Постанова

від 17.02.2021 по справі 372/1688/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 372/1688/17

провадження № 61-18109св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державне підприємство Київське лісове господарство ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Аваєва Наталія Валеріївна, на ухвалу Київського апеляційного суду, у складі судді Борисової О.В., від 04 листопада 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року прокурор Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державне підприємство (далі - ДП) Київське лісове господарство , про визнання недійсними розпоряджень, державний актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Тиханського О. Б., від 20 липня 2020 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради .

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 040424 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 виданий на ім`я ОСОБА_1 ; серії ЯЖ 040423 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 виданий на ім`я ОСОБА_2 , серії ЯЖ 921250 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та серії ЯЖ 470451 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281 виданий на ім`я ОСОБА_3 .

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння земельні ділянки: ОСОБА_1 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154; ОСОБА_2 площею

0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153; ОСОБА_3 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року, по справі № 372/1688/17 відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Апеляційний суд виходив із того, що копію оскаржуваного рішення

ОСОБА_2 отримав 05 серпня 2020 року, а отже мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження на протязі тридцяти днів, тобто до

04 вересня 2020 року включно, натомість апеляційна скарга подана

07 вересня 2020 року.

Посилання представника відповідача на те, що обмеження пов`язані із карантином, юридична неспроможність ОСОБА_2 самостійно захистити свої права і неможливість укласти договір з адвокатом до 07 вересня

2020 року вплинули на дату подання апеляційної скарги, апеляційний суд вважав такими, що не свідчать про поважність причин строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Аваєва Н. В., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду від 04 листопада

2020 року скасувати, а справу передати до Київського апеляційного суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Аваєва Н. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/1688/17 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду, який, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , виходив з того, що копію оскаржуваного рішення районного суду відповідач, згідно відомостей офіційного сайту акціонерного товариства (далі - АТ) Укрпошта , отримав 05 серпня 2020 року. Разом із тим апеляційний суд не врахував, що роздруківка з сайту поштового оператора не є документом, що підтверджує факт вручення поштового відправлення, а крім того покладена в основу висновків апеляційного суду роздруківка із сайту АТ Укрпошта містить відомості про вручення поштового відправлення адресату 05 серпня 2020 року в м. Обухів Київської області, в той час, як поштовою адресою ОСОБА_2 є

АДРЕСА_1 .

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

07 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_2 - адвокат Аваєва Н. В., подала апеляційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року у справі № 372/1688/17, в якій викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з посиланням на те, що копію оскаржуваного судового рішення відповідач отримав 08 серпня 2020 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Аваєвої Н. В. на рішення суду першої інстанції залишено без руху для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду. При цьому, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 копію оскарженого рішення суду отримав 05 серпня 2020 року, що підтверджено роздруківкою з офіційного сайту АТ Укрпошта , строк на апеляційне оскарження сплив 04 вересня 2020 року та відповідач просить поновити строк, не вказуючи причин його пропуску.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року адвокат

Аваєва Н. В. отримала 19 жовтня 2020 року, а відповідач ОСОБА_2 -

21 жовтня 2020 року.

26 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_2 - адвокат Аваєва Н. В. подала до апеляційного суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій зазначила, що ОСОБА_2

із середини серпня 2020 року по 05 вересня 2020 року перебував на самоізоляції з причин безпосереднього контакту з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, а 05 та 06 вересня 2020 року були вихідними днями, що унеможливило укладення ним договору про надання правової допомоги і відповідно подання апеляційної скарги до 07 вересня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі Делькур проти Бельгії від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі Гофман проти Німеччини від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини вказано, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі Скорик проти України від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі Мельник проти України від 28 березня

2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в цивільному судочинстві.

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху зокрема у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

20 липня 2020 року Обухівським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 372/1688/17.

В матеріалах справи наявний супровідний лист від 28 липня 2020 року

(т. 2 а.с. 122) про направлення судом зазначеного рішення учасникам справи, у тому числі відповідачу ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

На час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою поданою представником ОСОБА_2 - адвокатом Аваєвою Н. В., докази вручення ОСОБА_2 рішення суду в матеріалах справи були відсутні, які був відсутній і конверт із повернутою поштовою кореспонденцією, що направлялась на його адресу.

Безпосередньо в апеляційній скарзі представник відповідача просила поновити строк на апеляційне оскарження, зазначаючи, що копію оскарженого рішення суду відповідач отримав 08 серпня 2020 року, на підтвердження чого надала копію поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором № 0870005995676 (т. 2 а.с. 166) та роздруківку із сайту

АТ Укрпошта (т. 2 а.с. 165), відповідно до якої вказане поштове відправлення вручено адресату особисто відділенням поштового зв`язку у місті Києві 08 серпня 2020 року.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу ухвалою від 05 жовтня 2020 року, а після цього відмовляючи у відкритті апеляційного провадження ухвалою

від 04 листопада 2020 року, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року, з огляду на те, що копію рішення суду отримав 05 серпня 2020 року, а наведені представником відповідача причини пропуску строку на подання апеляційної скарги у справі з 05 по 07 вересня 2020 року не є поважними.

При цьому, встановлюючи дату отримання ОСОБА_2 копії оскарженого рішення районного суду, суд апеляційної інстанції виходив з відомостей сайту АТ Укрпошта щодо відстеження (трекінгу) поштового відправлення № 087000599567 6 (т. 2 а.с. 174), залишивши поза увагою, що в цих відомостях зазначено про вручення адресату 05 серпня 2020 року поштового відправлення відділенням поштового зв`язку у місті Обухів, в той час як кореспонденція відповідачу ОСОБА_2 направлялась в місто Київ.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України з підстав пропуску ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд не звернув уваги на обставини, викладені в апеляційній скарзі щодо дати одержання відповідачем копії рішення суду, не вжив заходів для усунення розбіжностей в інформації оператора поштового зв`язку щодо поштового відправлення № 0870005995676 та дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за відповідним клопотанням адвоката Аваєвої Н. В., яка діяла в інтересах ОСОБА_2 .

Верховний Суд також враховує, що після повернення справи із апеляційного до районного суду, до матеріалів справи долучене поштове повідомлення № 0870005995676 (т. 2 а.с. 202) про вручення ОСОБА_2 копії рішення суду першої інстанції саме 08 серпня 2020 року, як про це і вказувала його представник в поданих апеляційній та касаційній скаргах.

Вказані обставини також підтверджені листом АТ Укрпошта від 11 грудня

2020 року на адвокатський запит представника відповідача.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141

ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Аваєва Наталія Валеріївна, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович