Рішення від 24.02.2021 по справі 910/18158/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2021Справа № 910/18158/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства УМТ (21036, Вінницька обл., місто Вінниця, ВУЛИЦЯ ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ШОСЕ, будинок 2) до проДержавної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України (04050, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПЛАТОНА МАЙБОРОДИ, будинок 32) стягнення 11 334 451 грн. 37 коп.

Представники:

від Позивача: Коваль Т.І. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: Бойчун Н.Д. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство УМТ (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України (надалі також - Відповідач ) про стягнення 11 334 451 грн. 37 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення 3% річних та інфляційних у зв`язку з невиконанням рішень Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства УМТ до Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України про стягнення 11 334 451 грн. 37 коп. залишено без руху.

04.12.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 року відкрито провадження у справі №910/18158/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.01.2021 року.

11.01.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позов.

13.01.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Відповідача.

В підготовче судове засідання 13.01.2021 року з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, надано Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, надано Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 17.02.2021 року.

22.01.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

В підготовче судове засідання 17.02.2021 року з`явились представники позивача та відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.02.2021 року.

В судовому засіданні 24 лютого 2021 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24 лютого 2021 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

12.11.2013 року між Приватним акціонерним товариством УМТ (Постачальник) та Державною установою Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України (замовник) було укладено Договір №51 на закупівлю медичного обладнання, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався своєчасно поставляти та передавати у власність замовника радіологічне, електромедичне та електротерапевтичне устаткування код ДК 26.60.1 (устаткування радіологічне) - система повноформатної цифрової мамографії з принтером для сухого друку - 1 комплект (далі по тексту - товар) в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації та комплектації (додаток № 1 та № 2 до договору), та є невід`ємною частиною договору, розроблені на підставі акцептованої пропозиції конкурсних торгів, а замовник - прийняти і оплатити товар відповідно до умов договору.

На виконання умов Договору №51 на закупівлю медичного обладнання від 12.11.2013 року Позивач 12.11.2013 р. на підставі видаткової накладної №466 від 10.12.2013 р. передав, а Інститут на підставі довіреності №84 від 10.12.2013 р. прийняв товар, обумовлений договором, загальною вартістю 9 270000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 року по справі №910/24674/14 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства УМТ задоволено частково, стягнуто з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України 9 720 000,00 грн. основного боргу, 244 464,66 грн. 3 % річних та 2 320 851,34 грн. збитків від інфляції, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. (а.с.5-9)

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 р. у справі №910/24674/14 змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

" 1. Позов задовольнити повністю.

2. Внести змінити договору на закупівлю медичного обладнання №51 від 12.11.2013 р., укладеного Державною установою "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 30188180) з Приватним акціонерним товариством "УМТ" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 2, ідентифікаційний код 23718196).

3. Викласти п. 3.1. Розділу III договору на закупівлю медичного обладнання №51 від 12.11.2013 р., укладеного Державною установою "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 30188180) з Приватним акціонерним товариством "УМТ" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 2, ідентифікаційний код 23718196) в наступній редакції:

3.1. Ціна цього Договору становить 10 361 130,00 (десять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сто тридцять гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ - 674 630,00 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот тридцять гривень 00 копійок).

4. Викласти таблицю "Специфікація Товару, що поставляється" Додатку №1 до договору на закупівлю медичного обладнання № 51 від 12.11.2013, укладеного Державною установою "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 30188180) з Приватним акціонерним товариством "УМТ" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 2, ідентифікаційний код 23718196) в наступній редакції:

№ п/п Найменування товару Виробник, країна походженняКількість Ціна за од. грн., без ПДВПДВ грн. Загальна вартість, грн. разом з ПДВ № 1Система повноформатної цифрової мамографії з принтером для сухого друку (1 комплект) у складі: 1 комплект 1. SDM - 0001-3D Мамографічна система з томосинтезом Selenia Dimensions Hologic,Inc., США 1 комплект 9 519 000,00 641 130,00 9 800 130,00 2.Принтер медичний DRYSTAR AXYS Agfa Healhtcare N.V., Бельгія 1 шт. 167 500,00 33 500,00 201 000,00 Всього разом: 9 686 500,00 674 630,00 10 361 130,00 Загальна вартість: 10 361 130,00 (десять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сто тридцять гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ - 674 630,00 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот тридцять гривень 00 копійок) Зміни до договору на закупівлю медичного обладнання №51 від 12.11.2013 р., укладеного Державною установою "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 30188180) з Приватним акціонерним товариством "УМТ" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 2, ідентифікаційний код 23718196), набирають чинності з 01.04.2014 р.".

5. Стягнути з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 30188180) на користь Приватного акціонерного товариства "УМТ" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 2, ідентифікаційний код 23718196) основний борг в сумі 10 361 130 (десять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сто тридцять) грн., 3 % річних в сумі 244 464 (двісті сорок чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) 66 коп., збитки від інфляції 2 320 851 (два мільйони триста двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одна) грн. 34 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 74 298 (сімдесят чотири тисячі двісті дев`яносто вісім) грн. (а.с.10-18)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 року по справі №910/21105/15 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства УМТ задоволено повністю, стягнуто з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України на користь Приватного акціонерного товариства "УМТ" 3% річних у розмірі 166 970 грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 956 737 грн. 82 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 73 080 грн. 00 коп. (а.с.19-22)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 року по справі №910/24664/14 позов Приватного акціонерного товариства "УМТ" до Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" за участю третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Національної академії медичних наук України про зобов`язання внести зміни у договір та стягнення 15 789 119,24 грн. задоволено повністю.

Визнано укладеною від 01.04.2014 Додаткову угоду №3/1 до Договору №33 на закупівлю медичного обладнання від 05.08.2013, укладеного між Державною установою "Інститут ядерної медицини та променевої діагности НАМН України" та Приватним акціонерним товариством "УМТ" у наступній редакції:

"Додаткова угода № 3/1

до договору № 33 про закупівлю медичного обладнання від 05.08.2013 р.

м. Київ 01.04.2014

Державна установа "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики національної академії медичних наук України", в особі директора інститут Дикан Ірини Миколаївни, що діє на підставі Статуту, надалі "Замовник", з однієї сторони, і Товариство з обмеженою відповідальністю "УМТ", в особі директора Пустовойта Анатолія Федоровича, що діє на підставі Статуту (далі - "Постачальник"), з іншої сторони, разом - "Сторони" уклали цю Додаткову угоду про наступне:

У зв`язку з тим, що устаткування радіологічне, електромедичне та електротерапевтичне устаткування (Багаторазовий комп`ютерний томограф - Aquillon ONE - 640 - зрізовий комп`ютерний томограф TSX - 301А/2С), яке є предметом Договору № 33 про закупівлю медичного обладнання від 05.08.2013 р. (далі - "Договір"), з 01,04,2024 р. згідно з Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання 6 Україні" від 31.03.2014 №1166- VII обкладається ПДВ за ставкою 7%, Сторони, керуючись п. 7 ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 2289 від 01,06.2010 року, дійшли згоди про наступне:

1.Змінити ціну Договору та викласти п. 3.1. Розділу III в наступній редакції:

" 3.1. Ціна цього Договору становить 32 813 020,20 грн, (Тридцять два мільйони вісімсот тринадцять тисяч двадцять гривень 20 копійок), в т.ч, ПДВ - 1 020 827, 35 грн. (Один мільйон двадцять тисяч вісімсот двадцять сім гривень 35 копійок), з яких 7% ПДВ в розмірі 889 945, 00 грн. (вісімсот вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять гривень 00 копійок) нараховано на несплачену до 01.04.2014 року вартість Товару (Багаторазового комп`ютерного томографу - Aquillon ONE - 640 - зрізового комп`ютерного томографу TSX - 301АУ2С) в розмірі 12 713 500, 00 грн. (Дванадцять мільйонів сімсот тринадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок)",

2.Сторони домовились, що у відповідності до ч. З ст. 631 Цивільного кодексу України ця Додаткова угода застосовуються до відносин між ними, які виникли до її укладення, а саме з 01.04.2014 року.

3.Усі інші умови договору № 33 про закупівлю медичного обладнання від 05.08.2013 p., залишаються незмінними.

4.Цю угоду викладено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу та є невід`ємною частиною указаного вище Договору, по одному для кожної з Сторін.

За замовника: За Постачальника:

---

І.М. Дикан

---

А.Ф. Постовойт"

Стягнуто з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, місто Київ, вулиця Платона Майбороди, будинок 32; ідентифікаційний код 30188180) на користь Приватного акціонерного товариства "УМТ" (21306, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 23718196) 13 603 445 гривень 00 копійок основного боргу (у тому числі 889 945,00 грн. 7% ПДВ), 3% річних 344 831 (триста сорок чотири тисячі вісімсот тридцять одну) гривню 92 копійки, 3 523 833 гривні 98 копійок інфляційних втрат та 74 298 гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору. (а.с.23-29)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2015 року по справі №910/21104/15 позов Приватного акціонерного товариства "УМТ" задоволено повністю. Стягнуто з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" на користь приватного акціонерного товариства "УМТ" 3 % річних в розмірі 193 314 грн. 86 коп, інфляційні втрати в розмірі 4 637 428 грн 45 коп. та 73 080 грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. (а.с.30-31)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що до теперішнього часу рішення судів №№910/24674/14, 910/24664/14, 910/21105/15, 910/21104/15 Відповідачем не виконано. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем рішень судів, Позивач просить суд стягнути з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України 3% річних у розмірі 3 572 190 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 7 762 261 грн. 37 коп.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що Позивач безпідставно визначив рішення суду як зобов`язання, з яких виникли зобов`язальні правовідносини, а стягнуті за рішення судів грошові кошти не були сплачені у зв`язку з відсутністю фінансування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства УМТ підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору №51 на закупівлю медичного обладнання від 12.11.2013 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 р. у справі №910/24674/14 змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції, зокрема, стягнуто з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 32, ідентифікаційний код 30188180) на користь Приватного акціонерного товариства "УМТ" (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 2, ідентифікаційний код 23718196) основний борг в сумі 10 361 130 (десять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сто тридцять) грн., 3 % річних в сумі 244 464 (двісті сорок чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) 66 коп., збитки від інфляції 2 320 851 (два мільйони триста двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одна) грн. 34 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 74 298 (сімдесят чотири тисячі двісті дев`яносто вісім) грн. (а.с.10-18)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 року по справі №910/21105/15 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства УМТ задоволено повністю, стягнуто з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України на користь Приватного акціонерного товариства "УМТ" 3% річних у розмірі 166 970 грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 956 737 грн. 82 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 73 080 грн. 00 коп. (а.с.19-22)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 року по справі №910/24664/14 позов Приватного акціонерного товариства "УМТ" до Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" за участю третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Національної академії медичних наук України про зобов`язання внести зміни у договір та стягнення 15 789 119,24 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, місто Київ, вулиця Платона Майбороди, будинок 32; ідентифікаційний код 30188180) на користь Приватного акціонерного товариства "УМТ" (21306, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 23718196) 13 603 445 гривень 00 копійок основного боргу (у тому числі 889 945,00 грн. 7% ПДВ), 3% річних 344 831 (триста сорок чотири тисячі вісімсот тридцять одну) гривню 92 копійки, 3 523 833 гривні 98 копійок інфляційних втрат та 74 298 гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору. (а.с.23-29)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2015 року по справі №910/21104/15 позов Приватного акціонерного товариства "УМТ" задоволено повністю. Стягнуто з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" на користь приватного акціонерного товариства "УМТ" 3 % річних в розмірі 193 314 грн. 86 коп, інфляційні втрати в розмірі 4 637 428 грн 45 коп. та 73 080 грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. (а.с.30-31)

На виконання вказаних рішень судів видано накази.

Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням.

З аналізу наведених норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року по справі №910/24674/14 та рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 року по справі №910/24664/14, які набрали законної сили, було встановлено факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем у розмірі 10 361 130 грн. та 13 603 445 гривень 00 копійок.

Судом встановлено, що до теперішнього часу постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року по справі №910/24674/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 року по справі №910/24664/14, які набрали законної сили, не були виконані Відповідачем у повному обсязі.

При цьому, Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 31.10.2017 р. по 31.01.2020 р. у розмірі 3 572 190 грн. 00 коп. та інфляційні за загальний період прострочки 31.10.2017 р. по 31.01.2020 р. у розмірі 7 762 261 грн. 37 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що Позивачем нараховані 3% річних та інфляційні відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, які є предметом розгляду у даній справі, на суму заборгованості, 3% річних, інфляційних, судового збору у загальному розмірі 39 654 785 грн. 29 коп., які були стягнуті судами на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року по справі №910/24674/14 та рішень Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 року по справі №910/21105/15, від 05.03.2015 року по справі №910/24664/14, від 16.10.2015 року по справі №910/21104/15, у зв`язку з невиконанням вказаних судових рішень.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Разом з тим, відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, частиною четвертою статті 36, статтями 43, 46, частиною третьою статті 334, частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року №910/8318/16).

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Визнаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно виходити з правил, встановлених частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Таким чином, застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України, у першу чергу, залежить від існування грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 923/829/17.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Поряд із цим, слід урахувати, що обов`язок зі сплати Відповідачем суми боргу виник у нього не на підставі судових рішень, а з договору, що був укладений між сторонами і умови яких відповідачем виконувалися неналежно. Судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Рішення суду не може породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання. Навіть у тому випадку, коли конкретна сума грошового зобов`язання встановлюється судовим рішенням, вона ґрунтується на факті вчиненого раніше порушення, обраховує борг із моменту вчинення порушення. Тому судове рішення не породжує, а підтверджує підставу виникнення зобов`язання.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів (боргу) фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18, якою враховано актуальні висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанова від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Суд зазначає, що з постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року по справі №910/24674/14 та рішень Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 року по справі №910/21105/15, від 05.03.2015 року по справі №910/24664/14, від 16.10.2015 року по справі №910/21104/15, що визначені Позивачем в якості підстави позову у даній справі в порядку частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не вбачається, що стягнуті за ними суми входять до складу грошового зобов`язання сторін.

Позивач стверджує, що заявлені ним до стягнення 3% річних та інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання, натомість, з огляду на предмет і підстави позову у даній справі доведенню підлягає чи входить до складу грошового зобов`язання стягнуті за рішенням суду 3% річних, інфляційні за несвоєчасне виконання зобов`язання зі сплати заборгованості за Договором №51 на закупівлю медичного обладнання від 12.11.2013 року та судовий збір, оскільки саме на них нараховані заявлені до стягнення суми.

Проте, Суд зазначає, що зобов`язання зі сплати 3% річних, інфляційних та судового збору не стало грошовим з дати набрання законної сили рішень суду у справі №910/24674/14, №910/21105/15, №910/24664/14, справі №910/21104/15, оскільки до моменту ухвалення рішення суду у вказаних справах у відповідача не існувало таких грошових зобов`язань перед позивачем.

При цьому, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 травня 2019 року по справі №916/2889/13 зазначено, що враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, колегія суддів не приймає до уваги недоречні аргументи скаржника про те, що без урахування пунктів 1.1, 2.1 мирової угоди №212 суд першої інстанції безпідставно змінив базу та період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а також при їх розрахунках неправомірно застосував методологію, згідно з якою "інфляційні на інфляційні не нараховуються".

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати, нараховані за попередній період, суд дійшов висновку про те, що базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, не обтяжена будь-якими додатковими нарахуваннями. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.01.2020 у справі №924/532/19 та від 21.05.2019 року у справі №916/2889/13.

Крім того, у разі здійснення нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця фактично відбувається нарахування інфляції на інфляцію , що, в свою чергу, призводить до подвійної відповідальності особи, яка прострочила виконання грошового зобов`язання. Таке нарахування не відповідає приписам статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначена стаття Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права Non bis in idem (двічі за одне і те саме не карають), що забороняє притягати особу (в тому числі і юридичну, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року №7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб) щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду (цивільно-правової, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної тощо) за одне й те саме правопорушення (цивільно-правовий делікт, злочин, адміністративне або дисциплінарне правопорушення).

Таким чином враховуючи те, що грошове зобов`язання Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі №910/24674/14, у справі №910/24664/14 та не припинилося внаслідок набрання ними законної сили, нарахування 3 % річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цими судовими рішеннями до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих рішеннями №910/24674/14, 910/21105/15, 910/24664/14, 910/21104/15 сум 3% річних, інфляційних та судового збору, тобто на суму в розмірі 23 964 575 грн. 00 коп.

Крім того, при розгляді даної справи Суд не застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, оскільки останні стосуються відмінних за змістом та підставами виникнення деліктних правовідносин, що згідно з пунктами 21, 27 цієї постанови, виникли внаслідок завданої злочином майнової (матеріальної) і моральної шкоди, що підтверджено вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.06.2009, в якій спір виник через тривале, на думку позивачки, невиконання вироку суду в кримінальній справі про стягнення на її користь з відповідача завданих матеріальних збитків та моральної шкоди. Договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність грошового зобов`язання перед позивачкою як кредитором, у справі не встановлено.

В той же час, Суд зазначає, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати грошових коштів за Договором №51 на закупівлю медичного обладнання від 12.11.2013 року за загальний період прострочки з 31.10.2017 р. по 31.10.2020 р. у розмірі 3 572 190 грн. 00 коп., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення бази для нарахування 3% річних, а тому до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 31.10.2017 р. по 31.10.2020 р. у розмірі 2 159 109 грн. 72 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 31.10.2017 року по 31.10.2020 року у розмірі 7 762 261 грн. 37 коп., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення бази для нарахування інфляційних, а тому до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні за загальний період прострочки з 31.10.2017 р. по 31.10.2020 р. у розмірі 4 690 967 грн. 14 коп.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України на користь Приватного акціонерного товариства УМТ підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2 159 109 грн. 72 коп. та інфляційні у розмірі 4 690 967 грн. 14 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №353 від 29.11.2001 р., детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 5500 грн. 00 коп.

Суд зазначає, що у детальному описі робіт (наданих послуг) міститься посилання на угоду про надання правничої допомоги від 20.08.2020 року, яка не була подана на адресу Суду для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

В той же час, Суд звертає увагу, що згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також вартість послуг помічника адвоката , визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги , а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що Позивачем всупереч вимог ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не було подано Угоду про надання правничої допомоги від 20.08.2020 року для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, вимоги Позивача про стягнення з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн. 00 коп. є необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства УМТ - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної установи Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України (04050, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПЛАТОНА МАЙБОРОДИ, будинок 32, Ідентифікаційний код юридичної особи 30188180) на користь Приватного акціонерного товариства УМТ (21036, Вінницька обл., місто Вінниця, ВУЛИЦЯ ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ШОСЕ, будинок 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 23718196) 3% річних у розмірі 2 159 109 (два мільйони сто п`ятдесят дев`ять тисяч сто дев`ять) грн. 72 (сімдесят дві) коп., інфляційні у розмірі 4 690 967 (чотири мільйони шістсот дев`яносто тисяч дев`ятсот шістдесят сім) грн. 14 (чотирнадцять) коп. та судовий збір у розмірі 102 751 (сто дві тисячі сімсот п`ятдесят одна) грн. 15 (п`ятнадцять) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01 березня 2021 року.

Суддя О.В. Чинчин