Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/2774/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/2774/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 28.09.2020 (повний текст ухвали складено 30.09.2020)

у справі № 910/2774/20 (суддя Гумега О.В.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

Столиця-Центр Плюс

до Приватного акціонерного товариства

Акціонерна компанія Київводоканал

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Готель Старо

про визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню рахунку

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс

про стягнення 44 749,31 грн.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 закрито провадження у справі № 910/2774/20 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс до Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню рахунку, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Закрито провадження у справі № 910/2774/20 за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал до Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс про стягнення 44 749,31 грн. за відсутністю предмету спору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал 2 102,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати в частині закриття проваждення за первісним позовом та справу направити для подальшого розгляду до Господарського суду міста Києва. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що закриваючи провадження у справі № 910/2774/20, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс вимоги не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених Приватним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал нарахувань є предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про стягнення плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення при порушенні вимог щодо якості і режиму їх скидання; про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення (у випадку припинення надання послуг) тощо. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку господарського судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Натомість, вирішення питання правомірності дій Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал щодо здійснення нарахувань, і як наслідок права у нього на отримання відповідних сум, може бути встановлено в межах відповідного спору про право з використанням належних засобів доказування, а не шляхом задоволення первісного позову у цій справі. Апелянт категорично не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про визнання неправомірними нарахувань плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення згідно з виставленим рахунком є вимогою про встановлення судом факту, який має юридичне значення та не стосується захисту цивільного права, а задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції, вказуючи, що передбачена договором додаткова плата не є оперативно-господарською санкцією за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій, не вказав яка правова природа такої додаткової плати, не надав оцінки щодо підстав та умов нарахування такої плати, а також наслідків несплати такої додаткової плати. Вказуючи, що питання правомірності нарахування плати за скид не може бути самостійним предметом судового розгляду, місцевий суд фактично створив умови, за яких абонент ставиться в абсолютну залежність від дій/бездіяльності водоканалу, не маючи можливості самостійно оспорити результати вимірювань проб стічних вод з мотивів порушення порядку їх відбору та/або аналізу. Тобто, буквально суд першої інстанції вказав, що питання правомірності нарахування плати за скид стічних вод з перевищенням забруднюючих речовин може бути досліджено судом лише у разі звернення до суду водоканалу. З огляду на наведене, обов`язок абонента сплатити виставлений водоканалом рахунок фактично є безумовним та не залежить від того, чи було дотримано водоканалом вимог щодо відбору проб стічних вод та проведення їх досліджень, навіть у разі незгоди абонента із результатами вимірювань - він, за висновками суду, не має права на судовий захист своїх прав шляхом оскарження правомірності нарахування плати, а зобов`язаний сплатити виставлений водоканалом рахунок, або нести негативні наслідки його несплати - бути відключеним від системи каналізації. На переконання апелянта, оскільки в даному випадку виставлений водоканалом рахунок породжує для обох сторін юридичні наслідки (як додаткові права, так і обов`язки) вимога про визнання неправомірним нарахування плати за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин з мотивів порушення водоканалом порядку відбору проб та проведення вимірювань, що вплинуло на визначення результатів та зумовило виставлення рахунку не є встановленням юридичних фатів, а спрямована саме на захист своїх прав. При цьому, такий спосіб захисту прав є ефективним, оскільки, у разі визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню рахунку, буде досягнена мета звернення до суду - захист прав позивача та встановлення відсутності обов`язку у позивача сплачувати рахунок. Одночасно, у разі визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню рахунку, позивач уникне настання для нього негативних наслідків та додаткових збитків внаслідок відключення його від системи каналізації через несплату оспорюваного рахунку. При цьому, апелянт звертав увагу на те, що законодавцем передбачено, що визначений ст. 16 ЦК України перелік способів захисту не є вичерпним, суду надано право захистити цивільні права або інтереси осіб іншим способом, що не встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціально, норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. На думку апелянта, оскільки в даному випадку виставлення рахунку породжує для обох сторін юридичні наслідки - додаткові права та обов`язки, а також наслідки його несплати, вимоги про визнання його протиправним та таким, що не підлягає виконання у даному випадку є ефективним способом захисту права, не забороненого законом та ґрунтується на принципі верховенства права. За твердженнями апелянта, викладені в постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/1126/19 висновки, на які посилався суд першої інстанції, є виключно позицією колегії суддів при розгляді конкретної справи, що не може мати наслідком подальше позбавлення абонентів їх конституційного права на судовий захист свого порушеного права та створювати водоканалу широке поле для зловживань тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених відповідачем нарахувань та відповідно їх скасування, є предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема, про стягнення плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення при порушенні вимог щодо якості і режиму їх скидання тощо. Відповідач вказував, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками. При цьому, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, які мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відтак відповідач вважав, що закривши провадження у справі за зустрічним позовом в зв`язку зі сплатою позивачем за первісним позовом плати за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, суд першої інстанції правомірно постановив ухвалу про закриття провадження у справі за первісним позовом, оскільки вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, адже до його повноважень не входить встановлення фактів, що мають юридичне значення. З приводу тверджень апелянта про неможливість захистити свої права у разі порушення порядку відбору проб стічних вод, відповідач зазначив, що позивач не скористався своїм правом на оскарження лабораторних досліджень відповідача та в силу п. 6.2.5 Правил № 1879 погодився з результатами аналізу робочої проби Також відповідач вказував, що плата за скид стічних вод є грошовим зобов`язанням, яке вникає на підставі укладеного між сторонами Договору та визначених законодавчих приписів Правил № 1879.

