Постанова

від 26.04.2021 по справі 918/1163/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 року Справа № 918/1163/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Стеценко А.І., адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача - Жулідова І.С., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" та Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року у справі №918/1163/20 (суддя Андрійчук О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до Приватного підприємства "Сатиїв - Агро"

про стягнення 1 434 039,34 грн

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Сатиїв - Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

про розірвання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи №100005806 від 19.02.2020

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року у справі №918/1163/20 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" про стягнення 1 434 039,34 грн задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" 38 139,34 грн пені та 700 000,00 грн 20% штрафу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 465 300,00 грн 10% штрафу та 230 600,00 грн 20% штрафу відмовлено.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" 14 530,40 грн судового збору.

У задоволені зустрічного позову Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" про розірвання договору купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи № 100005806 від 19.02.2020 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Суффле Агро Україна" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову ТОВ "Суффле Агро Україна" до ПП "Сатиїв - Агро" про стягнення 10% штрафу в сумі 465 300,00 гривень та 20% штрафу в сумі 230 600,00 гривень - скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі, в решті рішення залишити без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі №918/1163/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" на рішення Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року у справі №918/1163/20; розгляд справи призначено на 26.04.2021 об 11:30 год.

Також не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ПП "Сатиїв - Агро" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити; рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 у справі №918/1163/20 поновлено Приватному підприємству "Сатиїв - Агро" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.03.2021 у справі №918/1163/20. Об`єднано апеляційні скарги Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Призначено справу №918/1163/20 до розгляду на 26.04.2021 об 11:30 год.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянти посилаються на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Сатиїв - Агро" просить залишити її без задоволення; відповідач у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Суффле Агро Україна" просить залишити останню без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційних скаргах.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (покупець/позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом) та Приватним підприємством "Сатиїв - Агро" (продавець/відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом) був укладений договір купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи №1000058806 (далі - договір), згідно п.1.1. якого продавець зобов`язувався поставити покупцю товар в строки, передбачені договором, а покупець - прийняти товар та сплатити його вартість.

У п.1.2. договору сторони погодили залікову вагу/кількість та ціну товару, а також загальну вартість договору, яка становить з ПДВ 4 653 100,00 грн, що еквівалентно 190 000,00 доларів США.

Відповідно до п.7.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов`язків за договором.

Згідно з п.3.1. договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ відповідно до ІНКОТЕРМС 2010/2020. Місцем поставки є будь-який із портових терміналів (далі - Зерновий склад) на цілковито одноособовий вибір покупця в наступних портах: Одеському, Південному, Чорноморську. Покупець зобов`язаний завчасно повідомляти продавця у будь-який зручний спосіб (у тому числі засобами електронного зв`язку) про місце поставки. За додатковою угодою сторін, поставка товару також можлива на умовах EXW Приватне акціонерне товариство "Рівне-Борошно" м. Рівне, вул. Біла, 35 відповідно до ІНКОТЕРМС 2010.

Згідно п.3.3. договору продавець зобов`язується здійснити поставку всього об`єму товару у строк до 30.10.2020.

Продавець зобов`язаний поставляти товар вантажними автомобілями або залізничним транспортом (хопер-вагони зерновози). Для оптимізації поставки, об`єм, термін та місце поставки кожної партії може додатково узгоджуватися представниками сторін у будь-який прийнятний спосіб (письмовий, електронна пошта, переговори тощо). Ця норма жодним чином не змінює обов`язку продавця поставити весь погоджений об`єм товару в погоджений строк, оскільки приймання товару в сезон врожаю здійснюється покупцем цілодобово (п.3.4. договору).

Пунктами 5.3, 5.4. договору погоджено, що товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку. Поставка товару на умовах EXW здійснюється відповідно до порядку переоформлення права власності на зерно на зерновому складі. Усі складські документи повинні відповідати вимогам Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого Наказом Мінагрополітики України від 27.06.2003 № 198, та іншим вимогам законодавства. Товар вважається переданим продавцем за кількістю, вказаною у складській квитанції. Товар вважається переданим продавцем покупцю за якістю відповідно до посвідчення якості (форма № 47), виданим Зерновим складом (із можливістю застосування п. 5.2. договору).

У п. 4.1. договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов`язується оплачувати вартість поставленого товару в такі строки: 80% вартості товару - протягом 3-х банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної, 20% вартості товару - протягом 3 -х банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно з чинним законодавством України та наданням усіх документів, вказаних у п.3.2, 3.7. договору.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

06.10.2020 ТОВ "Суффле Агро Україна" направив на електронну пошту ПП "Сатиїв - Агро" (gospodar3@i.ua) детальні транспортні інструкції, де вказано, що поставка товару: кукурудза 3 класу врожаю 2020 року, може бути здійснена як автомобільним, так і залізничним транспортом на термінал ТОВ "Транссервіс 20082, в квоту SOUFFLET NEGOSE S.A.S, експортер вантажу ТОВ "Суффле Агро Україна", пункт розвантаження: Одеська область, Овідіопільський район, с. Молодіжне, вул. Залізнична, 2, переадресування вантажу: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 1.

26.10.2020 ТОВ "Суффле Агро Україна" звернувся до ПП "Сатиїв - Агро" з листом №1 з проханням виконати умови договору належним чином та в установлені у ньому строки поставити покупцю товар.

26.10.2020 ПП "Сатиїв - Агро" звернувся до ТОВ "Суффле Агро Україна" з листом - пропозицією №75, у якому останній зазначив, що відповідно до існуючих станом на 26.10.2020 закупівельних цін на кукурудзу на умовах DAP та EXW, згідно з даними ТОВ СП "Нібулон", її ціна складає 7 200,00 грн за тонну, що у півтора рази вища, ніж та, що передбачена у договорі. Оскільки умови договору ще не виконані, а предметом договору є товар, ціна на який є регульована та на момент виконання договору значно занижена порівняно з існуючою закупівельною ціною, то ПП "Сатиїв - Агро" вважає за необхідне внести зміни до п. 1.2. договору та змінити ціну товару, а саме: ціна за 1 тонну товару з ПДВ, гривні/7 200,00 грн ціна за 1 тонну товару, з ПДВ долари США/248. Загальна вартість договору з ПДВ, гривні/7 200 000,00 грн. Загальна вартість договору з ПДВ, долари США/248 000,00. Крім того, ПП "Сатиїв - Агро" просив внести зміни до п.3.3. договору щодо поставки всього об`єму товару у строк до 30.11.2020; доповнити договір п.10.7., який викласти у такій редакції: "Сторони передбачають можливість внесення змін до договору лише за згодою сторін, що оформлюється відповідною додатковою угодою до договору, яка є невід`ємною частиною договору." До листа - пропозиції долучено проєкт додаткової угоди №1 від 29.10.2020.

У відповідь на таку пропозицію 16.11.2020 ТОВ "Суффле Агро Україна" направило на адресу ПП "Сатиїв - Агро" вимогу №2, у якій вказало, що не погоджує проєкт додаткової угоди № 1 від 29.10.2020 та запропонувало ПП "Сатиїв - Агро" здійснити поставку товару (надав транспортні інструкції щодо поставки товару) або оплатити пеню та штраф на суму 1 614 591,00 грн. Дана вимога залишена ПП "Сатиїв - Агро" без відповіді та належного реагування.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що ПП "Сатиїв - Агро" порушив умови договору та не здійснив поставку товару, ТОВ "Суффле Агро Україна" звернулось до суду з позовом про стягнення з ПП "Сатиїв - Агро" 1 434 039,34 грн, з яких: 38 139,34 грн пені, 465 300,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів та 930 600,00 грн 20% штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення.

ПП "Сатиїв - Агро", в свою чергу, посилачись на ст.652 ЦК України та ст.188 ГК України, звернулось до суду з зустрічним позовом до ТОВ "Суффле Агро Україна" про розірвання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи №100005806 від 19.02.2020.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що аномальна кількість опадів зумовила неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи зі збереженням якості, обумовленої сторонами договору. Неврожай кукурудзи по всій території України призвів до стрімкого зростання відпускної вартості цієї культури восени 2020 року, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом звернувся з пропозицією до відповідача за зустрічним позовом про внесення змін до договору шляхом закріплення відтермінованих строків постачання та збільшення вартості кукурудзи, яку останній не погодив. Отже, сукупність обставин, що склалася на момент настання строку виконання позивачем за зустрічним позовом договірних зобов`язань з поставки кукурудзи, створила ситуацію, за якої таке виконання у встановлений строк на погоджених умовах, за твердженням позивача за зустрічним позовом, виявилося неможливим, оскільки обставини, якими керувався позивач за зустрічним позовом при укладені договору, протягом часу дії договору змінилися настільки істотно, що, докладаючи максимальних зусиль, позивач за зустрічним позовом не зміг виконати попередньо погоджені умовами договору зобов`язання, уникнувши вкрай невигідного від`ємного економічного ефекту, відтак договір підлягає розірванню у судовому порядку.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для частковго задоволення первісного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно зі ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України).

Як встановлено судами обох інстанцій та не заперечується сторонами, ПП "Сатиїв - Агро" свого обов`язку з поставки товару у строк до 30.10.2020 не виконало, в зв`язку з чим ТОВ "Суффле Агро Україна" було нараховано та пред`явлено до стягнення з ПП "Сатиїв - Агро" штрафних санкцій в розмірі 1 434 039,34 грн, з яких: 38 139,34 грн пені, 465 300,00 грн 10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів та 930 600,00 грн 20% штрафу за затримку поставки товару на 30 днів після прострочення.

У відповідності до вимог ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ч.1 ст.530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу вимог ч.ч. 1, 6, 7 ст.193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина ч. 1 ст. 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні ст. 173 та 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч.4 ст.231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

Відповідно до п.6.2. договору, у разі затримки поставки товару у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Підпунктом 6.2.1. п.6.2 договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту погодженого п. 3.3. договору, продавець зобов`язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн з ПДВ, ОП - об`єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у п.1.2., без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об`єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до п. 1.2., 1.3. договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у п. 3.3. договору, грн з ПДВ, але не може бути меншою ніж 3 800,00 грн за одну тонну.

У разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 (тридцять) календарних днів після прострочення згідно з п.6.2.1. договору, продавець зобов`язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору (підп. 6.2.2. п. 6.2.договору).

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, то слід зазначити таке.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та її розмір, встановлений ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст.627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 ).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Апеляційним судом проведено перевірку здійсненого позивачем розрахунку пені та встановлено, що її розмір становить 111 672,00 грн (при заявленому - 38 139,34 грн), а відтак з огляду на вимоги ч.2 ст.237 ГПК України, позовні вимоги в частині стягнення 38 139,34 грн пені є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, апляційним судом враховано, що положення ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не обмежують нарахування пені в спірних правовідносинах, оскільки пеня застосовується за невиконання негрошового зобов`язання.

Разом з тим, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів та 20% штрафу за затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів, тобто двічі застосувати до відповідача за первісним позовом одну й ту ж форму неустойки - штрафу, за одне й теж порушення - затримку у поставці товару.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка, тощо.

Водночас, статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тобто, притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.

Також наявність у договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки з огляду на правову природу негрошового зобов`язання не відповідає положенням статті 61 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що стягнення двох штрафів, нарахованих за прострочення у поставці товару, є неможливим, оскільки вважатиметься притягненням відповідача за первісним позовом до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. При цьому, штраф у розмірі 10% за затримку поставки товару на строк понад 15 календарних днів охоплюється штрафом у розмірі 20% за подальшу затримку поставки товару - на строк понад 30 календарних днів після прострочення у 15 днів.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм колегія суддів дійшла висновку, що стягнення заявлених позивачем штрафів не відповідає правовій природі такої санкції, відповідно, обгрунтованими є лише позовні вимоги про стягнення з відповідача 975600,00 грн штрафу, передбаченого п. 6.2.2. договору (20%).

При цьому, посилання ТОВ "Суффле Агро Україна" на те, що передбачений п.6.2.2 договору штраф у розмірі 20% не включає в себе штраф, передбачений в п.6.2.1 договору, а є додатковим, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки умова застосування штрафу у розмірі 20%, а саме: 30-денне прострочення (п. 6.2.2 договору) після прострочення у 15 днів (п. 6.2.1 договору) не може бути реалізована без останнього, прямо від нього залежить і фактично означає сукупне прострочення відповідача у 45 днів з моменту настання строку поставки товару.

Також безпідставними є посилання ТОВ "Суффле Агро Україна" на постанову Верховного суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 через відмінність предметів позовів.

Так, предметом позову у справі №910/6046/16 були, серед іншого, пеня за користування коштами попередньої оплати та пеня за прострочення виконання зобов`язання з поставки товарів, тобто відповідальність за різні правопорушення, тоді як у справі, що переглядається, предметом позову, серед іншого, є штраф 10% та штраф 20%, як одна й та сама форма неустойки за одне й те саме правопорушення (затримка у поставці товару).

Щодо колопотання відповідача за первісним позовом про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, то колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст.233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст.3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як встановлено судами обох інстанцій, відповідач за первісним позовом не зміг виконати зобов`язання з поставки кукурудзи у строк до 30.10.2020. При цьому, невиконання умов договору останній обгрунтовує тим, що у жовтні 2020 року у Дубенському районі Рівненької області (територія вирощування зернових культур відповідача за первісним позовом) мала місце аномальна кількість опадів, що зумовило неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи зі збереженням якості, обумовленої сторонами договору. Вказаний факт підтверджується довідкою Рівненського обласного центру з гідрометереології від 09.11.2020 № 17-01-15/440, актом обстеження посівів кукурудзи перед збором врожаю від 26.10.2020, складеним комісією за участі представника органу місцевого самоврядування, а також звітом про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.11.2020, поданим відповідачем за первісним позовом до органу статистики у встановленому порядку.

При цьому судом враховується, що незалежно від поважності причин порушення відповідачем зобов`язання ч.2 ст.233 ГК України надає можливість суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Так, заперечуючи та спростовуючи доводи відповідача за первісним позовом щодо неможливості виконання зобов`язання з поставки, позивач за первісним позовом зазначає про те, що ним у випадку непоставки товару понесені збитки у зв`язку з наявністю обов`язку подальшої реалізації цього товару іншим контрагентам. Разом з тим, будь-яких доказів у підтвердження зазначеного позивачем не надано.

При цьому, апеляційним судом зважається на те, що відповідачем вжито заходів щодо попередження позивача про неможливість виконання зобов`язання (листи від 26.10.2020).

Отже, враховуючи майновий стан обох сторін, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, відсутність поставки станом на день вирішення вказаного спору, попередні договірні взаємовідносини сторін, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч. 1, 2 ст.627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення клопотання відповідача за первісним позовом.

Судом першої інстанції враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір штрафу, передбаченого п.6.2.2 договору, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом до 700 000,00 грн, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що ПП "Сатиїв - Агро" свого обов`язку з поставки товару у строк до 30.10.2020 не виконав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та відповідно стягнення з відповідача за первісним позовом 38 139,34 грн пені та 700 000,00 грн 20% штрафу.

Щодо зустрічних позовних вимог ПП "Сатиїв - Агро" до ТОВ "Суффле Агро Україна" про розірвання договору купівлі - продажу майбутнього врожаю кукурудзи №100005806 від 19.02.2020, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За змістом ч.2 ст.652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно з ч.4 ст.652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків. При цьому, закон пов`язує можливість внесення змін до договору у судовому порядку не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом як на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, посилається на аномальну кількість опадів (за період 1-19.10.2020 випала значна кількість опадів - 57 мм, що складає 202% відносно середніх багаторічних значень, внаслідок помірних та значних дощів надмірне вологозабезпечення орного шару ґрунту ускладнювало та практично унеможливлювало проведення сільськогосподарських польових робіт по збору врожаю), що зумовило неможливість запланованого збирання врожаю кукурудзи, а також на неврожай кукурудзи по всій території України, що призвів до стрімкого зростання її відпускної вартості восени 2020 року, що унеможливило виконання постачальником своїх зобов`язань з поставки кукурудзи у строк до 30.10.2020 (на підтвердження чого позивачем за зустрічною позовною заявою надано звіт про збирання врожаю станом на 01.11.2020) та за ціною, визначеними договором поставки.

Тобто, позивач за зустрічною позовною заявою був позбавлений можливості виконати зобов`язання у строк, погоджений у договорі, та за встановленою ціною.

Однак, виконання зобов`язання в цілому було можливим, оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, посіви (повністю чи частково) не загинули, про що свідчить відсутність актів обстеження та списання загиблих посівів, а були зібрані пізніше, ніж планувалося.

Крім того слід зазначити, що сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, який пов`язаний з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Одним з об`єктивних факторів, що впливає на сільськогосподарське виробництво, є погодні умови. Практично всі посівні площі сільськогосподарських культур в Україні знаходяться в зоні ризикованого землеробства, де є постійний ризик втрати обсягів урожаю у надто посушливий рік або втрати якості урожаю у надмірно дощовий рік. Юридичні особи, які займаються сільським господарством, мають враховувати цей фактор для прийняття ефективних рішень та практичних заходів для пристосування (адаптації) до зміни клімату у довгостроковій перспективі та об`єктивно оцінювати погодні умови кожного року для зниження ризиків у короткостроковій перспективі.

Крім того, погодні умови мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін договору поставки та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише постачальника, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв`язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, погодні умови за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.

Слід також зазначити, що форвардний контракт - це договір, що укладається сторонами на здійснення поставки у майбутньому на умовах, визначених на момент його укладання. Усі умови форвардного контракту, в тому числі й ціна, погоджуються на момент його укладання. У подальшому продавець зобов`язаний передати товар за раніше погодженою ціною. За умовами форвардного контракту сторони несуть ризик зміни ціни на товар (як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення).

Відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

При укладенні договору поставки позивач за зустрічним позовом, як постачальник, зобов`язувався поставити кукурудзу у визначені в договорі строки та за ціною, погодженою сторонами, визначивши при цьому умови щодо відповідальності за невиконання передбачених договором зобов`язань. Отже, погодивши ці умови договору, підписавши договір поставки на цих умовах, позивач за зустрічним позовом прийняв на себе, в тому числі комерційний ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків. Укладаючи договір поставки на умовах, визначених ним, позивач за зустрічним позовом шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання умов вказаного договору.

Щодо висновку Рівненської ТПП, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідно до ч.2 ст.11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів. До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.09.2020 у справі №910/15637/19 та від 10.09.2020 у справі №910/13459/18.

Крім того, п. 8.3. договору сторони погодили, що відсутність/пошкодження врожаю (у тому числі несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей цього договору, оскільки вказаний договір може бути виконаним продавцем як шляхом поставки вирощеного зерна, так і придбаного на ринку.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що наведені позивачем за зустрічним позовом обставини не є підставами для розірвання договору поставки, позивач за зустрічним позовом не довів наявності одночасно усіх чотирьох умови для розірвання спірного договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України, а також не довів наявності виняткових випадків, передбачених ч.4 ст.652 ЦК України, за яких можливе розірвання договору за рішенням суду, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржниками не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржників, викладені в апеляційних скаргпх, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" та Приватного підприємства "Сатиїв - Агро" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 01 березня 2021 року у справі №918/1163/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №918/1163/20 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "05" травня 2021 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.