Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/17380/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/17380/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Грека Б.М.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Титарєвої Г.І.,

представників:

від позивача - Бурносова Є.В.,

від відповідача - Шуліми Д.В.

від третьої особи - Прудь О.В.

від прокуратури - Набієвої М.І.,

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.09.2020 (повне рішення складено 02.10.2020, суддя Ломака В.С.)

у справі № 910/17380/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM"

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром",

за участю Військової прокуратури Київського гарнізону

про стягнення 8858718,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 910/17380/19 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" 770047,86 грн 3% річних, 6960909,63 грн інфляційних втрат та 115964,36 грн витрат по сплаті судового збору; відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 1127761,22 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, військовий прокуратур звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Стягнути з ТОВ "Компанія "ITEM" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері витрати на сплату судового збору за подання апеляційної в розмірі 173946,95 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийнято з неповним дослідженням обставин справи та доказів, які наявні в матеріалах справи, прийнято з порушенням норм матеріального, процесуального права та положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Окрім того, прокурор обґрунтовує скаргу також і тим, що оскаржуване рішення винесено за відсутності відповідача, що є, на його переконання, обов`язковою підставою для скасування рішення суду згідно з ч. 3 ст. 277 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 13.01.2020, вирішено інші процесуальні питання.

14.12.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" надійшла заява про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківської І.П. (головуючий), Владимиренко С.В., Демидової А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" про відвід суддів Північного апеляційного господарського суду Ходаківської І.П., Владимиренко С.В. від розгляду справи №910/17380/19; матеріали справи № 910/17380/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020, справу № 910/17380/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, суддя-доповідач), Копитова О.С., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи № 910/17380/19 по суті спочатку колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Сотніков С.В. (головуючий), Копитова О.С., Остапенко О.М.; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 19.01.2021.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 залишити без змін.

Третя особа подала письмові пояснення стосовно апеляційної скарги, в яких просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора, рішення суду першої інстанції від 22.09.2020 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

19.01.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.02.2021 відповідно до ст. 216 ГПК України.

Відповідач подав письмові пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

У відповідності до ч. 10 ст. 32 ГПК України та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 для розгляду справи № 910/17380/19, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Копитової О.С., сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Грек Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/17380/19 по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Грек Б.М.

Представники відповідача, третьої особи та прокуратури в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" та Державним підприємством Міністерства оборони України "Київський автомобільний ремонтний завод" було укладено договір про виконання підрядних робіт з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки № 25/03, за умовами якого позивач зобов`язався виконати роботи з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки, а відповідач - сплатити вартість виконаних робіт.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним договором № 25/03 від 10.03.2006 в частині оплати виконаних робіт Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" звернулось в господарський суд з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про стягнення заборгованості.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2007 у справі № 16/401 (яке набрало законної сили 17.12.2007) присуджено до стягнення з Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" 5718658,88 грн основного боргу, 25500,00 грн державного мита та 118,00 грн інформаційних витрат.

На виконання рішення у справі № 16/401 видано наказ від 17.12.2007 та відкрито виконавче провадження з його примусового виконання згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 було порушено провадження у справі № 43/122 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 07790672), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено процедуру розпорядження майном боржника.

Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 43/122 визнано розмір вимог ініціюючого кредитора товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" на суму5744276,88 грн, зобов`язано заявника подати оголошення про порушення справи про банкрутство боржника з метою виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів; призначено у справі № 43/122 розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бончака Степана Антоновича.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 визнано кредиторами Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод":

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" на суму 5 744 276,88 грн;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький регіональний технічний центр" на суму 1 522 306,77 грн;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Укршляхтехнології" на суму 4 739 125,64 грн;

- Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва 198 774,15 грн;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем сервіс" на суму 346 500,00 грн;

- Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" на суму 643 726,16 грн;

- Державну податкову інспекцію у Солом`янському районі м. Києва на суму 3 402 254,30 грн;

- Державне агентство резерву України на суму 9 268,82 грн;

затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 16739381,75 грн, в тому числі вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати в розмірі 133113,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2011 відкрито процедуру санації Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"; призначено керуючим санацією керівника Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" Бєдіна Сергія Анатолійовича.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014, окрім іншого, припинено процедуру розпорядження майном боржника; припинено процедуру санації Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"; визнано Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого Поліщука Андрія Павловича; підприємницьку діяльність банкрута завершено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2018 у справі №43/122 відмовлено у задоволенні клопотань комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Рєзнікова В.І.; продовжено процедуру санації Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на шість місяців до 05.04.2019; затверджено план санації та залучено до участі у справі в якості інвестора Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртеплоенергетика".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 затверджено звіт керуючого санацією боржника, припинено повноваження керуючого санацією боржника директора Пилипчука Сергія Анатолійовича, припинено повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Хоменка Олександта Анатолійовича, провадження у справі № 43/122 припинено, дію мораторію припинено.

В ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі № 43/122 встановлено, що Державне підприємство "Київський автомобільний ремонтний завод" повністю виконало свої грошові зобов`язання згідно з черговістю передбаченою ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та планом санації.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідача у розмірі 5744276,88 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2007 у справі № 16/401 та визнана ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство, була сплачена відповідачем на користь позивача 21.03.2019, що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" від 21.03.2019.

У зв`язку з тривалим невиконанням Державним підприємством "Київський автомобільний ремонтний завод" зобов`язань зі сплати заборгованості в розмірі 5744276,88 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" нарахувало згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні в сумі 8 088 670,85 грн у період з жовтня 2014 року по березень 2019 року, а також три проценти річних в сумі 770 047,86 грн за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, та у грудні 2019 року звернулось в господарський суд з даним позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020 про стягнення з відповідача 8858718,71 грн.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги в сумі 770047,86 грн 3% річних, 6960909,63 грн інфляційних втрат, виходив з того, що сума основного боргу відповідачем не заперечується, оскільки підтверджена судовими рішеннями та була погашена лише 21.03.2019, а частиною 2 статті 625 ЦК України установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Відхиляючи заперечення відповідача проти позову, що ґрунтувались на забороні нараховувати інфляційні та відсотки річних відповідно до ст. 19 Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 (набрала чинності 19.01.2019) у зв`язку з мораторієм на задоволення вимог кредиторів, суд першої інстанції виходив з того, що скасований судовий акт (постанова про визнання боржника банкрутом) не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а з ухваленням Київським апеляційним господарським судом постанови від 30.11.2017 у справі № 43/122, сторони у справі повернулись до становища, у якому перебували до моменту прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення Закону про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013.

Щодо відсутності підстав для застосування позовної давності за заявою відповідача, суд першої інстанції зазначив, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (13.02.2014) до її скасування (30.11.2017) у позивача в силу положень статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не було права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Також суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність у його діях складу цивільного правопорушення з огляду на те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 в справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 в справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 в справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 в справі № 910/7086/17, від 04.12.2019 в справі № 910/15714/18). Відтак, для стягнення з боржника вищенаведених компенсаційних виплат обов`язкова наявність вини останнього у порушенні свого господарського зобов`язання, так само як і причинно-наслідкового зв`язку між діями боржника та відповідними наслідками, імперативними законодавчими приписами не вимагається.

Колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з неправильним застосування норм матеріального права, без врахування спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

За приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Як було встановлено вище, відповідач з моменту порушення провадження у справі № 43/122 про банкрутство перебував у спеціальному правому режимі, який регулювався Законом про банкрутство).

Так, з 28.03.2011 до боржника (відповідача у даній справі) було застосовано процедуру розпорядження майном боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 11 Закону про банкрутство в редакції від 30.06.1999, у зв`язку з порушенням провадження у справі № 43/122 про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод".

З 16.11.2011 до відповідача було застосовано процедуру санації.

З 13.02.2014 по 30.11.2017 відповідач перебував у ліквідаційній процедурі, що була введена постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 та в подальшому скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017.

З 30.11.2017 по 02.08.2019 відповідач перебував у судовій процедурі санації.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013) встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, враховуючи те, що провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" порушено до набрання чинності Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону про банкрутство в редакції Закону України № 784-XIV від 30.06.1999, оскільки постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 було скасовано.

Позовні вимоги про стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України заявлені позивачем за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто протягом періоду, коли відповідач перебував у процедурах банкрутства, передбачених Законом про банкрутство.

При цьому, такі вимоги нараховані на заборгованість, яка є конкурсною в розумінні Закону про банкрутство, поза як виникла до дня порушення у справі про банкрутство.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (стаття 1 Закону про банкрутство).

Частиною 4 статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) - абзац другий-четвертий частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство.

Означені норми є імперативними по відношенню до вимог конкурсних кредиторів, в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство.

Разом з тим, кредитори за вимогами до боржника які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство (поточні кредитори), можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 912/1120/16.

Враховуючи наведене вище, постає питання чи можуть вимоги, заявлені в порядку статті 625 Цивільного кодексу України самостійно кваліфікуватись як поточні вимоги кредиторів, в розумінні приписів статей 1 Закону про банкрутство.

За визначеннями статті 1 Закону про банкрутство:

грошове зобов`язання - зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України;

кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Класифікація кредиторів законодавцем здійснена в залежності від часу, або періоду виникнення грошового зобов`язання боржника. Тобто, поточними є кредитори із вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов`язаннях, які виникли після порушення провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Як було зазначено вище, у даній справі вимога про стягнення нарахованих інфляційних та річних процентів є додатковою до основної заборгованості боржника (відповідача) перед позивачем за договором підряду, яка повністю визнана господарським судом у справі про банкрутство, включена до реєстру вимог кредиторів та є конкурсною заборгованістю.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення боржника.

Наведений висновок узгоджується із загальною спрямованістю та метою Закону про банкрутство, що полягає, перш за все, у створенні необхідних умов як для подолання та відновлення платоспроможності боржника так і можливості повного розрахунку з кредиторами без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його підприємницької діяльності, оскільки надає можливість боржнику правомірно очікувати визначитись із загальним розміром кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, процентів річних, інфляційних тощо.

В подальшому така заборона застосовувати до конкурсної заборгованості індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також три проценти річних від простроченої суми, знайшла своє правове врегулювання у ст. 19 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013, а також у ст. 41 чинного Кодексу України з процедур банкрутства.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який в даному випадку почав діяти 28.03.2011 та припинився 02.08.2019, в той час як позовні вимоги заявлені за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто під час дії мораторію.

Під час розгляду справи відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Положеннями статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи і перш ніж її застосовувати суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості

Оскільки судом було встановлено, що позивач не має права на нарахування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, та вимагати їх стягнення, то права чи охоронюваний законом інтерес позивача у спірних правовідносинах не порушені, відтак у суду відсутні підстави застосовувати до даних правовідносин позовну давність.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у даній справі, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування у відповідності із п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України та ухвалення нового рішення про відмову в позові, у зв`язку з чим належить задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Колегія суддів зазначає, що згідно з наведеною нормою процесуального закону, до скасування підлягає судове рішення, яке ухвалено за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідача було повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду на 22.09.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105471526661 та подане самим відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, а відтак колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Згідно із частинами 1, 4, 8, 14 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки апеляційна скарга підлягає до задоволення, а в позові відмовлено, то судовий збір належить покласти на позивача стягнувши на користь прокурора судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 173946,95 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 910/17380/19 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення.

4. В позові відмовити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Першотравнева, 51 А; ідентифікаційний код 33383016) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (реквізити для сплати: Військова прокуратура Центрального регіону України, код ЄДРПОУ 38347014, р/р UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ, м. Київ) 173946 (сто сімдесят три тисячі дев`ятсот сорок шість) грн 95 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.02.2021.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Б.М. Грек

О.М. Остапенко