Рішення

від 16.02.2021 по справі 200/9183/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 р. Справа№200/9183/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мозгової Н.А.

при секретарі Зурабашвілі А.О.

за участю

представника позивача Борозенцева С.В.

представника відповідача Винятинської І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп до Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И В :

06.10.2020 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп (код ЄДРПОУ 40247561, місцезнаходження: Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Карла Маркса, буд.77ж, офіс 2) до Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127, місцезнаходження: Донецька область, м.Покровськ, вул.Прокоф`єва, 82) про визнання протиправною та скасування постанови №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ТТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штрафу в сумі 47230 грн.

Позовні вимоги мотивує статтею 4 Закону України Про зайнятість населення , згідно якої до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Зазначає, що відповідно до приписів частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Вказує на те, що між позивачем та ОСОБА_1 укладений цивільно - правовий договір, який не визнаний судом недійсним, і саме на підставі нього вказана особа надавала послуги.

Крім того, звертає увагу суду на неповідомлення відповідачем про час розгляду справи про накладення штрафу, чим порушено його право на участь у розгляді справи про накладення штрафу.

Таким чином, вважає висновки акту інспекційного відвідування щодо порушення позивачем частини 3 статті 24 КЗпП України необґрунтованими.

Відповідач по справі, Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, надав до суду 25.11.2020 року відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Зазначає, що інспектори праці Управління держпраці під час проведення інспекційного відвідування позивача діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та міжнародними договорами з дотриманням вимог Порядку №823.

Під час інспекційного відвідування було встановлено, що працівниця ОСОБА_1 була допущена до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на посаду.

Відповідно до частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу потрібно здійснити до початку укладання трудового договору з працівником.

Таким чином, вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 02.11.2020 року.

Ухвалою суду від 02.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 19.11.2020 року.

Ухвалою суду від 19.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 01.12.2020 року.

Ухвалою суду від 01.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів, оголошено перерву у підготовчому засідання до 15.12.2020 року.

15.12.2020 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 29.12.2020 року.

Ухвалою суду від 29.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.01.2021 року.

Ухвалою суду від 21.01.2021 року за заявою позивача здійснено заміну відповідача його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці та відкладено судове засідання на 16.02.2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов.

Суд, дослідивши докази, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив на нього, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп (код ЄДРПОУ 40247561, місцезнаходження: Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Карла Маркса, буд.77ж, офіс 2) є юридичною осбою, яка пройшла передбачену законом державну реєстрацію та згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127, місцезнаходження: Донецька область, м.Покровськ, вул.Прокоф`єва, 82), є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому законом повноваження в сфері дотримання трудового законодавства та згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Судом встановлено, що відповідачем по справі відповідно до наказу від 21.07.2020 року №697, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 21.07.2020 року № 513/04.2/15-33 проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складений акт №ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020 року (арк.с. 11-16, 65-66).

Під час проведеного інспекційного відвідування було встановлено порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме в порушення ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України ОСОБА_1 була фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інспекційним відвідуванням встановлено, що вказана особа проходить стажування з 20.07.2020 року по 30.07.2020 року згідно графіку 5 днів на тиждень з 8.00 до 16.00, прийшла на роботу за оголошенням про вакансію в газеті Привет , виконує функцію диспетчера за комп`ютером, який надано роботодавцем, ознайомлена з посадовими обов`язками та пройшла первинний інструктаж на робочому місці.

Наданий цивільно-правовий договір за № 1 від 16.07.2020 року, на думку відповідача, свідчить про наявність між ТОВ Транслогістікгруп та громадянкою ОСОБА_1 крім трудових відносин, ще й цивільно - правових.

Позивач, не погодившись з висновками вищевказаного акта, подав до Головного управління Держпраці у Донецькій області до нього зауваження, згідно яких вважає висновки відповідача безпідставними та зазначає, що відносини між підприємством та громадянкою ОСОБА_1 відбувались виключно на підставі цивільно-правового договору, укладеного відповідно до норм Цивільного кодексу України, який судом недійсним не визнавався (арк.с.17).

На підставі зазначеного акта відповідач згідно ст. 53 Закону України Про зайнятість населення , ч.3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування , Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (зі змінами) та на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України прийняв постанову №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штрафу в сумі 47230 грн. ( арк. с.9-10).

Надаючи оцінку спірній постанові, суд виходить з наступного.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).

Судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та громадянкою ОСОБА_1 (Виконавець) укладено цивільно - правовий договір №1 від 16.07.2020 року, згідно умов якого Виконавець зобов`язується надати замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги (арк.с. 18).

Згідно пункту 2 договору Виконавець надає послуги з аналізу ринка вантажних перевезень України та аналізу оптового товарообороту щебня гранітного фракції 10Х20.

Пунктом 4.1 договору передбачена вартість послуг у розмірі 3000 грн.

Відповідно до пункту 6 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з актом прийому наданих послуг від 31.07.2020 року до цивільно-правового договору №1 Виконавцем надано послуги з аналізу ринка вантажних перевезень України та аналізу оптового товарообороту щебня гранітного фракції 10Х20 (арк.с. 19).

Винагорода виконавця за надані послуги становить 3000 грн. за винятком податків.

Сплата винагороди за вказаним договорм підтверджується платіжним дорученнями №3547 від 31 липня 2020 року (арк.с.21) та відомістю на виплату готівки №27 (арк.с. 23).

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем Порядку № 509 в частині неповідомлення про дату, час та місце розгляду справи про притягнення до відповідальності, суд зазначає, що редакція вказаного Порядку, яка діяла на момент прийняття спірної постанови, не передбачала такий обов`язок відповідача.

Стосовно суті встановленого актом інспекційного відвідування №ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020 року порушення суд зазначає наступне.

Згідно з абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу гіпотези та диспозиції цієї норми слідує, що для визначення наявності складу передбаченого нею порушення, необхідно встановити наступні обставини:

- використання юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем найманої праці;

- фактичний допуск особи до роботи і наявність у неї статусу працівника;

- відсутність оформлення трудового договору (контракту) з вказаною особою.

До зайнятого населення відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України Про зайнятість населення між інших належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

З цього випливає, що праця за наймом може здійснюватися як за трудовим договором, так і на інших, передбачених законом, умовах.

Обставина використання позивачем найманої праці не оспорюється сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зі змісту заяв сторін по суті спору вбачається, що сторони не оспорюють факт надання громадянкою ОСОБА_1 послуг згідно цивільно-правового договору №1 від 16.07.2020 року.

Вказане відповідає наданими сторонами копією договору та акту виконаних робіт, у зв`язку з чим суд не має сумніву щодо достовірності вказаних обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, суд вважає доведеною обставину фактичного допущення позивачем громадянки ОСОБА_1 до проведення робіт (надання послуг).

Наступним є визначення, чи вважаються вказана фізична особа працівником позивача.

Визначення поняття працівник міститься у ст. 1 Закону України Про професійний розвиток працівників . Згідно з ним працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно зі ст. 21 КЗпПУ трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Оформлення трудового договору відповідно до ч.1 ст. 24 КЗпПУ здійснюється як правило, в письмовій формі. У перелічених у неї випадках додержання письмової форми є обов`язковим. Про оформлення трудового договору також йдеться у частині 3 тієї самої статті, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином для висновку, чи вважається фізична особа ОСОБА_1 працівником позивача встановленню підлягає факт укладення з нею трудового договору, оформлення якого відбувається шляхом видання (як правило - у письмовій формі) наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу.

Водночас, ч.3 ст. 24 КЗпПУ допускає застосування визначення працівник до особи, щодо якої відсутній належним чином оформлений трудовий договір. Це слідує із заборони допуску такої особи до роботи.

Аналіз положень наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що окрім оформлення трудового договору можуть існувати інші ознаки виникнення у особи статусу працівника.

На користь такого висновку свідчить також абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпПУ, яким передбачена відповідальність за відсутність оформлення трудового договору з працівником.

Зважаючи на це, для визначення наявності у особи статусу працівник за відсутності належного оформлення трудового договору мають встановлюватися інші ознаки, зокрема наявність взаємних прав та обов`язків, що визначені законом як істотні при укладенні трудового договору.

Як вже зазначалося, згідно з положеннями ст. 21 КЗпПУ трудовим договором є угода, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Виходячи з цієї норми, ознаками наявності трудових відносин за відсутності оформленого трудового договору є прийняття працівником обов`язків виконувати певну роботу, підлягати внутрішньому трудовому розпорядкові, а власником підприємства - обов`язку виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Ці обов`язки складають істотні умови трудового договору. Похідними та пов`язаними з ними можуть біти інші права та обов`язки, зокрема право на відпочинок, право на здорові і безпечні умови праці, тощо.

Прийняття фізичної особи ОСОБА_1 зобов`язань виконати (а не виконувати) певну роботу беззаперечно підтверджується також тим, що на підтвердження виконання її обов`язків за договором №1 складено акт виконаних робіт, а не табель обліку робочого часу чи інші документи щодо нормування праці. Даний висновок стосується усіх систем оплати праці, окрім відрядної, застосування якої у позивача не було встановлено під час інспекційного відвідування.

Що стосується такої обов`язкової ознаки трудових відносин, як підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові, то п.1.2 цивільно-правового договору№1 від 16.07.2020 року прямо зазначено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, що є ознакою того, що спірні правовідносини не можуть бути віднесені до трудових.

Пов`язаним з обов`язком підлягати правилам внутрішнього трудового розпорядку є право на відпочинок, яке включає перерви, вихідні дні, святкові й неробочі дні, відпустки. Відповідачем не встановлена наявність зобов`язань, які б кореспондували цьому праву, як ознаки трудових відносин між ОСОБА_1 та позивачем.

Підпорядковування трудовій дисципліні є однією із суттєвих характеристик (істотних умов) трудового договору, а тому її відсутність сама по собі достатня для спростування твердження відповідача про належність спірних відносин до трудових.

Стосовно такої ознаки трудових відносин, як виплата заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з п. 4 договору №1 вартість послуг складає 3000 грн.; оплата за послуги здійснюється у безготівковій формі у національній валюті після повного виконання Виконавцем робіт (послуг).

П.1.4 договору передбачено, що факт надання відповідних послуг з боку Виконавця буде засвідчуватися актами надання послуг (виконаної роботи).

Тобто договором визначений спосіб та порядок оплати ціни наданої послуги (роботи) - після складання акта наданих послуг.

Сторонами не заперечується відповідність зазначеного у договорі розміру винагороди сумі, що були виплачені фізичній особі ОСОБА_1 .

З урахуванням цього суд вважає документально підтвердженою наявність підстави для оплати роботи (наданої послуги) ОСОБА_1 саме за цивільно-правовим договором.

Натомість доказів наявності підстав для виплати заробітної плати за трудовим договором судом не отримано.

Статтею 97 КЗпПУ встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України Про оплату праці розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 85 КЗпПУ визначено, що норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці згідно зі ст. 87 КЗпПУ встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв`язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

З акту інспекційного відвідування та наданих сторонами під час розгляду справи доказів не вбачається встановлення відповідачем наявності визначених нормами законодавства документів, які б підтверджували встановлення системи оплати праці, нормування праці та нарахування коштів ОСОБА_1 в залежності від виконання трудових обов`язків.

Такими доказами зокрема, але не виключно, могли бути документи щодо встановлення конкретних розмірів тарифних ставок (окладів) або відрядних розцінок вказаним робітникам, документи щодо виконання норми виробітку, часу, тощо.

Зважаючи на це, суд вважає недоведеною наявність у спірних правовідносинах підстав для оплати роботи фізичній особі саме за трудовим договором.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що окрім різних підстав, оплата роботи працівників відрізняється від оплати роботи за цивілно-правовим договором наявністю передбачених КЗпПУ та Законом України Про оплату праці мінімальних державних та інших гарантій - мінімальної заробітної плати; оплати за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи; оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо.

Судом не встановлено у відносинах між позивачем та ОСОБА_1 ознак наявності вказаних гарантій. Це додатково свідчить про відсутність підстав вважати виплачені їй кошти заробітною платою.

Відповідачем під час інспекційного відвідування не встановлено та у Акті не відображено інших обставин, які б свідчили про прийняття позивачем зобов`язань забезпечувати умови праці спірної фізичної особи. Тому судом встановлена відсутність такої ознаки укладення трудового договору.

Як вже зазначалося, за відсутності належного оформлення трудового договору, ознаками його укладення є прийняття працівником обов`язків виконувати певну роботу, підлягати внутрішньому трудовому розпорядкові, а власником підприємства - обов`язку виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Судом проаналізована та перевірена доказами кожна з цих істотних умов на предмет їх наявності у відносинах між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 . За наслідками цього судом встановлена відсутність досягнення згоди та прийняття вказаних зобов`язань наведеною особою.

Відтак, обставину наявності у неї статусу працівник суд вважає недоведеною, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок оформлення з ОСОБА_1 трудового договору у періоді, що перевірявся.

Відсутність складу правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпПУ, виключає правомірність застосування передбаченого ним штрафу до позивача, у зв`язку з чим підлягають задоволенню вимоги про визнання протиправни та скасування постанови про накладення штрафу в сумі 47230 грн.

Відповідач не вказує на наявність судових рішень про визнання недійсним цивільно-правового договору № 1 від 16.07.2020 року та про про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ОСОБА_1 .

Судом у якості свідка допитана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка під розписку попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

Свідок пояснила, що до позивача звернулась за оголошенням в газеті.

Згідно умов договору №1 мала підготувати реферат (аналітичний звіт) з питань транспортних перевезень. Для підготовки даної інформації використовувала документи позивача, вивчала ринок перевезень.

Зазначила, що протягом підготовки даної інформації працювала з документами декілька (2-4) години щодня протягом тижня.

За виконаний звіт отримала 3000 грн.

Пояснення, надані в ході інспекційного відвідування, писала під диктовку інспектора.

Таким чином, пояснення свідка спростовують висновки акта інспекційного відвідування щодо наявності між нею та позивачем трудових відносин.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків акта інспекційного відвідування №ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020 року та неправомірність постанови №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення на позивача штрафу в сумі 47230 грн.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи висновки суду та те, що судом встановлено, що на підставі акта інспекційного відвідування №ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020 року прийнято постанову №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штафу в сумі 47230 грн., а позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ТТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штафу в сумі 47230 грн., суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати постанову №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штафу в сумі 47230 грн.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування постанови №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штафу в сумі 47230 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції від 05.10.2020 року № 28800869 позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в сумі 2102 грн. (арк.с.4).

На підставі вкладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп (код ЄДРПОУ 40247561, місцезнаходження: Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Карла Маркса, буд.77ж, офіс 2) до Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127, місцезнаходження: Донецька область, м.Покровськ, вул.Прокоф`єва, 82) про визнання протиправною та скасування постанови №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ТТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штрафу в сумі 47230 грн. задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ТТ/ТД-ФС від 04.09.2020 року про накладення штрафу в сумі 47230 грн.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 43866127, місцезнаходження: Донецька область, м.Покровськ, вул.Прокоф`єва, 82) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп (код ЄДРПОУ 40247561, місцезнаходження: Донецька область, м.Слов`янськ, вул. Карла Маркса, буд.77ж, офіс 2) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 лютого 2021 року. Повний текст судового рішення складено та підписано 26 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.А. Мозговая