Постанова

від 09.02.2021 по справі 910/4849/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2021 р. Справа№ 910/4849/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Пашкіної С.А.

секретар Рибчич А.В.

за участю

представників: позивача - не з`явились

відповідача-1 - не з`явились

відповідача-2 - не з`явились

третя особа-1 - не з`явились

третя особа-2 - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 р. (повне рішення складено 30.09.2020 р.)

у справі № 910/4849/20 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом ОСОБА_1

до 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_4

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" від 24.10.2019 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. за реєстровим № 8184.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" від 24.10.2019 р. має бути визнаним судом недійсним, оскільки не відповідає вимогам законодавства України та порушує права та інтереси учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.04.2020 р. відкрито провадження у справі № 910/4849/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, а також залучено до участі у справі ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 р. у справі № 910/4849/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що ОСОБА_2 втратила право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" з моменту внесення державним реєстратором відповідних змін до відомостей про товариство, а отже втратила і корпоративні права як учасник товариства та не мала право відчужувати частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" на підставі укладення вказаного договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 р. апеляційну скаргу у справі № 910/4849/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 р. апеляційну скаргу у справі № 910/4849/20 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 р. справу № 910/4849/20 було призначено до розгляду на 19.01.2021 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 р. відкладено розгляд справи на 09.02.2021 р.

У засідання суду, призначене на 09.02.2021 р., представники сторін та третіх осіб не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Доказів поважності відсутності зазначених представників суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.04.2002 р. протоколом № 1 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" було вирішено заснувати товариство та затверджено статут цього товариства.

16.04.2015 р. протоколом № 16/04 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" прийнято рішення про виключення ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" за перешкоджання своїми діями або бездіяльністю досягненню статутних цілей товариства; виплачено вартість частки виключеному учаснику товариства - ОСОБА_2 у розмірі 9901,00 грн (що складає 16,67 % статутного капіталу товариства) у відповідності до чинного законодавства України.

26.10.2015 р. протоколом № 26/10 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на 334000,00 грн за рахунок додаткового грошового внеску ОСОБА_4 для забезпечення подальшої господарської діяльності товариства, затверджено та підписано нову редакцію статуту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. у справі № 910/24141/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2016 р., визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій", оформлені протоколом № 16/4 від 16.04.2015 р.

Вбачається, що після прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. у справі № 910/24141/15, загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" не вносились відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 не вносила жодних внесків до статутного капіталу товариства після її виключення зі складу учасників .

У позовній заяві позивач вказує, що йому стало відомо, що 24.10.2019 р. на підставі договору дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" ОСОБА_2 подарувала належну їй частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору розмір частки в статутному капіталі, що відчужується, становить 16,67 % .

Вартість відчужуваної частки у статутному капіталі товариства згідно зі статутом товариства становить 9901,00 грн, що складає 16,67 % статутного капіталу товариства (п. 1.3.2 договору).

Згідно з п. 1.3.4 договору частка дарувальника в статутному капіталі товариства, що відчужується є власністю дарувальника відповідно до статуту товариства. Частка дарувальника в статутному капіталі товариства, що відчужується, на дату укладення цього договору є повністю оплаченою.

Як передбачено п. 1.3.5 договору, дарувальник є законним і єдиним власником відчужуваної частки, що підтверджується інформацією, яка міститься у відкритому Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до п. 2.2 договору з моменту укладення договору дарувальник втрачає всі права та обов`язки щодо відчужуваної частки в статутному капіталі товариства.

Укладення договору та акту приймання-передачі частки є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій"), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно складу учасників та розміру їх часток у статутному капіталі товариства (п. 2.4 договору).

Згідно з п. 3.2.1 договору дарувальник є фізичною особою з повною цивільною дієздатністю, усвідомлює значення своїх дій і бажає настання наслідків, передбачених договором.

Договір складено та нотаріально посвідчено у трьох примірниках, зареєстровано у реєстрі № 8184 (п. 3.8.1 договору).

24.10.2019 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було складено акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій", в якому вказано, що у зв`язку з відчуженням (даруванням) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" сторона-1 передає, в сторона-2 приймає частку в зазначеному товаристві у розмірі 9901,00 грн, що відповідає 16,67% статутного капіталу товариства.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" від 24.10.2019 р., на думку позивача, повинен бути визнаним недійсним, оскільки вказаний правочин не відповідає вимогам законодавства України та порушує права та інтереси учасників цього товариства.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Так, право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до статті 190 ЦК України є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об`єктом права власності.

Разом з цим від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки". Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об`єктом права власності. У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства. Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав.

Набуття права на частку в статутному капіталі товариства надає такій особі право на вступ до товариства, яке новий власник частки як зацікавлена в набутті корпоративних прав особа може реалізувати та набути корпоративних прав учасника товариства шляхом звернення до державного реєстратора для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства, про розміри часток у статутному капіталі в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Наведене підтверджується і тим, що в розумінні п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" особа, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю або уповноважена нею особа - у разі подання акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є заявником державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація змін до відомостей про склад учасників товариства, розмір часток у статутному капіталі товариства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України відчуження власником свого майна є підставою припинення права власності.

Отже відчуження власником свого майна, зокрема, частки в статутному капіталі) за договором дарування є підставою припинення права власності на це майно, що залежить саме від волі власника.

У відповідності до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Таким чином, право власності на дарунок у обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Відповідно припинення права власності на дарунок у дарувальника відбувається також в момент прийняття дарунку обдаровуваним, якщо інше не передбачено договором. До того часу, поки дарунок ще не був реально вручений (переданий) обдаровуваному дарувальником останній має право відмовитись від договору дарування.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 113 ЦК України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені, зокрема у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно зі ст. 114 ЦК України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

У відповідності до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У п. 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти у встановленому порядку з товариства.

За змістом ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів належить, зокрема, виключення учасника з товариства.

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Тобто, виключення учасника з товариства в порядку ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" є примусовою дією, зумовленою наявністю певних негативних наслідків діяльності або бездіяльності такого учасника.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про господарські товариства" управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 ЦК України).

Доводи скаржника про те, ОСОБА_2 втратила право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій", оскільки з моменту внесення державним реєстратором відповідних змін до відомостей про товариство про виключення її зі складу учасників та після прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносились, є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Таким чином, невнесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_2 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. у справі № 910/24141/15 не свідчить про те, що остання не мала після 30.11.2015 р. статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій".

Відсутність таких відомостей в реєстрі за наявності судового рішення, яке набрало законної сили та яким права учасника товариства були поновлені, про що були обізнані і Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" і ОСОБА_1 як учасники судового процесу у справі № 910/24141/15, не може бути підставою для незалучення ОСОБА_2 до участі в реалізації своїх корпоративних прав шляхом прийняття участі в загальних зборах.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 915/593/17 та від 10.10.2019 р. у справі № 916/1807/17.

Згідно зі ст. 51 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, чинній станом на дату прийняття рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" від 16.04.2015 р., відомості про склад учасників товариства, про розмір часток кожного з учасників є обов`язковими відомостями установчих документів (статуту) товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, чинній станом на 16.04.2015 р., зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Згідно з п. 8 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в редакції чинній станом на 16.04.2015 р., установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі, віднесено до документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи.

В свою чергу, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" підтверджує, що він в повному обсязі засвідчує волевиявлення сторін з передачі частки в статутному капіталі товариства від сторони-1 до сторони-2 та свідчить про погоджену дію на припинення та набуття певних цивільних прав на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій".

В акті зазначено про факт прийняття дарунку, а саме, части у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій".

Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази того, що договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" було укладено з порушенням чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору дарування частки у статутному Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія інформаційних систем та технологій" від 24.10.2019 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. за реєстровим № 8184 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги позивача є, фактично, тотожними тим доводам, які були викладені ним у позовній заяві, а відтак, вже оцінені судом вище.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 р. у справі № 910/4849/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 р. у справі № 910/4849/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.02.2021 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В.Андрієнко

С.А. Пашкіна