Постанова

від 16.02.2021 по справі 910/9454/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2021 р. Справа№ 910/9454/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аурігер

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.11.2020

у справі № 910/9454/20 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Комунального підприємства Київтранспорксервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аурігер

про стягнення 66 019,21 грн.

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство Київтранспорксервіс (далі - КП Київтранспорксервіс , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Аурігер (далі - ТОВ Аурігер , відповідач) про стягнення 66 019,21 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № ДНП-2018-04/07 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування від 27.04.2018 з оплати права на експлуатацію фіксованих місць для паркування, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за період з липня 2019 року по лютий 2020, відтак просило стягнути з відповідача 57 096,00 грн. основного боргу, 6 703,16 грн. пені, 1 136,90 грн. інфляційних втрат та 1 083,15 грн. 3% річних.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що не визнає своєї вини у несплаті платежів за Договором, оскільки така несплата виникла через порушення позивачем своїх зобов`язань за цим Договором. Відповідач стверджував, що умовами Договору передбачено обов`язок позивача не тільки передати відповідачу фіксовані місця для паркування, але й проконтролювати та постійно моніторити виконання умов цього Договору. В порушення умов п. 2.1.5 Договору, позивач надав право здійснення діяльності з паркування транспортних засобів на фіксованих місцях для паркування третім особам (ТОВ МТР ГРУП ) та не проконтролював належну передачу та звільнення фіксованих місць для паркування від ТОВ МТР ГРУП . За твердженнями відповідача, ТОВ МТР ГРУП до дати розірвання Договору здійснювало перешкоди відповідачу у праві експлуатації фіксованими місцями для паркування, що підтверджується доданою відповідачем до відзиву перепискою між позивачем та відповідачем, а також листами відповідача з вимогою усунути порушення ТОВ МТР ГРУП його законного права щодо експлуатації фіксованих місць для паркування. Також відповідач стверджував, що на виконання Договору з позивачем додатково він уклав договори з: ТОВ Ірбіс Гарант від 18.09.2018 № 55 на підтримання контрольно-пропускного режиму на об`єкті ТОВ Аурігер за адресою: м. Київ, перехрестя вулиць Маршала Жукова та вул. Шолом Алейхема; ТОВ Юридична компанія Атлант про спільну діяльність від 21.11.2018 на об`єкті ТОВ Аурігер за адресою: м. Київ, перехрестя вулиць Маршала Жукова та вул. Шолом Алейхема. Проте, згідно складених актів з ТОВ Ірбіс Гарант від 30.09.2018 та ТОВ Юридична компанія Атлант від 30.11.2018 на об`єкті ТОВ Аурігер за адресою: м. Київ, перехрестя вулиць Маршала Жукова та вул. Шолом Алейхема неможливо виконувати зобов`язання згідно укладених договорів через фізичне перешкоджання працівниками ТОВ МТР ГРУП законній діяльності ТОВ Ірбіс Гарант , ТОВ Юридична компанія Атлант та ТОВ Аурігер . Крім цього, відповідач вказував, що здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційного збільшення є не вірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. Крім цього, відповідач просив застосувати спосіб захисту відповідача - визнання відсутності його вини за несплату платежів згідно Договору, які відбулися як наслідок невиконання позивачем своїх зобов`язань за цим Договором а саме, надання відповідачу права на експлуатацію фіксованих місць для паркування на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, перехрестя вул. Жукова та вул. Шолом Алейхема, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту, вільними від претензій третіх осіб на зазначені фіксовані місця для паркування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 у справі № 910/9454/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Аурігер на користь Комунального підприємства Київтранспорксервіс 57 096,00 грн. основного боргу, 1 081,36 грн. 3% річних, 1 136,90 грн. інфляційних втрат, 6 676,33 грн. пені та 2 101,09 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Аурігер оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнути розмір судового збору за подання апеляційної скарги. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції розглянув та надав оцінку лише обов`язку відповідача оплачувати щомісячні платежі, але жодним чином не звернув уваги на визначений Договором обов`язок позивача надати відповідачу право на експлуатацію фіксованих місць для паркування, чого зроблено не було. На переконання апелянта, в порушення умов Договору позивач надав право здійснення діяльності з паркування транспортних засобів на фіксованих місцях для паркування третім особам (ТОВ МТР ГРУП ) та не проконтролював належної передачи та звільнення ТОВ МТР ГРУП фіксованих місць для паркування. Крім цього, апелянт звертав увагу, що ТОВ МТР ГРУП до дати розірвання Договору незаконно здійснювало перешкоди відповідачу у праві експлуатації фіксованими місцями для паркування, що підтверджується доданою відповідачем до відзиву перепискою між позивачем та відповідачем, а також листами відповідача з вимогою усунути порушення ТОВ МТР ГРУП його законного права щодо експлуатації фіксованих місць для паркування. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги, що на виконання Договору з позивачем він додатково уклав договори з: ТОВ Ірбіс Гарант від 18.09.2018 № 55 на підтримання контрольно-пропускного режиму на об`єкті ТОВ Аурігер за адресою: м. Київ, перехрестя вулиць Маршала Жукова та вул. Шолом Алейхема; ТОВ Юридична компанія Атлант про спільну діяльність від 21.11.2018 на об`єкті ТОВ Аурігер за адресою: м. Київ, перехрестя вулиць Маршала Жукова та вул. Шолом Алейхема. Судом також було проігноровано, що згідно складених актів з ТОВ Ірбіс Гарант від 30.09.2018 та ТОВ Юридична компанія Атлант від 30.11.2018 на об`єкті ТОВ Аурігер за адресою: м. Київ, перехрестя вулиць Маршала Жукова та вул. Шолом Алейхема неможливо виконувати зобов`язання згідно укладених договорів через фізичне перешкоджання працівниками ТОВ МТР ГРУП законній діяльності ТОВ Ірбіс Гарант , ТОВ Юридична компанія Атлант та ТОВ Аурігер . Крім цього, апелянт звертав увагу, що позивач жодного разу не направляв листа-повідомлення про одностороннє розірвання Договору, не звертався до відповідача з вимогою чи претензією щодо оплати коштів за Договором. З огляду на викладене, апелянт зазначав, що не визнає своєї вини за несплату платежів згідно Договору, оскільки така несплата виникла через порушення позивачем своїх зобов`язань згідно укладеного між сторонами Договору. Також апелянт стверджував, що суд першої інстанції безпідставно не застосував запропонованого відповідачем у відзиві його способу захист, не спростував його, не надав йому належної оцінки та не захистив право відповідача іншим обраним судом способом захисту. Крім цього, апелянт вказував, що здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційного збільшення є не вірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без. Зокрема, зазначив, що наявність або відсутність акта наданих послуг не звільняє відповідача від обв`язку здійснити оплату за Договором, відтак судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов в частині стягнення з відповідача заборгованості. З приводу посилань відповідача на наявні перешкоди у користуванні фіксованими місцями для паркування, позивач зазначив, що якщо відповідач вважає, що його права порушені, він може звернутись до суду з відповідним позовом, а оскільки відповідач безпосередньо до суду за захистом свого начебто порушеного права не звертався, а законодавство наділяє лише суд (у разі відсутності в Законі чи Договорі) визначати для особи, яка звернулась до суду, спосіб захисту, що не суперечить Закону, вимоги відповідача про застосування способу захисту його права як визнання відсутності його вини за несплату платежів згідно Договору, позивач вважає необґрунтованими та безпідставними. Твердження відповідача (апелянта) про наявність перешкод у користуванні фіксованими місцями для паркування, на думку позивача, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, та взагалі не були предметом доказування у даній справі.

Враховуючи ціну позову у даній справі (66 019,21 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Проте, в судове засідання апеляційної інстанції 16.02.2021 з`явився представник позивача, який надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 27.04.2018 між КП Київтранспорксервіс (позивач, сторона-1 за договором) та ТОВ Аурігер (відповідач, сторона-2 за договором) укладено Договір № ДНП-2018-04/07 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 36 (тридцяти шести) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотирьох) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, які розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, перехрестя вул. Жукова та вул. Шолом Алейхема, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - Фіксовані місця для паркування ), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Під Фіксованими місцями для паркування в цьому Договорі визначено експлуатацію 36 (тридцяти шести) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотирьох) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів,які розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, перехрестя вул. Жукова та вул. Шолом Алейхема, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (п. 1.2 Договору).

Фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту набрання чинності Договору (п. 1.3 Договору).

Положеннями п. 2.2.6 Договору визначено обов`язок сторони-2 своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018 плата сторони-2 (відповідача) стороні-1 (позивачу) згідно Договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 4,35 грн.; ПДВ - 0,87 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 1,28 грн.

Ціна Договору складається з загальної суми оплати за провадження діяльності за весь період Договору (п. 3.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018)).

За умовами п. 3.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018) плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, щодо якого проводиться оплата.

Сторони погодили (п. 3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018), що сторона-1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти сторони-2 рахунок на оплату.

Щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг, наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 20 числа, акт приймання-передачі наданих в попередньому місяці послуг вважається підписаним стороною-2 без зауважень (п. 3.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018)).

Умовами п. 4.2 Договору передбачено, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати, встановлених Договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Цей Договір згідно п. 6.1 вважається укладеним і набирає чинності з 01.05.2018 року і діє до 31.12.2020.

Положеннями п. 6.5 Договору визначено право сторони-1 на розірвання Договору в односторонньому порядку у випадку, якщо сторона-2 не здійснила оплату в обсязі, встановленому розділом 3 цього Договору, і таке порушення триває більше ніж 30 календарних днів.

Про дострокове розірвання Договору відповідно до п. 6.5 Договору, сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення не менш, ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до дати розірвання Договору. Повідомлення про розірвання Договору надсилається в порядку, визначеному п. 8.4 Договору (п. 6.6 Договору).

Згідно п. 8.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018 усе листування між сторонами здійснюється за поштовими адресами, зазначеними в Договорі. Повернення стороні поштового відправлення, яке направлялося іншій стороні Договору, із відміткою про відсутність адресата за вказаною в Договорі адресою (або адресою, вказаною в письмовому повідомленні про зміну адреси для надсилання кореспонденції, яке було отримане стороною до відправлення поштового відправлення), або з відміткою про неявку представника сторони до відділення поштового зв`язку за адресованим йому поштовим відправленням, вважається належним чином відправленим повідомленням іншої сторони.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, листом № 053/05/-621 від 17.02.2020, який був надісланий позивачем відповідачу 18.02.2020, позивач повідомив відповідача, що Договір № ДНП-2018-04/07 від 27.04.2018 вважається таким, що розірвано з 01.03.2020, а відповідач зобов`язаний в термін до 15.03.2020 звільнити паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Жукова та вул. Шолом Алейхема.

Таким чином, станом на час розгляду справи Договір є розірваним, що не заперечується сторонами.

Разом з цим, предметом спору у даній справі є, зокрема, стягнення заборгованості відповідача з оплати щомісячних платежів за право на експлуатацію фіксованих місць для паркування згідно Договору за період з липня 2019 року по лютий 2020 року в загальній сумі 57 096,00 грн. (основний борг), тобто в період, коли Договір ще не був розірваний за ініціативою позивача.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Внаслідок укладення Договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2018-04/07 від 27.04.2018 між сторонами згідно п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України виникли цивільні права та обов`язки.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору свідчить про те, що за своєю правовою природою цей договір є договором з надання послуг.

За договором про надання послуг згідно ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, встановлених договором.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи, за умовами п.п. 1.1, 1.2, 3.1, 3.3 Договору та Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018, відповідач мав сплати щомісячні платежі за надане на підставі Договору право на організацію та експлуатацію 36 місць для платного паркування транспортних засобів з визначеною платою 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу відповідно до кількості днів у місяці в таких сумах та у такий строк:

- за липень 2019 - в сумі 7 254,00 грн. до 22.07.2019 включно (враховуючи ч. 5 ст. 254 ЦК України);

- за серпень 2019 - в сумі 7 254,00 грн. до 20.08.2019 включно;

- за вересень 2019 - в сумі 7 020,00 грн. до 20.09.2019 включно;

- за жовтень 2019 - в сумі 7 254,00 грн. до 21.10.2019 включно (враховуючи ч. 5 ст. 254 ЦК України);

- за листопад 2019 - в сумі 7 020,00 грн. до 20.11.2019 включно;

- за грудень 2019 - в сумі 7 254,00 грн. до 20.12.2019 включно;

- за січень 2020 - в сумі 7 254,00 грн. до 20.01.2020 включно;

- за лютий 2020 - в сумі 6 786,00 грн. до 20.02.2020 включно.

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження факту надання послуг позивачем долучено до матеріалів справи акти надання послуг за період з липня 2019 по лютий 2020 № 4858 від 31.07.2019, № 5714 від 31.08.2019, № 6523 від 30.09.2019, № 7485 від 31.10.2019, № 8556 від 30.11.2019, № 9482 від 31.12.2019, № 4487 та № 4488 від 31.05.2020, які підписано лише позивачем й немає підпису уповноваженого представника відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що не підписав вказані акти наданих послуг за період з липня 2019 по лютий 2020 та не здійснив оплату, оскільки за період дії Договору він так і не зміг скористатися своїм правом на експлуатацію фіксованих місць для паркування та отримання прибутку з них, оскільки ТОВ МТР ГРУП чинило перешкоди у користуванні цими місцями для паркування, а позивач в свою чергу не здійснив жодних дій для усунення таких перешкод та в порушення умов Договору не забезпечив відповідачу належних умов для користування фіксованими місцями для паркування.

Разом з цим, як вище згадувалось, умовами п. 3.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018) сторони погодили, що, у випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 20 числа, акт приймання-передачі наданих в попередньому місяці послуг вважається підписаним стороною-2 без зауважень.

Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач направляв позивачу зауваження чи заперечення щодо вищезгаданих актів надання послуг та враховуючи положення п. 3.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 27.12.2018), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що надані позивачем акти наданих послуг за період з липня 2019 по лютий 2020 № 4858 від 31.07.2019, № 5714 від 31.08.2019, № 6523 від 30.09.2019, № 7485 від 31.10.2019, № 8556 від 30.11.2019, № 9482 від 31.12.2019, № 4487 та № 4488 від 31.05.2020 є неналежними доказами надання послуг за Договором.

Посилання відповідача (апелянта) на факт перешкоджання йому в користуванні фіксованими місцями для паркування, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані, оскільки якщо відповідач вважає, що його права порушені, він не позбавлений права звернутись до суду як до осіб, які перешкоджали йому користуватися фіксованими місцями для паркування, так і до позивача, якщо він, як стверджує відповідач, в супереч умовам Договору надав право здійснення діяльності з паркування транспортних засобів на фіксованих місцях для паркування третім особам та не проконтролював належну передачу та звільнення фіксованих місць для паркування від третіх осіб.

При цьому, відповідачем (апелянтом) не доведено належними та допустимими доказами наведених ним обставин на обґрунтування своїх заперечень.

Вимоги відповідача (апелянта) щодо застосування способу захисту - визнання відсутності його вини за несплату платежів згідно Договору, які відбулися як наслідок невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а саме, надання відповідачу права на експлуатацію фіксованих місць для паркування на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, перехрестя вул. Жукова та вул. Шолом Алейхема, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту, вільними від претензій третіх осіб на зазначені фіксовані місця для паркування, також відхиляються апеляційним судом як безпідставні, адже даний позов подано з метою захисту прав позивача, які порушені в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині здійснення повної та своєчасної оплати, факт перешкоджання відповідачу у користуванні фіксованими місцями для паркування не є предметом дослідження у даній справі. Як зазначалось раніше, у разі порушення прав відповідача, він не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду з метою захисту своїх прав та охоронюваних інтересів.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що в період з липня 2019 по лютий 2020 Договір був чинний, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у відповідача обов`язку щодо здійснення оплати за користування фіксованими місцями для паркування на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, перехрестя вул. Жукова та вул. Шолом Алейхема, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Однак, всупереч умовам укладеного між сторонами Договору відповідачем не була здійснена оплата за надані у період з липня 2019 по лютий 2020 послуги в загальній сумі 57 096,00 грн. (основний борг).

З огляду на наведене та те, що доказів здійснення оплати за надані позивачем у період з липня 2019 по лютий 2020 послуги на загальну суму 57 096,00 грн. матеріали справи не містять, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 57 096,00 грн. заборгованості за Договором доведено належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 703,16 грн. пені, 1 136,90 грн. інфляційних втрат та 1 083,15 грн. 3% річних.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 4.2 Договору визначено, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати, встановлених Договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено невірні нарахування в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача за липень 2019 та жовтень 2019, адже позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України). Тобто, оскільки граничний строк оплати за липень 2019 припадав на 20.07.2019 (вихідний день), прострочка відповідача з оплати за жовтень 2019 розпочалась з 23.07.2019, а граничний строк оплати за жовтень 2019 припадав на 20.10.2019 (вихідний день), прострочка відповідача з оплати за жовтень 2019 розпочалась з 22.10.2019.

За перерахунком суду, загальна сума пені за період прострочки відповідачем сплати за надані послуги за період з липня 2019 по лютий 2020 становить 6 676,33 грн., тоді як за розрахунком позивача сума пені складає 6 703,16 грн.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 6 676,33 грн., в іншій частині цих вимог - в сумі 26,83 грн. слід відмовити.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в загальному розмірі 1 083,15 грн за період прострочки відповідачем сплати за надані послуги за період з липня 2019 по лютий 2020 судом встановлено, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, в зв`язку з невірним розрахунком 3% річних в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача за липень та жовтень 2019. Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України). Тобто, у зв`язку з тим, що граничний строк оплати за липень 2019 припадав на 20.07.2019 (вихідний день), прострочка відповідача з оплати за липень 2019 розпочалась з 23.07.2019, а граничний строк оплати за жовтень 2019 припадав на 20.10.2019 (вихідний день), прострочка відповідача з оплати за жовтень 2019 розпочалась з 22.10.2019.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача за перерахунком суду підлягають 3% річних у розмірі 1 081,36 грн., в іншій частині цих вимог в сумі 1,79 грн. слід відмовити.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 05.07.2019 у справі № 905/600/18), нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в загальному розмірі 1 136,90 грн. в період прострочки відповідачем сплати за надані послуги, враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог (ч. 1 ст. 14 ГПК України), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в межах заявлених позивачем вимог в сумі 1 136,90 грн.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оскільки в судовому засіданні 16.02.2021 було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а суддя Станік С.Р. перебував у відпустці з 19.02.2021 по 02.03.2021 включно, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу вказаного судді з відпустки.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аурігер залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 у справі № 910/9454/20 - без змін.

Матеріали справи № 910/9454/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 03.03.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

С.Р. Станік