Рішення

від 01.03.2021 по справі 918/1163/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/1163/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., за участю секретаря судового засідання Рижого Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до відповідача Приватного підприємства "Сатиїв - Агро"

про стягнення 1 434 039,34 грн

та

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Сатиїв - Агро"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

про розірвання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 100005806 від 19.02.2020,

за участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Стельмах Ю., дов. від 12.10.2020,

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Жулідова І., ордер АА № 1075488 від 25.01.2021,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" про стягнення 1 434 039,34 грн, з яких: 38 139,34 грн пені, 465 300,00 грн 10 % штрафу та 930 600,00 грн 20% додаткового штрафу за договором купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 100005806 від 19.02.2020.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

19.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (позивачем за первісними позовом, відповідачем за зустрічним позовом) та Приватним підприємством "Сатиїв - Агро" (відповідачем за первісними позовом, позивачем за зустрічним позовом) укладено договір купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 1000058806 (далі - договір), за умовами якого відповідач за первісним позовом зобов`язався поставити позивачу товар в строки, передбачені в цьому договорі, а позивач за первісними позовом - прийняти товар та сплатити його вартість. 26.10.2020 відповідач за первісними позовом звернувся до позивача за первісними позовом з листом - пропозицією № 75, у якому зазначив, що ціна договору є неприпустимою, запропонував змінити ціну договору, а також строк поставки товару до 30.11.2020. До листа долучив проєкт додаткової угоди № 1 від 29.10.2020. У відповідь на це, 16.11.2020 позивач за первісними позовом направив на адресу відповідача за первісними позовом вимогу № 2, у якій зазначив про те, що проєкт додаткової угоди № 1 від 29.10.2020 не погодив, вимагав виконання поставки, надав транспортні інструкції щодо поставки, а у разі непоставки товару вимагав оплатити штраф та пеню. Проте відповідач за первісними позовом вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення, порушив умови договору, поставку товару у строки, визначені договором, не здійснив, відтак позивач за первісними позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за первісними позовом 1 434 039,34 грн, з яких: 38 139,34 грн пені, 465 300,00 грн 10 % штрафу за затримку поставки товару на 15 днів та 930 600,00 грн 20% штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на ст. 525, 526, 610, 627, 655 ЦК України, ст.173, 193, 230, 231, 237 ГК України тощо.

28.01.2021 від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що вини останнього у невиконанні умов договору поставки немає, зазначає, що аномальна кількість опадів зумовила неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи зі збереженням якості, обумовленої сторонами договору. Окрім того, неврожай кукурудзи по всій території України призвів до стрімкого зростання відпускної вартості цієї культури. також зазначає, що складне становище агровиробників у 2020 році мало характер загальнонаціональної проблеми, що стало підставою для підписання Меморандуму про взаєморозуміння з метою розроблення найбільш оптимального механізму уникнення можливих спорів, пов`язаних з виконанням форвардних контрактів та зменшення організаційних та фінансових витрат сторін таких контрактів. З метою недопущення порушення договірних зобов`язань з поставки товару відповідач за первісним позовом звернувся до позивача з пропозицією внести зміни до договору шляхом відтермінування строків постачання та збільшення вартості кукурудзи, заразом останній не вжив жодного заходу для створення умов виконання укладеного між сторонами договору. Натомість предметом спору є стягнення штрафних санкцій, що свідчить про свідоме намагання позивача максимально погіршити і без того скрутне становище відповідача, у зв`язку з чим у задоволенні первісного позову слід відмовити. Також відповідач за первісним позовом посилається на ст. 233 ГК України, якою врегульовано право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що аномальна кількість опадів зумовила неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи зі збереженням якості, обумовленої сторонами договору. Неврожай кукурудзи по всій території України призвів до стрімкого зростання відпускної вартості цієї культури восени 2020 року, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом звернувся з пропозицією до відповідача за зустрічним позовом про внесення змін до договору шляхом закріплення відтермінованих строків постачання та збільшення вартості кукурудзи, яку останній не погодив. Отже, сукупність обставин, що склалася на момент настання строку виконання позивачем за зустрічним позовом договірних зобов`язань з поставки кукурудзи, створила ситуацію, за якої таке виконання у встановлений строк на погоджених умовах, за твердженням позивача за зустрічним позовом, виявилося неможливим, оскільки обставини, якими керувався позивач за зустрічним позовом при укладені договору, протягом часу дії договору змінилися настільки істотно, що, докладаючи максимальних зусиль, позивач за зустрічним позовом не зміг виконати попередньо погоджені умовами договору зобов`язання, уникнувши вкрай невигідного від`ємного економічного ефекту, відтак договір підтягає розірванню у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на ст. 652 ЦК України, ст. 188 ГК України тощо.

18.02.2021 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити з огляду на таке. Позивач за зустрічною позовною заявою посилається на карантин та на аномальну кількість опадів у жовтні 2020, що зумовили неможливість збирання врожаю кукурудзи зі збереженням якості, що підтверджується, зокрема довідкою Рівненського обласного центру гідрометеорології, в якій констатується лише факт "значної" кількості опадів на території району 1-19.10.2020, що ускладнювало роботи по збиранню врожаю, однак у вказаній довідці немає жодної прив`язки до господарства позивача за зустрічною позовною заявою чи до втрати врожаю або поганої врожайності, тобто опади тимчасово унеможливлювали збір врожаю. При цьому дощ сам по собі не є чимось незвичним, а є природним явищем, яке неодмінно трапляється, а також є нормальним природним ризиком для сільськогосподарської діяльності. Дані про посіви площ та про фактичний збір врожаю позивачем за зустрічною позовною заявою взагалі не надаються. І нарешті, позивач за зустрічним позовом посилається на ріст ціни на кукурудзу та на невигідні для господарства умови, тобто останній мав можливість продати кукурудзу за ціною вищою, ніж було узгоджено сторонами. Відповідач за зустрічним позовом вказує, що між сторонами склалися правовідносини за форвардним договором, за яким сторони передбачали та усвідомлювали можливість зміни ринкової вартості кукурудзи як в бік збільшення, так і в бік зменшення. Загальновідомою є та обставина, що ціни на зерно в Україні змінюються постійно залежно від великої кількості природних та економічних чинників. Так само, на думку відповідача, позивач міг передбачити введення карантину, оскільки спалах захворювання розпочався у грудні 2019 та був визнаний ВООЗ пандемією 11.03.2020. Окрім того, карантин однаково поширюється на всіх та не є підставою для припинення господарських зобов`язань тощо. За таких обставин позивач за зустрічним позовом не довів наявності одночасно усіх умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, а тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити. При цьому до спірних правовідносин підлягають застосування ст. 3, 6, 627, 629 ЦК України.

25.02.2021 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що позивач повідомляє суду обставини (стосовно карантину), що мають значення для правильного вирішення справи: встановлення фактів неможливості виконання зобов`язань з поставки в обумовлений строк з підстав, які сторона не могла передбачити при всій турботливості та обачності. Так уведений у 2020 році карантин зумовив погіршення економічної ситуації в країні та мав негативний вплив на функціонування сільськогосподарського ринку. Не погоджується також позивач за зустрічним позовом із твердженням відповідача про недоведеність погіршення погодних умов із неможливістю своєчасного збору врожаю, оскільки у довідці Рівненського обласного центру гідрометеорології змістовно описані погодні умови на території Дубенського району Рівненської області, які унеможливили проведення сільськогосподарських робіт по збору врожаю. На підтвердження вказаних обставин свідчить, зокрема звіт про кількість зібраного позивачем врожаю у жовтні 2020. Отже, за твердженням позивача за зустрічним позовом, причинно-наслідковий зв`язок між вкрай несприятливими погодними умовами та неможливістю збору врожаю у встановлений строк є доведеним. З метою недопущення порушення договірних зобов`язань з поставки товару позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору щодо відтермінування строків поставки та збільшення вартості кукурудзи тощо. З урахуванням викладеного зустрічна позовна заява підлягає задоволенню, а у задоволені первісного позову слід відмовити.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 15.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1163/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.01.2021.

Ухвалою суду від 16.12.2020 внесено виправлення до резолютивної частини ухвали суду від 15.12.2020.

31.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, 05.01.2021 від позивача надійшла заява про розгляд справи у судовому засіданні 11.01.2021 без його участі.

Ухвалою суду від 11.01.2021 підготовче засідання відкладено на 01.02.2021.

12.01.2021 від позивача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 13.01.2021.

26.01.2021 від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке задоволене ухвалою суду від 27.01.2021.

Ухвалою суду від 29.02.021 прийнято зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" про розірвання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 100005806 від 19.02.2020 до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 918/1163/20, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 01.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 22.02.2021.

Ухвалою суду від 22.02.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 01.03.2021.

22.02.2021 від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке задоволене ухвалою суду від 23.02.2021.

Інших заяв і клопотань не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

19.02.2020 між позивачем (за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом) (покупець) та відповідачем (за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом) (продавець) укладено договір купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 1000058806 (далі - договір), за п. 1.1. якого продавець зобов`язався поставити покупцю товар в строки, передбачені договором, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість.

У п. 1.2. договору сторони погодили залікову вагу/кількість та ціну товару, а також загальну вартість договору, яка становить з ПДВ 4 653 100,00 грн, що еквівалентно 190 000,00 доларів США.

Відповідно до п. 7.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов`язків за договором.

Згідно з п. 3.1. договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ відповідно до ІНКОТЕРМС 2010/2020. Місцем поставки є будь-який із портових терміналів (надалі - Зерновий склад) на цілковито одноособовий вибір покупця в наступних портах: Одеському, Південному, Чорноморську. Покупець зобов`язаний завчасно повідомляти продавця у будь-який зручний спосіб (у тому числі засобами електронного зв`язку) про місце поставки. За додатковою угодою сторін, поставка товару також можлива на умовах EXW Приватне акціонерне товариство "Рівне-Борошно" м. Рівне, вул. Біла, 35 відповідно до ІНКОТЕРМС 2010.

За п. 3.3. договору зазначено, що продавець зобов`язується здійснити поставку всього об`єму товару у строк до 30.10.2020.

Продавець зобов`язаний поставляти товар вантажними автомобілями або залізничним транспортом (хопер-вагони зерновози). Для оптимізації поставки, об`єм, термін та місце поставки кожної партії може додатково узгоджуватися представниками сторін у будь-який прийнятний спосіб (письмовий, електронна пошта, переговори тощо). Ця норма жодним чином не змінює обов`язку продавця поставити весь погоджений об`єм товару в погоджений строк, оскільки приймання товару в сезон врожаю здійснюється покупцем цілодобово (п. 3.4. договору).

Пунктами 5.3, 5.4. договору погоджено, що товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку. Поставка товару на умовах EXW здійснюється відповідно до порядку переоформлення права власності на зерно на зерновому складі. Усі складські документи повинні відповідати вимогам Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 № 198, та іншим вимогам законодавства. Товар вважається переданим продавцем за кількістю, вказаною у складській квитанції. Товар вважається переданим продавцем покупцю за якістю відповідно до посвідчення якості (форма № 47), виданим Зерновим складом (із можливістю застосування п. 5.2. договору).

У п. 4.1. договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов`язується оплачувати вартість поставленого товару в такі строки: 80% вартості товару - протягом 3-х банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної, 20% вартості товару - протягом 3 -х банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно з чинним законодавством України та наданням усіх документів, вказаних у п. 3.2, 3.7. договору.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Як установлено судом з фактичних обставин справи, 06.10.2020 позивач за первісним позовом направив на електронну пошту відповідача ( gospodar3@i.ua) детальні транспортні інструкції, де вказано, що поставка товару: кукурудза 3 класу врожаю 2020 року, може бути здійснена як автомобільним, так і залізничним транспортом на термінал ТОВ Транссервіс 2008 , в квоту SOUFFLET NEGOSE S.A.S, експортер вантажу ТОВ Суффле Агро Україна , пункт розвантаження: Одеська область, Овідіопільський район, с. Молодіжне, вул. Залізнична, 2, переадресування вантажу: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 1.

26.10.2020 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з листом № 1 з проханням виконати умови договору належним чином та в установлені у ньому строки поставити покупцю товар.

26.10.2020 позивач отримав від відповідача за первісним позовом лист - пропозицію № 75, у якому останній зазначив, що відповідно до існуючих станом на 26.10.2020 закупівельних цін на кукурудзу на умовах DAP та EXW, згідно з даними ТОВ СП "Нібулон", її ціна складає 7 200,00 грн за тонну, що у півтора рази вища, ніж та, що передбачена у договорі. Оскільки умови договору ще не виконані, а предметом договору є товар, ціна на який є регульована та на момент виконання договору значно занижена порівняно з існуючою закупівельною ціною, то відповідач вважає за необхідне внести зміни до п. 1.2. договору та змінити ціну товару, а саме: ціна за 1 тонну товару з ПДВ, гривні/7 200,00 грн ціна за 1 тонну товару, з ПДВ долари США/248. Загальна вартість договору з ПДВ, гривні/7 200 000,00 грн. Загальна вартість договору з ПДВ, долари США/248 000,00. Крім цього, відповідач просив внести зміни до п. 3.3. договору щодо поставки всього об`єму товару у строк до 30.11.2020; доповнити договір п. 10.7., який викласти у такій редакції: "Сторони передбачають можливість внесення змін до договору лише за згодою сторін, що оформлюється відповідною додатковою угодою до договору, яка є невід`ємною частиною договору." До листа - пропозиції долучено проєкт додаткової угоди № 1 від 29.10.2020.

У відповідь на таку пропозицію 16.11.2020 позивач за первісними позовом направив на адресу відповідача вимогу № 2, у який вказав, що не погоджує проєкт додаткової угоди № 1 від 29.10.2020 та запропонував відповідачу здійснити поставку товару (надав транспортні інструкції щодо поставки товару) або оплатити пеню та штраф на суму 1 614 591,00 грн. Згідно з інформацією із сайту Укрпошти вимога вручена відповідачеві 18.11.2020.

Доказів внесення змін до договору поставки щодо ціни товару та строків його поставки, у тому числі за рішенням суду, немає.

Станом на момент звернення до суду відповідач за первісним позовом не виконав умови договору, поставку товару не здійснив.

Відповідно до п. 6.2. договору у разі затримки поставки товару у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Підпунктом 6.2.1. п. 6.2 договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту погодженого п. 3.3. договору, продавець зобов`язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн з ПДВ, ОП - об`єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у п. 1.2., без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об`єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до п. 1.2., 1.3. договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у п. 3.3. договору, грн з ПДВ, але не може бути меншою ніж 3 800,00 грн за одну тонну.

У разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 (тридцять) календарних днів після прострочення згідно з п. 6.2.1. договору, продавець зобов`язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору (підп. 6.2.2. п. 6.2.договору).

У зв`язку з тим, що відповідач за первісним позовом порушив умови договору та не здійснив поставку товару, позивач за первісним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача 1 434 039,34 грн, з яких: 465 300,00 грн 10% штрафу, 930 600,00 грн 20% штрафу та 38 139,34 грн пені.

У свою чергу, позивач за зустрічним позовом зазначає, що у жовтні 2020 року у Дубенському районі Рівненької області (територія вирощування зернових культур позивача за зустрічним позовом) мала місце аномальна кількість опадів, що зумовило неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи зі збереженням якості, обумовленої сторонами договору. Вказаний факт підтверджується довідкою Рівненського обласного центру з гідрометереології від 09.11.2020 № 17-01-15/440, актом обстеження посівів кукурудзи перед збором врожаю від 26.10.2020, складеним комісією за участі представника органу місцевого самоврядування, а також звітом про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.11.2020, поданим позивачем за зустрічною позовною заявою до органу статистики у встановленому порядку. Наведені перешкоди у поєднанні із неврожаєм саме кукурудзи по всій території України призвели до стрімкого зростання її відпускної вартості восени 2020 року, на підтвердження чого слугують листи ПСП "Злагода" від 22.10.2020 № 264-1 та ПП "Деметра" від 21.10.2020 № 186, у яких останні повідомили про готовність поставити кукурудзу у кількості 1 000 тонн у листопаді 2020 року за ціною в діапазоні 7 100 - 7 250 грн/т, у той час як за умовами укладеного сторонами цієї справи договору ціна за одну тонну кукурудзи з ПДВ становила 4 653,10 грн. Отже, сукупність обставин, що склалася на момент настання строку виконання позивачем за зустрічним позовом договірних зобов`язань з поставки кукурудзи - 30.10.2020 створила ситуацію, за якої таке виконання у встановлений строк на погоджених умовах (4 653,10 грн за тонну), за твердженням позивача за зустрічним позовом, виявилося неможливим.

У матеріалах справи відсутні докази складання актів обстеження та списання загиблих посівів, а також договору про реструктуризацію зобов`язань за договором поставки кукурудзи (зміни строків поставки, скорочення розміру зобов`язань з поставки кукурудзи тощо).

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані із невиконанням умов договору купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи щодо поставки товару, а також із розірванням договору поставки у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторонами керувалися при укладенні договору, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.

Щодо первісної позовної заяви.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Судом із фактичних обставин справи установлено, що відповідач свого обов`язку з поставки товару у строк до 30.10.2020 не виконав.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що предметом спору за первісною позовною заявою є 465 300,00 грн 10% штрафу, 930 600,00 грн 20% штрафу та 38 139,34 грн пені за невиконання з боку відповідача негрошового зобов`язання - поставки товару.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина ч. 1 ст. 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні ст. 173 та 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, то слід зазначити таке.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлений ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17 ).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

У той же час позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів та 20% штрафу за затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів, тобто двічі застосувати до відповідача за первісним позовом одну й ту ж форму неустойки - штрафу, за одне й теж порушення - затримку у поставці товару.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, стягнення двох штрафів, нарахованих за прострочення у поставці товару, є неможливим, оскільки вважатиметься притягненням відповідача за первісним позовом до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. При цьому штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів охоплюється 20% штрафу за затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів.

Окрім того, як зазначалося, відповідач зобов`язаний був поставити товар у строк до 30.10.2020. У свою чергу, відповідальність застосовується з наступного дня після настання строку виконання зобов`язання, якщо такий строк припадає на святковий, вихідний, неробочий день, то строк виконання переноситься на перший робочий день. При цьому суд уважає за необхідне зазначити, що згідно з правилами української мови про вживання прийменника до для числових позначень, наприклад, до 30.10.2020, 30.10.2020 є останнім днем виконання зобов`язання (прислівник включно писати не треба), тобто прийменник до виражає кінцеву календарну дату та за сферою використання закріплений за офіційним діловим стилем, тоді як прийменник по - за розмовним (вказані прийменники в українській мові є тотожними та відрізняються лише за сферою використання) (вказане знайшло своє застосування у судовій практиці, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі № 927/490/18).

Суд, здійснивши перерахунок пені (в розмірі 01,%, яка правилами ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не обмежується, оскільки застосовується за невиконання негрошового зобов`язання) та штрафу (у розмірі 20%) (з урахуванням неробочих днів), установив, що розмір першої становить 111 672,00 грн (при заявленому - 38 139,34 грн), а другого - 930 600,00 грн (при заявленому - 930 600,00 грн), отже, пеня та штраф в розмірі 20% підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо зменшення штрафних санкцій , то у відзиві відповідач за первісною позовною заявою посилається на ст. 233 ГК України, яка регулює питання зменшення штрафних санкцій (клопотання про зменшення штрафних санкцій представник відповідача за первісною позовною заявою озвучив у судовому засіданні).

Частинами 1, 2 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Оцінивши фактичні обставини справи, судом установлено, що відповідач за первісним позовом не зміг виконати зобов`язання з поставки кукурудзи у строк до 30.10.2020, про що свідчать довідка Рівненського обласного центру з гідрометереології від 09.11.2020 № 17-01-15/440, акт обстеження посівів кукурудзи перед збором врожаю від 26.10.2020, звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.11.2020.

Отже, враховуючи майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, відсутність поставки станом на день вирішення вказаного спору, попередні договірні взаємовідносини сторін, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а тому клопотання відповідача за первісним позовом підлягає частковому задоволенню, а штраф, заявлений до стягнення (930 600,00 грн), зменшенню до 700 000,00 грн.

Щодо зустрічної позовної заяви.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За змістом ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків. При цьому закон пов`язує можливість внесення змін до договору у судовому порядку не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 9/219-09, від 20.02.2012 у справі 6-93цс11.

Як на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, позивач за зустрічним позовом посилається на аномальну кількість опадів (за період 1-19.10.2020 випала значна кількість опадів - 57 мм, що складає 202% відносно середніх багаторічних значень, внаслідок помірних та значних дощів надмірне вологозабезпечення орного шару ґрунту ускладнювало та практично унеможливлювало проведення сільськогосподарських польових робіт по збору врожаю), що зумовила неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи, а також на неврожай кукурудзи по всій території України, що призвів до стрімкого зростання її відпускної вартості восени 2020 року, що унеможливило виконання постачальником своїх зобов`язань з поставки кукурудзи у строк (30.10.2020, на підтвердження чого позивачем за зустрічною позовною заявою надано звіт про збирання врожаю станом на 01.11.2020) та за ціною, визначеними договором поставки.

Тобто позивач за зустрічною позовною заявою був позбавлений можливості виконати зобов`язання у строк, погоджений у договорі, та за встановленою ціною.

Заразом виконання зобов`язання в цілому було можливим, оскільки, як установлено судом із матеріалів справи, посіви (повністю чи частково) не загинули, про що свідчить відсутність актів обстеження та списання загиблих посівів, а були зібрані пізніше, ніж планувалося.

Ураховуючи викладене, суд уважає за необхідне зазначити, що сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, який пов`язаний з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Одним з об`єктивних факторів, що впливає на сільськогосподарське виробництво, є погодні умови. Практично всі посівні площі сільськогосподарських культур в Україні знаходяться в зоні ризикованого землеробства, де є постійний ризик втрати обсягів урожаю у надто посушливий рік або втрати якості урожаю у надмірно дощовий рік. Юридичні особи, які займаються сільським господарством, мають враховувати цей фактор для прийняття ефективних рішень та практичних заходів для пристосування (адаптації) до зміни клімату у довгостроковій перспективі та об`єктивно оцінювати погодні умови кожного року для зниження ризиків у короткостроковій перспективі.

Крім того, погодні умови мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін договору поставки та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише постачальника, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв`язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, погодні умови за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.

Слід також зазначити, що форвардний контракт - це договір, що укладається сторонами на здійснення поставки у майбутньому на умовах, визначених на момент його укладання. Усі умови форвардного контракту, в тому числі й ціна, погоджуються на момент його укладання. У подальшому продавець зобов`язаний передати товар за раніше погодженою ціною. За умовами форвардного контракту сторони несуть ризик зміни ціни на товар (як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення).

Відповідно до ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

При укладенні договору поставки позивач за зустрічним позовом як постачальник зобов`язався поставити кукурудзу у визначені в договорі строки та за ціною, погодженою сторонами. При цьому погодив умови договору поставки щодо відповідальності за невиконання передбачених договором зобов`язань. Отже, погодивши ці умови договору, підписавши договір поставки на цих умовах, позивач за зустрічним позовом прийняв на себе, в тому числі комерційний ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків. Укладаючи договір поставки на умовах, визначених ним, позивач за зустрічним позовом шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання умов вказаного договору.

За таких обставин наведені позивачем за зустрічним позовом обставини не є підставами для розірвання договору поставки, позивач за зустрічним позовом не довів наявності одночасно усіх чотирьох умови для розірвання спірного договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, а також не довів наявності виняткових випадків, передбачених ч. 4 ст. 652 ЦК України, за яких можливе розірвання договору за рішенням суду.

Щодо висновку Рівненської ТПП, то відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів. До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.09.2020 у справі № 910/15637/19 та від 10.09.2020 у справі № 910/13459/18.

Окрім того, п. 8.3. договору сторони погодили, що відсутність/пошкодження врожаю (у тому числі несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей цього договору, оскільки вказаний договір може бути виконаним продавцем як шляхом поставки вирощеного зерна, так і придбаного на ринку.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", Серявін та інші проти України , "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача за первісним позовом, а відтак про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову, у свою чергу, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У первісній позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 21 510,59 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що первісний позов задоволено частково, відтак судовий збір у розмірі 14 530,40 грн покладається на відповідача за первісним позовом, решта - на позивача за первісним позовом.

При цьому сума, на яку суд на власний розсуд зменшив штраф, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховується.

Щодо судових витрат за зустрічним позовом, то, враховуючи, що у задоволенні останнього відмовлено, отже, судові витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" про стягнення 1 434 039,34 грн задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" (35100, Рівненська область, смт Млинів, вул. Ватутіна, буд. 4, ідентифікаційний код 37399627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (33068, Хмельницька область, Славутський район, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, ідентифікаційний номер 34863309) 38 139,34 грн пені та 700 000,00 грн 20% штрафу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 465 300,00 грн 10% штрафу та 230 600,00 грн 20% штрафу відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" (35100, Рівненська область, смт Млинів, вул. Ватутіна, буд. 4, ідентифікаційний код 37399627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (33068, Хмельницька область, Славутський район, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, ідентифікаційний номер 34863309) 14 530,40 грн судового збору.

У задоволені зустрічного позову Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" про розірвання договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 100005806 від 19.02.2020 відмовити.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (33068, Хмельницька область, Славутський район, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, ідентифікаційний номер 34863309).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): Приватне підприємство "Сатиїв - Агро" (35100, Рівненська область, смт Млинів, вул. Ватутіна, буд. 4, ідентифікаційний код 37399627).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 01.03.2021.

Суддя О.Андрійчук