Постанова

від 24.02.2021 по справі 904/2186/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2186/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.,

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Конарева С.К., довіреність № 7/10-3408 від 24.12.2020 р., представник;

від відповідача: Хейлик В.В., ордер серія АЕ № 1951127 від 16.01.2021 р., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 , ухвалене суддею Золотарьовою Я.С. (м. Дніпро), повний текст якого підписаний 16.11.2020, у справі №904/2186/20

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВС-ЛТД", м. Дніпро

про стягнення збитків у розмірі 45 501,39 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулась Дніпровська міська рада, м. Дніпро (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВС-ЛТД", м. Дніпро (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 45 501,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані спричиненням відповідачем позивачу збитків, які виразились в ухиленні відповідача від укладення договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, який в силу положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є обов"язковим, та сплаті, відповідно, пайового внеску в сумі 45 501,39 грн, які є упущеною вигодою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у цій справі в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі; судові витрати покладені на позивача.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач - Дніпровська міська рада, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів того, що саме відповідач був замовником будівництва об`єкта нерухомого майна - будівлі літ. А-1, нежитлових приміщень багатофункціонального призначення №1,2 загальною площею 294,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 91 Б, а відтак, у останнього був відсутній обов`язок щодо укладення договору пайової участі та сплати пайового внеску до місцевого бюджету.

Апелянт наголошує, що цей факт спростовується наявними у справі матеріалами, наданими Дніпровською міською радою, а саме - рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.10.2010 у справі № 2-4077/10, за яким визнано за ТОВ "РВС-ЛТД" (код ЄДРПОУ 20236928) право власності на нерухоме майно, а саме: в будівлі літ.А-1, нежитлові приміщення багатофункціонального призначення № 1, 2 загальною площею 294,8 кв.м., в тому числі: прибудова літ.А !! -1, козирьок літ.а, ганки літ. а ! , а !! , мостіння І, що знаходяться за адресою: вул. Набережна Заводська, 91 Б, без акта введення в експлуатацію; цим же рішенням встановлено, що ТОВ "РВС-ЛТД" за власні кошти самочинно переобладнав, а також здійснив будівництво нерухомого майна по вул. Набережна Заводська, 91 Б, із зміною функціонального призначення.

Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що саме відповідач, як забудовник, в добровільному порядку звернувся 11.10.2018 (лист вх. № 15/325) до департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради з проханням підготувати договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по об`єкту: "Нежитлові приміщення багатофункціонального призначення" по вул. Набережна Заводська, 91 Б, об`єкт загальною площею 294,8 кв.м.(площа прибудови - 77,9 кв.м.), який належить ТОВ "РВС-ЛТД" на підставі вищезазначеного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Вказані документи, надані суду першої інстанції, підтверджують те, що саме відповідач є забудовником спірного нерухомого майна.

Після погодження наданих забудовником показників по об`єкту, постійною комісією міської ради з питань бюджету, фінансів та місцевого самоврядування департаментом економіки, фінансів та міського бюджету міської ради (висновок від 31.10.2018 № БК-1499) було підготовлено проект договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпрі по вищезазначеному об`єкту; за правилами ст. 181, 188 Господарського кодексу України 13.11.2019 (лист № 10/15-592) відповідачу направлено за його зверненням два примірники проекту договору для ознайомлення та підписання, які підлягали поверненню до департаменту економіки, фінансів та міського бюджету міської ради у двадцятиденний строк після отримання, але внаслідок бездіяльності відповідача вказаний договір, що носить обов"язковий характер укладений не був, відтак, бюджет міста недотримав кошти, які мали бути сплачені як пайовий внесок.

Апелянт стверджує, що хоча і Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 внесені зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме виключено ст. 40 Закону, втім відповідно до Перехідних положень Закону України "Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 установлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

При цьому, оскільки спірні відносини виникли станом на 11.10.2018, то в даний період діяли норми ст. 40 Закону України "Про регулюванні містобудівної діяльності", які передбачали, що пайова участь у розвиток інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Вказує, що висновок щодо обов`язку замовника будівництва укласти договір про пайову участь і після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію викладено у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 3-1323гс16 (№ 922/6409/15), а також від 03.05.2018 у справі № 904/4306/17, від 25.04.2018 у справі № 904/8146/17, прийнятих за аналогічних правовідносин по Дніпропетровському регіону.

Разом з цим зазначене кореспондується і з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 922/3133/14, від 20.04.2016 по справі № 909/946/15, від 21.06.2016 у справі № 922/6586/15, від 28.07.2016 у справі № 909/1416/15, від 11.07.2017 у справі № 910/22054/16.

Також наголошує, що правова позиція стосовно стягнення збитків у разі ухилення замовника будівництва від укладання договору, що є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачено законом, викладена у постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 918/933/17, від 06.08.2018 у справі № 918/666/17, від 25.05.2018 у справі №903/736/17, від 04.06.2018 у справі № 908/6331/15, від 07.05.2018 у справі №908/6328/15, від 03.05.2018 у справі № 916/1736/17, від 26.04.2018 у справі № 908/6327/15.

Відповідач у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "РВС-ЛТД", у відзиві на апеляційну скаргу (подано до суду апеляційної інстанції 22.01.2021), проти її задоволення заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим, зазначає, що з 01.01.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019, відповідно до якого скасовано статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Таким чином, з урахуванням норм ст.5 ЦК України щодо дії закону у часі, вважає що у позивача відсутнє право на звернення з відповідним позовом до суду.

Вказує, що на час звернення Позивача до суду та розгляду справи Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра (договору про пайову участь) між Дніпровською міською радою та ТОВ "РВС-ЛТД" так і не укладено.

При цьому норма ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на яку посилається Позивач, передбачала обов`язок забудовника щодо звернення до органу місцевого самоврядування про укладення договору на пайову участь, який Відповідачем виконано у повному обсязі, що підтверджується відповідним документом (а.с.27), отже, не може йти мова про протиправну бездіяльність відповідача.

Звертає увагу, що згідно з п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019 договори про сплату пайової участі, укладені до і січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року. Отже, станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції та ухвалення рішення, відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпро. Вважає, що аналогічні висновки щодо вирішення спору, який виник за подібних правовідносин, викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, постанові Верховного Суду у справі № 904/4442/19 від 30.09.2020.

Також у змісті відзиву (п.1 прохальної частини відзиву) викладено клопотання про поновлення строку для подачі відзиву, яке мотивовано тим, що копії апеляційної скарги від позивача відповідач не отримав, а з апеляційною скаргою ознайомився в суді 16.01.2021.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає можливим його задовольнити з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Як встановлено, ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Частинами 1 та 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з матеріалами справи, ухвалою суду від 28.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №904/2186/20, судове засідання призначено на 27.01.2021, відповідачу наданий строк 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу.

У зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, про що складений акт від 23.11.2020, копію ухвали надіслано позивачу засобами електронного зв"язку, відповідача про постановлення ухвали повідомлено телефонограмою від 28.12.2020, яку прийняла працівник відповідача Нікітіна О.М .

Посилаючись на неотримання від позивача апеляційної скарги, представник відповідача 16.01.2021 ознайомився з матеріалами справи, зокрема і апеляційною скаргою, що підтверджується відповідною заявою (а.с.121).

До матеріалів апеляційної скарги позивача, в якості доказу направлення скарги відповідачу надано опис вкладення у цінний лист від 09.12.2020 та реєстр згрупованих поштових відправлень від 09.12.2020, відповідно до якого номер штрих-кодового ідентифікатора листа на адресу відповідача - 0500344998801. За вказаним номером листа, згідно сайту АТ "Укрпошта", щодо відстеження поштового відправлення, міститься інформація про невдалу спробу вручення листа 24.12.2020 та передачу його на зберігання; надходження листа на сортувальний центр та 28.12.2020 передачу на зберігання. Відтак, за вказаною інформацією органу поштового зв"язку поштове відправлення дійсно не вручено відповідачу.

З урахуванням невручення апеляційної скарги відповідачу та ознайомлення останнього з апеляційною скаргою 16.01.2021, ТОВ "РВС-ЛТД" мало можливість надати мотивований відзив на неї у строк з 17.01.2021 по 26.01.2021.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає підстави, наведені відповідачем в обґрунтування відновлення строку на подання відзиву, поважними та вважає необхідним поновити йому строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2020 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 залишено без руху у зв`язку з неподанням скаржником доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (3153,00 грн). Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Вказану ухвалу отримано скаржником 16.12.2020 засобами електронного зв"язку, отже, недоліки скарги мали бути усунені у строк до 28.12.2020.

21.12.2020 від скаржника до суду надійшов супровідний лист з доказами усунення недоліків, до якого додане платіжне доручення № 2841 від 08.21.2020 про сплату 3153,00 грн судового збору, які зараховані до державного бюджету.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2020 (у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова О.Г., суддів Антоніка С.Г., Дарміна М.О.) Дніпровській міській раді відновлено строк для подачі апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження у справі №904/2186/20 за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги; судове засідання призначено на 27.01.2021; сторонам наданий час для подання відзиву, заяв, клопотань.

Ухвалою від 27.01.2021 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; судове засідання відкладено на 24.02.2021.

В судовому засіданні 24.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, втім, мотивувальну частину рішення слід змінити, з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

05.10.2001 між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РВС-ЛТД" (покупець), відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та рішення сесії міської ради від 21.03.2001 №21/20 "Про приватизацію нежитлових приміщень", укладено договір купівлі-продажу №1181/Н, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив в будівлі літ.А-1 вбудовані нежитлові приміщення №1 поз.1-7, №2 поз.1-6, загальною площею 216,9 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 91-Б, згідно з умовами, які визначені в цьому договорі.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. та зареєстровано у реєстрі за №4229.

19.10.2010 рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

у справі № 2-4077/10 за позовом ТОВ "РВС-ЛТД" до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності визнано за ТОВ "РВС-ЛТД" право власності на нерухоме майно, а саме будівлі літ. А-1, нежитлові приміщення багатофункціонального призначення № 1, 2 загальною площею 294,8 кв.м, в тому числі: прибудова літ.А-1; козирок літ. А, ґанки, мостіння І, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 91 Б, без акту введення в експлуатацію (а.с.26).

Рішенням Дніпровської міської ради №6/11 від 21.03.2007 затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська.

Рішенням Дніпровської міської ради № 5/14 від 29.07.2011 Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська викладений в новій редакції та має назву: Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (а.с.20)

Листом від 11.10.2018 вх. № 15/325 ТОВ "РВС-ЛТД" звернулося до департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради з проханням підготувати договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по об`єкту: "Нежитлові приміщення багатофункціонального призначення" по вул. Набережна Заводська, 91 Б, об`єкт загальною площею 294,8 кв.м.(площа прибудови - 77,9 кв.м.), який належить ТОВ "РВС-ЛТД" на підставі вищезазначеного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Листом від 11.10.2018 ТОВ "РВС-ЛТД" повідомило департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про фактичні витрати по об`єкту "Нежитлові приміщення багатофункціонального призначення" по вул. Набережна Заводська, 91 Б.

Після погодження наданих забудовником показників по об`єкту постійною комісією міської ради з питань бюджету, фінансів та місцевого самоврядування департаментом економіки, фінансів та міського бюджету міської ради (Висновок д 31.10.2018 № БК-1499) підготовлено проект договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по вищезазначеному об`єкту.

Листом від 13.11.2019 № 10/15-592 позивачем направлено ТОВ "РВС-ЛТД" два примірники проекту договору для ознайомлення та підписання, які підлягали поверненню до департаменту економіки, фінансів та міського бюджету міської ради у двадцятиденний строк після отримання.

Відповідач договір не підписав, пайовий внесок не сплатив, що і є причиною виникнення спору.

Згідно матеріалів справи, в судовому засіданні 15.10.2020 представник відповідача заявив клопотання про застосування строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов"язок по укладенню договору пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та оплаті відповідного пайового внеску лежить на замовнику будівництва, в той же час, позивачем і матеріалами справи не доведено, що саме відповідач є замовником будівництва за адресою: м. Дніпропетровськ. вул. Набережна Заводська, 91-Б.

Щодо відмови у задоволенні усної заяви відповідача про застосування до спірних відносин наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, то суд першої інстанції, з урахуванням необґрунтованості позовної заяви, а відтак, відсутності порушення відповідачем прав особи, яка звернулась із позовом, констатував, що до спірних відносин позовна давність застосуванню не підлягає.

Колегія суддів погоджуючись з резолютивною частиною рішення суду першої інстанції, не погоджується з мотивами відмови у позові з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

За приписами частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки визначаються як втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами частини першої статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з частиною другою статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв`язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2020 по справі №923/43/19.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Звертаючись із позовною заявою, позивач зазначив, що бюджет міста не отримав від відповідача 45 501,39 грн., які є пайовим внеском на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста та які мали бути сплачені в обов"язковому порядку згідно вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" за відповідним договором, від укладення якого відповідач ухилився.

Порядок укладення договорів пайової участі, умови таких договорів до 17.10.2019 було врегульовано статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VІ.

Згідно з ч.ч. 1 - 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 статті 40).

За абз. 1 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Згідно з ч.8 ст.40 Закону розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

За умовами частини 9 статті 40 вищевказаного Закону договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є:

1) розмір пайової участі;

2) строк (графік) сплати пайової участі;

3) відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Згідно з матеріалами даної справи, 05.10.2001 за договором купівлі-продажу №1181/Н відповідач придбав нерухоме майно в будівлі літ.А-1 (вбудовані нежитлові приміщення №1 поз.1-7, №2 поз.1-6), загальною площею 216,9 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 91-Б, яке в подальшому переобладнав, зі зміною функціонального призначення, та відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 19.10.2010 у справі № 2-4077/10 за ТОВ "РВС-ЛТД" визнано право власності на нерухоме майно, а саме будівлі літ. А-1, нежитлові приміщення багатофункціонального призначення № 1, 2 загальною площею 294,8 кв.м, в тому числі: прибудова літ.А-1; козирок літ. А, ґанки, мостіння І, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 91 Б, без акту введення в експлуатацію.

Отже, переобладнання об"єкту нерухомості відповідача мало місце у період з 05.10.2001 до 19.10.2010 .

Статтею 2 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" передбачено, що планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема будівництво об`єктів, реконструкцію існуючої забудови та території.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про архітектурну діяльність" під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VІ від 17.02.2011 вступив в дію з моменту опублікування - 12.03.2011.

Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності .

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце ; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на те, що реконструкція об"єкту нерухомості відповідача мала місце в період з 05.10.2001 до 19.10.2010, а Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VІ від 17.02.2011 вступив в дію з моменту опублікування - 12.03.2011, враховуючи положення ст.5 ЦК України, є безпідставним застосування до спірних відносин норм ст.40 вищевказаного Закону.

При цьому посилання апелянта на те, що спірні відносини виникли з моменту звернення відповідача з відповідною заявою до позивача (тобто, з 11.10.2018), не спростовують того факту, що реконструкція та введення об"єкту нерухомості в експлуатацію мало місце до 19.10.2010, тобто до вступу Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в дію, стаття 40 якого передбачала обов"язкове укладення договору на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та, відповідно, сплату пайового внеску.

Також колегія суддів наголошує, що з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими скасовано ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно з п.2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту . Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 1 січня 2020 року.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3 ст.5 Цивільного кодексу України).

Отже, станом на момент звернення з позовною заявою та ухвалення рішення у справі, відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпро та, відповідно, сплати пайового внеску.

Вказані правові висновки щодо зобов"язання відповідача з укладення договору на пайову участь у розвитку інфраструктури міста наведені у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 по справі №904/4442/19.

Колегія суддів наголошує, що відшкодування збитків є формою відповідальності, в той же час, з урахуванням скасування норми ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та приписів ст.5 ЦК України щодо дії закону в часі, зокрема з урахуванням того, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі,крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи , отже, в даному випадку має місце скасування відповідальності особи, то відсутні підстави для задоволення позову про стягнення збитків у формі упущеної вигоди.

Саме з цих підстав суду першої інстанції слід було відмовити у позові, а не з підстав недоведеності позивачем та матеріалами справи обставин того, що відповідач є замовником будівництва.

При цьому колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Тому, як слушно зауважив позивач, матеріалами справи, а саме рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 19.10.2010 у справі № 2-4077/10 та власним зверненням відповідача (лист від 11.10.2018 вх. № 15/325), спростовуються висновки суду щодо відсутності доказів у справі, що саме відповідач був замовником будівництва.

Посилання апелянта на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 922/3133/14, від 20.04.2016 по справі № 909/946/15, від 21.06.2016 у справі № 922/6586/15, від 28.07.2016 у справі № 909/1416/15, від 11.07.2017 у справі № 910/22054/16, а також правову позицію стосовно стягнення збитків у разі ухилення замовника будівництва від укладання договору, що є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачено законом, викладену у постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 918/933/17, від 06.08.2018 у справі № 918/666/17, від 25.05.2018 у справі №903/736/17, від 04.06.2018 у справі № 908/6331/15, від 07.05.2018 у справі №908/6328/15, від 03.05.2018 у справі № 916/1736/17, від 26.04.2018 у справі № 908/6327/15, не приймається колегією суддів, як таке, що стосується практики застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до її скасування, отже, неактуальною на даний момент.

З урахуванням необґрунтованості позовної заяви, а відтак, відсутності порушення відповідачем прав особи, яка звернулась із позовом судом першої інстанції здійснений правильний висновок щодо відмови у задоволенні усної заяви відповідача про застосування до спірних відносин наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 45501,39 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради, м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі №904/2186/20 - залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі №904/2186/20, виклавши її в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі №904/2186/20 - залишити без змін.

Судові витрати Дніпровської міської ради, м. Дніпро за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.03.2021.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік

Суддя М.О. Дармін