В наданій апеляційному суду відповіді на відзив позивач додатково до раніше наведеного зазначив про помилковість тверджень відповідача про те, що позивач не скористався своїм правом на оскарження результатів досліджень, вказуючи, що позивач скористався своїм конституційним правом та оскаржив дії відповідача та відповідний рахунок безпосередньо до суду, що в свою чергу також спростовує твердження відповідача про те, що позивач погодився з результатами лабораторних досліджень відповідача. При цьому, позивач зазначив, що додаткова плата є відповідальністю абонента за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, яка настає лише у разі виявлення перевищень (є наслідком порушення).

В судове засідання апеляційної інстанції 26.02.2021 з`явились представники учасників справи, представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив задовольнити її за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати в частині закриття за первісним позовом та направити справу для подальшого розгляду до Господарського суду міста Києва.

Представник відповідача, який одночасно є представником третьої особи, в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (відповідач) про визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню, рахунку Департаменту екологічного нагляду Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал № 06001326 від 22.01.2020 на суму 44 749,31 грн за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неправомірність застосування відповідачем оперативно-господарських санкцій, відтак спірний рахунок відповідача підлягає визнанню протиправним та таким, що не підлягає виконанню.

Разом з цим, Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс про стягнення грошових коштів за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин в розмірі 44 749,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 № 910/2774/20 зустрічний позов Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал до Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс про стягнення грошових коштів за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин в розмірі 44 749,31 грн. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/2774/20. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, у підготовчому засіданні, призначеному на 10.09.2020, представник Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс подав клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до якого просив суд закрити провадження у справі № 910/2774/20 за зустрічним позовом.

В подальшому до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про закриття провадження у справі № 910/2774/20 за первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 закрито провадження у справі № 910/2774/20 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс до Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про визнання протиправним та таким, що не підлягає виконанню рахунку, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Закрито провадження у справі № 910/2774/20 за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал до Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс про стягнення 44 749,31 грн. за відсутністю предмету спору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал 2 102,00 грн. судового збору.

За приписами ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом (ч. 2 ст. 9 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під охоронюваними законом інтересами згідно рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз згаданих положень дає підстави вважати, що обставинами, які дозволяють звернутися до суду є наявні порушення права (охоронюваного законом інтересу), й таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

При цьому, варто акцентувати увагу на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 1-2/2002 N 15-рп/2002, відповідно до якого положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв`язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, в тому числі судовий захист.

За змістом ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, які виникають в державі, кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин.

Право на судовий захист передбачено й іншими приписами Конституції України, зокрема, відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Положеннями ч. 4 ст. 13 Конституції України встановлено обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, в тому числі й в судовому порядку.

Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами ч. 4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Кожен на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Відповідно до позиції Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Водночас, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі Мушта проти України зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Обмеження, які застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення Суду у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013).

Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі Станков проти Болгарії від 12.07.2007).

Закриваючи провадження у справі за зустрічним позовом, суд виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс після звернення Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал із зустрічним позовом до суду здійснило оплату за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин в сумі 44 749,31 грн., що свідчить про відсутність предмету спору за зустрічним позовом. При цьому, закриваючи провадження справи за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс вимоги не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених Приватним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал нарахувань є предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про стягнення плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення при порушенні вимог щодо якості і режиму їх скидання; про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення (у випадку припинення надання послуг). За висновками суду, такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку господарського судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Натомість, вирішення питання правомірності дій Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал щодо здійснення нарахувань, і як наслідок права у нього на отримання відповідних сум, може бути встановлено в межах відповідного спору про право з використанням належних засобів доказування, а не шляхом задоволення первісного позову у цій справі. Ухвалюючи судове рішення про закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд першої інстанції посилався на висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 27.05.2020 у справі № 916/1126/19.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, адже вказуючи, що питання правомірності нарахування плати за скид не може бути самостійним предметом судового розгляд, місцевий суд фактично створив умови, за яких абонент ставиться в абсолютну залежність від дій/бездіяльності ПрАТ Акціонерна компанія Київводоканал , не маючи можливості самостійно оспорити результати вимірювань проб стічних вод з мотивів порушення порядку їх відбору та/або аналізу. Тобто, суд першої інстанції вказав, що питання правомірності нарахування плати за скид стічних вод з перевищенням забруднюючих речовин може бути досліджено судом лише у разі звернення до суду водоканалу.

З огляду на наведене, обов`язок абонента сплатити виставлений водоканалом рахунок фактично є безумовним та не залежить від того, чи було дотримано водоканалом вимог щодо відбору проб стічних вод та проведення їх досліджень, навіть у разі незгоди абонента із результатами вимірювань - він, за висновками суду, не має права на судовий захист своїх прав шляхом оскарження правомірності нарахування плати, а зобов`язаний сплатити виставлений водоканалом рахунок, або нести негативні наслідки його несплати.

При цьому, закривши провадження у справі за зустрічним позовом в зв`язку зі сплатою позивачем за первісним позовом плати за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, що стало підставою для закриття провадження за первісним позовом, оскільки, за висновками суду, встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених Приватним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал нарахувань є предметом доказування в ході розгляду спору про право, зокрема, про стягнення плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення при порушенні вимог щодо якості і режиму їх скидання, суд першої інстанції по суті усунувся від здійснення правосуддя (розгляду даної справи), хоча мав можливість в сукупності первісного та зустрічного позовів розглянути правомірність та правильність здійснених Приватним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал нарахувань та підстав для їх стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс .

Посилання місцевого суду на висновки Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 у справі № 916/1126/1, не може мати наслідком позбавлення абонентів їх конституційного права на судовий захист свого порушеного права та ставити його в абсолютну залежність від дій/бездіяльності ПрАТ Акціонерна компанія Київводоканал , зокрема, щодо звернення з позовом про право (наприклад про стягнення плати за скид стічних вод до систем централізованого водовідведення при порушенні вимог щодо якості і режиму їх скидання).

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що розглядаючи по суті спору справи, зокрема, № 904/9169/17, № 904/3392/19 та інші з подібними позовними вимогами про визнання протиправним та таким, що не підлягають виконанню рахунку, Верховний Суд не вказував, що такі вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, а правомірність та правильність здійснених нарахувань має бути предметом доказування в ході вирішення та розгляду спору про право, зокрема, про стягнення відповідної плати тощо.

Разом з цим, з аналізу положень ст. ст. 13, 15, 16 ЦК України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Законодавцем в зв`язку з цим передбачено, що такий перелік не є вичерпним, відповідно до ч. 3 ст. 16 цієї норми суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного королівства Суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2015).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України).

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

При цьому, апеляційний суд звертає вагу на те, що невірно обраний спосіб захисту є підставою для відмови у задоволенні позову по суті його розгляду, а не підставою для закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, в даному ж випадку, закривши провадження у справі за первісним позовом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України та зазначивши, що такий спір не підлягає розгляду як в порядку господарського судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції фактично позбавив позивача здійснити передбачені ст. 55 Конституції України права, зокрема, права на доступ до суду, що є неприпустимим.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд безпідставно, всупереч вимогам чинного законодавства, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині первісного позову, вважає за необхідне оскаржувану ухвалу скасувати в повному обсязі, зокрема, як в частині закриття провадження за зустрічним позовом за відсутністю предмету спору, що надасть суду можливість в сукупності первісного та зустрічного позовів перевірити правомірність та правильність здійснених Приватним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал нарахувань та підстав для їх стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс .

Висновки з приводу обґрунтованості первісних та зустрічних позовних вимог, правомірності та правильності здійснених Приватним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал нарахувань та підстав для їх стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс , обраного позивачем за первісним позовом способу захисту та наявності підстав для закриття провадження за зустрічним позовом в зв`язку із відсутністю предмету спору, місцевий господарський суд за фактичних обставин, що мають юридичне значення для справи, міг зробити виклавши їх у відповідному процесуальному рішенні за наслідками розгляду справи по суті спору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Положеннями ч. 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За змістом п. 6 ст. 275 ГПК України апеляційний господарський суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені місцевим судом обґрунтування оскарженої ухвали є незаконними, не можуть бути достатніми підставами для закриття провадження у справі, відтак апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду - скасуванню з направленням справи на розгляд до Господарського суду міста Києва.

В зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватись місцевим судом за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Столиця-Центр Плюс задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 910/2774/20 - скасувати.

Матеріали справи № 910/2774/20 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.03.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко