Постанова

від 25.02.2021 по справі 127/5505/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/5505/20

Провадження № 22-ц/801/351/2021

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач: Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 рокуСправа № 127/5505/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач: (особа яка подала апеляційну скаргу) приватне підприємство СпецБудІнвест ,

третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства СпецБудІнвест на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Бойка В. М. в м. Вінниця, дата складення повного рішення 23 листопада 2020 року, -

в с т а н о в и в:

04 березня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ПАТ Страхова компанія ЮНІВЕС , ПП СпецБудІнвест , за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якому висували вимогу: стягнути з ПАТ СК ЮНІВЕС на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 35 363, 26 грн, з яких: 34 363, 26 грн - сума яка недоплачена страховою компанією та 1 000 грн сума за проведення експертної оцінки; стягнути з ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 9 750 грн, що становить різницю між понесеними витратами на ремонт автомобіля та старховим відшкодуванням в межах розміру ліміту та стягнути з ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн. В подальшому від позовних вимог в частині стягнення з ПАТ СК ЮНІВЕС позивачі відмовились у зв`язку з виплатою 16.04.2020 року ПАТ СК ЮНІВЕС страхового відшкодування у сумі 27 000 грн. Відмову прийнято ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року та закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ СК ЮНІВЕС . Відтак остаточно позивачі просили стягнути з ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 9 750 грн, що становить різницю між понесеними витратами на ремонт автомобіля та старховим відшкодуванням в межах розміру ліміту, а також, стягнути з ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000 грн.

Обґрунтовуючи позов, зазначили, що 10 червня 2016 року на автодорозі Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода, винним у якій вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2016 року було визнано ОСОБА_3 , який керував автомобілем КАМАЗ 6520 , д.н.з. НОМЕР_1 , що належав ПП СпецБудІнвест . В наслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено ряд автомобілів, а саме: ВАЗ , д.н.з. НОМЕР_2 , Нуndai , д.н.з. НОМЕР_3 , Рeugeot , д.н.з. НОМЕР_4 та IVECO д.н.з. НОМЕР_5 , який на праві власності належить ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , під час дорожньо-транспортної пригоди цим автомобілем керував ОСОБА_2

13 червня 2017 року ПАТ СК ЮНІВЕС перерахувало ОСОБА_1 страхове відшкодування за полісом страхувальника серії АЕ за № 6332933 від 06 листопада 2015 року, в сумі 14 636, 74 грн.

Згідно Звіту № 23-06Б/16КЕ від 07 липня 2016 року, копія якого направлялась на адресу ПАТ СК ЮНІВЕС , вартість матеріального збитку автомобіля IVECO внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди становить 54 283, 72 грн. Тому з урахуванням отриманих від страховика виплат просили стягнути з ПП СпецБудІнвест на її користь різницю між понесеними витратами на ремонт автомобіля IVECO та страховим відшкодуванням в межах розміру ліміту, що становить 9 750 грн.

Крім того, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій, який перебував за кермом автомобіля IVECO , ОСОБА_2 , зазнав моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, які він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я, довгий час перебував у тяжкому стресовому стані, був пригніченим і розгубленим після отриманого емоційного шоку. Ще до ДТП ОСОБА_2 мав певні проблеми зі здоров`ям, та лікувався у невролога з приводу остеохондрозу поперекового відділу хребта, однак, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди переніс тяжку психотравму, в результаті чого його стан різко погіршився, і він був вимушений звернутись до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка Ющенка О. І., де перебував на лікуванні в денному неврологічному стаціонарі з 12 вересня 2016 року по 27 вересня 2016 року.

13 травня 2020 року ПП СпецБудІнвест подало заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2020 року позов задоволено частково:

- стягнуто з ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 9 750 грн, що становить різницю між понесеними витратами на ремонт автомобіля та страховим відшкодуванням в межах розміру ліміту;

- стягнуто з ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн;

- вирішено питання про стягнення судового збору;

- в решті вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачами не пропущений строк позовної давності, оскільки право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права виникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, коли право цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка після настання ДТП своєчасно звернулася до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодування у зв`язку з ДТП, та у зв`язку з відмовою страховика 06 липня 2017 року виплатити страхове відшкодування, звернулася до суду з позовом у межах позовної давності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що винними діями ОСОБА_3 ОСОБА_2 було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що останній переніс емоційне потрясіння, фізичний біль, при цьому суд врахував той факт, що позивач ОСОБА_2 мав певні проблеми зі здоров`ям, відчував утруднення ходи ще до дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується епікризом (а.с. 42), однак після дорожньо-транспортної пригоди стан ОСОБА_2 погіршився та йому був поставлений діагноз множиний склероз ремітуючий тип перебігу, тому суд дійшов висновку про наявність причинно - наслідкового зв`язку між захворюванням позивача ОСОБА_2 та погіршення його стану здоров`я після дорожньо-транспортної пригоди. З урахуванням того, що позивачем не в повній мірі доведений розмір завданої моральної шкоди, зазначивши, що різке погіршення здоров`я призвело до втрати працездатності та до припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця до 29 грудня 2016 року та що ОСОБА_2 зазнав душевних хвилювань у зв`язку з пошкодженням автомобіля, оскільки протягом тривалого часу не міг використовувати автомобіль за призначенням, що змінило його ритм життя, призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також психічного напруження, хвилювання та перебування в нервовій напрузі, суд постановив стягнути з відповідача ПП СпецБудІнвест на користь ОСОБА_2 користь кошти у відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

З таким судовим рішенням не погодився відповідач ПП СпецБудІнвест , діючи через свого представника адвоката Білоконь І. В., подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ПП СпецбудІнвест в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки спливу строків позовної давності, оскільки ДТП мало місце 10 червня 2016 року, тому строк позовної давності заявлених позовних вимог сплив 10 червня 2019 року, тоді як з позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись лише 03 березня 2020 року. Про порушення своїх прав та інтересів ОСОБА_3 (винним у ДТП водієм, який був працівником ПП СпецБудІнвест ) позивачі дізнались в день вчинення ДТП: 10 червня 2016 року, а їх право вимоги компенсації від винного водія та його роботодавця жодним чином не залежить від виплати Страховою компанією відшкодування. Суд навіть не визначив коли для кожного з позивачів почався строк позовної давності.

Під час вирішення справи суд першої інстанції відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року по справі № 309цс15, при цьому не зазначивши у своєму рішенні жодного обгрунтування такого відступу.

Висновок суду першої інстанції про причинно-наслідковий зв`язок погіршення стану здоров`я ОСОБА_2 та ДТП є надуманим, адже ОСОБА_2 хворів до моменту ДТП, під час ДТП не отримав тілесних ушкоджень.

Крім того, зазначає що судом проігноровано клопотання адвоката ПП СпецБудІнвест про участь в судовому засіданні призначеному на 11 листопада 2020 року в режимі відеоконференції та розглянуто справу за відсутності представника відповідача, чим порушено його процесуальні права.

ОСОБА_2 діючи через свого представника адвоката Юрцева В. С. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, стверджуючи, що строк позовної давності ним не пропущений, суд першої інстанції вірно зазначив, що в даному випадку в нього виникло право вимоги з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування. Зауважує, що позовна давність не застосовується до позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Від інших учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку, відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

По справі встановлено наступні обставини:

- 10 червня 2016 року о 18 годині 40 хвилин під час руху в напрямку м. Київ на 21 км автодороги Київ-Чоп , на території с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області, керуючи вантажним самоскидом КАМАЗ , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ПП СпецБудІнвес , ОСОБА_3 , який на момент ДТП перебував у трудових відносинаїх із ПП СпецБудІнвес (працював водієм), допустив зіткнення із колесовідбійником, після чого виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21121 , д.н.з. НОМЕР_2 , в подальшому автомобіль ВАЗ 21121 контактував з автомобілем Нуndai , д.н.з. НОМЕР_3 який рухався в попутному напрямку, а той в свою чергу з автомобілями Рeugeot , д.н.з. НОМЕР_7 та IVECO д.н.з. НОМЕР_5 , які були припарковані на узбіччі.

- Власником автомобіля IVECO реєстраційний номер НОМЕР_5 була ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , однак під час дорожньо-транспортної пригоди автомобілем керував ОСОБА_2 (копія т.1 а.с. 14).

- Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля КАМАЗ , д.н.з. НОМЕР_1 . застрахована в ПрАТ СК ЮНІВЕС , згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6332933, який діяв в момент дорожньо-транспортної пригоди.

- Вироком Києво-Святошенського районного суду Київської області від 08 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року, водія ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 186 КК України (т.1 а.с. 174-179).

- З метою виплати страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку (пошкодженням IVECO д.н.з. НОМЕР_5 , внаслідок вищезазначеної ДТП) 07 червня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до ПАТ СК ЮНІВЕС на підставі якої, ПрАТ СК ЮНІВЕС здійснило їй, як потерпілій особі, виплату страхового відшкодування у сумі 14 636, 74 грн (а.с. 37, 38).

- Не погоджуючись із сумою виплати позивач ОСОБА_1 звернулась до ПАТ СК ЮНІВЕС з вимогою пояснити здійснений розрахунок страхового відшкодування стосовно пошкодженого транспортного засобу IVECO .

- У листі №17/07/06-05 від 06 липня 2017 року ПАТ СК ЮНІВЕС зазначило, що відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля IVECO , складеного СОД СПД ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу складає 14 636,74 грн, тому ПАТ СК ЮНІВЕС було в повному обсязі виконано зобов`язання щодо здійснення страхового відшкодування (т. 1 а.с. 39).

- Згідно зі звітом № 23-06Б/16КЕ складеного 07 липня 2016 року про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля IVECO д.н.з. НОМЕР_5 , вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 121 265, 34 грн, та вартість матеріального збитку автомобіля ІVЕСО внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, станом на час виконання даної оцінки у розмірі 54 283, 72 грн (т. 1 а.с. 17-29).

- Актом прийому-передачі виконаних робіт від 25 листопада 2016 року № 251116 складеним фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та квитанцєю до прибуткового касового ордеру від 23 червня 2016 року, підтверджується, що за виконані ремонтні роботи з відновлення пошкодженого транспортного засобу позивачем було сплачено 59 750 грн (т. 1 а. с. 34-36).

- 04 травня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Мельник Н. О., подали заяву про відмову від частини позовних вимог, оскільки, 16 квітня 2020 року між ПАТ Страхова компанія ЮНІВЕС та ОСОБА_1 з метою врегулювання спору, на основі взаємних поступок було укладено угоду про доплату страхового відшкодування у сумі 27 000 грн, зазначені кошти були перераховані 24 квітня 2020 року ПрАТ СК ЮНІВЕС (т. 1 а.с. 37).

- Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року закрито провадження в частині позовних вимог до ПАТ СК ЮНІВЕС (т.1 а.с. 162).

- 13 травня 2020 року ПП СпецБудІнвест подало заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, стверджуючи, що позов пред`явлено поза межами строку позовної давності, оскільки позивачі звернулися до суду 04 березня 2020 року, тоді як дізнались про порушення свого права 10 червня 2016 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, і саме із цього часу у позивачів виникло право вимоги до заподіювача шкоди (т.1 а. с. 118 - 120).

Між сторонами виник спір з приводу стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність

Статтею 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до довідки виданої АТ КБ ПРИВАТБАНК від 20.02.2020 року страхова компанія, у межах страхової суми, здійснила ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у розмірі 14 636, 74 грн (а.с. 38), а 24 квітня 2020 ПрАТ СК ЮНІВЕС перерахувало на рахунок ОСОБА_1 , недоплачене страхове відшкодування у сумі 27 000 грн, про що позивач повідомила суд у заяві про відмову від частини позовних вимог (т. 1 ст. 107-108).

Водій вантажного самоскиду КАМАЗ , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав ПП СпецБудІнвес , ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП перебував у трудових відносинах із ПП СпецБудІнвес , обіймаючи посаду водія, вказана обставина встановлена вироком Києво-Святошенського районного суду Київської області від 08 листопада 2016 року (т.1 а.с. 174-179). ДТП сталася під час виконання ним службових обов`язків.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги стосовно незастосування наслідків спливу строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Суд керувався тим, що застосувати позовну даність у цьому спорі немає підстав, оскільки її перебіг починається не з дня скоєння ДТП, а з моменту, коли позивачі дізнались про свої порушене право, тобто з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування в обсязі, що вимагав позивач.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Та за загальним правилом починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Тобто, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному.

Оскільки деліктне і договірне зобов`язання не є тотожними за своєю правовою природою, відповідно слід розрізняти й моменти, з яких починається перебіг позовної давності за вимогами потерпілого в кожному з таких зобов`язань.

Зокрема, якщо потерпілий звертається з вимогою до страхової компанії, він використовує своє право вимоги як кредитор у договірному зобов`язанні. У такому випадку перебіг позовної давності для такої вимоги починається з моменту, коли саме страхова компанія порушила свій обов`язок за договором, тобто коли страховик відмовився виплачувати потерпілому страхове відшкодування повністю чи частково. До такої відмови страховика відсутні підстави вважати, що страхова компанія порушила право потерпілого в договірному зобов`язанні.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 29 червня 2016 року № 6-192цс16.

Отже строк позовної давності для звернення з позовом до страхової компанії розпочався з моменту відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі, тобто з 13 червня 2017 року.

Натомість, якщо потерпілий приймає рішення звернутися з вимогою про відшкодування шкоди до безпосереднього заподіювача шкоди - винуватця ДТП, то він, потерпілий, виступає кредитором у деліктному зобов`язанні. Особливість деліктного зобов`язання свідчить про те, що перебіг позовної давності для вимоги потерпілого в такому випадку починається з дня коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і завдано шкоди, адже, саме в цей день потерпілий дізнається або повинен дізнатися про порушення свого права та про особу, що його порушила.

Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс1 та Верховним Судом у постанові від 24 жовтня 2018 року по справі № 156/496/16-ц.

Аналогічний висновок викдалений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 309цс-15, від якого суд першої інстанції відступив, не навівши мотивів такого відступлення.

Отже, строк позовної давності для звернення з позовом до винуватця ДТП (ПП СпецБудІнвест ) розпочався з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, тобто з 10 червня 2016 року та закінчився 11 червня 2019 року.

До суду за захистом свого порушеного права позивачі звернулися 04 березня 2020 року. Тобто і позивач ОСОБА_1 , і позивач ОСОБА_2 , звернулися з вимогами до ПП СпецБудІнвест після спливу строку позовної давності, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними.

Стосовно доводів відзиву на апеляційну скаргу про те, що позовна давність не застосовується до позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я слід зазначити таке.

Дійсно, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Проте, як убачається з матеріалів справи, під час ДТП ОСОБА_2 не зазнав тілесних ушкоджень, за медичною допомогою на місці ДТП він не звертався, до медичних установ госпіталізований не був, а хронічні захворювання загострилися більше ніж через три місяці з моменту ДТП, тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та захворюваннями ОСОБА_2 .

Отже, моральну шкоду, яку ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача, не можна ідентифікувати, як моральну шкоду, спричинену каліцтвом, ушкодженням здоров`я в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України.

Відтак до вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди належить застосувати строк позовної давності тривалістю у 3 роки, який як уже зазначалось вище, слід обраховувати з моменту ДТП, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що постановлене без повного та всебічного з`ясування обставин справи (п. п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України), а в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачами строку позовної давності.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір заборгованості становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. в ч.1 ст. 382 ЦПК України), слід зазначити, що виходячи з положень статті 141 ЦПК України, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а позивачі звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях: ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому понесені ПП СпецБудІнвест та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 263 грн (квитанція на а.с. 245), слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного підприємства СпецБудІнвест задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 листопада 2020 року скасувати та постановити нове:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного підприємтва СпецБудІнвест , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - відмовити.

Судовий збір сплачений приватним підприємтвом СпецБудІнвест за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 263 (одна тисяча двісті шістдесят три) гривні, компенсувати за рахунок держави.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Позивач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 .

Відповідач: приватне підприємтво СпецБудІнвест , код ЄДРПОУ 36645597, адреса: провул. Деревообробний, 3, м. Київ.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк