення судом першої інстанції при його ухваленні норм процесуального права - ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно даних тверджень колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Як встановлено ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Водночас, згідно ч. 1-3 ст. 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

В свою чергу, пунктом 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України (до якого відсилає ст. 166 ГПК України) передбачено, що до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи на 06.07.2019.

02.07.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти доводів позовної заяви з підстав, викладених у відзиві та просив позовні вимоги залишити без задоволення.

27.07.2020 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позивач, керуючись ст.ст. 42, 166 ГПК України, додатком до відповіді на відзив від 20.07.2020 р. № 126/5924, шляхом подання відповідного клопотання, просив суд першої інстанції долучити до матеріалів справи копію договору № 1510-44 від 22.10.2015 р., на підставі якого виникли спірні правовідносини.

Колегія суддів зауважує, що дана процесуальна дія здійснена позивачем в межах підготовчого провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.09.2020 р., клопотання Державного підприємства АНТОНОВ від 20.07.2020 про приєднання до матеріалів справи письмового доказу - задоволено.

Таким чином, долучення доказу до матеріалів справи відбулось у передбачений процесуальним законом спосіб.

При цьому, твердження апелянта про порушення вимог ст. 80 ГПК України в частині того, що докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи, апеляційний суд вважає помилковими, з огляду на те, що договір № 1510-44 від 22.10.2015 р. було приєднано до матеріалів справи на підставі ч. 3 ст. 166 ГПК України додатком до заяви по суті, а саме з відповіддю на відзив.

Колегія суддів відхиляє також аргументи скаржника про те, що копія договору №1510-44 від 22.10.2015 р. подана невчасно з порушенням строку подачі доказів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Пунктом 6 ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 було встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву.

З матеріалів справи слідує, що відповідь на відзив подана з відповідним доказом - копією договору № 1510-44 від 22.10.2015 р. в межах встановленого судом строку, що спростовує доводи апелянта в цій частині скарги.

Посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду по справах № 909/28282/19 від 16.07.2020 р., 913/317/18 від 22.05.2019 р., 916/3131/17 від 06.02.2019 р., апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки вони прийняті за різних (відмінних від даної справи) обставин. Зокрема, приєднання нових доказів до матеріалів справи в зазначених справах здійснювалось під час апеляційного розгляду, в той час, як у справі №910/7528/20 приєднання доказів до матеріалів справи здійснено під час підготовчого засідання разом з поданням відповіді на відзив.

Колегія суддів вважає за необхідне окремо наголосити, що сам по собі Договір № 1510-44 від 22.10.2015 р. не мав вирішального значення для правильного розгляду справи, оскільки основним доказом наявності заборгованості є графік погашення заборгованості ТОВ УКР-АЛЬЯНС ГРУП перед ДП АНТОНОВ від 12.10.2017 р. Вих. № 1017-728. Саме графік погашення заборгованості визначає розмір заборгованості та строки її погашення. Цей документ було підписано директором ТОВ УКР-АЛЬЯНС ГРУП та скріплено печаткою відповідача, що не спростовано останнім в установленому процесуальним кодексом порядку. При цьому, оригінал графіку був оглянутий судом першої інстанції в судовому засіданні та сумнівів щодо його дійсності не викликав.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 цієї статті порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В свою чергу, за приписами ч. 3 цієї статті порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Апеляційний суд зауважує, що справа №910/7528/20 була вирішена судом першої інстанції у відповідності до вимог закону при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Обставин, зазначених у ч. 3 ст. 277 ГПК України, під час перегляду справи в апеляційному порядку судом не виявлено.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а відтак апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на те, що рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі № 910/7528/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2020 року у справі №910/7528/20 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Альянс Груп".

Матеріали справи № 910/7528/20 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.02.2021 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко