Рішення

від 18.02.2021 по справі 910/18857/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2021Справа № 910/18857/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фонду соціального страхування України

до Адвокатського бюро "Юрченко Юрій та партнери"

про стягнення 106200 грн.

за участі представників:

від позивача: Левшунов Д.С., адвокат,

від відповідача: Юрченко Ю.І., керівник,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фонд соціального страхування України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Адвокатського бюро "Юрченко Юрій та партнери" про стягнення 106200 грн. безпідставно набутих коштів у рамках надання правової допомоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

15.12.2020 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

11.01.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.01.2021 у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального провадження відмовлено. Ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем не висувалися жодні претензії при підписанні сторонами актів приймання-передачі послуг за договором, дані послуги частково оплачені позивачем, у зв`язку з чим за останнім наявна заборгованість. При цьому, надання відповідачем правової допомоги здійснено в межах, передбачених договором, та за дорученнями позивача.

У додаткових поясненнях позивач зауважив, що надані відповідачем послуги суперечать Правилам адвокатської етики, та в позивача відсутні жодні докази надання відповідачем правової допомоги за договором.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2020 між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як адвокатським бюро, укладено договір про надання правової допомоги від за № 08-52-20 (далі - договір), за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу, для чого здійснювати всі передбачені Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та іншими законодавчими актами заходи захисту, представництва, а також надання інших видів правової допомоги (далі - правова допомога), а клієнт зобов`язується сплачувати адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору (код ДК 021:2015-79110000-8 - Послуги з юридичного консультування та юридичного представництва (послуги з юридичного представництва).

Відповідно до пункту 3.1. договору ціну договору становить загальний розмір гонорару адвокатського бюро за період дії даного договору, який складається із загальної вартості наданої адвокатським бюро клієнту правової допомоги, зазначеної в актах наданої правової допомоги, та не може перевищувати 198000 грн. без ПДВ.

Пунктом 1 додатку 1 до договору сторони погодили, що розмір гонорару адвокатського бюро за надання правової допомоги за 1 (одну) годину роботи адвоката адвокатського бюро становить 1200 грн. без ПДВ. При цьому загальний розмір гонорару за період дії договору не може перевищувати суму, вказану в пункті 3.1. договору.

Згідно з пунктом 3 додатку 1 до договору за результатами надання правової допомоги адвокатське бюро кожні два тижні з дати укладення договору надає клієнту у двох примірниках акт приймання-передачі наданої правової допомоги (надалі - акт), що має бути підписаний та скріплений печаткою адвокатського бюро. Підписання клієнтом такого акту здійснюється протягом трьох робочих днів з дня його отримання від адвокатського бюро та є підтвердженням, що правова допомога, надана адвокатським бюро, прийнята клієнтом. Один примірник підписаного клієнтом акту повертається адвокатському бюро.

Пунктом 4 додатку 1 до договору передбачено, що у випадку наявності у клієнта зауважень щодо наданої правової допомоги клієнт має право надати адвокатському бюро протягом трьох робочих днів з дня отримання акту письмову мотивовану відмову від його підписання. У цьому випадку адвокатське бюро усуває відповідні недоліки, після чого клієнт зобов`язаний підписати акт протягом 3 (трьох) робочих днів після усунення усіх недоліків, які були зазначені у мотивованій відмові. Акт вважається підписаним і в тому разі, якщо протягом трьох робочих днів з дня його отримання від адвокатського бюро клієнт не надав письмову мотивовану відмову від підписання акту.

Відповідно до пункту 5 додатку 1 до договору оплата суми гонорару адвокатського бюро здійснюється клієнтом на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданої правової допомоги.

Із матеріалів справи слідує, що 10.04.2020 сторони підписали акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 1, за яким відповідач надав правової допомоги за період з 20.03.2020 по 10.04.2020 на суму 107 400 грн. без ПДВ.

Позивач, у свою чергу, сплатив за платіжним дорученням від 13.04.2020 № 6138 на користь відповідача 107 400,00 грн. із призначенням платежу згідно з актом від 10.04.2020 № 1 за договором від 20.03.2020 № 08-52-20 .

Надалі, 21.04.2020 сторонами підписано акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 2, за яким відповідачем за період з 11.04.2020 по 21.04.2020 надано правової допомоги на суму 36 000 грн.

Разом із цим, 22.04.2020 між сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору, за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати договір з дати підписання сторонами та скріплення його печатками, тобто з 22.04.2020 року.

27.04.2020 позивач направив відповідачу претензію № 1128-07-1 щодо повернення безпідставно отриманої суми оплати за договором.

У той же час, відповідач звернувся до позивача з претензією від 06.05.2020 № 06/05/20 про погашення заборгованості з оплати вартості надання правової допомоги.

У відповіді від 22.05.2020 № 1333-08-1 на вказану претензію позивач відмовив у її задоволенні, пославшись на викладені в претензії від 27.04.2020 № 1128-07-1 причини, а саме безпідставність отриманих відповідачем коштів за актом від 10.04.2020 № 1.

Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача 106200 грн. сплачених за актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 10.04.2020 № 1 до договору, в якості безпідставно набутих коштів, оскільки надання відповідачем правової допомоги не підтверджено належними доказами та не входить до поняття правової допомоги.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Водночас, із матеріалів справи слідує, що між сторонами укладено договір про надання правової допомоги від 20.03.2020 № 08-52-20, який станом на момент перерахування спірної суми грошових коштів - 13.04.2020, не був у встановленому законом порядку розірваний або визнаний недійсним.

Суд зауважує, що відповідний договір про надання правової допомоги від 20.03.2020 № 08-52-20 наразі також не визнаний судом недійсним.

При цьому, перерахування позивачем спірної суми грошових коштів за платіжним дорученням від 13.04.2020 № 6138 здійснено відповідно до призначення платежу згідно з актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 10.04.2020 № 1 за договором від 20.03.2020 № 08-52-20.

Таким чином, позивачем не доведено наявності між сторонами кондикційних правовідносин у даному спорі, оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин останні підпадали під договірне регулювання за чинним на той час договором, та перерахування позивачем спірної суми грошових коштів відбулося на підставі та в межах такого договору.

Разом із цим суд зауважує, що питання дослідження якості та належності наданих послуг за договором від 20.03.2020 № 08-52-20, зокрема, за актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 10.04.2020 № 1, не входить до предмету розгляду пред`явленої кондикційної позовної вимоги.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

За наведених обставин, оскільки набуття відповідачем спірної суми грошових коштів відбулося за наявності на той час правової підстави - укладеного з позивачем договору, такі кошти не можуть бути витребувані на підставі положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Суд зауважує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог Фонду соціального страхування України відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 23.02.2021 року.

Суддя К.В. Полякова