Постанова

від 16.06.2021 по справі 910/17380/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17380/19

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників сторін : Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ітем" - Адамчука Н.В., Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"- Шулім Д.В., прокурора Офісу Генерального прокурора - Ющенко М.А., Державного концерну "Укроборонпром"- Прудь О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021

у справі № 910/17380/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM"

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод",

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром",

за участю Військової прокуратури Київського гарнізону

про стягнення 8 858 718,71 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" (далі - Підприємство, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020, просило суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 8 858 718,71 грн, з яких:

- 8 088 670,85 грн - інфляційні нарахування на визнану судовими рішеннями у справі про банкрутство Підприємства його конкурсну заборгованість у сумі 5 744 276,88 грн, що були нараховані позивачем за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті на користь позивача вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки, виконаних Товариством за Договором № 25/03 від 10.03.2006 у період з 10.03.2006 по 16.04.2007;

- 770 047,86 грн - 3% річних, нараховані Товариством за період з 01.10.2014 по 21.03.2019 на визнану судовими рішеннями у справі про банкрутство Підприємства його конкурсну заборгованість в сумі 5 744 276,88 грн, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті на користь позивача вартості робіт з розбирання, мийки та дефектовки автомобільної техніки, виконаних Товариством за Договором№ 25/03 від 10.03.1006 у період з 10.03.2006 по 16.04.2007.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10.03.2006 між Товариством та Підприємством було укладено договір про виконання підрядних робіт з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки № 25/03 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався виконати роботи з розбирання, мийки, дефектовки автомобільної техніки, а відповідач - сплатити вартість виконаних робіт.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині оплати виконаних робіт Товариство звернулось в господарський суд з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2007 (набрало законної сили 17.12.2007) у справі № 16/401 присуджено до стягнення з Підприємства на користь Товариства 5 718 658,88 грн основного боргу, 25 500,00 грн державного мита та 118,00 грн інформаційних витрат.

На виконання рішення у справі № 16/401 видано наказ від 17.12.2007 та відкрито виконавче провадження з його примусового виконання згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 було порушено провадження у справі № 43/122 за заявою Товариства про банкрутство Підприємства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), введено процедуру розпорядження майном боржника.

Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 43/122 визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Товариства на суму 5 744 276,88 грн, зобов`язано заявника подати оголошення про порушення справи про банкрутство боржника з метою виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів; призначено у справі № 43/122 розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бончака Степана Антоновича.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 визнано кредиторами Підприємства, серед іншого, Товариство на суму 5 744 276,88 грн; затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 16 739 381,75 грн, в тому числі вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати в розмірі 133 113,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2011 відкрито процедуру санації Підприємства.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014, окрім іншого, припинено процедуру розпорядження майном боржника; припинено процедуру санації Підприємства; визнано Підприємство банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; підприємницьку діяльність банкрута завершено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018, постанову господарського суду міста Києва від 13.02.2014 у справі № 43/122 про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури скасовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2018 у справі №43/122 відмовлено у задоволенні клопотань комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Рєзнікова В.І.; продовжено процедуру санації Підприємства на шість місяців до 05.04.2019; затверджено план санації та залучено до участі у справі в якості інвестора Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртеплоенергетика".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 затверджено звіт керуючого санацією боржника, припинено повноваження керуючого санацією боржника директора Пилипчука С.А., припинено повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Хоменка О.А., провадження у справі № 43/122 припинено, дію мораторію припинено.

В ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі № 43/122 встановлено, що Підприємство повністю виконало свої грошові зобов`язання згідно з черговістю передбаченою ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у цій справі, Законом про банкрутство та планом санації.

З матеріалів справи судами встановлено, що сума основного боргу відповідача у розмірі 5 744 276,88 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2007 у справі № 16/401 та визнана ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 у справі № 43/122 про банкрутство, була сплачена відповідачем на користь позивача 21.03.2019, що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства від 21.03.2019.

У зв`язку з тривалим невиконанням Підприємством зобов`язань зі сплати заборгованості в розмірі 5 744 276,88 грн, Товариство нарахувало згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційні втрати в сумі 8 088 670,85 грн у період з жовтня 2014 року по березень 2019 року, а також три проценти річних в сумі 770 047,86 грн за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, та у грудні 2019 року звернулось в господарський суд з даним позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 2306/1-20 від 23.06.2020 про стягнення з відповідача 8 858 718,71 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 910/17380/19 (суддя Ломака В.С.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 770 047,86 грн 3% річних, 6 960 909,63 грн інфляційних втрат та 115 964,36 грн витрат по сплаті судового збору; відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 127 761,22 грн інфляційних втрат

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги в сумі 770 047,86 грн 3% річних та 6 960 909,63 грн інфляційних втрат, виходив з того, що сума основного боргу відповідачем не заперечується, оскільки підтверджена судовими рішеннями та була погашена лише 21.03.2019, а частиною 2 статті 625 ЦК України установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Відхиляючи заперечення відповідача проти позову, що ґрунтувались на забороні нараховувати інфляційні та відсотки річних відповідно до статті 19 Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 (набрала чинності 19.01.2019) у зв`язку з мораторієм на задоволення вимог кредиторів, суд першої інстанції виходив з того, що скасований судовий акт (постанова про визнання боржника банкрутом) не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а з ухваленням Київським апеляційним господарським судом постанови від 30.11.2017 у справі № 43/122, сторони у справі повернулись до становища, у якому перебували до моменту прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення Закону про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013.

Щодо відсутності підстав для застосування позовної давності за заявою відповідача, суд першої інстанції зазначив, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (13.02.2014) до її скасування (30.11.2017) у позивача в силу положень статті 38 Закону про банкрутство не було права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Також суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність у його діях складу цивільного правопорушення з огляду на те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 в справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 в справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 в справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 в справі № 910/7086/17, від 04.12.2019 в справі № 910/15714/18). Відтак, для стягнення з боржника вищенаведених компенсаційних виплат обов`язкова наявність вини останнього у порушенні свого господарського зобов`язання, так само як і причинно-наслідкового зв`язку між діями боржника та відповідними наслідками, імперативними законодавчими приписами не вимагається.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (колегія суддів: Сотніков С.В. - головуючий, Грек Б.М., Остапенко О.М.) апеляційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 910/17380/19 скасовано повністю; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові не погодився з позицією місцевого господарського суду з підстав того, що позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який в даному випадку почав діяти 28.03.2011 та припинився 02.08.2019, в той час як позовні вимоги заявлені за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто під час дії мораторію.

Апеляційним господарським судом враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що містяться у постанові від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, оскільки позивач не має права на нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, та вимагати їх стягнення, то права чи охоронюваний законом інтерес позивача у спірних правовідносинах не порушені, відтак у суду відсутні підстави застосовувати до даних правовідносин позовну давність.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/17380/19, Товариство подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції ухвалено постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України №784- XIV від 30.06.1999 у поєднанні з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Як на підстави звернення до касаційного господарського суду скаржник посилається на те, що апеляційним судом не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12.09.2019 у справі №910/12680/18, від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18, від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18.

Доводи інших учасників справи

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскаржувану постанову без змін.

Керівник Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні останньої.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/17380/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.04.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/17380/19; призначено скаргу до розгляду на 02.06.2021 о 11:00 год.

Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/17380/19 з розгляду касаційної скарги Товариства до 16.06.2021 о 11:20 год.

Судове засідання 16.06.2021 відбулось за участі представників усіх учасників справи. Представник Товариства підтримав вимоги касаційної скарги, просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/17380/19 з підстав неврахування апеляційним судом вказаних правових позицій Верховного Суду.

Представники Підприємства та Державного концерну "Укроборонпром", а також прокурор Офісу Генерального прокурора в судовому засіданні заперечили проти вимог та доводів касаційної скарги, зокрема з підстав урахування судом апеляційної інстанції останньої правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах, ухвалених у часі пізніше тих постанов, на які посилався скаржник у якості підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду у цій справі.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом касаційного розгляду є правомірність відмови судом апеляційної інстанції у стягненні з відповідача інфляційних втрат та процентів річних, заявлених в порядку статті 625 ЦК України та нарахованих на заборгованість, яка є конкурсною в розумінні Закону про банкрутство.

