Постанова

від 22.02.2021 по справі 904/1014/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2021 року м.Дніпро Справа № 904/1014/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Березкіної О.В. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Іванова О.Г.

Секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Савко В.В., довіреність №19-30-01 від 12.02.2020 р., адвокат;

від відповідача: Туманов С.Г., виконавчий директор ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "ФАВОРИТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року (суддя Панна С.П.) у справі № 904/1014/20

за позовом Державного вищого навчального закладу "Український державний хіміко-технологічний університет"

до Обслуговуючого кооперативу "ФАВОРИТ"

про визнання договору недійсним та усунення перешкод в користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державний вищий навчальний заклад "Український державний хіміко-технічний університет" звернувся до Обслуговуючого кооперативу "Фаворит" із позовом про визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту від 10 квітня 2019 року, укладеного між Державним вищим навчальним закладом Український державний хіміко-технологічний університет та Обслуговуючим кооперативом Фаворит відносно земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:03:231:0037, площею 4,4396 га; знесення за рахунок Обслуговуючого кооперативу Фаворит огорожі, а також тимчасової споруди - відділу продажу, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року у справі № 904/1014/20 позовні вимоги задоволено частково.

Суд визнав недійсним Договір про встановлення земельного сервітуту від 10 квітня 2019 року, укладений між Державним вищим навчальним закладом Український державний хіміко-технологічний університет та Обслуговуючим кооперативом Фаворит відносно земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:03:231:0037, площею 4,4396 га.

Суд зобов`язав знести за рахунок Обслуговуючого кооперативу Фаворит тимчасову споруду - відділ продажу, розташований на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037.

В решті частини позовних вимог- відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Обслуговуючий кооператив "Фаворит" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року по справі 904/1014/20 скасувати, позивачу в позові відмовити.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт посилається на те, що суд у своєму рішенні взагалі не надав оцінку експертному висновку щодо неможливості відповідача задовольнити потреби у використанні належної йому земельної ділянки в іншій спосіб, крім користування суміжною земельною ділянкою для організації проходу, проїзду техніки, тимчасового розміщення будівельних матеріалів та техніки шляхом укладання договору сервітуту.

Апелянт вважає, що задовольняючи позов в частині знесення тимчасової споруди відділу продаж, суд не зазначив докази, які підтверджують факт знаходження даної споруди на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, яка належить позивачу.

Апелянт посилається на те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем не доведено порушення укладеним правочином публічного порядку, що має наслідком недійсність правочину.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення та відмови у позові.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "ФАВОРИТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року у справі № 904/1014/20, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 18.01.2021 о 10:00.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2021року розгляд апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу "ФАВОРИТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 року (суддя Панна С.П.) у справі № 904/1014/20 відкладено на 02.02.2021 року на 09:30 годин.

В судовому засіданні 02.02.2021року оголошено перерву до 22.02.21 р. на 15:00 .

В судовому засіданні 22.02.2021року оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2019 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки у розмірі 0,5822 га, яка розташована по вулиці Набережна Перемоги 40,40а,40б у м. Дніпро, кадастровий номер 1210100000:03:231:0037.

Згідно п.1 договору Власник надає Землекористувачу право на обмежене користування частиною належною йому земельної ділянки (надалі за текстом земельний сервітут) площею 0,5822 га, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 40, 40а, 406 (сорок, сорок А, сорок Б), кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, надалі за текстом - земельна ділянка, на умовах, визначених даним договором, відповідно до плану сервітуту земельної ділянки що додається.

Згідно з абз. 2 та 3 пункту 1 договору земельний сервітут, встановлений даним договором, включає в себе право Землекористувача користуватися ділянкою Власника з метою, зазначеною в пункті 2 цього сервітуту. Земельний сервітут встановлюється безстроково.

Пунктом 2 договору визначено, що Землекористувач має наступні права:

- право проїзду, розміщення та проходу через земельну ділянку Власника;

- право встановлення будівельних риштувань , тимчасового складання та розміщення будівельних матеріалів, обладнання та/або техніки з метою ремонту та/або будівництва на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0151;

- право прокладати через земельну ділянку власника інженерні мережі.

Згідно з п.4 договору даний сервітут є безоплатним.

Пунктом 7 договору передбачено, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до п.8 договору земельний сервітут може бути відчужено.

Звертаючись до Обслуговуючого кооперативу "Фаворит" із позовом про визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту від 10 квітня 2019 року, знесення за рахунок Обслуговуючого кооперативу Фаворит огорожі, а також тимчасової споруди - відділу продажу, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, позивач - Державний вищий навчальний заклад "Український державний хіміко-технічний університет" посилався на те, що даний правочин суперечить інтересам суспільства і держави, оскільки в результаті його укладення власник майна втратив свою земельну ділянку без будь-яких підстав, без підстав для встановлення сервітуту; договір містить пункти, які суперечать нормам закону.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, господарський суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір містить окремі положення (пункти), які не відповідають положенням законодавства, а саме: пункт 1, згідно якого сервітут є безстроковим; п. 4, згідно якого сервітут є безоплатним та пункт 8, згідно з яким земельний сервітут може бути відчужено.

Крім того, суд зазначив, що у порушення умов п. 2 Договору, відповідач розмістив на земельній ділянці тимчасову споруду - відділ продажу, що заборонено договором, а тому ці споруди підлягають знесенню за рахунок відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо знесення за рахунок відповідача огорожі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що знесення захисно-охоронного огороджування будівельної площадки порушує будівельні норми, які відображені в томі № 11 "Проект організації будівництва" арх. № 002/19-ПОБ (проект погоджений ДП "Жилком" 04.10.2019 року), та може бути небезпечним для життя та здоров`я людей.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору земельного сервітуту з огляду на наступне.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України містить перелік вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач, звертаючись із вимогами про визнання правочину недійсним, у якості підстави недійсності правочину послався на положення статті 228 ЦК України, оскільки правочин порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, аналізуючи приписи ст.228 ЦК України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом , а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

Таким чином, при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Вирішуючи питання щодо існування та доведеності зазначених обставин, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Державний вищий навчальний заклад "Український Державний Хіміко-технологічний Університет" є власником земельної ділянки, кадастровий номер: 1210100000:03:231:0037, площею 4,4396 га.

Обслуговуючому кооперативу "Фаворит" надано в користування на підставі договору оренди сусідню земельну ділянку площею 0,1317 га (кадастровий номер 121010000:03:231:0151) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури для проектування і будівництва строком дії п`ять років.

Згідно плану з кадастрового реєстру ця ділянка знаходиться на першій лінії від проїжджої частини вул. Набережної Перемоги, має самостійний доступ до головної дороги району.

Експертним висновком щодо можливості використання фактично наданої позивачу земельної ділянки встановлено, що потребу ОК Фаворит в будівництві за адресою: вул. Набережна Перемоги 40Д на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0151 неможливо задовольнити в інший спосіб, крім користування суміжною земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:03:231:0037) для організації проходу, проїзду техніки, тимчасового розміщення будівельних матеріалів та техніки на площі не менше 0.60 га шляхом укладення договору сервітуту на умовах і відповідно до плану, узгодженому з власником земельної ділянки ( а.с. 63)

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Таким чином, оскільки між сторонами укладений земельний сервітут, то при його укладанні повинні застосовуватися норми земельного законодавства, як спеціального у регулюванні земельних відносин, а цивільне законодавство застосовується в субсидіарному порядку, тобто у разі, якщо відповідні земельні відносини не врегульовані положеннями земельного законодавства. Застосування норм земельного і цивільного законодавства при регулюванні земельних правовідносин повинно базуватись на пріоритетності норм спеціального земельного законодавства перед нормами загального цивільного законодавства, а не навпаки. Зазначене відображає колізійний принцип lex specialis derogat generalis (лат. "спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон").

Відповідно до статті 98 ЗК України в редакції, яка діяла на час укладання спірного договору, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Відповідно до статті 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Стаття 99 ЗК України визначає види права земельного сервітуту, серед яких: а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

в -1 ) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

в -2 ) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

г -1 ) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Як вбачається з умов договору про встановлення земельного сервітуту, ним встановлено наступні права землекористувача( відповідача): право проїзду, розміщення та проходу через земельну ділянку Власника; право встановлення будівельних риштувань , тимчасового складання та розміщення будівельних матеріалів, обладнання та/або техніки з метою ремонту та/або будівництва на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0151; право прокладати через земельну ділянку власника інженерні мережі, тобто, такі права, які не суперечать положенням ст. 99 ЗК України.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки договір про встановлення земельного сервітуту був укладений за згодою сторін, на погоджених ними умовах, які не суперечать положенням земельного законодавства, який регулює відповідні правовідносини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для визнання даного правочину недійсним.

При цьому, аналіз укладеного договору, докази, надані сторонами, не надають підстав вважати, що укладений договір якимось чином порушує публічний порядок або права будь-якої особи, оскільки мета укладеного договору - надання відповідачу права на обмежене користування частиною належною позивачу земельної ділянки для використання за цільовим призначенням наданої йому в оренду для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, земельної ділянки, а тому висновки суду першої інстанції про визнання договору недійсним, є безпідставними, не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та недоведені належними та допустимими доказами.

Договір земельного сервітуту жодним чином не порушує інтереси держави, та не позбавляє позивача права власності (користування) належною йому земельною ділянкою.

Висновки суду та доводи позивача про те, що договір містить окремі пункти, які не відповідають положенням законодавства, а саме: пункт 8, згідно з яким земельний сервітут може бути відчужено, не є підставою для визнання договору про встановлення земельного сервітуту недійсним в цілому з огляду на те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Пункт 1 договору щодо безстроковості сервітуту також не суперечить ст. 98 ЗК України, яка передбачає, що сервітут може бути як строковим, так і постійним.

При цьому, у відповідності до ст. 98 ЗК України, строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (в даному спорі, договір оренди з відповідачем укладено на 5 років), тому, включення до договору п. 1 також не свідчить про недійсність правочину.

Пункт 4 договору щодо безоплатності сервітуту, також не є підставою для визнання договору недійсним в цілому, оскільки статтею 98 ЗК України передбачено платне або безоплатне користування земельною ділянкою, а тому, включення такої умови не суперечило вимогам земельного законодавства та було узгоджено сторонами в момент укладання договору.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду у частині позовних вимог щодо визнання договору недійсним, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неналежній правовій оцінки обставин справи, а тому підлягає скасуванню з відмовою у позові в цій частині.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо знесення за рахунок відповідача тимчасової споруди - відділу продажу, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:03:231:0037, проте з інших підстав, ніж зазначив суд першої інстанції.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що серед визначених ст. 99 ЗК України прав землекористувача, відсутнє право на розміщення на земельній ділянці позивача будь - яких споруд, у тому числі тимчасової споруди - відділу продажу.

Проте, відповідно до п. в ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів , як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Як вбачається з технічного висновку за результатами обстеження нежитлової будівлі по вулиці Набережна Перемоги № 40Д, дана будівля є тимчасовою і виконана з легких металевих конструкцій, а тому вона може бути предметом земельного сервітуту.

Разом з цим, оскільки при укладанні земельного сервітуту сторони не погодили можливість встановлення на земельній ділянці, яка надається для використання у якості земельного сервітуту тимчасової споруди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про знесення за рахунок ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "ФАВОРИТ" тимчасової споруди - відділу продажу, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:231:0037.

Заперечення відповідача про недоведеність розташування даної споруди саме на тій земельній ділянці, відносно якої встановлено сервітут, є неспроможними, оскільки зі схеми топографо-геодезичної зйомки та розташування об`єктів нерухомого майна, тимчасових споруд та об`єктів незавершеного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:231:0037 та з кадастровим номером 1210100000:03:231:0151 вбачається знаходження тимчасової споруди - відділу продаж саме на земельній ділянці, належній позивачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо знесення за рахунок відповідача огорожі, суд першої інстанції виходив з того, що знесення захисно-охоронного огороджування будівельної площадки порушує будівельні норми.

В цій частині рішення суду позивачем не оскаржувалось, а відповідач, хоча і просив скасувати рішення суду в повному обсязі, висновків суду першої інстанції щодо даної частини позовних вимог не спростовував.

Проте, колегія суддів вважає, що в цій частині висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно висновку про розташування огородження території будівельної площадки по вул. Набережна Перемоги, буд. № 40Д, м. Дніпро, наданого ТОВ "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут" , які відображені в томі № 11 "Проект організації будівництва" арх. № 002/19-ПОБ (проект погоджений ДП "Жилком" 04.10.2019 року), зазначено про те, що виробництво будівельно монтажних робіт за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 40 Д, м. Дніпро здійснюється в обмежених умовах, які характеризуються наявністю наступних факторів: інтенсивного руху пішоходів у безпосередній близькості від місць робіт; мережі існуючих підземних комунікацій, що підлягають перекладенню; обмежених умов складування матеріалів (а.с.106), а тому територія підлягає тимчасово захисному огородженню.

Отже, враховуючи вищезазначене, знесення захисно-охоронного огороджування будівельної площадки яка знаходиться на території позивача, без зобов`язання відповідача встановити огороджування будівельної площадки на власній території є неможливим, оскільки це може бути небезпечним для життя та здоров`я людей.

Посилання позивача на неможливість застосування у даному спорі експертного висновку, який підтвердив неможливість відповідача задовольнити потребу в будівництві на орендованій ним земельній ділянці в іншій спосіб, ніж через встановлення земельного сервітуту, є безпідставним з огляду на наступне.

Частиною 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до абзацу 10 частини 2 пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 N 53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Отже законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.

Згідно з частинами першою, другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом як висновок експерта.

За вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Колегія суддів вважає, що усі наявні в матеріалах справи докази підтверджують мету укладеного договору земельного сервітуту, та необхідність такого договору для відповідача з урахуванням цільового призначення та міста знаходження земельної ділянки, наданої відповідачу в оренду для провадження господарської діяльності .

Таким чином, оскільки, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку доказам, неправильно застосував норми матеріального права в частині позовних вимог про визнання недійсним договору земельного сервітуту, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові про визнання недійсним договору земельного сервітуту.

В решті частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.275-282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "ФАВОРИТ" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 у справі № 904/1014/20 щодо визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту від 10 квітня 2019 року, укладеного між Державним вищим навчальним закладом "Український державний хіміко-технологічний університет" та Обслуговуючим кооперативом "Фаворит" відносно земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:03:231:0037, площею 4,4396 га.- скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2020 у справі № 904/1014/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 04.03.2021року.

Головуючий суддя О.В.Березкіна

Суддя С.Г.Антонік

Суддя О.Г.Іванов

У зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, про що складений акт від 23.11.2020, копії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі №904/1014/20 поштою не надсилаються.

Надіслати копії цієї постанови на електронну адресу: Державного вищого навчального закладу "Український державний хіміко-технологічний університет" та Обслуговуючого кооперативу "ФАВОРИТ".