Постанова

від 24.02.2021 по справі 918/940/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року Справа № 918/940/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі №918/940/19 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП"

про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 409 399 грн. 49 коп.

за участю представників сторін :

органу прокуратури - Котяй І.В.

позивача - не з`явився;

відповідача - Філатова А.В.

В судовому засіданні 16.02.2021 оголошувалась перерва до 24.02.2021.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі №918/940/19 відмовлено у задоволенні позову Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі №918/940/19 про відмову в задоволенні позову скасувати та ухвалити нове, яким позов прокурора задоволити у повному обсязі.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого зробив висновки, які не відповідають обставинам справи. Зокрема, на думку скаржника, суд прийшов до помилкового висновку, що у вказаних правовідносинах підстави для застосування ст. 1212 ЦК України відсутні, а земельна ділянка не може вважатися набутим чи збереженим майном відповідачем без достатніх правових підстав.

Безпідставним є висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів, оскільки в період з 2016 по 2019 роки відповідач не здійснював господарської діяльності та не отримував жодного прибутку від використання об`єктів, які належать останньому на праві власності та розташовані на відповідній земельній ділянці, а відтак не використовував спірну земельну ділянку впродовж вказаного періоду, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі №918/940/19 апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі № 918/940/19 - залишено без руху. Зобов`язано скаржника протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме подати докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

22.12.2020 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника обласної прокуратури надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 17.12.2020 до якого долучено платіжні доручення №2094 від 11.12.2020 та №2095 від 11.12.2020 про сплату судового збору в розмірі 9 211,50 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі №918/940/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі №918/940/19; розгляд апеляційної скарги (з урахуванням описки) призначено на "16" лютого 2021 року об 16:30 год.

Також, запропоновано відповідачу - у строк до 20.01.2021 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів прокурору та позивачу.

Матеріалами справи стверджується, що ухвала суду від 23.12.2020 у справі №918/940/19 була отримана учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

На виконання вимог суду 17.02.2021 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від відповідача відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладених у ньому, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі №918/940/19 без змін.

За результатами судового засідання 16.02.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 24.02.2021.

В судові засідання 16.02.2021 та 24.02.2021 з`явились прокурор та представник відповідача.

У судових засіданнях 16.02.2021 та 24.02.2021 прокурор повністю підтримала вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі та надала усні пояснення щодо суті спору.

Представник відповідача в судових засіданнях 16.02.2021 та 24.02.2021 заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала усні пояснення щодо суті спору.

Позивач в судові засідання 16.02.2021 та 24.02.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача , колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

26 вересня 2008 між Територіальною громадою села Біла Криниця Рівненського району та Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" укладено договір купівлі-продажу, згідно якого Товариство придбало нежитлову будівлю - водонапірну башту площею 7,1 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Рівненська, 115, с. Біла Криниця, Рівненський район, Рівненська область.

Крім того, 5 березня 2009 року між Дослідним господарським державним підприємством "Білокриницьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" укладено договір купівлі-продажу, за яким Товариство придбало нежитлові будівлі - приміщення корівників № 2 та № 2а, що знаходяться у с. Біла Криниця Рівненського району.

В подальшому, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14 липня 2009 року у справі № 3/110 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" право власності на будівлю корівника №2 за адресою: вул. Рівненська, 117, с. Біла Криниця Рівненського району Рівненської області.

2 вересня 2009 року на підставі вищезазначеного рішення здійснено реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП".

Також судом встановлено, що рішенням Білокриницької сільської ради №389 від 15.10.2009, розглянувши позитивні висновки інспектуючих служб та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду, надано дозвіл Товариству на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,90923 га в оренду строком на 10 років за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в межах с. Біла Криниця на території Ради.

Рішенням Білокриницької сільської ради №328 від 27.12.2012 внесено зміни до вищезазначеного рішення № 389 від 15.10.2009, уточнивши площу земельної ділянки з 5,9093 га на 1,9 га по факту обміру.

Надалі, рішенням Білокриницької сільської ради №568 від 24.12.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 площею 1,9 га в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств перереробної, машинобудівної та іншої промисловості (для реконструкції корівника під виробничу базу по виготовленню будівельних матеріалів).

Листом від 18 травня 2018 року №406/02-12/18 Білокриницька сільська рада направила Товариству з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" для підписання проект договору оренди землі щодо земельної ділянки площею 1,9 га, що розташована в с. Біла Криниця, з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.

29 травня 2018 року між Білокриницькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,9 га з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.

Крім того, в позовній заяві прокурором зазначено, що 15 січня 2019 року укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, згідно якого право власності на земельну ділянку перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП".

Як зазначено в позовній заяві, з моменту набуття права власності на нерухоме майно (26.09.2008) до 28.05.2018 відповідачем не оформлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 1,9 га з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024, відповідач фактично користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати.

Так, Білокриницькою сільською радою проведено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" земельною ділянкою площею 1,9 га, кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 у вигляді орендної плати за землю, в межах строків позовної давності, за період з 01.01.2017 по 28.05.2018.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач використовував земельну ділянку кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 площею 1,9 га, яка розташована в с. Біла Криниця Рівненського району Рівненської області без оформлення документів, які би посвідчували право користування нею та не сплачував за користування ділянкою коштів, прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 01.01.2017 по 28.05.2018 в сумі 409 399,49 гривень.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до ст.ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п.3 ч.2 ст.129 Конституції України.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема відповідно до ч.3 ст.23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою, послався на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99. В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що станом на час подання прокурором позову, Білокриницькою сільською радою самостійно не заявлено такого позову, а отже допущено бездіяльність органом, уповноваженим на виконання функцій у спірних правовідносинах, що виражається у не здійсненні належним чином контролю за додержанням земельного законодавства на відповідній території та отримання плати за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів. При цьому, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" місцевою прокуратурою попередньо повідомлено Білокриницьку сільську раду про звернення із позовною заявою до суду в інтересах держави в особі зазначеного органу (лист №3310486вих-19 від 26.12.2019). Також, на запит прокурора від 16.12.2019 №33-58-1875вих-19 Білокриницька сільська рада листом від 16.12.2019 №984/02-18/19 проінформувала, що остання з відповідним позовом до суду не планує звертатися.

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Господарського кодексу, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник чи орендар земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

З матеріалів справи слідує, що 13 жовтня 2008 року та 2 вересня 2009 року відповідач набув право власності на будівлі, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024.

29 травня 2018 року відповідач набув право оренди на спірну земельну ділянку на підставі договору оренди. При цьому, договір оренди був підписаний Білокриницькою сільською радою без будь-яких зауважень наявності заборгованості щодо орендної плати за користування земельною ділянкою.

Водночас, відповідачем не надано доказів та не обґрунтовано, що ним були вчинені дії, спрямовані на набуття права оренди земельної ділянки до 28.05.2018, на якій розташоване нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач є власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 не надано, відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому формою здійснення плати за землю для нього як особи, яка користується земельною ділянкою, є орендна плата (Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19).

Матеріалами справи стверджується, що відповідач володіє нежитловими будівлями, які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 5624680700:02:005:0024 площею 1,9 га, рішенням Білокриницької сільської ради від 24.12.2013 №568 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки та надано земельну ділянку в оренду.

З огляду на встановлене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під належним їй нерухомим майном, проте відповідач вказаних дій не вчинив та фактично користуючись цією ділянкою, плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі не вносив.

Предмет позову у даній господарській справі становить вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку без оформлення документів, які би посвідчували право користування нею.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 1214 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов`язково має бути наявною відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Отже, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, №922/5468/14.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

При цьому, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункт 71).

Таким чином витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку, що є основою для розрахунку орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка в с. Біла Криниця, на якій розташовані будівлі, які належить відповідачу на праві власності, сформована, має кадастровий номер 5624680700:02:005:0024, має чітко визначені межі та площу 1,9 га.

В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 13.03.2018 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5624680700:02:005:0024 площею 1,9 га становить 3288288,96 гривень.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати в сумі 409 399,49 гривень за період з 01.01.2017 по 28.05.2018.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2017 рік, відомості з якого є обов`язковими при визначенні орендної плати.

Щодо фактичного користування відповідачем земельною ділянкою саме в розмірі 1,9 га, який був взятий при розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, колегія суддів враховує наступне.

В даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, тому площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум.

Відтак, має значення площа, яку фактично використовує відповідач в такому позові і підтвердження її належними доказами, а не лише факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу.

Також, на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користувалася особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження (визначення меж, площі та конфігурації) земельної ділянки звернула увагу Велика Палата у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та у постанові від 04.12.2019 зі справи № 917/1739/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 року у справі № 917/266/19.

На необхідності достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми), наголосив також Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі №924/196/19.

Також, у постанові від 20.12.2019 у справі №917/266/19 Верховний Суд звернув увагу на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження земельної ділянки з доданими до нього фото матеріалами або іншої інформації про площу земельної ділянки.

Як свідчать матеріали справи позивачем, згідно розрахунку розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельної ділянки у розмірі 1,9 га. Проте, доказів фактичного використання Товариством з обмеженою відповідальністю "МГСК-ІНВЕСТГРУП" земельної ділянки саме такою площею у період з 01.01.2017 по 28.05.2018 матеріали справи не містять, а прокурором не доведено.

В матеріалах справи відсутній Акт обстеження земельної ділянки з визначенням меж, площі та конфігурації земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач у вищезазначений період.

З огляду на встановлене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки прокурором та позивачем не доведено фактичного використання відповідачем земельної ділянки в розмірі 1,9 га у період з 01.01.2017 по 28.05.2018, а також здійснено розрахунок кондикційних зобов`язань за 2017 рік не на підставі Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача 409 399,49 гривень за період з 01.01.2017 по 28.05.2018.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2020 у справі №918/940/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "01" березня 2021 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.