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач з моменту порушення провадження у справі № 43/122 про банкрутство перебував у спеціальному правому режимі, який регулювався Законом про банкрутство, оскільки:

- з 28.03.2011 до боржника (відповідача у даній справі) було застосовано процедуру розпорядження майном, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до статті 11 Закону про банкрутство в редакції від 30.06.1999, у зв`язку з порушенням провадження у справі № 43/122 про банкрутство Підприємства;

- з 16.11.2011 до відповідача було застосовано процедуру санації.

- з 13.02.2014 по 30.11.2017 відповідач перебував у ліквідаційній процедурі, що була введена постановою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 та в подальшому скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017.

- з 30.11.2017 по 02.08.2019 відповідач перебував у судовій процедурі санації.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013) встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З урахуванням вказаних норм та того, що провадження у справі про банкрутство Підприємства порушено до набрання чинності Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013), а постанова місцевого господарського суду від 13.02.2014 про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури була скасована, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013.

Позовні вимоги про стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України заявлені позивачем за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто протягом періоду, коли відповідач перебував у процедурах банкрутства, передбачених Законом про банкрутство.

При цьому, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що такі вимоги нараховані на заборгованість, яка є конкурсною в розумінні Закону про банкрутство, поза як виникла до дня порушення у справі про банкрутство.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (стаття 1 Закону про банкрутство).

Частиною четвертою статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) - абзац другий-четвертий частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство.

Означені норми є імперативними по відношенню до вимог конкурсних кредиторів, в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство.

Разом з тим, кредитори за вимогами до боржника які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство (поточні кредитори), можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 912/1120/16.

Ураховуючи наведене вище, постає питання чи можуть вимоги, заявлені в порядку статті 625 ЦК України самостійно кваліфікуватись як поточні вимоги кредиторів, в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону про банкрутство, грошове зобов`язання - зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Цією ж статтею Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Класифікація кредиторів законодавцем здійснена в залежності від часу, або періоду виникнення грошового зобов`язання боржника. Тобто, поточними є кредитори із вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов`язаннях, які виникли після порушення провадження у справі.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що на підставі частини другої вказаної статті кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

У справі, що розглядається, вимога про стягнення нарахованих інфляційних та річних процентів є додатковою до основної заборгованості боржника (відповідача) перед позивачем за договором про виконання підрядних робіт, яка (основна заборгованість) повністю визнана господарським судом у справі про банкрутство, включена до реєстру вимог кредиторів та є конкурсною заборгованістю.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної зазначив, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно частини другої статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання.

Як вірно зазначено апеляційним судом, наведений висновок узгоджується із загальною спрямованістю та метою Закону про банкрутство, що полягає, перш за все, у створенні необхідних умов як для подолання банкрутства та відновлення платоспроможності боржника так і можливості повного розрахунку з кредиторами без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його підприємницької діяльності, оскільки надає можливість боржнику правомірно очікувати визначення загального розміру кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, процентів річних, інфляційних тощо.

У подальшому така заборона застосовувати до конкурсної заборгованості індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також три проценти річних від простроченої суми, знайшла своє правове врегулювання у статті 19 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013, а також у статті 41 чинного Кодексу України з процедур банкрутства.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі з підстав того, що позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії цього мораторію, який, в даному випадку, почав діяти з 28.03.2011 та припинився 02.08.2019, в той час як позовні вимоги заявлені за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто під час дії мораторію.

Щодо посилань скаржника на те, що апеляційний суд не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.09.2019 у справі №910/12680/18, від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18, від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції правильно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що містяться у постанові від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15, адже вони були ухвалені у часі пізніше постанов Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №910/12680/18, від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18 та від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18, на які посилається скаржник у якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі

Отже, суд апеляційної інстанції врахував останню правову позицію Верховного Суду щодо можливості класифікації грошових вимог, заявлених в порядку статті 625 ЦК України, поточними вимогами кредиторів в розумінні приписів Закону про банкрутство, а тому вірно вказав на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права в цій частині.

Оскільки при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права, тому керуючись статтями 275, 277 ГПК України апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 910/17380/19 та на підставі зазначеного вище прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо висновків апеляційного господарського суду щодо застосування позовної давності за заявою відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи і перш ніж її застосовувати господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки у справі, що розглядається, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на відсутність права позивача на передбачені статтею 625 ЦК України нарахування, відтак у суду були відсутні підстави вирішувати питання застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ITEM" залишити без задоволення.

3 . Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/17380/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко