Постанова

від 23.02.2021 по справі 925/1235/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 925/1235/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 23.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"

на ухвалу Господарського суду Черкаської області

від 26.11.2020

про відмову у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення

у справі №925/1235/19 (суддя - Спаських Н.М.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія

"Нафтогаз України"

до Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"

про стягнення 2 976 523, 49 грн

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року Приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно" (надалі - відповідач, скаржник) звернулось до Господарського суду Черкаської області із заявою №1696 від 02.11.2020 про розстрочення виконання судового рішення.

Заява обгрунтована тим, що відповідач перебуває у ситуації складного фінансово-економічного становища та, не має можливості погасити всю заборгованість одразу.

Так, основними негативними факторами, що істотно впливають на здійснення оплати є:

- зростання цін на енергоносії, зокрема на природний газ та електричну енергію, що використовуються в процесі виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, послуг централізованого опалення, постачання гарячої води;

- несвоєчасне та не в повному обсязі відшкодування збитків та втрат підприємств житлово-комунального господарства, обумовлених державним регулюванням тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води;

- значна заборгованість споживачів, в першу чергу населення за теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 відмовлено Приватному акціонерному товариству "Черкаське хімволокно" у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ч. 5 ст. 331 ГПК України виходив з того, що запропонований заявником графік виходить за межі одного року з дня ухвалення судового рішення. Обставини, наведені відповідачем у заяві щодо скрутного фінансового становища, не є вирішальною та достатньою підставою для цього. Не вказано також точного джерела походження коштів на сплату боргу позивачу за графіком запропонованого розстрочення.

При цьому, судом враховано, що розстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов`язання.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів вагомих підстав для розстрочення виконання судового рішення.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву №1696 від 02.11.2020 про розстрочення виконання судового рішення частинами відповідно до графіку, зазначеному у заяві.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є безпідставна та така, що не відповідає критеріям законності, у зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції визнано наведені у заяві обставини недостатньо обґрунтованими та недоведеними, не враховано наслідки, до яких може призвести примусове виконання судового рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2020 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

18.12.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім долучено опис вкладення в цінний лист з відміткою поштового відділення та квитанцію про відправлення цінного листа на адресу позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №925/1235/19 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 та призначено до розгляду на 19.01.2021.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.

У зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19, призначений на 19.01.2021 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 справу №925/1235/19 призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.02.2021.

У судове засідання 23.02.2021 з`явився представник відповідача. Позивач представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку судового рішення у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Так, представник відповідача у судовому засіданні 23.02.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву №1696 від 02.11.2020 про розстрочення виконання судового рішення частинами відповідно до графіку, зазначеному у заяві.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 23.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, у жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" про стягнення заборгованості в сумі 2 976 523,49 грн, з яких: 472 611,84 грн пені, 1 034 743,45 грн як 3 % річних та 1 469 168,20 грн інфляційних втрат на підставі договору №1213/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 22.09.2017, укладеного між сторонами у справі.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 у справі №925/1235/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача зазначені вище грошові кошти.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у даній справі рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №925/1235/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 залишено в силі.

В подальшому Приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно" звернулось до Господарського суду Черкаської області із заявою №1696 від 02.11.2020 про розстрочення виконання судового рішення до жовтня 2021 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що граничний термін за графіком, запропонованим відповідачем виходить за межі одного року з дня ухвалення вказаного рішення, а обставини на які посилається заявник у своїй заяві про розстрочення виконання рішення суду, - не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення суду.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно з ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положеннями ч.ч. 3-5 ст. 331 ГПК України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та протоколів №№ 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення від 29.06.2004 у справі "Півень проти України" заява № 56849/00, рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" заява № 60750/00).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Чіжов проти України" від 17.05.2005 (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграфі 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження стягнення грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Аналіз процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду, вказує, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочку виконання судового рішення з об`єктивними, непереборними - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.

Розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала таку заяву. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Отже, виходячи із наведеного вище, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, в обґрунтування заяви відповідач вказує, що перебуває у ситуації складного фінансово-економічного становища та, не має можливості погасити всю заборгованість одразу. Основними негативними факторами, що істотно впливають на здійснення оплати є зростання цін на енергоносії, зокрема на природний газ та електричну енергію, що використовуються в процесі виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, послуг централізованого опалення, постачання гарячої води; несвоєчасне та не в повному обсязі відшкодування збитків та втрат підприємств житлово-комунального господарства, обумовлених державним регулюванням тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води; значна заборгованість споживачів, в першу чергу населення за теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, заявником в порушення приписів ст. 74 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також доказів відсутності грошових коштів для погашення наявної заборгованості.

Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що відповідач звернувся до місцевого господарського суду з заявою від 02.11.2020 про розстрочення виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 на період до 31.10.2021, тобто з графіком, який виходить за межі одного року з дня ухвалення вказаного рішення.

Окрім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається відповідач у своїй заяві про розстрочення виконання рішення суду, - не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять таке виконання неможливим в розумінні ст. 331 ГПК України.

Таким чином, доводи скаржника про порушення вимог матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявником не наведено обставин та не подано доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють своєчасне виконання судового рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 та задоволення заяви Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" про розстрочку виконання судового рішення у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" відсутні.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (Приватне акціонерне товариство "Черкаське хімволокно").

Керуючись ст.ст. 255, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/1235/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством "Черкаське хімволокно".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню у касаційному порядку відповідно до ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 03.03.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк