Ухвала

від 22.02.2021 по справі 528/184/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 528/184/19

провадження № 61-2504ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій до ОСОБА_1 про відшкодування працівником майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Обрій (далі - ТОВ Обрій ) звернулося до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 53 948,48 грн майнових збитків.

Позов мотивовано тим, що з 02 липня 2018 року в ТОВ Обрій на посаду водія автотранспортних засобів був прийнятий ОСОБА_1 02 липня 2018 року між товариством і ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та додатковий договір про повну індивідуальну відповідальність про збереження GPS трекера. 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 отримав для використання від ТОВ Обрій автомобіль ГАЗ 2705-222, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно з наказом ТОВ Обрій від 11 липня 2018 року № 07/18-10 дозволено зберігати за місцем фактичного проживання матеріально-відповідальної особи. 10 січня 2019 року до Гребінківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області надійшло повідомлення про викрадення вказаного автомобіля з місця проживання відповідача. Згодом на автодорозі Гребінка-Лазірки було виявлено згорівший автомобіль ГАЗ 2705-222. За результатами зазначеної події 10 січня 2019 року працівниками поліції було відкрито кримінальне провадження № 12019170150000022 за частиною першою статті 289 Кримінального кодексу України. На підставі показань ОСОБА_1 26 січня 2019 року кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. При цьому ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення керівництву чи працівникам ТОВ Обрій . В результаті протиправної поведінки ОСОБА_1 ТОВ Обрій зазнало майнових збитків у розмірі 53 948,48 грн, з яких: 52 800 грн - балансова вартість автомобіля ГАЗ 2705-222; 600 грн - балансова вартість автомобільного GPS трекера; 642,18 грн - вартість пального, що перебувало в паливній системі автомобіля.

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Обрій 49 642,18 грн завданих збитків, що включає в себе: 48 400 грн - залишкова вартість автомобіля ГАЗ 2705-222; 600 грн балансова вартість автомобільного GPS трекера; 642,18 грн - вартість пального, що перебувало в паливній системі автомобіля на момент загорання. В задоволенні позову в частині стягнення різниці між балансовою вартістю автомобіля ГАЗ 2705-222 (52 800 грн) та його залишковою вартістю (48 400 грн), що становить 4 400 грн - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року змінено в мотивувальній частині, викладено його в редакції цієї постанови.

16 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Ціна позову в цій справі становить 53 948,48 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тобто справа № 528/184/19 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 522/4619/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, встановлені судами у вказаній справі, не є подібними до обставин, встановлених в цій справі. Так, у справі № 522/4619/16-ц предметом позову було відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником при виконанні трудових обов`язків на підставі статті 132 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що вказаною статтею передбачено матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку, при цьому не послалися на перелік випадків повної матеріальної відповідальності, визначений статтею 134 КЗпП України. Крім того, суди не з`ясували, якими неправомірними діями відповідачів підприємству була заподіяно майнової шкоди. В цій же справі предметом позову було відшкодування майнової шкоди, заподіяної підприємству працівником не при виконання трудових обов`язків на підставі пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України, тобто за повної матеріальної відповідальності працівника, при цьому суди попередніх інстанцій з`ясували, якими неправомірними діями відповідача підприємству була заподіяно майнової шкоди.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення у постанові Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2021 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Обрій до ОСОБА_1 про відшкодування працівником майнової шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко