Рішення

від 10.02.2021 по справі 926/1576/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

10 лютого 2021 року Справа № 926/1576/20

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В.,

за участю секретаря судового засідання Максимюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

За позовом Чернівецької обласної ради

до ОСОБА_1 , м. Чернівці

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Комунальний заклад "Чернівецький обласний фаховий коледж мистецтв ім. С. Воробкевича"

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з приміщення та стягнення неустойки у сумі 31194,06 грн.

представники:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - Назарик Ю.В.

І. Стислий виклад позовних вимог.

Чернівецька обласна рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про заміну неналежного відповідача), в якому просить суд: 1) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача з підвальних приміщень загальною площею 149,5 кв. м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за несвоєчасне звільнення та передачу орендованого приміщення неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення в сумі 51990,01 грн (згідно заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Чернівецька обласна рада є власником спірних підвальних приміщень, які були передані відповідачу в оренду. У порушення умов договору оренди нерухомого майна відповідач не повернув об`єкту оренди після закінчення терміну дії зазначеного договору, доступ до приміщень не забезпечив. Крім того, за несвоєчасне звільнення та передачу орендованого приміщення позивач нарахував відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення в розмірі 31194,06 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

Третя особа у письмових поясненнях зазначила, що підвальні приміщення, які є об`єктом спору, в даний час закриті, доступ до них балансоутримувача відсутній, просила позов задовольнити з підстав, зазначених позивачем.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2020 року вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою суду від 09 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі № 926/1576/20, призначено підготовче засідання на 21 липня 2020 року, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Комунальний заклад "Чернівецький обласний фаховий коледж мистецтв ім. С. Воробкевича", встановлено відповідачу і третій особі строки на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 21.07.2020 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 11.09.2020.

07.09.2020 до суду від представника позивача надійшла заява № 01-11/11-679 від 07.09.2020 про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить збільшити позовні вимоги з 31 194,06 грн. до 51 990,01 грн.

Ухвалою від 11.09.2020 суд повернув без розгляду позивачу заяву № 01-11/11-679 від 07.09.2020 про збільшення розміру позовних вимог, продовжив строк підготовчого провадження та відклав розгляд справи у підготовчому засіданні на 29.09.2020.

16 вересня 2020 від представника позивача надійшла заява № 01-11/11-704 від 16.09.2020 про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить збільшити позовні вимоги з 31 194,06 грн. до 51 990,01 грн.

Ухвалою суду від 29.09.2020 прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог № 01-11/11-704 від 16.09.2020, відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 20 жовтня 2020 року.

Судове засідання 20.10.2020 не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Марущака І.В., про що учасники справи були сповіщені повідомленням керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання. Надалі суддя перебував у відпустці.

Ухвалою від 02.11.2020 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 24.11.2020

Ухвалою суду від 24.11.2020 замінено неналежного відповідача фізичну особу-підприємця Соломона Ігоря Дмитровича на належного відповідача - громадянина ОСОБА_1 ; подано звернення до Управління ДМС у Чернівецькій області із запитом щодо доступу до персональних даних громадянина України ОСОБА_1 за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016; зобов`язано Управління ДМС у Чернівецькій області протягом п`яти днів з моменту отримання запиту суду надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 08.12.2020 року; зобов`язано позивача протягом двох днів з моменту отримання цієї ухвали надіслати ОСОБА_1 копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів листом з описом вкладення, докази такого надіслання надати суду не пізніше наступного підготовчого засідання; запропоновано ОСОБА_1 надати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази та роз`яснено його право звернутися до суду із клопотанням про розгляд справи спочатку.

Ухвалою від 08.12.2020 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 23.12.2020 року.

Судове засідання 23.12.2020 не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Марущака І.В., про що учасники справи були сповіщені повідомленням керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 11.01.2021 призначено розгляд справи у підготовчому засіданні на 28.01.2021. Виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання на вказану дату здійснено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

За наслідками підготовчого засідання 28.01.2021 суд призначив судове засідання з розгляду справи № 926/1576/20 по суті на 10.02.2021. Виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання здійснено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

У судове засідання 10.02.2021 позивач явку свого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи по суті, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав.

При цьому, відповідач неодноразово викликався в судове засідання шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (частина 4 статті 122 ГПК України).

Відповідно до частин четвертої статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На офіційному веб-сайті судової влади України розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 у справі № 926/1576/20.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 10.02.2021 представник третьої особи надала пояснення, що ОСОБА_1 по даний час не передав підвальні приміщення (об`єкт оренди) балансоутримувачу, доступ до вказаних приміщень не забезпечив, а тому позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Проти розгляду справи без участі представників сторін не заперечував.

За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних матеріалів.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

29.12.2006 року між Чернівецькою обласною радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Соломоном Ігорем Дмитровичем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №64, за умовами якого позивач передав відповідачу в оренду нерухоме майно - підвальні приміщення будівлі літ. А , загальною площею 149,5 кв. м., розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , що є на балансі училища мистецтв ім. С. Воробкевича, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і становить 238494 грн (пункт 1.1 договору). Майно передається в оренду під розміщення закладу громадського харчування без торгівлі товарами підакцизної групи (пункт 1.3 договору).

Згідно пункту 1.2 договір укладено строком на одинадцять місяців і він діє до 29.11.2007 року.

Відповідно до пункту 2.3 договору у разі припинення договору оренди чи дострокового його розірвання орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди, про що складається акт прийому-передачі.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору оренди передбачено, що орендар за користування майном вносить орендну плату на рахунок обласної ради та балансоутримувача майна незалежно від наслідків його господарської діяльності з дня підписання договору оренди. Орендна плата визначена на підставі Положення про порядок розрахунку і використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням 3-ї сесії обласної ради V скликання від 29.06.06 № 37-3/06, розрахована згідно з додатком №1 і за повний місяць оренди з урахуванням ПДВ складає 1669,46 грн.

У пункті 3.4 договору сторони погодили, що орендар щомісячно до 15-го числа поточного місяця самостійно нараховує та сплачує орендну плату в розмірі нарахувань за минулий місяць. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції. При цьому в платіжному документі вказується загальна сума та сума ПДВ.

Один раз в квартал орендар проводить звірку з орендодавцем щодо нарахування та сплати орендної плати (п. 3.6 договору).

Згідно з пунктом 3.7 договору розмір орендної плати може бути змінений у разі зміни цін і тарифів та у випадках, передбачених чинним законодавством, але виключно за рішенням обласної ради.

Відповідно до пункту 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

У пункті 9.2 сторони передбачили, що у разі несвоєчасного звільнення орендарем майна при припиненні або розірванні договору орендар сплачує орендодавцю додатково компенсацію за використання майна в розмірі подвійної орендної плати до дня передачі його орендодавцеві за актом прийому-передачі.

Згідно додатку №1 до договору оренди від 29.12.2006 сторонами проведено розрахунок місячної орендної плати за базовий місяць. Так, 30% від місячної орендної плати без ПДВ (417,37 грн) та суму податку на додану вартість (278,24 грн) що разом складає 695,61 грн орендар щомісячно перераховує до 15 числа на спеціальний рахунок обласного бюджету; 70% місячної орендної плати без ПДВ (973,85 грн) орендар щомісячно перераховує до 15 числа на рахунок училища мистецтв ім. С. Воробкевича (балансоутримувач). В подальшому сплата орендної плати проводиться з щомісячним корегуванням на індекс інфляції.

01.06.2007 сторонами внесено зміни №1 до договору оренди нерухомого майна №64 від 29.12.2006, якими пункт 1.2 договору викладено у наступній редакції: Цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців і він діє до 29.11.2009 року включно . Пункт 1.3 договору викладено у наступній редакції: Майно передається в оренду під розміщення закладу громадського харчування, при цьому встановивши ,що роздрібна торгівля в орендованих приміщеннях здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства . Також змінено додаток №1 до договору: 30% від місячної орендної плати без ПДВ (417,37 грн) та суму податку на додану вартість (83,47 грн) що разом складає 500,84 грн орендар щомісячно перераховує до 15 числа на спеціальний рахунок обласного бюджету; 70% місячної орендної плати без ПДВ (1168,62 грн) орендар щомісячно перераховує до 15 числа на рахунок училища мистецтв ім. С. Воробкевича (балансоутримувач).

У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до договору оренди нерухомого майна №64 від 29.12.2006, а саме:

1) додаткова угода від 01.01.2011 року, якою пункт 3.4 договору оренди викладено у редакції: орендар щомісячно до 30 числа поточного місяця самостійно нараховує та сплачує орендну плату у розмірі нарахувань за поточний місяць. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції, опублікований в місяці нарахування. При цьому, в платіжному документі вказується окремо сума оренди та сума ПДВ . Пункт 1 Додатку №1 до договору оренди Розрахунок місячної орендної плати викладено у редакції: Орендар щомісячно перераховує 30% орендної плати з ПДВ за поточний місяць до 30 числа на рахунок обласного бюджету. При цьому в платіжному документі вказується сума орендної плати та сума ПДВ окремо;

2) ) додаткова угода від 29.11.2011 року, якою в пункті 1.1 договору оренди слова становить 238494 грн замінено словами становить 496130 грн ; пункт 1.2 договору викладено в такій редакції: Термін дії цього договору до 01.12.2012 ; пункт 3.2 договору викладено в такій редакції: Орендна плата визначена на підставі Положення про порядок розрахунку і використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області і складає 3969,04 грн . Додаток №1 до договору викладено в новій редакції відповідно;

3) додаткова угода від 01.09.2012 року, якою пункти 1, 2 додаток №1 до договору оренди Розрахунок місячної орендної плати викладено у редакції: 1. 30% орендної плати без ПДВ орендар щомісячно перераховує до 30 числа за поточний місяць на рахунок обласного бюджету. 2. 70% орендної плати без ПДВ та 100% ПДВ орендар щомісячно перераховує на рахунок училища мистецтв ім. С. Воробкевича (балансоутримувач) ;

4) ) додаткова угода від 30.10.2012 року, якою крім іншого, термін дії договору продовжено до 01.12.2013;

5) додаткова угода від 06.11.2013 року, якою термін дії договору продовжено до 01.12.2014 та пункт 3.4 договору доповнено абзацом такого змісту: У разі, якщо у будь-якому місяці індекс інфляції складає менше 100% (дефляція), при розрахунках у цьому місяці він враховується на рівні 100% ;

6) додаткова угода від 21.11.2014 року, якою крім іншого, в пункті 1.1 договору оренди слова становить 496130 грн замінено словами становить 510541 грн ; пункт 1.2 та 1.3 договору викладено в такій редакції: Термін дії цього договору до 01.12.2015 , Майно передається в оренду для розміщення кафе-бару без торгівлі товарами підакцизної групи ; пункт 3.2 договору викладено в такій редакції: Орендна плата визначена на підставі Положення про порядок розрахунку і використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (затвердженого рішенням 10-ї сесії обласної ради VI скликання від 31.05.2012 №54-10/12 (зі змінами та доповненнями) . Додаток №1 до договору викладено в новій редакції: 1. 30% орендної плати без ПДВ 1021,08 грн орендар щомісячно перераховує до 30 числа за поточний місяць на рахунок обласного бюджету. 2. 70% орендної плати без ПДВ 2382,53 грн та суму ПДВ 680,72 грн, що разом складає 3063,25 грн орендар щомісячно перераховує на рахунок обласного училища мистецтв ім. С. Воробкевича (балансоутримувач) ;

7) додаткова угода від 27.11.2015 року, якою термін дії договору продовжено до 01.12.2016;

8) додаткова угода від 30.11.2016 року, якою термін дії договору продовжено до 01.12.2017;

9) додаткова угода від 30.11.2017 року, якою в пункті 1.1 договору оренди слова становить 510541 грн замінено словами становить 649877 грн ; термін дії договору продовжено до 01.12.2018. Додаток №1 до договору викладено в новій редакції: 1. 30% орендної плати без ПДВ 1299,75 грн орендар щомісячно перераховує до 30 числа за поточний місяць на рахунок обласного бюджету. 2. 70% орендної плати без ПДВ 3032,76 грн та суму ПДВ 866,50 грн, що разом складає 3899,26 грн орендар щомісячно перераховує на рахунок обласного училища мистецтв ім. С. Воробкевича (балансоутримувач) ;

10) додаткова угода від 30.11.2018 року, якою термін дії договору продовжено до 01.12.2019;

11) додаткова угода від 26.11.2019 року, якою термін дії договору продовжено до 01.04.2020 .

У зв`язку із порушенням відповідачем умов договору щодо цільового використання об`єкта оренди позивачем (розміщення кафе-бару без торгівлі товарами підакцизної групи) 23.12.2019 на адресу ФОП Соломона І.Д. направлено лист №01-14/39-939, у якому вказано на необхідність терміново звернутися з клопотанням до обласної ради (орендодавця) щодо внесення змін до договору оренди в частині зміни цільового призначення оренди, а саме: розміщення кафе-бару із торгівлею товарами підакцизної групи, або привести використання орендованого майна до умов діючого договору. Одночасно повідомлено, що у разі невиконання зазначеного термін дії договору оренди нерухомого майна №64 від 29.12.2006 продовжуватись не буде.

Крім того, листами Чернівецької обласної ради від 20.02.2020 №01-14/39-160 та від 03.03.2020 №01-14/39-202 ФОП Соломона І.Д. повідомлено, що дія договору оренди закінчується 01.04.2020 і на новий термін продовжуватись не буде. Лист Чернівецької обласної ради від 20.02.2020 №01-14/39-160 направлено відповідачу, що підтверджується копією фіскального чека АТ Укрпошти від 20.02.2020.

03.04.2020 складено акт приймання-передачі нерухомого майна за договором оренди №64 від 29.12.2006, згідно з яким ПП Соломон І.Д. передає балансоутримувачу - комунальному закладу "Чернівецький обласний фаховий коледж мистецтв ім. С. Воробкевича" нерухоме майно (частину підвальних приміщень), загальною площею 149,5 кв.м., розміщене за адресою: вул. М. Гакмана, 4, м. Чернівці. Разом з тим, ОСОБА_1 відмовився підписати вказаний акт приймання-передачі.

Як убачається з листа комунального закладу "Чернівецький обласний фаховий коледж мистецтв ім. С. Воробкевича" №17/2 від 27.05.2020, адресованого Чернівецькій обласній раді, 03.04.2020 між комісією коледжу та Соломоном І.Д. під час передачі орендованого майна виникли розбіжності в тому, що Соломон І.Д. нав`язував до підписання акт передачі, в якому площа приміщення не відповідала угоді №64 та інвентарній справі, замість площі 149,5 м.кв. вказана площа 140 м.кв. Члени комісії відмовились підписувати акт, запропонований ОСОБА_1 та склали акт про відмову ОСОБА_1 від підпису акту та передачі приміщення.

Згідно виписки з ЄДРПОУ 31.03.2020 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Соломоном Ігорем Дмитровичем, підстава власне рішення.

Соломон І.Д. на ім`я балансоутримувача надіслав претензійний лист від 23.04.2020, який надійшов 24.04.2020, на який йому надана відповідь 28.04.2020 та вимога - передати приміщення балансоутримувачу.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частинами 4, 5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з частинами 1, 3 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 4 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено: Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. .

В матеріалах справи відсутні докази прийняття орендодавцем рішення про продовження строку договору оренди після 01.04.2020.

Відповідно до частини 4 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено: Рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; .

Листом №01-14/39-939 від 23.12.2019 позивач зазначав відповідачу на використання останнім орендованого приміщення всупереч умовам договору оренди та вказував на необхідність терміново звернутися з клопотанням до обласної ради (орендодавця) щодо внесення змін до договору оренди в частині зміни цільового призначення оренди, а саме: розміщення кафе-бару із торгівлею товарами підакцизної групи, або привести використання орендованого майна до умов діючого договору та одночасно повідомляв, що у разі невиконання зазначеного термін дії договору оренди нерухомого майна №64 від 29.12.2006 продовжуватись не буде.

Крім того, листами Чернівецької обласної ради від 20.02.2020 №01-14/39-160 та від 03.03.2020 №01-14/39-202 відповідача повідомлено, що дія договору оренди закінчується 01.04.2020 і на новий термін продовжуватись не буде.

Частиною 1 ст.24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Щодо претензійного листа ОСОБА_1 від 23.04.2020, суд зазначає, що він направлений на ім`я балансоутримувача, а не позивачу, як орендодавцю.

Судом установлено, що 01.04.2020 року договір оренди №64 від 29.12.2006 року припинив свою дію, що не заперечується відповідачем в тому числі виходячи із змісту його листа від 23.04.2020.

Частиною 2 ст. 7095 Цивільного кодексу України передбачено: Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. .

Не надано доказів підписання акту прийому передачі майна, відповідно суд прийшов до висновку, що відповідач об`єкт оренди не повернув.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Так, позивач фактично вимагає від відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться у власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області, шляхом виселення, що не суперечить нормам чинного законодавства України.

Наведена стаття 391 ЦК України унормовує захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння і констатує, що право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Предметом негаторного позову є вимога володіючого власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, зокрема, шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно зайнятих жилих приміщень, тощо.

Суд враховує висновки про правильне застосування норм права, які викладені в пунктах 89, 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц відповідно до яких особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Зважаючи на припинення договору оренди відповідач втратив статус орендаря, проте орендоване приміщення не повернув, і, оскільки належних доказів щодо підтвердження правомірності користування орендованим приміщенням суду не надав, то вимога позивача про виселення підприємця з нежилого приміщення є належним чином доведеною та обґрунтованою.

За таких обставин суд вважає, що подальше знаходження спірних приміщень у фактичному користуванні відповідача створює перешкоди позивачу у здійсненні правомочностей щодо користування та розпорядження майном, чим порушується право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області, яке підлягає захисту відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України.

Отже, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення в сумі 51990,01 грн за період з 01.04.2020 року по 31.08.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за невиконання зобов`язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно зі статтею 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору оренди та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмету найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносин оренди з неправомірного користування майном можуть регулюватися положеннями договорів, які визначають наслідки неправомірного користування майном та нормами законодавства, які в імперативному порядку застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання в сфері орендних відносин.

За приписами статті 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

Частиною першою статті 785 ЦК України регламентовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А частиною другою статті 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Таким чином, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 ЦК України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та статті 549 ЦК України.

Так, застосування частини другої статті 785 ЦК України, як особливої міри відповідальності, що визначена законодавцем за правовою природою як неустойка та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності (оскільки частиною другою передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору), а зокрема, щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки інше передбачено частиною другою статті 785 ЦК України.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, пункту 14.1 статті 14, статті 180, підпункту 14.1.179 статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

А тому з наданого позивачем розрахунку необхідно виключити суми ПДВ з вартості місячної орендної плати за період з 01.04.2020 року по 31.08.2020.

Провівши власний розрахунок неустойки без врахування ПДВ за цей період, суд вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 43325,10 грн (4332,51 - місячна орендна плата без ПДВ х 2 (подвійна плата за користування майном відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України) х 5 місяців).

У решті заявлених у цій частині вимог належить відмовити.

V. Висновок суду щодо юрисдикції спору

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 наведено такі правові висновки.

Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).

Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов`язання за яким у відповідач з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суд дійшов про належність спору до юрисдикції господарського суду.

Такий правовий висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 640/16902/18.

VІ. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що в порушення умов договору та закону відповідач після закінчення строку дії договору об`єкт оренди не повернув, чим спричинив позивачу перешкоди у користуванні його майном, внаслідок чого останнім нараховано неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном, а тому з нього на користь позивача слід стягнути неустойку в розмірі 43325,10 грн. У решті позовних вимог про стягнення неустойки слід відмовити у зв`язку з безпідставністю.

VІІ. Розподіл судових витрат.

У відповідності до статті 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір слід покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Про понесення інших судових витрат учасники справи не заявляли.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1 . Позов задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий Шевченківським Р.В. УМВСУ в Чернівецькій області 30.07.2009 р., РНОКПП НОМЕР_1 ) з підвальних приміщень загальною площею 149,5 кв. м., розміщених за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий Шевченківським Р.В. УМВСУ в Чернівецькій області 30.07.2009 р., РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної ради (58010, вул. Грушевського, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, код 25081241) неустойку за несвоєчасне звільнення та передачу орендованого приміщення в сумі 43325,10 грн та 3503,19 грн витрат зі сплати судового збору.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення (пункт 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано у зв`язку із перебуванням у відпустці 18-19.02.2021 судді Марущака І.В. - 23 лютого 2021 року.

Суддя І.В. Марущак