Рішення

від 15.02.2021 по справі 922/3496/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3496/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-КМК" (63661, Харківська область, с. Борівське, вул. 40 років Перемоги,6, код ЄДРПОУ 34172441) доШевченківської селищної ради Харківської області (вул. Центральна, 9а, селище Шевченкове, Куп`янський район, Харківська область, 63601, код ЄДРПОУ 04400156) про визнання права власності за участю представіників:

позивача - Дзюба А.Ю. (керівник)

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-КМК" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Новомиколаївської сільської ради Шевченківського району Харківської області в якому просить суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) загальною площею19.89 кв.м. №39а по вул Штонди в с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області з набувальною давністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.11.2020 було залишено позовну заяву без руху.

16.11.2020 позивач подав до господарського суду Харківської області заяву (вх. №26663) про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.11.2020 було прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/3496/20, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі.

Новомиколаївської сільської ради Шевченківського району 07.12.2020 було надано відзив на позовну заяву вх. №28497, в якому рада не заперечує проти позову та просить суд розглядати справу без участі його представника.

Ухвалою суду від 21.12.2020 було продовжено строки підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 21.12.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Судове засідання було призначено на 18.01.2021.

15.01.2021 до суду надійшло клопотання позивача (вх. №872) про заміну відповідача - Новомиколаївської сільської ради Шевченківського району Харківської області його правонаступником - Шевченківською селищною радою Харківської області.

Враховуючи заміну судом відповідача його правонаступником, неявку учасників справи до суду 18.01.2021 для участі в судовому засіданні, судом було перенесено відкриття судового засідання по розгляду справи по суті на іншу дату для повідомлення Шевченківської селищної ради про розгляд даної справи.

Ухвалою суду від 18.01.2021 було задоволено клопотання позивача вх. № 872 від 15.01.2021, замінено Відповідача - Новомиколаївську сільську раду Шевченківського району Харківської області на його правонаступника - Шевченківську селищну раду Харківської області (вул. Центральна, 9а, селище Шевченкове, Куп`янський район, Харківська область, 63601, код ЄДРПОУ 04400156).

Судове засідання по розгляду справи по суті було призначено на 15 лютого 2021 р.

Шевченківська селищна рада Харківської області відзиву на позовну заяву не надала, свого представника в судове засідання не направила.

Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином, про, що свідчить відмітка про отримання 25.01.2021 копії ухвали від 18.01.2021.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 15.02.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

З матеріалів позову вбачається, що по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області, знаходиться нежитлова будівля водокачки (насосної станції).

Позивач, обґрунтовуючи звернення з даним позовом, посилався на те, що 04.10.2009 року між ТОВ ВОСТОК-КМК як покупцем та ТОВ Новомиколаївське як постачальником було укладено Договір № 47/КП від 04.10.2009. за яким Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити Товар, в тому числі насосну станцію.

За Накладною № б/н від 04.10.2009 ГОВ Новомиколаївське передало, а ТОВ ВОСТОК-КМК прийняло товар, в тому числі насосну станцію вартістю 1000,00 грн.

Не врахувавши положення чинного законодавства, даний договір не був нотаріально посвідчений та не була проведена його державна реєстрація, тобто договір був укладений в простій письмовій формі.

Таким чином, з 04.10.2009 та станом на сьогоднішній день товариство відкрито та безперервно користується цією насосною станцією для ведення своєї господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2010 рішенням XX сесії V скликання Новомиколаївської сільської ради Шевченківського району Харківської області було присвоєно адресу об`єкту нерухомого майна, а саме водокачці - вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка, Шевченківський район Харківська область.

Комунальним підприємством Шевченківське бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю водокачки (насосної станції) по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання за ним, на підставі приписів статті 344 ЦК України, права власності за набувальною давністю на будівлю насосної станції по вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи. Однак, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

При цьому, у випадку якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може застосувати унормований статтею 344 ЦК України спосіб набуття права власності, оскільки відсутня безумовна умова - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився би із ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, який різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), що перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк становить десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17.

Велика Палата ВС зазначила, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Велика Палата ВС наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Велика Палата ВС не знайшла підстав для відступлення від раніше сформованих правових висновків про те, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних в законі умов у сукупності. Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи добросовісне володіння насосною станцією посилався на те, що 04.10.2009 він придбав це майно за договором купівлі-продажу у ТОВ "Новомиколаївське", однак, сторонами не було нотаріально посвідчено цей договір. Тобто, володіння позивачем спірним майном не є безтитульним, що виключає застосування набувальної давності.

Також, суд вважає сумнівними доводи позивача щодо добросовісного заволодіння цим майном, оскільки останнім, жодних належних та допустимих доказів в підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи не надано. Також позивачем не наведено жодних доводів та не надано відповідних доказів на обґрунтування обставин за яких підстав він отримав спірне майно та за наявності яких умов розпочав відкрите володіння ним.

Так, дослідивши договір купівлі-продажу від 04.10.2009, підписаний між позивачем та ТОВ "Новомиколаївське", суд встановив, що право власності на товар переходить до покупця в момент повного розрахунку (п. 1.3). Також, покупець зобов`язаний прийняти товар і розрахуватися за нього не пізніше 01.12.2009 р. (п. 2.2).

Однак, доказів здійснення розрахунку за договором, позивачем надано не було. Представник позивача, в судовому засіданні, також не зміг підтвердити факт виконання умов договору та здійснення підприємством розрахунків за ним, хоча в судовому засіданні приймав участь саме директор позивача, яким й було укладено договір.

Такі обставини ставлять під сумнів добросовісність набуття позивачем спірного майна.

Крім того, з зазначеного договору та накладної до цього договору від 04.10.2009, не можливо встановити відомості про те, що саме спірне майно є його предметом, оскільки вони не містять будь-яких ідентифікуючих ознак цього майна та відомостей про його місцезнаходження.

Разом з цим, в матеріалах справи міститься паспорт насосної станції за адресою вул. Штонди, 39а в с. Новомиколаївка, в якому не зазначено рік спорудження; дати введення в експлуатацію. Вказаний паспорт розроблений КП Шевченківське БТІ 28.04.2020 року. Проте, на підставі яких документів було внесено відповідні відомості до паспорту насосної станції матеріали справи не містять, як не містять і будь-якої інформації стосовно особи (осіб), яка здійснила будівництво цієї будівлі.

Позивачем до матеріалів справи не було долучено належних та допустимих доказів на підтвердження перебування на балансі позивача спірного майна саме з 04.10.2009 р. Довідка №74 від 23.04.2020, видана директором позивача про те, що з 04.10.2009 на балансі обліковується спірна будівля, без надання самого балансу станом на момент прийняття на свій баланс будівлі, судом не може бути прийнята як належний та допустимий доказ.

При цьому, суд зазначає, що доводи Новомиколаївської сільради, викладені у відзиві на позовну заяву про те, що ТОВ "ВОСТОК-КМК" з 2009 року та по теперешній час володіє спірною будівлею, без наявності інших доказів, які б підтверджували ці обставини, не можуть бути прийняті судом як належні є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі.

Крім того, яквже було зазначено вище, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності, в тому числі й безперервність володіння та сплив установлених строків володіння; .

Докази, ж які надані позивачем в підтвердження цих обставин, такі як відомості про нарахування заробітньої плати, паспорт каптажного джерела №1, дозволи на спеціальне водокористування, звіт про покази засобів обліку електричної енергії за березень 2020 року, не підтверджують тривале володіння позивачем насосною станцією протягом необхідного строку.

З додатку ж до договору про постачання електричної енергії, взагалі не зрозуміло на якій підставі було внесено до переліку міст встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів насосну станцію особі, яка не є її власником.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом враховується, що відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - позивача.

Таким чином, беручи до уваги вище встановлені обставини та наведені у даному рішенні норми матеріального права, суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які представлені сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов висновку, що правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю відсутні, оскільки позивачем не надано жодних ґрунтовних пояснень з документальним підтвердженням обставин заволодіння спірною насосною станцією починаючи з 2009 року та, відповідно, не доведено що при заволодінні спірним майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.

Наведене свідчить про недоведеність факту добросовісності заволодіння позивачем чужим майном, як необхідної передумови для визнання за ним права власності за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України.

Суд вважає, що позивачем належними засобами доказування в порядку статті 74 ГПК України не доведено наявності усіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України (на яку позивач посилався у своїй позовній заяві), необхідних для набуття права власності за давністю володіння. Відтак, підстави для задоволення позову у даній справі відсутні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, такими, що не підтверджуються наданими суду доказами та не підлягають задоволенню.

Враховуючи факт неправильних дій позивача та відсутність у даній справі підстав для задоволення позову, судові витрати, згідно з нормою ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, залишити за позивачем.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК-КМК" (63661, Харківська область, с. Борівське, вул. 40 років Перемоги,6, код ЄДРПОУ 34172441).

Відповідач - Шевченківська селищна рада Харківської області (вул. Центральна, 9а, селище Шевченкове, Куп`янський район, Харківська область, 63601, код ЄДРПОУ 04400156).

Повне рішення складено "25" лютого 2021 р.

Суддя С.А. Прохоров