Постанова

від 23.02.2021 по справі 380/860/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/860/20 пров. № А/857/730/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Гуляка В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Марцинковської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, головуючий суддя - Грень Н.М., ухвалене о 16:42 год. у м. Львові, повний текст якого складено 04.12.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Фінансового управління Перемишлянської РДА, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації №7-0 від 24.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_2 » ; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації з 31.12.2019 року; стягнути з Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2019 року по дату прийняття рішення по справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 30 жовтня 2019 року розпорядженням першого заступника голови Перемишлянської районної державної адміністрації №288 «Про впорядкування структури районної державної адміністрації» зменшено чисельність працівників фінансового управління районної державної адміністрації з 01.01.2020 року на 2 одиниці, встановивши граничну чисельність у кількості 7 одиниць. На виконання вказаного розпорядження, наказом від 24.12.2019 року №7-0 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України про державну службу та п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вказувала, що наказ про звільнення винесений в період перебування у відпустці, яка тривала з 16 грудня 2019 року по 27 грудня 2019 року. Окрім того, зазначала, що Фінансове управління Перемишлянської районної державної адміністрації є структурним підрозділом Перемишлянської районної адміністрації, у якій станом на 01.01.2020 року мало б бути 74 штатних одиниць. Відповідачем не запропоновано позивачеві жодної посади державної служби ні у фінансовому управлінні Перермишлянської РДА, ні у в Перемишлянській РДА, хоча інші працівники були переведені на інші посади державної служби. Також, зазначала, що відповідач під час процедури вивільнення працівників до первинної профспілкової організації не звертався, згоду на вивільнення працівників від первинної профспілкової організації не отримав. Під час винесення наказу про звільнення відповідачем було порушено правила надання переважного права під час здійснення скорочення, які передбачені статтею 42 КЗпП України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації №7-0 від 24.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_2 » ; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста бюджетного відділу Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації з 31.12.2019 року; стягнуто з Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації, місцезнаходження: 81200, Львівська обл., м. Перемишляни, вул Привокзальна, 3, код ЄДРПОУ 02318284, на користь ОСОБА_1 місце реєстрації: ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 90109 (дев`яносто тисяч сто дев`ять) грн 92 коп.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Фінансове управління Перемишлянської РДА оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржений наказ відповідача прийнятий на підставі розпорядження першого заступника голови Перемишлянської РДА від 30.10.2019 року №288, який є чинним. Позивач була належним чином повідомлена про майбутнє вивільненням, у зв`язку із впорядкуванням структури РДА та встановленням граничної чисельності, а робота яка могла би бути запропонована позивачу у Фінуправлінні була відсутня.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням першого заступника голови Перемишлянської районної державної адміністрації № 288 «Про впорядкування структури районної державної адміністрації» зобов`язано зменшити чисельність працівників фінансового управління районної державної адміністрації з 01.01.2020 року на 2 одиниці, встановивши граничну чисельність у кількості 7 одиниць.

31.10.2019 року ОСОБА_3 - головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Перемишлянської райдержадміністрації повідомлено про наступне звільнення, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України ( п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» , яке відбудеться 31.12.2019 року.

У повідомленні вказано, що звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу у зв`язку з її відсутністю.

Надалі, наказом Фінансового управління Перемишлянської РДА «Про звільнення ОСОБА_4 » №7-0 від 24.12.2019 року відповідно до ч. 1 ст. 87, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» , п. 1 ст. 40, ст.ст. 44,49-2 Кодексу законів про працю, ст. 24 Закону України «Про відпустки» , розпорядження голови райдержадміністрації №288 про впорядкування структури районної державної адміністрації» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації з 31.12.2019 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, наявні у відповідача,- а ні у фінансовому управлінні Перермишлянської РДА, ні у Перемишлянській РДА. Доказів того, що позивач не відповідала кваліфікаційним вимогам на зайняття вказаних вакантних посад відповідачем не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).

Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (стаття 42 КЗпП України).

Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Із аналізу положень Закону № 889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №809/1068/17.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 займала посаду спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації.

Відповідно до попередження про вивільнення 31.10.2019 року позивачу повідомлено про неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку з її відсутністю.

Однак, в період з дня попередження позивача про вивільнення до дня звільнення у відповідача були наявні вакантні посади, про що свідчить інформація про вакантні робочі місця які були в усіх структурних підрозділах Перемишлянської районної державної адміністрації у період з 31.10.2019 року по 31.01.2020 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно наказу №9-о від 26.12.2019 року ОСОБА_5 було переведено на посаду головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Перемишлянської РДА, тимчасово, на час перебування основного працівника ОСОБА_6 у відпустці по догляду за дитиною.

Зазначений наказ був виданий після того, як був виданий наказ про звільнення позивача із займаної посади та свідчить про те, що на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення та на момент звільнення позивача посада головного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління Перемишлянської РДА (замість основного працівника ОСОБА_6 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною) була вакантною.

Згідно із листом Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації від 18.02.2020 року №16, станом на 01.01.2020 року була вакантна посада начальника бюджетного відділу.

Матеріалами справи також підтверджено, що у апараті райдержадміністрації була вільна вакансія першого заступника голови, у фінансовому управлінні була вільна вакансія заступника начальника управління-начальника бюджетного відділу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, наявні у відповідача, ні у фінансовому управлінні Перемишлянської РДА, ні у Перемишлянській РДА. Доказів того, що позивач не відповідала кваліфікаційним вимогам на зайняття вказаних вакантних посад відповідачем не надано.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що відповідач під час звільнення позивача не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України та не запропонував позивачу всі вакантні посади (іншу роботу), які існували на підприємстві на день звільнення, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі №380/860/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Гуляк Повний текст постанови складено 26.02.2021 року.