Постанова

від 01.03.2021 по справі 450/2762/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2762/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/2758/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Бойко С.М., Ванівського О.М.,

без участі сторін,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

31.08.2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало , у якому просить: скасувати наказ директора ТзОВ Зерцало № 2-к від 28 грудня 2017 року про звільнення її з посади палітурника; поновити її на посаді палітурника; стягнути середній заробіток за час вимушено прогулу.

В обґрунтування позову зазначила, що 28 грудня 2017 року наказом директора ТзОВ Зерцало № 2-к звільнено її з посади палітурника за власним бажанням. Зазначений наказ вона отримала 16 січня 2018 року разом з трудовою книжкою. Вважає даний наказ незаконним, оскільки 30 березня 2015 року надіслала поштою на адресу ТзОВ Зерцало заяву, в якій просила звільнити її за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, проте така заява не була задоволена керівництвом ТзОВ Зерцало , оскільки не були узгоджені умови звільнення. Вказувала на те, що підприємство повідомляло її про необхідність прибути для узгодження умов звільнення та отримання трудової книжки, однак у зв`язку з доглядом за дитиною-інвалідом першої групи вона не мала змоги прийти на підприємство. Проти звільнення її за власним бажанням з ініціативи працівника заперечувала.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало № 2-к від 28 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням відповідно до ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді палітурника товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало з 28 грудня 2017 року.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало (ЄДРПОУ 38579563) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2017 року по 25 серпня 2020 року в сумі 41243,10 грн. (сорок одна тисяча двісті сорок три гривні 10 копійок) гривень без врахування обов`язкових податків і зборів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало (ЄДРПОУ 38579563) в дохід держави судовий збір в розмірі 1117,23 (одна тисяча сто сімнадцять гривень 23 копійки) гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало (ЄДРПОУ 38579563) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 4200,00 (чотири тисячі двісті гривень) гривень витрат на правову допомогу.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду через свого представника ОСОБА_1 оскаржив відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Зерцало .

Вважає рішення суду незаконним. Звертає увагу, що суд безпідставно поновив позивачці строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки такий строк нею пропущено без поважних причин. Зазначає, що поза увагою суду залишилася друга заява позивачки про її звільнення від 19.12.2017 в якій не було вказана підстава звільнення за згодою сторін, в зв`язку з чим вважає правильним трактування звільнення позивачки на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням працівника. Вважає висновок суду про незаконність звільнення позивачки безпідставним та таким, що не підтверджений належними доказами. Також вважає, що справа за період з 28.12.2017 по 30.08.2018 не розглядалася з вини позивачки, а тому за цей період не має підстав стягувати із відповідача середній заробіток. Також звертає увагу, що судом не було з`ясовано, чи отримувала або не отримувала позивачка доходи за період із 01 жовтня 2019 року по 25 серпня 2020 року, в зв`язку з чим заявив клопотання про витребування у Пустомитівської ДПІ відомості з Державного реєстру фізичних осіб про доходи позивачки від 01 грудня 2017 року по 25 серпня 2020 року. В апеляційній скарзі також звертає увагу на стягнутий розмір правничої допомоги та вважає його необгрунтовано завищеним. В апеляційній скарзі просить витребувати докази та скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2020 року та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 11 лютого 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 01 березня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд виходив з тих обставин, що звільнення позивачки з роботи на підставі ст. 36 КЗпП України було незаконним, в зв`язку з чим є підстави для поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Задовольняючи позов, суд стягнув з відповідача на користь позивачки документально підтверджені витрати на правову допомогу.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 01 березня 2013 року працювала в ТзОВ Зерцало на посаді палітурника відповідно до строкового трудового договору згідно наказу № 7.

В період з 01 червня 2014 року до дня звільнення 28 грудня 2017 року позивачка не виконувала своїх трудових обов`язків, була відсутньою на робочому місці, картки обліку робочого часу за цей період не подавались.

30 березня 2015 року ОСОБА_2 надіслала поштою на адресу ТзОВ Зерцало заяву, в якій просила звільнити її за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

На запрошення роботодавця врегулювати умови звільнення, позивачка не з`являлась у зв`язку з доглядом за дитиною-інвалідом першої групи.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні ОСОБА_2 до ТзОВ Зерцало про стягнення заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки за період з 01 червня 2014 року по 01 грудня 2016 року відмовлено.

19 грудня 2017 року ОСОБА_2 надіслала поштою на адресу ТзОВ Зерцало заяву, у якій просила провести з нею розрахунок, надіслати на її адресу трудову книжку, копію наказу підприємства, яким запроваджено підсумковий облік робочого часу на ТзОВ Зерцало і копію трудового договору між нею та підприємством. Слід звернути увагу, що в даній заяві позивачка не просила її звільнити з роботи, про що зазначає скаржник в поданій апеляційній скарзі.

Наказом ТзОВ Зерцало № 2-к від 28 грудня 2017 року ОСОБА_2 звільнена з посади палітурника за власним бажанням відповідно до статті 36 КЗпП України. Підставою звільнення є заяви позивачки, отримані відповідачем у квітні 2015 року та у грудні 2017 року, з яких вбачається, що позивачка мала на меті припинити свої трудові відносини з відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Під час розгляду справи позивачка звернулася до суду з клопотання про поновлення строку позовної давності з покликанням на те, що попереднього поданий нею позов - 16 лютого 2018 року було вручено неналежному адресата, в зв`язку з чим звернувшись до суду 31.08.2018 з даним позовом вона пропустила строк позовної давності з поважних причин, в підтвердження чого долучила до позовної заяви фотокопію відповіді ПАТ Укрпошта за №12.2.1-04-856 від 21.08.2018 згідно якого вбачається, що поштове відправлення ОСОБА_2 яке надійшло у ВПЗ Пустомити 17.02.2018 було вручено неналежному адресату, а саме, представнику ДВС Пустомитівського району, замість уповноваженій особі Пустомитівського районного суду Львівської області.

Колегія суддів вважає такі підстави пропуску строку позовної давності є поважними, в зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для поновлення строку позовної давності та поновив такий, одночасно відхиливши доводи відповідача на спростування відсутності підстав для поновлення такого та застосування строків позовної давності.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади ; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Судами встановлено, що позивачка, згідно поданих нею заяв від 30 березня 2015 року та 19 грудня 2017 року, виявила бажання звільнитися з посади палітурника ТзОВ Зерцало за згодою сторін.

Разом з тим, із наказу № 2-к від 28 грудня 2017 року вбачається, що позивачку звільнено з посади палітурника за власним бажанням згідно зі статтею 36 КЗпП України та внесено відповідний запис до трудової книжки.

За відсутності правової на те підстави, зокрема заяви про звільнення з місця праці за власним бажання, ТзОВ Зерцало було звільнено ОСОБА_2 відповідно до наказу № 2-к від 28 грудня 2017 року з посади палітурника за власним бажанням згідно зі статтею 36 КЗпП України та внесено відповідний запис до трудової книжки.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Слід звернути увагу, що судом ні в першій інстанції, ні в апеляційній інстанції не встановлено, а відповідачем не доведено, що розгляд даної справи тривав понад рік з вини позивачки, в зв`язку з чим середній заробіток позивачки за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача за весь період вимушеного прогулу

У Постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 33цс14 зроблено висновок, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачем при звільненні позивача не дотримано вимог та умов, щодо порядку звільнення, здійснено таке за власним бажанням, однак без належної на те правової підстави, та прийшов до висновку про незаконність звільнення позивачки з роботи на підставі ст. 36 КЗпП України.

При визначенні розміру середньоденної заробітної плати необхідної для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керується положення Постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Здійснений судом розрахунок розміру середньої заробітньої плати за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням позивачки 27 грудня 2017 року, судом правильно визначено початок вимушеного прогулу який тривав з 27 грудня 2017 року по 25 серпня 2020 року і сума середнього заробітку склала 41243,10 грн. за 662 робочих дні.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачка вказала приблизну суму витрат на правничу допомогу. В процесі розгляду справи заявляла клопотання про вирішення питання судових витрат, до складу яких входять витрати на правову допомогу.

Задовольняючи позов повність, суд підставно стягнув з відповідача на корить позивачки повну суму понесених останньою документально підтверджені витрати на правову допомогу, яка надавалася адвокатом Гаталяком М.Я. на підставі договору б/н від 30 серпня 2018 року та підтверджена актом виконаних робіт та відповідною квитанцією на суму - 4200 грн.

Що ж до заявленого скаржником клопотання про витребування у Пустомитівської ДПІ відомостей з Державного реєстру фізичних осіб про доходи позивачки за період з 01 грудня 2017 року по 25 серпня 2020 року, колегія суддів в його задоволенні відмовляє, оскільки таке клопотання про витребування доказів за період з 01.01.2017 по 21.11.2019 заявлялося та суду надавалася інформація Пустомитівським ДПІ, в зв`язку з чим така необхідність відсутня. Що ж до клопотання в частині надання відомостей за період з 01.12.2019 по 25.08.2020, таке в суді першої інстанції не пред`являлося. Окрім цього, витребовувана інформація жодним чином не впливає на законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки за наявності у позивачки доходу за час вимушеного прогулу, вона не втрачає права на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника Товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2020 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Цебака Івана Семеновича, представника Товариства з обмеженою відповідальністю Зерцало - залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 березня 2021 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: С.М. Бойко

О.М. Ванівський