Постанова

від 24.02.2021 по справі 203/1897/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1020/21 Справа № 203/1897/20 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики. В обгрунтування позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, у відповідності до якого позивач надав відповідачу грошові кошти в доларах США, відповідач в свою чергу зобов`язався повернути кошти в строк до 31 січня 2020 року. Відповідач в добровільному порядку кошти не повернув, у зв`язку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за договором позики в розмірі 10 835,62 дол. США., яка складається з 10 000 дол. США - сума основної позики, 835,62 дол. США - сума 25% річних від простроченої суми позики, а також просив стягнути з відповідача судові витрати по справі .

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 04 грудня 2019 року в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів 00 центів США, відсотків річних - 100 доларів 27 центів США, а разом: 10 100 (Десять тисяч сто) доларів 27 центів Сполучених Штатів Америки. Вирішено питання щодо судових витрат. В решті позову - відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, скористався та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 (позикодавець) передає ОСОБА_1 (позичальнику) позику в сумі 10 000 дол. США готівкою, а позичальник зобов`язується повернути отриману суму в строки і у порядку, зазначеному в договорі.

Відповідно до п.2 договору позики, позикодавець зобов`язаний передати позичальникові суму коштів в розмірі 10 000 дол. США в строк по 04 грудня 2019 року включно. Факт передачі позикодавцем вказаної суми позичальнику засвідчується розпискою позичальника.

Встановлено, що 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 відповідно до договору позики від 04 грудня 2019 року суму позики в розмірі 10 000 дол. США та зобов`язався повернути отриману суму в строк по 31 січня 2020 року, що підтверджується розпискою від 04 грудня 2019 року.

Оскільки кошти в строк повернуті не були, суд дійшов висновку про право позивача на їх стягнення та саме в іноземній валюті, що узгоджується з правовою позицією, зазначеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Вирішуючи питання щодо стягнення відсотків від простроченої суми позики, суд виходив з наступного.

Відповідно до п.п.3 п.3 договору позики, у разі прострочення позичальником виконання своїх грошових зобов`язань за цим договором позичальник сплачує позикодавцю 25 процентів річних від простроченої суми.

При вирішенні питання щодо суми відсотків суд виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Оскільки розмір відсотків річних, який заявлений позивачем, є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути відсотки річні на підставі загальних вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме: 3 відсотки річних з часу повернення боргу по день звернення позивача до суду в розмірі 100 дол. 27 центів США.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду про стягнення з нього суми боргу в іноземній валюті є неправомірним та недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) та постанову Верховного Суду від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання .

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Подібна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість стягнення в іноземній валюті з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 10 000 дол. США. та 3% річних в розмірі 100 дол. 27 центів США.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення за згодою сторін на зміну положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України ставки відсотків річних в розмірі 25% річних в доларах США суперечить загальнообов`язковим принципам цивільного законодавства України таких як справедливість, добросовісність та розумність з огляду на те, що вказаний розмір відсотків в іноземні валюті - доларах США не має аналогів ні на українському фінансовому ринку (як на ринку банківських послуг, так і на ринку інших фінансових активів), ні на міжнародному ринку, ні, власне, в країні обігу цією валюти як національної - Сполучених Штатах Америки.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова