Ухвала

від 25.02.2021 по справі 344/7046/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5401/21

Номер справи місцевого суду: 344/7046/17

Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.

Доповідач Ващенко Л. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2021 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючої - судді Ващенко Л.Г.

суддів - Сєвєрової Є.С., Колеснікова Г.Я.,

за участі секретаря - Чепрас А.І.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2019 року (одноособово суддя Кириченко П.Л.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю і визнання права власності на частину спільного сумісного майна,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

06.06.2017 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_3 , третя особа: перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора (далі-нотаріальна контора), ОСОБА_1 , і, уточнивши вимоги, просила встановити факт проживання однією сім`єю та визнання права власності на частину спільного сумісного майна.

Позов обґрунтовано наступним.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у 2000 році, не перебуваючи в будь-якому іншому шлюбі, почали проживати однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу і проживали разом до дня смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2011 році позивачка та ОСОБА_4 обвінчалися, у 2015 році ОСОБА_4 , а у 2014 році син ОСОБА_4 були зареєстровані у квартирі позивачки. За час спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули у власність наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1504 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий №5110800000:03 :001:0029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; транспортний засіб автомобіль марки TOYOTA модель RAV4, 2006 р.в., № НОМЕР_1 .

Посилаючись на зазначені обставини і положення ст. ст. 70, 74 СК України, ОСОБА_2 просила: встановити факт свого спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з січня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати вказане майно спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ; на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,1504 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий №5110800000:03:001:0029, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; Ѕ частку автомобілю марки TOYOTA модель RAV4, 2006 р.в., № НОМЕР_1 .

У судовому засіданні 24.09.2019 року сторони участі не приймали.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24.09.2019 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

Позивачка ОСОБА_2 не погодилась із рішенням суду від 24.09.2020 року і в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове судове рішення про залишення позову без розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 зазначає:

24.09.2019 року суд ухвалив рішення у справі № 344/7046/17 про відмову у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частину спільного сумісного майна. Про ухвалення рішення суду стало відомо 21.10.2019 року на офіційному сайті реєстру судових рішень, яке було оприлюднено 30.09.2019 року.

Рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із порушенням норм процесуального права.

Суд розглянув справу по суті та ухвалив рішення без участі позивача та його представника, які не з`являлись у судові засідання і не подавали заяви про розгляд справи за їх відсутності та ухвалення рішення, не брали участі у дослідженні письмових доказів, не виступали в судових дебатах, а відтак не висловлювали своєї кінцевої позиції щодо прийняття рішення по даній справі.

Однак, суд проігнорував це, не вказав у рішення, що позивач та його представник двічі не з`явилися у судове засідання, ухвалив завідомо неправосудне рішення і позбавив позивачку прав, передбачених ст. 43, 49 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадків, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Отже, виходячи із норм даної статті цивільно процесуального законодавства, суд повинен був залишити без розгляду позов, а не ухвалювати рішення по суті.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

Відзив представника відповідача ОСОБА_3 зазначає:

Рішенням суду від 24.09.2019 року ОСОБА_2 повністю відмовлено у задоволенні позову. ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та залишити її позовну заяву без розгляду. Відповідач категорично не погоджується з поданою апеляційною скаргою та вважає, що вона не підлягає задоволенню, а рішення суду має бути залишене без змін.

Статтею 263 ЦПК України визначені головні правові критерії, яким має відповідати судове рішення, згідно яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Причому суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства , яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 13 ЦПК України право суду розглядати ту чи іншу справу обмежене наявністю поданого відповідно до цього Кодексу до суду звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільним процесуальним кодексом презюмується, що особа, яка звертається до суду дійсно прагне щоб суд захистив її порушені, оспорювані чи невизнані права, інтереси та свободи і зацікавлена в задоволенні судом поданого нею позову, а звідси і суд, який розглядає справу за позовом такої особи, саме так розуміє всі дії позивача по справі,

Виходячи з положень ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі на рішення суду позивач, якому рішенням суду було відмовлено в позові має обов`язково зазначити: в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

В оскаржуваному рішенні суду дуже ретельно з посиланням на встановлені під час розгляду справи обставини та наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують їх існування з посиланнями на норми матеріального і процесуального права, які слід застосувати до спірних правовідносин, докладно вказано, чому ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_4 не проживали однією сім 'єю, та чому ОСОБА_2 не має правових підстав на отримання у власність частини майна померлого ОСОБА_4 . Вказане рішення повністю відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений в постанові від 03.07.2019 по справі №554/8023/15.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 , будучи позивачем по справі та прагнучи задоволення поданого нею позову, в апеляційній скарзі повинна була б вказати які порушення та помилки, що були допущені судом 1-ї інстанції по цій справі, завадили суду прийняти рішення на її користь, зокрема хоча б навести спростування висновкам суду 1-ї інстанції. Проте, ОСОБА_2 , посилаючись, на те, що ані вона, ані її представник не брали участь у дослідженні письмових доказів, виступі у дебатах та не висловили свою кінцеву позицію по цій справі, замість того, щоб обґрунтувати, яким чином все це завадило суду прийняти рішення на її користь та просити в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції прийняти нове рішення про задоволення її позову, цього не робить, а просто просить залишити її позов без розгляду. З наведеного виникають обґрунтовані сумніви, що ОСОБА_2 з самого початку розгляду цієї справи в суді була взагалі не зацікавлена в судовому розгляді справи, а подача цього позову їй була потрібна для інших цілей, зокрема з метою здійснення тиску на ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 задля безпідставного отримання частини майна померлого.

Відповідно до вже відомих фактів цієї справи: ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , у якого на території України залишилось нерухоме та рухоме майно. У зв`язку із вказаною подією до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся син померлого ОСОБА_5 , який повідомив, що приймає спадщину після свого батька. 01.06.2017 до вказаної нотаріальної контори з аналогічною заявою звернулась ОСОБА_2 , в якій повідомила, що померлий ОСОБА_4 був її чоловіком і вона приймає спадщину після нього за законом. Інформація в заяві ОСОБА_2 була свідомо недостовірною, про що їй було прекрасно відомо: ОСОБА_2 за життя ОСОБА_4 ніколи не перебувала з ним в шлюбі, а отже він ніколи не був її чоловіком. Короткотривалі періодичні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були врегульовані укладеним ними та нотаріально посвідченим договором врегулювання майнових відносин від 13.09.2011 року, згідно якого вони домовились, що все майно, яке належало кожному з них на момент укладання цього договору.

ОСОБА_2 звертається до нотаріальної контори із заявою, в якій просить на вчиняти дій щодо оформлення свідоцтва гро право на спадщину на користь ОСОБА_3 тому, що вона звернулася із позовом по цій справі до суду, який відкрив по ньому провадження. Вважалось би, що після вказаних вище заяв ОСОБА_2 дійсно зацікавлена в поновленні судом її законних прав та охоронюваних законом інтересів, проте вказана вище її процесуальна поведінка свідчить про зворотне, і, розуміючи безперспективність судового розгляду її позову, вона його подала з метою штучно завадити ОСОБА_3 вступити у спадщину.

Згідно ст. ст. 2, 4, 13 ЦПК України, суд розглядає в позовному провадженні поданих фізичними чи юридичними особами позовів, які мають на меті захист своїх порушених, оспорений чи невизнаних прав, свобод чи законних інтересів і учасники процесу цивільного судочинства зобов`язані належним чином користуватися своїми процесуальними правами, зокрема звертатися до суду з позовом тільки з метою отримання судового захисту. В іншому випадку, подання особою позову до суду без мети отримання судового захисту, відповідно до положень ст. 44 ЦПК України, є зловживанням такою особою своїми процесуальними правами.

Дії ОСОБА_2 шляхом подачі саме такої апеляційної скарги на рішення суду по справі, в якій вона просить скасувати рішення та замість нового рішення залишити її позов без розгляду, є зловживанням нею своїми процесуальними правами.

По справі ОСОБА_2 змінювала свої позовні вимоги, декілька разів долучала до справи різні докази, які, на її думку, свідчать про обґрунтованість поданого нею позову, заявляла до суду різні інші клопотання, приймала активну участь у судових засіданнях та інше. Більш, того 18.06.2019 представником відповідача подавалося до суду клопотання про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду внаслідок повторної неявки її та її представників і ухвалою суду від 19.06.2019 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено. В судовому засіданні, коли суд розглядав клопотання представника відповідача про залишення позову ОСОБА_2 без розгляду, її представник категорично заперечував проти задоволення цього клопотання, вказавши, що він та його довірителька з поважних причин не прибували у декілька судових засідань і просять суд продовжити розгляд справи та дійсно мають намір захищати свої права, свободи та охоронювані законом інтереси в суді, а отже зацікавлені у вирішенні цієї справи судом. У подальшому ОСОБА_2 чи її представники, розуміючи, що суд під час розгляду справи був ними же запевнений про їх зацікавленість в розгляді та прийнятті судом рішення по суті поданого ними позову, мали би направити до суду заяву про залишення позову без розгляду, чого не зробили. За наслідком вказаних обставин мало скластися та склалося обґрунтоване переконання, що ОСОБА_2 дійсно зацікавлена в розгляді судом її позову та прийняття по ньому рішення.

Окремо слід зазначити, що якщо б ОСОБА_2 належно користувалося своїми процесуальними правами, вона могла б у порядку ст. 49 ЦПК України, на етапі розгляду справи в суді першої інстанції подати до суду заяву про відмову від позову, або зробити теж саме, відповідно до положень ст. 373 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції, жодна з перелічених вище дій нею зроблена не була.

Більш того, 22.10.2019 року ОСОБА_2 одночасно із подачею апеляційної скарги звертається до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення родинних відносин із померлим ОСОБА_4 , яка за текстом в частині такої вимоги повністю відповідає її позовній заяві, що вже на той час розглянута судом. 22.10.2019 року, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси заяву ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин з померлим ОСОБА_4 залишено без розгляду саме за заявою ОСОБА_2 після того як відповідач повідомив суд про наявність справи в Одеському апеляційному суді.

Перед подачею цього позову ОСОБА_2 тричі зверталася з аналогічними заявами до Івано - Франківського міського суду м. Івано - Франківська (справа №344/6716/17) та Личаківського районного суду м. Львова (справи №№ 463/1441/17, 463/2013/17), які залишили її позовні заяви та заяви без розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) у своїх рішеннях звертає увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії (Brumarescu V. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

ОСОБА_2 , показуючи хибні наміри щодо наявності у неї прагнення до захисту її прав, свобод та інтересів, насправді зацікавлена у створенні ОСОБА_3 перешкод у спадкуванні майна після смерті його батька ОСОБА_4 шляхом постійного ініціювання нових судових процесів проти нього, у будь-який спосіб уникаючи вирішення судом позову чи заяви по суті. Подача апеляційної скарги ОСОБА_2 свідчить про зловживання процесуальними правами.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

13.09.2011 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 нотаріально укладений договір про врегулювання майнових відносин (а.с. 61-62), відповідно до якого ОСОБА_2 і ОСОБА_4 визначили, що на майно, яке буде придбане за час спільного проживання, не розповсюджується режим спільного сумісного майна, а тому майно, яке хоча і набуте за час спільного проживання однією сім`єї та оформлене на ОСОБА_4 , є його особистою власністю та не є об`єктом спільної сумісної власності (а.с.61,62 т.1).

23.11.2011 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проведений релігійний обряд шлюбу (вінчальне свідоцтво), який припинений 12.08.2015 року за письмовим проханням ОСОБА_4 (а.с.4,40 т.1).

24.03.2012 року, 08.08.2012 року, 07.11.2013 року ОСОБА_4 укладались договори купівлі-продажу нерухомого майна, в яких він зазначав, що в шлюбі не перебуває, є вдівцем, об`єкт відчуження не є об`єктом спільної сумісної власності (а.с.49,52, 55,58 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і після його смерті відкрилась спадщина.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_1 є дітьми спадкодавця ОСОБА_4 і спадкоємцями першої черги.

01.06.2017 року ОСОБА_2 звернулась із позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу (перебування у фактичних шлюбних відносинах) з січня 2000 року по 10.12.2016 року, позов поданий до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (а.с.2,3 т.1).

У запереченнях на позов представник ОСОБА_3 вважав вимоги необґрунтованими (а.с.35-37 т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.03.2018 року до участі у справі в якості третьої особи залучена ОСОБА_1 (а.с.97 т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.05.2018 року, яка залишена без змін на підставі ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 17.12.2018 року, справу передано на розгляд до Овідіопольського районного суду Одеської області (а.с.122,246,247 т.1).

Ухвалою від 15.06.2018 року справу прийнято до розгляду Овідіопольського районного суду Одеської області (а.с.128 а т.1).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24.09.2019 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову (а.с.126,128-132 т.3).

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, вирішуючи спір 24.09.2019 року по суті і відмовляючи у позові виходив з того, що представник позивачки у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив про їх задоволення у повному обсязі (а.с.128 т.3).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав.

Згідно довідки від 24.09.2019 року, у зв`язку із відсутністю сторін, фіксування судового засідання 24.09.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності,- не здійснювалось (а.с.125 т.3).

Розгляд справи в Овідіопольському районному суді Одеської області здійснювався протягом червня 2018 року - вересня 2019 року.

Починаючи з серпня 2019 року позивачка ОСОБА_2 і її представник перестали з`являтись у судові засідання.

Так, у судовому засіданні 23.07.2019 року в суді були присутні представник позивачки і представник відповідача, розгляд справи відкладений на 01.08.2019 року, сторони, в тому числі і представник позивачки, сповіщались судом про розгляд справи 01.08.2019 року (а.с.65,66,90 т.3).

01.08.2019 року в суді першої інстанції зареєстрована заява представника позивачки ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи із посиланням на стан здоров`я представника (докази про стан здоров`я представника позивачки суду не надані, а.с.91 т.3).

Згідно довідки від 01.08.2019 року, у зв`язку із відсутністю сторін, фіксування судового засідання 24.09.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності,- не здійснювалось, судове засідання призначено на 14.08.2019 року (а.с.97 т.3).

За відстеженням Укрпошти, судове повідомлення на 14.08.2019 року вручено представнику позивачки 08.08.2019 року (а.с.99 т.3).

13.08.2019 року в суді першої інстанції зареєстрована заява представника позивачки від 12.08.2019 року про відкладення розгляду справи, призначеного на 14.08.2019 року на іншу дату із посиланням на те, що представник позивачки буде перебувати у відпустці з 12.08.2019 року по 20.09.2019 року (докази перебування представника позивачки у відпустці і зазначені строки суду не надані, а.с.104,105 т.3).

Згідно довідки від 14.08.2019 року, у зв`язку із відсутністю сторін, фіксування судового засідання 14.08.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності,- не здійснювалось (а.с.107 т.3).

Відповідно до розписки від 14.08.2019 року, розгляд справи призначено на 24.09.2019 року, про дату розгляду справи повідомлений представник відповідача ОСОБА_3 (а.с.108 т.3).

За відстеженням Укрпошти, представник позивачки отримав поштове відправлення суду від 14.08.2019 року - 20.08.2019 року (а.с.109,110 т.3).

24.09.2019 року позивачка ОСОБА_2 , яка була повідомлена про розгляд справи на 24.09.2019 року в особі представника, а також її представник, у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили.

У зв`язку із відсутністю сторін, фіксування судового засідання 24.09.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності,- не здійснювалось.

24.09.2019 року суд постановив рішення по суті спорі за відсутності сторін (а.с. 126,128-132 т.3).

Позивачка в особі представника подала апеляційну скаргу на рішення суду від 24.09.2018 року, доводами якої є те, що: суд розглянув справу по суті та ухвалив рішення без участі позивачки і її представника, які не з`являлись у судові засідання і не подавали заяви про розгляд справи за їх відсутності та ухвалення рішення, не брали участі у дослідженні письмових доказів, не виступали в судових дебатах, а відтак не висловлювали своєї кінцевої позиції щодо прийняття рішення по даній справі; виходячи з норм п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд повинен був залишити без розгляду позов, а не ухвалювати рішення по суті.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (ст. 223 ч. ч. 1,5 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (ст. 257 ч.1 п.3 ЦПК України).

З огляду на викладене, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду (постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 року по справі №310/12817/13).

З матеріалів справи вбачається, що позивачка і її представник, які належним чином сповіщались судом про час та місце розгляду справи, тричі (01.08.2019 року, 14.08.2019 року і 24.09.2019 року) не з`явились у судове засідання.

Заяву про розгляд справи у їх відсутність, позивачка і її представник завчасно (до призначених днів судового засідання) до суду першої інстанції не подавали.

За таких обставин, виходячи з вимог ст. 223 ч. ч. 1,5 і ст. 257 ч.1 п.3 ЦПК України, оскільки неявка позивачки і її представника у судове засідання 24.09.2019 року є повторною, заява про розгляд справи за відсутності позивачки або її представника на час вирішення судом справи по суті 24.09.2019 року, позивачкою або її представником не подавалась, позовна заява ОСОБА_2 підлягає залишенню без розгляду судом апеляційної інстанції.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи представника позивачки у скарзі про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції і залишення позовної заяви без розгляду через повторну неявку до суду позивачки і її представника - прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для скасування судового рішення.

Доводи представника відповідача ОСОБА_3 у відзиві на скаргу, що суд апеляційної інстанції не повинен приймати до уваги доводи скарги, оскільки суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, - до уваги не приймаються.

Надаючи оцінку вказаним доводам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що своєчасно отримавши судову повістку про повторний виклик у судове засідання (14.08.2019 року і 24.09.2019 року), будучи обізнаними про час і місце розгляду справи, позивачка і її представник не скористались правом подати заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Позивачка і її представник, які належним чином сповіщались про час та місце розгляду справи, протягом серпня-вересня 2019 року тричі не з`являлись у судове засідання.

Позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до суду. Як ініціатор судового розгляду справи, позивач, насамперед, має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. Процесуальними обов`язками позивача є: сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; надання усіх наявних доказів, надання суду повних і достовірних пояснень з питань, які ставляться судом; виконання процесуальні дій у встановлені законом або судом строки.

Оскільки позивачка та її представник були належним чином повідомлені судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явились 14.08.2019 року і 24.09.2019 року, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали, у суду були всі підстави для застосування вимог ч.5 ст. 223 і п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України правового наслідку неявки позивачки та її представника в судове засідання - залишення позову без розгляду.

У цій справі суд першої інстанції ухвалив оскаржене рішення з посиланням на обставини, які давали для цього підстави, й з дотриманням вимог процесуального закону, зокрема положень частини п`ятої статті 205 КАС України. Аналіз зазначеної норми вказує, що підставами для залишення позовної заяви без розгляду є: неявка позивачки та її представника в судове засідання без поважних причин, неповідомлення суду про причини неявки, неподання позивачкою та її представником заяв про розгляд справи за їхньої відсутності, а також, за умови якщо відповідач не наполягає на розгляді справи по суті. Частина п`ята статті 205 КАС України сконструйована таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду її автору, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду . Законодавче формулювання частини п`ятої статті 205 КАС України … якщо неявка перешкоджає розгляду справи означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов`язаний цього робити. Це законодавче формулювання змістовно викладено у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації, казусові) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які диктують її застосування. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 9901/949/18 (п.п.23,27,29,30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 по справі № 9901/11/19).

Доводи представника відповідача у відзиві на скаргу, що позивачка і її представник, які належним чином сповіщались судом про розгляд справи, і, не з`являючись у судові засідання, зловживали процесуальними правами на участь у суді, не є підставою для залишення без змін судового рішення по суті спору з огляду на те, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У разі залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п.23 рішення Європейського Суду з прав людини від 18.07.2006 року по справі Проніна проти України ).

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Оскільки позивачка і її представник, які належним чином сповіщались судом про час та місце розгляду справи, повторноі не з`явились у судове засідання, що є підставою для залишення позову без розгляду, відсутні підстави для ствердження про порушення прав або інтересів, за захистом яких позивачка звернулася до суду.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. ст. 255 та 257 ЦПК України (ст. 377 ч.1 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що позивачка і її представник, які належним чином сповіщались судом про час та місце розгляду справи, повторно 24.09.2019 року не з`явились у судове засідання, що, відповідно до ч.5 ст. 223 і п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду, рішення суду підлягає скасуванню із залишенням позовної заяви без розгляду.

СУДОВІ ВИТРАТИ

У разі залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ст. 142 ч.5 ЦПК України).

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.4, 377 ч.1, 381, 382, 383,384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2019 року - скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог перша Івано-Франківська Державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частину спільного сумісного майна - залишити без розгляду.

Відповідно до ч.5 ст. 142 ЦПК України, у зв`язку із залишенням позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивачки.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 01.03.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко

Є.С. Сєвєрова

Г.Я. Колесніков