Постанова

від 23.02.2021 по справі 125/1038/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/1038/19

Провадження № 22-ц/801/257/2021

Категорія: 60

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 рокуСправа № 125/1038/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Заярним А.М.,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Підлісноялтушівська сільська рада Барського району, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Барського міського нотаріального округу Мельник О.М. про визнання спадкоємцем, права власності на спадкове майно, недійсним заповіту та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні № 12017020080000037 від 27.10.2017, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_3 .

Позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається, з житлового будинку з належними будівлями та спорудами; земельної ділянки, площею 3,5212 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та майнового паю у пайовому фонді КСП Маяк .

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_1 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її рідний брат ОСОБА_6 , після смерті якого вона та ОСОБА_5 звернулися до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак з`ясувалося, що ОСОБА_6 13.02.2014 заповів все своє майно ОСОБА_2 . Крім того, стало також відомо, що їх брат прийняв спадщину після смерті матері за заповітом, який складено 09.10.2009. Тому оформити спадщину після смерті брата та матері ні позивач, ні її рідна сестра ОСОБА_5 , не змогли.

Органом досудового розслідування секретаря сільської ради ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України - складання завідомо неправдивих офіційних документів, а саме заповіту від імені ОСОБА_4 . ОСОБА_3 повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй злочину. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17.12.2018 обвинувачену ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Позивач вказує, що брат ОСОБА_6 набув майно матері ОСОБА_4 , без її волі, оскільки секретар сільської ради підробила даний заповіт. Після чого ОСОБА_3 вступила в змову із ОСОБА_2 та посвідчила новий заповіт, яким брат заповів все своє майно ОСОБА_2 .

Відтак все майно її матері та брата незаконно успадкував відповідач ОСОБА_2 , він здійснював в останні роки брата за ним догляд, однак не добросовісно, тому він від його послуг відмовився. Вважає, що брат не міг заповісти все своє майно відповідачу.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Пославшись на викладене, з урахуванням положень п.3 ч.1 ст. 388, 392 ЦК України, позивач просила визнати її спадкоємцем ОСОБА_4 ; недійсним заповіт від 09.10.2009; визнати її власником живого будинку, земельної ділянки, паю та витребувати майно з чужого незаконного володіння відповідача. Також просила поновити строк на звернення до суду.

В свою чергу треті особи, Підлісноялтушівська сільська рада Барського району та ОСОБА_3 на позовну заяву подали письмові пояснення, в яких вказують на не обґрунтованість зазначених позивачем обставин та висунутих вимог, просять відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 на позовну заяву подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суд не надав висновку щодо вимоги позивача про визнання її спадкоємцем ОСОБА_4 . Суд неправильно вважає, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки вона є потерпілою в кримінальному провадженні, в якому експертизою встановлено, що заповіт ОСОБА_4 не підписувала. Також суд неправомірно посилався на постанову Апеляційного суду Вінницької області та не взяв до уваги ту обставину, що позивач шляхом подання заяви нотаріусу прийняла спадщину, після смерті матері і набула речові права на спадкове майно.

На апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору надійшли заяви, у яких вони просять розглядати справу у їх відсутність.

Суд вирішив розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається, з житлового будинку, земельної ділянки та майнового паю у пайовому фонді КСП Маяк .

09.10.2009 ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно заповіла синові - ОСОБА_6 (Т.1 а.с.14) .

ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті своєї матері у відповідності до ст. 1269 ЦК України, оскільки подав 20.04.2010 відповідну заяву до нотаріальної контори.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 були також ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_5 , які заявами відмовилась від своїх часток спадкового майна на користь брата (Т. 1 а.с. 56, 58) .

12.11.2010 державним нотаріусом на ім`я ОСОБА_6 видані свідоцтва: про право на спадщину за заповітом на будинок з належними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 3,5212 га та майнового паю у пайовому фонді майна КСП Маяк (Т.1 а.с. 21-23).

ОСОБА_6 набув право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житловий будинок (Т.1 а.с.19).

Після чого ОСОБА_6 20.02.2014 за життя склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 1 а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер (Т.1 а.с.13).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 17.12.2018, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із застосуванням строків давності, а кримінальне провадження закрито. Як встановлено судом, відповідно до висновку експерта №593/594/18-21 від 04.04.2018, підпис від імені ОСОБА_4 у графі Підпис у заповіті від 09.10.2009, посвідченого секретарем Підлісноялтушевської сільської ради Дмитрик Т.А., виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою (Т.1 а.с.10-11).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом після смерті матері, відмовилась заявою від спадкового майна на користь брата, а тому оспорюваний заповіт від 09.10.2009 , як правильно вказав суд, не порушує прав позивача чи охронювані законом інтереси .

З таким висновком погоджується апеляційна інстанція, оскільки він ґрунтується на Законі, відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить наявним доказам та матеріалам справи.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі ст. 1222 та ст. 1261 ЦК України позивач ОСОБА_1 була спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4 і яка відмовилась від спадкування на користь брата ОСОБА_6 .

Дана обставина сторонами не заперечується.

Також був інший спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_5 (рідна сестра позивача), яка також відмовилась від спадкування після смерті своєї матері на користь брата ОСОБА_6 .

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про визнати позивача спадкоємцем є безпідставною.

Відповідно до 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 03.03.2018 встановлено, що позивач відмовилась від прийняття спадщини на користь брата ОСОБА_6 , подавши відповідну заяву у визначений строк згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України. Нотаріусом роз`яснено її зміст ст.ст. 1273-1275 ЦК України, при цьому протягом строку для прийняття спадщини позивач дану заяву не відкликала, хоча не була позбавлена такої можливості.

Вказана постанова суду набрала законної сили і відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, як правильно зробив висновок суд першої інстанції, ОСОБА_1 спадщину після смерті не прийняла та спадкових прав не набула, а тому встановлені в цивільній справі обставини, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак оспорюваний заповіт не порушує прав позивача чи охоронювані законом інтереси, тому суд обґрунтовано зазначив, що вимоги про визнання недійсними заповіту від 09.10.2009, та визнання права власності на майно в порядку спадкування задоволенню не підлягають. З чим погоджується апеляційний суд.

Крім того, апеляційний суд вказує на те, що відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України звернутись з позовом про визнання правочину недійсним можуть сторони правочину чи заінтересовані особи. Однак, як вбачається із матеріалів справи ні ОСОБА_2 ні позивач , не є сторонами правочину від 09.10.2009, оскільки ОСОБА_1 добровільно відмовилась від спадщини та від своїх прав на неї ще в 2010 році.

Позивач обґрунтовуючи свої вимоги також посилається на п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, яка передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, який він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим особам.

Відповідно до п.26 ППВС України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , у разі, якщо предметом правочину є майно, слід залучити власників та співвласників майна.

Положення п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України до позивача не застосовуються, оскільки вона не являється власником чи співвласниками спадкового майна. На даний час власником майна є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.

Тому вимоги позову про визнання позивача власником спадкового майна та витребувати вказане майно з чужого незаконного володіння у відповідача, також не підлягають задоволенню.

Водночас апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності в даному випадку не застосовується, оскільки право позивача не порушено.

Враховуючи зазначені обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав висновку щодо вимоги позивача про визнання її спадкоємцем ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивач є спадкоємець першої черги за законом після смерті матері, при цьому заявою відмовилась від спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Також не заслуговують на увагу доводи скаржника, щодо помилкових висновків суду, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки в кримінальному провадженні на яке посилається позивач, відповідач не був ні підозрюваним, ні обвинуваченим, ні цивільним відповідачем, тобто провадження стосувалось підробки заповіту від 09.10.2009, до якого ОСОБА_2 не має жодного правового відношення. Відтак ст.127 КПК України, як обґрунтування позовних вимог до вказаної особи є помилково.

Інші доводи скаржника щодо того, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам, не впливають на правильність оскаржуваного рішення, оскільки докази, на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_1 були предметом дослідження у суді, на підставі яких суд зробив правильний висновок.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення справи, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Згідно вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало