Постанова

від 29.06.2021 по справі 200/9183/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року справа №200/9183/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника позивача Борозенцева С.В., представника відповідача Винятинської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (повне судове рішення складено 26 лютого 2021 року в м. Слов`янську) у справі № 200/9183/20-а (суддя в І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Транслогістгруп (далі - ТОВ Транслогістгруп ) звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - Управління) про визнання протиправною та скасування постанови № ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 про накладення штрафу в сумі 47 230 грн. (далі - Спірна постанова).

Позовні вимоги мотивує статтею 4 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI Про зайнятість населення (далі - Закон № 5067-VI), згідно якої до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Позивач зазначив, що відповідно до приписів частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Вказував на те, що між позивачем та ОСОБА_1 укладений цивільно-правовий договір, який не визнаний судом недійсним, і саме на підставі нього вказана особа надавала послуги.

Крім того, позивач звернув увагу суду на неповідомлення відповідачем про час розгляду справи про накладення штрафу, чим порушено його право на участь у розгляді справи про накладення штрафу, тому вважав висновки акту інспекційного відвідування щодо порушення позивачем частини 3 статті 24 КЗпП України необґрунтованими.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (з урахуванням ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року про виправлення описки) позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області №ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 про накладення штрафу в сумі 47 230 грн.

Не погодившись з такими судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що інспектори праці Управління під час проведення інспекційного відвідування позивача діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та міжнародними договорами з дотриманням вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823).

Під час інспекційного відвідування було встановлено, що працівниця ОСОБА_1 була допущена до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на посаду.

Відповідно до частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу потрібно здійснити до початку укладання трудового договору з працівником.

За таких обставин апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував представник позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідачем по справі відповідно до наказу від 21.07.2020 № 697, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 21.07.2020 № 513/04.2/15-33 проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складений акт №ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020 (а.с.11-16, 65-66).

Під час проведеного інспекційного відвідування було встановлено порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме: в порушення ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України ОСОБА_1 була фактично допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інспекційним відвідуванням встановлено, що вказана особа проходить стажування з 20.07.2020 по 30.07.2020 згідно графіку 5 днів на тиждень з 8.00 до 16.00, прийшла на роботу за оголошенням про вакансію в газеті Привет , виконує функцію диспетчера за комп`ютером, який надано роботодавцем, ознайомлена з посадовими обов`язками та пройшла первинний інструктаж на робочому місці.

Наданий цивільно-правовий договір за № 1 від 16.07.2020, на думку відповідача, свідчить про наявність між ТОВ Транслогістікгруп та громадянкою ОСОБА_1 крім трудових відносин, ще й цивільно-правових.

Позивач, не погодившись з висновками вищевказаного акта, подав до Головного управління Держпраці у Донецькій області до нього зауваження, згідно яких вважав висновки відповідача безпідставними та зазначив, що відносини між підприємством та громадянкою ОСОБА_1 відбувались виключно на підставі цивільно-правового договору, укладеного відповідно до норм Цивільного кодексу України, який судом недійсним не визнавався (а.с.17).

На підставі зазначеного акта відповідач згідно Закону № 5067-VI, ч.3 ст.34 Закону України Про місцеве самоврядування , Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509) та на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України прийняв Спірну постанову (а.с.9-10).

Надаючи оцінку спірній постанові, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 259 КЗпП визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону № 5067-VI, визначається Порядком № 509.

Судами встановлено, що між позивачем (Замовник) та громадянкою ОСОБА_1 (Виконавець) укладено цивільно-правовий договір № 1 від 16.07.2020, згідно умов якого Виконавець зобов`язується надати замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги (а.с.18).

Згідно пункту 2 договору Виконавець надає послуги з аналізу ринка вантажних перевезень України та аналізу оптового товарообороту щебня гранітного фракції 10Х20.

Пунктом 4.1 договору передбачена вартість послуг у розмірі 3000 грн.

Відповідно до пункту 6 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з актом прийому наданих послуг від 31.07.2020 до цивільно-правового договору №1, Виконавцем надано послуги з аналізу ринка вантажних перевезень України та аналізу оптового товарообороту щебня гранітного фракції 10Х20 (а.с.19).

Винагорода виконавця за надані послуги становить 3000 грн за винятком податків.

Сплата винагороди за вказаним договором підтверджується платіжним дорученнями №3547 від 31 липня 2020 року (а.с.21) та відомістю на виплату готівки №27 (а.с.23).

Стосовно суті встановленого актом інспекційного відвідування №ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020.

Згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу гіпотези та диспозиції цієї норми слідує, що для визначення наявності складу передбаченого нею порушення, необхідно встановити наступні обставини:

- використання юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем найманої праці;

- фактичний допуск особи до роботи і наявність у неї статусу працівника;

- відсутність оформлення трудового договору (контракту) з вказаною особою.

До зайнятого населення відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 5067-VI між інших належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

З цього випливає, що праця за наймом може здійснюватися як за трудовим договором, так і на інших, передбачених законом, умовах.

Обставина використання позивачем найманої праці не оспорюється сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зі змісту заяв сторін по суті спору вбачається, що сторони не оспорюють факт надання громадянкою ОСОБА_1 послуг згідно цивільно-правового договору №1 від 16.07.2020.

Вказане відповідає наданими сторонами копією договору та акту виконаних робіт, у зв`язку з чим суди не мають сумніву щодо достовірності вказаних обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, доведеною є обставина фактичного допущення позивачем громадянки ОСОБА_1 до проведення робіт (надання послуг).

Наступним є визначення, чи вважаються вказана фізична особа працівником позивача.

Так, визначення поняття працівник міститься у ст. 1 Закону України Про професійний розвиток працівників . Згідно з ним працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Оформлення трудового договору відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України здійснюється як правило, в письмовій формі. У перелічених у неї випадках додержання письмової форми є обов`язковим. Про оформлення трудового договору також йдеться у частині 3 тієї самої статті, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Отже для висновку, чи вважається фізична особа ОСОБА_1 працівником позивача встановленню підлягає факт укладення з нею трудового договору, оформлення якого відбувається шляхом видання (як правило - у письмовій формі) наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу.

Водночас, ч. 3 ст. 24 КЗпП України допускає застосування визначення працівник до особи, щодо якої відсутній належним чином оформлений трудовий договір. Це слідує із заборони допуску такої особи до роботи.

Аналіз положень наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що окрім оформлення трудового договору, можуть існувати інші ознаки виникнення у особи статусу працівника.

На користь такого висновку свідчить також абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, яким передбачена відповідальність за відсутність оформлення трудового договору з працівником.

Зважаючи на це, для визначення наявності у особи статусу працівник за відсутності належного оформлення трудового договору мають встановлюватися інші ознаки, зокрема наявність взаємних прав та обов`язків, що визначені законом як істотні при укладенні трудового договору.

Як вже зазначалося, згідно з положеннями ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Виходячи з цієї норми, ознаками наявності трудових відносин за відсутності оформленого трудового договору є прийняття працівником обов`язків виконувати певну роботу, підлягати внутрішньому трудовому розпорядкові, а власником підприємства - обов`язку виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Ці обов`язки складають істотні умови трудового договору. Похідними та пов`язаними з ними можуть бути інші права та обов`язки, зокрема право на відпочинок, право на здорові і безпечні умови праці, тощо.

Прийняття фізичної особи ОСОБА_1 зобов`язань виконати (а не виконувати) певну роботу беззаперечно підтверджується також тим, що на підтвердження виконання її обов`язків за договором № 1 складено акт виконаних робіт, а не табель обліку робочого часу чи інші документи щодо нормування праці. Даний висновок стосується усіх систем оплати праці, окрім відрядної, застосування якої у позивача не було встановлено під час інспекційного відвідування.

Що стосується такої обов`язкової ознаки трудових відносин, як підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові, то п.1.2 цивільно-правового договору № 1 від 16.07.2020 прямо зазначено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, що є ознакою того, що спірні правовідносини не можуть бути віднесені до трудових.

Пов`язаним з обов`язком підлягати правилам внутрішнього трудового розпорядку є право на відпочинок, яке включає перерви, вихідні дні, святкові й неробочі дні, відпустки. Відповідачем не встановлена наявність зобов`язань, які б кореспондували цьому праву, як ознаки трудових відносин між ОСОБА_1 та позивачем.

Підпорядковування трудовій дисципліні є однією із суттєвих характеристик (істотних умов) трудового договору, а тому її відсутність сама по собі достатня для спростування твердження відповідача про належність спірних відносин до трудових.

Стосовно такої ознаки трудових відносин, як виплата заробітної плати.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з п. 4 договору № 1 вартість послуг складає 3000 грн; оплата за послуги здійснюється у безготівковій формі у національній валюті після повного виконання Виконавцем робіт (послуг).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що факт надання відповідних послуг з боку Виконавця буде засвідчуватися актами надання послуг (виконаної роботи).

Тобто, договором визначений спосіб та порядок оплати ціни наданої послуги (роботи) - після складання акта наданих послуг.

Сторонами не заперечується відповідність зазначеного у договорі розміру винагороди сумі, що були виплачені фізичній особі ОСОБА_1 .

З урахуванням цього місцевий суд дійшов правильного висновку, що документально підтвердженою є наявність підстави для оплати роботи (наданої послуги) ОСОБА_1 саме за цивільно-правовим договором.

Натомість доказів наявності підстав для виплати заробітної плати за трудовим договором судом не отримано.

Статтею 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці (далі - Закон № 108/95-ВР) розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 85 КЗпП України визначено, що норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці згідно зі ст. 87 КЗпП України встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв`язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

З акту інспекційного відвідування та наданих сторонами під час розгляду справи доказів не вбачається встановлення відповідачем наявності визначених нормами законодавства документів, які б підтверджували встановлення системи оплати праці, нормування праці та нарахування коштів ОСОБА_1 в залежності від виконання трудових обов`язків.

Такими доказами зокрема, але не виключно, могли бути документи щодо встановлення конкретних розмірів тарифних ставок (окладів) або відрядних розцінок вказаним робітникам, документи щодо виконання норми виробітку, часу, тощо.

Зважаючи на це, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що недоведеною є наявність у спірних правовідносинах підстав для оплати роботи фізичній особі саме за трудовим договором.

Слід звернути увагу на те, що окрім різних підстав, оплата роботи працівників відрізняється від оплати роботи за цивільно-правовим договором наявністю передбачених КЗпП України та Законом № 108/95-ВР мінімальних державних та інших гарантій - мінімальної заробітної плати; оплати за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи; оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо.

Судами не встановлено у відносинах між позивачем та ОСОБА_1 ознак наявності вказаних гарантій. Це додатково свідчить про відсутність підстав вважати виплачені їй кошти заробітною платою.

Відповідачем під час інспекційного відвідування не встановлено та у Акті не відображено інших обставин, які б свідчили про прийняття позивачем зобов`язань забезпечувати умови праці спірної фізичної особи. Тому судами встановлена відсутність такої ознаки укладення трудового договору.

Як вже зазначалося, за відсутності належного оформлення трудового договору, ознаками його укладення є прийняття працівником обов`язків виконувати певну роботу, підлягати внутрішньому трудовому розпорядкові, а власником підприємства - обов`язку виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Судами проаналізована та перевірена доказами кожна з цих істотних умов на предмет їх наявності у відносинах між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 , за наслідками чого встановлена відсутність досягнення згоди та прийняття вказаних зобов`язань наведеною особою.

Відтак, обставину наявності у неї статусу працівник суд вважає недоведеною, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок оформлення з ОСОБА_1 трудового договору у періоді, що перевірявся.

Відсутність складу правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України, виключає правомірність застосування передбаченого ним штрафу до позивача.

Відповідач не вказує на наявність судових рішень про визнання недійсним цивільно-правового договору № 1 від 16.07.2020 та про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим судом у якості свідка допитана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка під розписку попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

Свідок пояснила, що до позивача звернулась за оголошенням в газеті.

Згідно умов договору № 1 мала підготувати реферат (аналітичний звіт) з питань транспортних перевезень. Для підготовки даної інформації використовувала документи позивача, вивчала ринок перевезень.

Зазначила, що протягом підготовки даної інформації працювала з документами декілька (2-4) години щодня протягом тижня.

За виконаний звіт отримала 3000 грн.

Пояснення, надані в ході інспекційного відвідування, писала під диктовку інспектора.

Отже, пояснення свідка спростовують висновки акта інспекційного відвідування щодо наявності між нею та позивачем трудових відносин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необґрунтованість висновків акта інспекційного відвідування № ДЦ 19687/2078/АВ від 28.07.2020 та неправомірність Спірної постанови.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведені вище висновки, місцевий суд також обґрунтовано вирішив вийти за межі заявлених позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправною та скасування постанови № ДЦ 19687/2078/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04.09.2020 про накладення штрафу в сумі 47 230 грн.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статями 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року в справі № 200/9183/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 29 червня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук