Рішення

від 02.03.2021 по справі 904/6034/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6034/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпрометиз" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Герметік Універсал" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди (найму) майна № 49/20 від 01.01.2020 у загальному розмірі 186 520 грн. 68 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Дніпрометиз" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Герметік Універсал" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди (найму) майна № 49/20 від 01.01.2020 у загальному розмірі 186 520 грн. 68 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 184 131 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 911 грн. 74 коп. - пеня;

- 477 грн. 94 коп. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди (найму) майна № 49/20 від 01.01.2020 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 01.08.2020 по 31.10.2020, відповідно, наявністю боргу у сумі 184 131 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.09.2020 по 06.11.2020 в сумі 1 911 грн. 74 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 06.09.2020 по 06.11.2020 в сумі 477 грн. 94 коп.

Ухвалою суду від 10.11.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 10.11.2020 було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.20-24).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Воронезька, будинок 17, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.14).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою" , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 1 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 2 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним . Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Слід також відзначити, що з метою додаткового та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, ухвала суду від 10.11.2020 двічі направлялась також на електронну адресу відповідача, відомості про яку вказані в позовній заяві, а саме: 28.12.2020 та 16.01.2021 (а.с.18, 25).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 10.11.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 02.03.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

В той же час, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Дана справа розглянута судом в межах розумного строку, тривалість якого обумовлена сукупністю таких об`єктивних причин:

- у зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 11.11.2020 по 23.12.2020, ухвала суду від 10.11.2020 своєчасно не була відправлена сторонам (фактична відправка відбулася лише 29.12.2020), отже з метою надання можливості сторонам скористатись процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності всіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд дійшов висновку щодо доцільності розгляду даної справи в межах розумного строку;

- більше того, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням судді на лікарняному з 28.01.2021 по 22.02.2021 включно, рішення у даній справі прийнято після відновлення працездатності та виходу на роботу.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди нерухомого майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати орендної плати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Дніпрометиз" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Герметік Універсал" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди (найму) майна № 49/20 (далі - договір, а.с.5-8), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування як об`єкт(-и) оренди наступне майно, розташоване за адресою: Україна, м. Дніпро, проспект Слобожанський, 20 (на території орендодавця), що є власністю орендодавця й більш детально описане у відповідному Акті передання:

- нежитлове приміщення загальною площею 640,0 кв. м (частина приміщення в будівлі Купоросної установи № 1);

- відкритий майданчик загальною площею 490,0 кв. м (частина відкритого майданчика біля будівлі Купоросної установки № 1) (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору оціночна вартість майна з урахуванням індексації на день укладення договору складає 2 200 000 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 1.4. договору майно надається орендарю для розміщення виробничих ділянок.

Відповідно до пункту 2.1. договору, останній вступає в силу з дня його підписання повноважними представниками сторін і діє до 30.11.2022 або ж до дня його дострокового розірвання у встановленому порядку, якщо цей день не співпадає із зазначеною в цьому пункті договору датою.

За змістом пункту 1.3. договору майно повинно бути передано орендарю протягом узгодженого сторонами строку за Актом передання, який є невід`ємною частиною договору.

У пункті 2.2. договору сторони погодили, що майно передається в оренду на строк: з дня підписання повноважними представниками сторін Акту передання (включно) до дня повернення такого майна орендарем орендодавцю за Актом повернення (включно) або ж до дня складання орендодавцем Комісійного акту відповідно до пункту 7.3. договору (включно) - у разі невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна за Актом повернення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору орендодавець передав відповідачу орендоване майно про, що свідчить підписаний між сторонами Акт передавання від 15.01.2020 (а.с.9).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 15.01.2020, суд дійшов висновку щодо належного виконання орендодавцем обов`язку щодо надання відповідачу в оренду відповідних нежитлових приміщень.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди (найму) майна № 49/20 від 01.01.2020, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Судом враховано, що відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найма оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Доказів повернення вказаного майна з оренди матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору передбачено, що розмір орендної плати за користування майном встановлюється в Протоколі узгодження цін, який є невід`ємною частиною договору. Сторони узгодили, що розмір орендної плати в межах строку дії договору може бути змінено на вимогу орендодавця в разі зміни кон`юнктури ринку або діючих на ринку орендних ставок, офіційного/комерційного курсу української гривні до долара США/євро, інфляції тощо в порядку, зокрема, згідно з підпунктом 3.2.1. договору, шляхом укладення сторонами відповідної нової редакції Протоколу узгодження цін.

Так, в матеріалах справи наявний Протокол узгодження цін від 01.01.2020 (а.с.10).

При цьому, у відповідності до умов пункту 3.2. договору, в подальшому сторонами було підписано Протокол узгодження цін до договору від 15.07.2020, в якому сторони дійшли згоди, що орендна плата :

- за користування нежитловим приміщенням загальною площею 640,0 кв. м (за 1 кв.м. на місяць ) - 72 грн. 06 коп.;

- за користування відкритим майданчиком загальною площею 490,0 кв. м (за 1 кв.м. на місяць ) - 31 грн. 14 коп. (а.с.11).

Відповідно до пункту 3.3. договору орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за розрахунковим календарного місяця , при цьому як призначення платежу у платіжному дорученні орендарем повинні бути зазначені номер і дата укладення договору: безпосередньо призначення платежу (а саме: орендна плата), розрахунковий(-і) місяць(-і), за який(-і) здійснюється оплата, а також можуть зазначатися номер та дата виставленого(-их) орендодавцем в порядку, передбаченому пунктом 3.5. договору, відповідного(-их) рахунку(-ів).

При цьому, суд відзначає, що відповідно до змісту пункту 3.5. договору виставлення рахунків орендодавцем є його правом, а не обов`язком.

Так, у відповідності до умов договору (з урахуванням Протоколу узгодження цін від 15.07.2020) в період з серпня по жовтень 2020 року орендна плата складає суму 184 131 грн. 00 коп. та помісячно складає:

- за серпень 2020 року - 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.);

- за вересень 2020 року - 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.);

- за жовтень 2020 року - 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.).

При цьому, як зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, у вказаний період відповідачем орендна плата взагалі не сплачувалась, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 184 131 грн. 00 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, враховуючи порядок сплати орендної плати, визначений умовами договору (пункт 3.3. договору), строк внесення орендної плати за період користування об`єктом оренди з серпня по жовтень 2020 року в сумі 184 131 грн. 00 коп. є таким, що настав.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, орендну плату за період з серпня по жовтень 2020 року у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 184 131 грн. 00 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості з орендної плати в сумі 184 131 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов`язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також встановлене судом порушення строків внесення орендної плати з боку відповідача, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 184 131 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 184 131 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.2. договору сторони погодили, що за порушення строків внесення будь-яких видів оплат за договором (зокрема орендної плати) орендар зобов`язаний виплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України, діючої на період прострочення відповідного платежу, від суми боргу за кожний день і за весь період прострочення платежу.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.09.2020 по 06.11.2020 в сумі 1 911 грн. 74 коп. (пеня нарахована на суму заборгованості у кожному місяці оренди окремо).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.1-2), та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено граничний термін внесення орендної плати за серпень 2020 року, а саме: без врахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.1-2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

- за серпень 2020 року граничний строк сплати орендної плати в сумі 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.), з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 07.09.2020, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 08.09.2020 по 06.11.2020 та в цей період складає 1 207 грн. 42 коп.;

- за вересень 2020 року граничний строк сплати орендної плати в сумі 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.), - 05.10.2020, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 06.10.2020 по 06.11.2020 та в цей період складає 643 грн. 96 коп., як вірно розрахував позивач;

- за жовтень 2020 року граничний строк сплати орендної плати в сумі 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.), - 05.11.2020, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 06.11.2020 по 06.11.2020 та в цей період складає 20 грн. 12 коп., як вірно розрахував позивач. Всього пеня складає 1 871 грн. 50 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 871 грн. 50 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 06.09.2020 по 06.11.2020 в сумі 477 грн. 94 коп. (3% річних нараховані на суму заборгованості у кожному місяці оренди окремо).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.2), та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено граничний строк внесення орендної плати за серпень 2020 року, а саме: без врахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за серпень 2020 року граничний строк сплати орендної плати в сумі 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.), з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 07.09.2020, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 08.09.2020 по 06.11.2020 та в цей період складають 301 грн. 85 коп.;

- за вересень 2020 року граничний строк сплати орендної плати в сумі 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.), - 05.10.2020, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 06.10.2020 по 06.11.2020 та в цей період складають 160 грн. 99 коп., як вірно розрахував позивач;

- за жовтень 2020 року граничний строк сплати орендної плати в сумі 61 377 грн. 00 коп. (640 кв.м. х 72,06 грн. + 490 кв.м. х 31,14 грн.), - 05.11.2020, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 06.11.2020 по 06.11.2020 та в цей період складають 5 грн. 03 коп., як вірно розрахував позивач. Всього 3% річних складають 467 грн. 87 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 467 грн. 87 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 797 грн. 06 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпрометиз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Герметік Універсал" про стягнення заборгованості за договором оренди (найму) майна № 49/20 від 01.01.2020 у загальному розмірі 186 520 грн. 68 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Герметік Універсал" (49000, м.Дніпро, вулиця Воронезька, будинок 17; ідентифікаційний код 41554753) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпрометиз" (49000, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 20; ідентифікаційний код 05393145) - 184 131 грн. 00 коп. основного боргу, 1 871 грн. 50 коп. пені, 467 грн. 87 коп. 3% річних, 2 797 грн. 06 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 02.03.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко