Постанова

від 25.02.2021 по справі 409/1846/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 409/1846/20

Провадження № 22-ц/810/95/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Луганської В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 06 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Максименко О.Ю. в смт Білокуракине Луганської області,

за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ відповідно до наказу Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка від 05 серпня 2013 року № 111 о/с, на посаду курсанта та з 05 серпня 2013 року він почав проживати за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з уникнення негативних наслідків збройного конфлікту та тимчасової окупації позивач був змушений в середині червня 2014 року покинути своє місце проживання та переїхати на підконтрольну територію України для постійного проживання. 25 липня 2016 року позивач звертався із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області, на підставі якої отримав довідку за № 11472 від 25 липня 2016 року, як особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

08 лютого 2019 року позивач отримав від Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області рішення № 22 від 29 січня 2019 року про скасування дії виданої на його ім`я довідки як внутрішньо переміщеної особи № 11472 від 25 липня 2016 року.

Постановою першого адміністративного апеляційного суду від 24 липня 2019 року визнано незаконним та скасовано рішення начальника Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації від 29 січня 2019 року № 22 щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи від 25 липня 2016 року № 11472, виданої ОСОБА_1 .

Незаконне рішення начальника Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації від 29 січня 2019 року порушило права та свободи позивача щодо отримання соціальних пільг передбачених Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , призвело до спричинення позивачу душевних страждань на протязі тривалого часу.

Позивач просив суд стягнути з Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 06 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області про відшкодування моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що позивачем не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між спричиненою моральною шкодою та неправомірними діями відповідача, а також доказів на підтвердження перенесених позивачем душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, та не зазначено з яких міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 06 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційні скарзі ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку з незаконними діями відповідача у нього виникли сильні душевні страждання та переживання щодо розголосу вказаного факту за місцем проживання та місцем роботи, у зв`язку з побоюванням громадського осуду з приводу того, що він начебто незаконно видавав себе за внутрішньо переміщену особу, та тим самим отримував грошову допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, що могло сприйматися громадянами як шахрайські дії з його сторони. Також він був змушений доказувати в судовому порядку незаконність дій відповідача, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи позбавило його низки соціальних пільг, передбачених Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Вказує, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, хвилюваннях, виниклому дискомфорті, порушенні майнових прав.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 26 січня 2021 року Управлінню соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації отримало 28 січня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 107).

У відзиві на апеляційну скаргу Управлінням соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації апеляційна скарга не визнається, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, перенесення ним моральних страждань, змін звичайного способу життя, відсутні виписки з лікарні про звернення позивача по допомогу до психіатра та інших лікарів, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню в зв`язку з її необґрунтованістю.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_1 отримав 31 січня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 108).

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 * 100 = 210200 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між спричиненою моральною шкодою та неправомірними діями відповідача, а також доказів на підтвердження перенесених позивачем душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, та не зазначено з яких міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди.

Проте до такого висновку суд першої інстанції дійшов із порушенням норм права, з огляду на таке.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначаються Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Відповідно до статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною першою статті 4 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання/перебування АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 липня 2016 року № 921011472.

В довідці зазначено, що вона пред`являється разом з паспортом громадянина України або іншим документом, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус.

Рішенням Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Про скасування дії довідки ОСОБА_1 № 22 від 29 січня 2019 року, скасовано дію довідки ВПО від 25 липня 2016 року видану на ім`я ОСОБА_1 та внесено відповідні відомості до інформаційної технології формування сегменту Облік ВПО .

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року визнано незаконним та скасовано рішення начальника Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації від 29 січня 2019 року № 22 щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи від 25 липня 2016 року № 11472, виданої на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалюючи постанову, суд адміністративної юрисдикції виходив із того, що станом на момент видачі довідки усі відомості, викладені в наданих ОСОБА_1 документах, були достовірними та підтверджували, що позивач є внутрішньо переміщеною особою у розумінні Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб . Наведені у рішенні № 22 від 29 січня 2019 року підстави не передбачені ані Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , а ні Порядком оформлення та видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, тому Управлінням соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації безпідставно було скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини щодо незаконності рішення Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Про скасування дії довідки ОСОБА_1 № 22 від 29 січня 2019 року, встановлені постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, і не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень є вчинення ними протиправних дій або бездіяльності, що завдало шкоди та безпосередній причинний зв`язок між дією або бездіяльністю і шкодою.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди ,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9постанови від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної(немайнової)шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зміст понять розумність та справедливість при визначенні розміру моральної шкоди розкривається в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях Тома проти Люксембургу (2201), Калок проти Франції (2000) та Недбала проти Польщі , Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права являється адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

За таких обставин, основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 у справі № 813/5138/13-а.

Як зазначалося вище, незаконність рішення Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації Про скасування дії довідки ОСОБА_1 № 22 від 29 січня 2019 року, яким порушено права позивача, встановлена постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, хвилюваннях, перенесених ним внаслідок порушення відповідачем Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб і, як наслідок, його прав як внутрішньо переміщеної особи, втрати соціальних пільг, в тому числі щомісячної адресної допомоги, пов`язаних зі статусом внутрішньо переміщеної особи і необхідністю відновлення своїх прав в судовому порядку.

Колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу незаконним рішенням Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації моральних страждань та приниження його гідності, вину вказаного органу, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача.

Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень прав позивача, шляхом ухвалення адміністративним судом судового рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки позивач був вимушений звертатися до суду, та очікувати позитивного рішення на свою користь, протягом шести місяців він змушений був докладати зусиль для відновлення статусу внутрішньо переміщеної особи та соціальних пільг, в тому числі отримання щомісячної адресної допомоги, та відчувати розчарування та незручності від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та колегія суддів погоджується із доводами позивача про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя.

Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу Управлінням соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації моральної шкоди з урахуванням засад розумності та справедливості в розмірі 2000 грн.

Відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав .

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Частиною другою статті 6 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Отже, моральна шкода, завдана незаконним рішенням Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, підлягає стягненню саме з держави Україна такомпенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Безпідставним є посилання позивача на положення Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду при визначенні розміру моральної шкоди, оскільки положення зазначеного вище закону не розповсюджуються на правовідносини сторін.

З урахуванням викладених обставин, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав ненадання позивачем доказів причинно-наслідкового зв`язку між спричиненою моральною шкодою та неправомірними діями відповідача є помилковим.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що рішення суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог слід скасувати відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації 2000 (дві тисячі) грн.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 06 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації 2000 (дві тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді В.М. Луганська

О.Ю. Карташов