Постанова

від 03.03.2021 по справі 420/12458/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/12458/20

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Кравця О.О.,

- Зуєвої Л.Є.,

за участю: секретар судового засідання: Уштаніт Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, прийняте у складі суду судді Юхтенко Л.Р. в місті Одеса по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Донмар до Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови №ПД-013/20 від 27.10.2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Донмар звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому позивач просив суд про визнання протиправною та скасування постанови №ПД-013/20 від 27.10.2020 року про заборону буксиру Плутон (прапор України, ІМО № 827333) виходу в територіальне море та внутрішні води України.

Доводи позовної заяви ґрунтувались на тому, що у посадових осіб прикордонного загону були відсутні правові підстави для заборони виходу буксиру у море та застосування тих підстав, які були визначені у постанові про заборону виходу в море, а тому є протиправним.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Донмар задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано постанову Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 жовтня 2020 року №ПД-013/20 про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України українським невійськовим суднам та плавзасобам, прийняту відносно товариства з обмеженою відповідальністю Донмар .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Херсонський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції не досліджувались фактичні обставини по справі та не надано їм належну правову оцінку, порушені процесуальні права відповідача та помилково застосовані норми матеріального права, тому просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не було встановлено та досліджено фактичні обставини, які викладені апелянтом в безпосередній хронологічній та логічній послідовності, більшість з яких взагалі не встановлювалась та не досліджувалась судом першої інстанції, а правова позиція позивача прийнята за таку, що встановлена судом, що і обумовило винесення оскаржуваного судового рішення. Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять клопотання щодо розгляду справи без участі представника Відповідача, навіть більше того, відповідачем заявлялось клопотання про проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та за обов`язкової участі представника Херсонського прикордонного загону, які не були враховані судом першої інстанції.

Апелянт вказує, що відкриваючи провадження, суд першої інстанції не пересвідчився в тому, що позовну заяву подано уповноваженою представляти інтереси судновласника особою, адже наданий ТОВ Донмар Договір управління (менеджменту) не містить вказівки на право представляти інтереси судновласника в усіх органах державної влади і зокрема судах, що узгоджується із положеннями ст. 57, 59 КАС України. Крім того, апелянт вказує, що відповідно до пункту 29 статті 20 Закону України Про Державну прикордонну службу України персонал Державної прикордонної служби України наділений правом тимчасово обмежувати мореплавство та забороняти вихід у море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у територіальному морі та внутрішніх водах України, при порушення правил (порядку) плавання у територіальному морі та внутрішніх водах України включає в себе порушення порядку плавання в контрольованому прикордонному районі (прикордонного режиму).

Апелянт також наголошує, що згідно пункту 2 Інструкції про порядок заборони виходу в територіальне море та внутрішні води України українських невійськових суден і плавзасобів посадовими особами Державної прикордонної служби України, рішення про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України українським невійськовим суднам і плавзасобам приймає начальник прикордонного загону. Прийняттю рішення про заборону виходу в море українським невійськовим суднам і плавзасобам, як правило, повинно передувати притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення хоча б одного з правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, протидію яким віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, однією або більше особами, які перебували на судні чи плавзасобі. При цьому, згідно пункту 3 Інструкції, вихід у море може бути заборонено будь-яким українським невійськовим суднам і плавзасобам незалежно від форми власності та відомчої належності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у морі.

Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Донмар є діспонентним судновласником (менеджером) буксиру Плутон (ІМО № 8927333, прапор Україна, власник ДП Морської торговельний порт Усть-Дунайск , фрахтователь компанія Donmar Corporation (Панама)) на підставі угоди № DR-DR18 від 01.08.2018 р. про експлуатаційне управління суднами Шипмен , з додатком В .

Матеріалами справи підтверджено, що 08 жовтня 2020 року дільничним інспектором прикордонної служби 1 категорії групи ДІПС вісп Рибаківка (тип В) всп Очаків 1 категорії (тип Б), прапорщиком Пасось В. А. відносно капітана буксиру Плутон ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ № 159744 за порушення п. 36 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р. № 1147, дане правопорушення кваліфікується за ст. 202 КУпАП (а.с.13).

Також, матеріалами справи підтверджено, що 13.10.2020 року за результатами розгляду адміністративної справи начальником відділення інспекторів прикордонної служби Рибаківка старшим лейтенантом Гнап Р.В. винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення ПдРУ №040814, згідно з якої ОСОБА_2 визнаний винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 202 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 119,0 грн.(а.с.14).

Вказаний штраф оплачений, що підтверджено копією квитанції від 28.10.2020 року.

Суд встановив, що 27 жовтня 2020 року начальником Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби Черновим Ю.М. прийнято постанову № ПД - 013/20 про заборону буксиру Плутон виходу в територіальне море та внутрішні води України терміном 30 діб з моменту винесення постанови з 27.10.2020 року по 25.11.2020 року (а.с.12).

Підставою прийняття вказаної постанови стало те, що в порушення вимог п. 36 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, під час перебування у територіальному морі координатах широта 46 34, довгота 31 13, капітан судна Плутон здійснив несанкціонований підхід до іноземного судна HONER BADGER із закритим кордоном без належних на то підстав, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за що передбачена ст. 202 КУпАП.

Також, суд встановив, що 28.10.2020 року представник позивача звернувся до Херсонського прикордонного загону із скаргою про скасування постанови про заборону буксиру Плутон виходу в територіальне море та внутрішні води України № ПД - 013/20, з посиланням на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення оскаржена до суду та капітаном судна сплачений штраф за вказаною постановою (а.с.15-16).

Однак, листом Херсонського прикордонного загону від 28.10.2020 року вих. № 21-9307 повідомлено представника позивача про результати розгляду скарги, відповідно до якого зазначено, що підстави для скасування рішення про заборону виходу в море буксиру на даний час відсутні (а.с.20).

Також, листом від 03.11.2020 року вих. № 21-Б-336 Херсонський прикордонний загін повідомив позивача про те, що відсутні підстави для скасування рішення по заборону виходу в мору буксиру Плутон (а.с.18-19).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що правопорушення, передбачене п. 36 Положення про прикордонний режим не є підставою для заборони виходу судна в територіальне море та внутрішні води України, оскільки п. 3 Інструкції № 291 передбачає вичерпний перелік підстав, у яких вихід у море може бути заборонено будь-яким українським невійськовим суднам і плавзасобам, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у морі, при цьому у вказаному переліку відсутня підстава щодо порушення встановленого порядку плавання та перебування у територіальному морі. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що у посадових осіб прикордонного загону були відсутні правові підстави для заборони виходу буксиру в море.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про державну прикордонну службу України № 661-IV від 03 квітня 2003 року (далі - Закон №661-IV), Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. №1147 (далі - Положення №1137), Інструкцією про порядок заборони виходу в територіальне море та внутрішні води України українських невійськових суден і плавзасобів посадовими особами Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 18.04.2005 року № 291 (далі - Інструкція № 291)

Відповідно до п. 29 ст. 20 Закону №661-IV, органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право: тимчасово обмежувати мореплавство та забороняти вихід у море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у прилеглій зоні, територіальному морі та внутрішніх водах України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 листопада 2018 року № 971 затверджено Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, яке визначає призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба).

Пунктом 9 частини 1 Розділу II Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, яке затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 року № 971, передбачено, що основним завданням та повноваженням органів охорони державного кордону є виявлення та припинення правопорушень, протидію яким законодавством України віднесено до компетенції Держприкордонслужби.

Згідно з пункту 9 частини 6 Розділу III Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, яке затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 року № 971, начальник органу охорони державного кордону в межах повноважень приймає рішення про тимчасове обмеження мореплавства та заборону виходу в море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України.

Положенням №1147 встановлюється система режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки і в пунктах базування маломірних суден, інших засобів, що не є суднами, але пристосовані для переміщення на них людей по воді (водний мотоцикл, водний велосипед, моторний гідродельтаплан, дошки для занять різними видами серфінгу тощо), основні характеристики яких не перевищують параметрів, установлених для таких засобів Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними та Севастопольською міською державними адміністраціями, буєрів, а також апаратів, що використовуються для підводного плавання (далі - маломірні судна, інші плавзасоби), а також в місцях базування - суден флоту рибної промисловості, їх плавання і пересування у територіальному морі та внутрішніх водах України.

Відповідно до п. 34 Положення №1147, у разі порушення вимог щодо порядку зберігання, виходу у територіальне море та внутрішні води, завантаження і розвантаження торговельних та маломірних суден, інших плавзасобів, суден флоту рибної промисловості, що не підлягають нагляду класифікаційного товариства, посадки і висадки пасажирів органи Державної прикордонної служби мають право тимчасово забороняти експлуатацію об`єктів базування, місць базування суден флоту рибної промисловості або забороняти вихід у внутрішні води таких суден і плавзасобів. Про запровадження цієї санкції органи Державної прикордонної служби письмово інформують заінтересованих юридичних та фізичних осіб завчасно. Це обмеження діє до усунення виявлених порушень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прийняття рішення про тимчасове обмеження мореплавства та заборону виходу в море українських невійськових суден і плавзасобів незалежно від форми власності входить до повноважень відповідача.

Водночас, Інструкцією № 291 врегульовано безпосередньо порядок заборони виходу в територіальне море та внутрішні води України українських невійськових суден та прийняття відповідних рішень, який розроблений відповідно до пункту 34 Положення № 1147.

Так, відповідно до п. 2 вказаної Інструкції, рішення про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України українським невійськовим суднам і плавзасобам приймає начальник прикордонного загону чи загону морської охорони, про що виноситься постанова про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України. Прийняттю рішення про заборону виходу в море українським невійськовим суднам і плавзасобам, як правило, повинно передувати притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення хоча б одного з правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, протидію яким віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, однією або більше особами, які перебували на судні чи плавзасобі.

Згідно з п. 3 Інструкції № 291, вихід у море може бути заборонено будь-яким українським невійськовим суднам і плавзасобам незалежно від форми власності та відомчої належності, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у морі, а саме:

3.1. Власник судна порушив вимоги щодо зберігання самохідних і несамохідних суден, інших плавзасобів.

3.2. Судно порушило вимоги прикордонного режиму щодо порядку виходу в море.

3.3. Судно перебувало в районі, оголошеному в установленому в порядку тимчасово закритим для плавання.

3.4. Судно незаконно займалося будь-якою промисловою, дослідницькою, пошуковою або іншою діяльністю, скиданням і захороненням речовин, шкідливих для здоров`я людей або живих ресурсів вод, чи інших відходів та матеріалів.

3.5. Судно провадило висадку чи посадку людей, вивантаження чи навантаження вантажів у не встановлених для цього місцях або в установлених місцях, але без дозволу компетентних органів України.

3.6. Судно здійснювало без дозволу компетентних органів України підняття в повітря або прийняття на борт літальних апаратів.

3.7. Судно, члени екіпажу або інші особи, які перебували на судні, пошкоджували прикордонні знаки, засоби навігаційного огородження, кабелі зв`язку, інші підводні або надводні об`єкти, що належать Україні.

3.8. Капітан судна не пред`явив уповноваженим посадовим особам Державної прикордонної служби України передбачених законодавством суднових або вантажних документів.

3.9. Судно прямувало незаявленим курсом.

3.10. Судно не підкорялося законним розпорядженням представників органів Державної прикордонної служби України або інших компетентних органів України.

3.11. Судно не мало нанесених належним чином ідентифікаційних ознак (назва судна, порт приписки, державний реєстраційний номер).

3.12. Ідентифікаційні ознаки, нанесені на судні, не відповідали даним, які зазначені в суднових реєстраційних документах, що засвідчують право плавання цього судна під Державним Прапором України.

3.13. Судно не мало на борту оригіналів суднових документів, передбачених законодавством.

Таким чином, Інструкція № 291 передбачає вичерпний перелік, у випадках яких вихід у море може бути заборонено будь-яким українським невійськовим суднам і плавзасобам.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем обґрунтовано правомірність прийняття оскаржуваної постанови про заборону виходу в територіальне море та внутрішні води України допущенням позивачем порушення встановленого порядку плавання та перебування у територіальному морі, а саме: порушення п. 36 Положення №1147.

Так, пунктом 36 Положення №1147 передбачено, що під час плавання і перебування торговельних та маломірних суден, інших плавзасобів у територіальному морі та внутрішніх водах забороняється їх підхід до іноземних та українських суден закордонного прямування (крім випадків, пов`язаних із стихійним лихом, аварією та катастрофою, за умови завчасного інформування капітаном (судноводієм, стерновим-мотористом) або власником торговельного та маломірного судна, іншого плавзасобу підрозділу Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності якого буде здійснюватися підхід, але не пізніше здійснення таких заходів).

Матеріалами справи підтверджено, що за допущене правопорушення капітан судна Плутон притягнутий до адміністративної відповідальності в порядку ст. 202 КУпАП - порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду. При цьому, хоча прийняттю рішення про заборону виходу в море українським невійськовим суднам і плавзасобам, як правило, повинно передувати притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення хоча б одного з правопорушень, передбачених КУпАП, протидію яким віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, однією або більше особами, які перебували на судні чи плавзасобі, притягнення до адміністративної відповідальності за порушення п. 36 Положення №1147 саме по собі не свідчить про наявність правових підстав для заборони виходу в море українських невійськових суден і плавзасобів

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підхід до іноземних та українських суден закордонного прямування, не входить до виключного переліку підстав, зазначених у п. 3 Інструкції № 291, згідно яких вихід у море може бути заборонено будь-яким українським невійськовим суднам і плавзасобам, які допустили порушення встановленого порядку плавання і перебування у морі.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на положення п 3.10 Інструкції № 291, а саме, що судно не підкорялося законним розпорядженням представників органів Державної прикордонної служби України або інших компетентних органів України, оскільки доказів вказаних обставин матеріали справи не містять, а оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не містить жодних посилань на непідкорення законним розпорядженням представників органів Державної прикордонної служби України.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, зокрема у межах справ №806/1049/15, № 509/4156/15-а, № №804/4435/16, згідно якої, приймаючи рішення, відповідний орган повинен навести усі підстави його прийняття у вказаному рішення. Водночас, рішення суб`єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.

При цьому, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно вимог ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З системного аналізу положень Закону №661-IV, Положення №1137, Інструкції № 291 колегія суддів вбачає, що заборона виходу в територіальне море та внутрішні води України повинна бути безпосередньо пов`язана з фактом порушення встановленого порядку плавання і перебування у територіальному морі та внутрішніх водах України, при цьому такий засіб впливу застосовується або з метою усунення попередньо встановленого порушення, або для недопущення порушення встановленого порядку у майбутньому.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає, що встановлене відповідачем порушення п. 36 Положення №1147, з огляду на його характер, не свідчить про необхідність заборони виходу в територіальне море та внутрішні води України з метою усунення порушення. Крім того, у матеріалах справи відсутні жодні докази, які б обґрунтовано свідчили про наявність підстав вважати, що аналогічні правопорушення будуть повторюватись позивачем у майбутньому. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що прийняте відповідачем по справі рішення, яке оскаржується у межах даної справи, було прийнято без дотримання принципу пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, доводи апелянта в цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом норм матеріального права та оцінюються судом критично.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що судом першої інстанції не було встановлено та досліджено фактичні обставини, які викладені апелянтом в безпосередній хронологічній та логічній послідовності, оскільки наведені додатково апелянтом обставини, зокрема щодо деталей притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності в порядку ст. 202 КУпАП, на переконання суду апеляційної інстанції, або не стосуються предмету доказування у межах даної справи, або були враховані судом першої інстанції.

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, апелянт стверджує, що відповідачем заявлялось клопотання про проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та за обов`язкової участі представника Херсонського прикордонного загону, а також у режимі відеоконференції, які не були враховані судом першої інстанції.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що жодних клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відповідачем не заявлялось, при цьому дана справа не підпадає під перелік справ, які згідно вимог ч. 4 ст. 12 КАС України підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, а отже була правомірно розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження.

Апелянтом до суду першої інстанції дійсно заявлялось клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції, проте вказане клопотання було розглянуто судом першої інстанції, та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання (а.с. 140), у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції було відмовлено. При цьому, ухвала про відмову у розгляді справи в режимі відеоконференції не входить до переліку ухвал, які викладаються окремим документом, передбачених ч. 5 ст. 243 КАС України, таким чином, судом першої інстанції не було допущено порушення вимог процесуального права.

При цьому, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи неявку сторін у судове засідання 11 грудня 2020 року, оскільки сторонами були надані всі процесуальні документи, передбачені процесуальним законом та письмові докази, якими обґрунтовуються доводи та заперечення сторін, а також з урахуванням рівня епідемічної небезпеки в м. Одеса, суд першої інстанції правомірно продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Щодо доводів апелянта, що відкриваючи провадження, суд першої інстанції не пересвідчився в тому, що позовну заяву подано уповноваженою представляти інтереси судновласника особою, адже наданий ТОВ Донмар Договір управління (менеджменту) не містить вказівки на право представляти інтереси судновласника в усіх органах державної влади і зокрема судах, що узгоджується із положеннями ст. 57, 59 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до положень ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства України, судновласником у цьому Кодексі визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є суб`єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Таким чином, передбачене законом поняття судновласник є ширшим, ніш поняття власник судна , та включає у себе зокрема юридичних осіб, які експлуатують судно від свого імені, незалежно від наявності права власності.

Дослідивши зокрема п. 2.3, п. 19.2 наявної у матеріалах справи угоди № DR-DR18 від 01.08.2018 р. про експлуатаційне управління суднами Шипмен , з додатком В (а.с. 28-35), колегія суддів зазначає, що позивач наділений відповідними правами та обов`язками, зокрема пов`язаними із забезпеченням належного управління судном, наділений зокрема правом ініціювання судових проваджень, а отже оскаржувана постанова суб`єкта владних повноважень стосується прав та обов`язків ТОВ Донмар , тобто вказана юридична особа є належним позивачем у межах даної справи.

Водночас, посилання апелянта на положення ст. 57, 59 КАС України колегією суддів оцінюються критично, оскільки апелянтом помилково ототожнюється право належного позивача звернутись до суду з адміністративним позовом та право на представництво інтересів позивача у суді.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Донмар до Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови №ПД-013/20 від 27.10.2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О. О. Кравець

Суддя: Л. Є. Зуєва