Ухвала

від 19.02.2021 по справі 756/7792/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 756/7792/19

провадження № 61-1947ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Закрите акціонерне товариство Город-Сад , Київська міська рада, Міністерство фінансів України,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства Город-Сад , Київської міської ради, Міністерства фінансів України про стягнення інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) Город-Сад , Київської міської ради, Міністерства фінансів України, в якому просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь інфляційні втрати у розмірі 1 842 301,33 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено із ЗАТ Город-Сад на користь ОСОБА_1 1 842 301,33 грн інфляційних втрат та 3 348,80 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнено із ЗАТ Город-Сад у дохід держави 10 510 грн судового збору.

У іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року - без змін.

Не погоджуючись із рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко С. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення у відповідній частині і ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і задовольняючи позов у частині вимог до ЗАТ Город-Сад , Оболонський районний суд міста Києва виходив із того, що покладених на нього договором зобов`язань товариство не виконало, у власність майно не передало, сплачені грошові кошти не повернуло, у тому числі й після ухвалення судом рішення про їх стягнення. Тому суд вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Відмовляючи у задоволенні позову у іншій частині, суд першої інстанції зазначив, що Міністерство фінансів України та Київська міська рада не є сторонами правочинів і на них не може покладатися відповідальність за невиконання ЗАТ Город-Сад грошового зобов`язання.

Оболонський районний суд міста Києва врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що 5 травня 2006 року ОСОБА_1 та ЗАТ Город-Сад укладено договори про участь у Фонді фінансування будівництва № 28/80 та № 27/80, за умовами яких ОСОБА_1 на підставі повного визнання нею правил Фонду фінансування будівництва об`єкту, спорудження якого планується у АДРЕСА_1 , дає згоду на участь у Фонді фінансування будівництва, передає кошти управителю у довірче управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цими коштами, а управитель приймає кошти на рахунок Фонду фінансування будівництва у довірче управління з подальшим використанням коштів Фонду фінансування будівництва у порядку, визначеному правилами Фонду фінансування будівництва.

13 червня 2006 року ОСОБА_1 сплачено 100% вартості об`єктів інвестування.

На дату укладення договорів ЗАТ Город-Сад мало ліцензію, видану Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, та право здійснювати діяльність із залучення коштів фізичних осіб-установників управління майном для фінансування будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю. Строк дії ліцензії - до 1 листопада 2008 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2009 року, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 2 квітня 2005 року № 312/2887 Про передачу ТОВ Аллонж земельної ділянки для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 .

У зв`язку із скасуванням вказаного рішення Київської міської ради, будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 не здійснено.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року розірвано договори про участь у Фонді фінансування будівництва від 5 травня 2006 року № 27/80 та № 28/80, укладені ОСОБА_1 та ЗАТ Город-Сад . Стягнено із ЗАТ Город-Сад на користь ОСОБА_1 сплачені за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 5 травня 2006 року № 27/80 грошові кошти у розмірі 292 535,80 грн, три проценти річних за період з 1 січня 2008 року до 30 листопада 2015 року у розмірі 69 511,31 грн; сплачені за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 5 травня 2006 року № 28/80 грошові кошти у розмірі 302 695,80 грн, три проценти річних за період за період з 1 січня 2008 року до 30 листопада 2015 року у розмірі 71 925,50 грн. У іншій частині позову відмовлено.

На виконання рішення суду видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кравчук А. С. направлено повідомлення до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві про вчинення керівником ЗАТ Город-Сад ОСОБА_2 кримінального правопорушення (умисне невиконання рішення суду).

Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши норми права та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не позбавлена права на отримання від боржника передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, відхиляються касаційним судом, оскільки вказана постанова прийнята за інших установлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

У справі № 925/1196/18 Верховний Суд вказав про те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили, що за наявності у позивача можливості зареєструвати податкові накладні він не виконав би зобов`язання з поставки товару на користь ПАТ Управління Механізації Будівництва-23 . Отже, порушення договору з ПАТ Управління Механізації Будівництва-23 з боку позивача було об`єктивним наслідком поведінки Державної податкової інспекції, яка протиправно заблокувала реєстрацію податкових накладних позивача. Тому і збитки позивача, які полягали у сплаті ним штрафних санкцій на користь ПАТ Управління Механізації Будівництва-23 на виконання судового рішення, стали об`єктивним наслідком поведінки Державної податкової інспекції.

При цьому, установлено, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року у справі № 823/139/17 визнано протиправними дії службових осіб Державної податкової інспекції щодо зупинення реєстрації електронних документів та зобов`язано Державну податкову інспекцію зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні і визнати їх такими, що подані датою (операційним днем) та часом фактичного отримання податковим органом засобами електронного зв`язку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 3 січня 2017 року. Зобов`язано Державну податкову інспекцію поновити для визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів Державна фіскальна служба України як оригіналу.

У даній справі № 756/7792/19 судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач звернулася до суду із позовом щодо невиконання боржником грошових зобов`язань і на підставі частини другої статті 625 ЦК України просила стягнути інфляційні втрати.

Протиправність дій Київської міської ради та Міністерства фінансів України щодо невиконання умов договорів від 5 травня 2006 року про участь у Фонді фінансування будівництва № 28/80 та № 27/80, укладених ОСОБА_1 та ЗАТ Город-Сад , жодними судовими рішеннями не встановлена.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Київська міська рада та Міністерство фінансів України не є боржниками, які прострочили виконання грошового зобов`язання, тому не зобов`язані на вимогу кредитора сплачувати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко С. С., на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко С. С., на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства Город-Сад , Київської міської ради, Міністерства фінансів України про стягнення інфляційних втрат.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук