Рішення

від 03.03.2021 по справі 914/2647/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 справа № 914/2647/20

За позовом: Фізичної особи - підприємця Грабинського Ігоря Ярославовича, м. Львів,

до відповідача-1: Львівського комунального підприємства Агенція ресурсів Львівської міської ради , м. Львів,

до відповідача-2: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача - 3: Приватне підприємство Торговий дім Липовий цвіт , м. Львів,

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів- Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

про: витребування морозильної вітрини.

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання А.П. Полянський

За участю представників сторін:

позивача: О.О. Дегтяренко - представник;

відповідача-1 : Л.О. Кобрин - представник;

відповідача - 2: Ю І. Бочуляк- представник;

відповідача - 3: не з`явився;

третьої особи: не з`явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи - підприємця Грабинського Ігоря Ярославовича до відповідача-1: Львівського комунального підприємства Агенція ресурсів Львівської міської ради , до відповідача-2: Львівської міської ради про витребування морозильної вітрини.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.11.2020 призначено розгляд справи №914/2647/20 в підготовчому засіданні на 23.11.2020. В подальшому розгляд справи відкладено на 14.12.2020. Ухвалою суду від 14.12.2020 залучено до участі у справі співвідповідача - Приватне підприємство Торговий дім Липовий цвіт . Ухвалою суду від 14.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/2647/20 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01.02.2021. Ухвалою суду від 01.02.2021 залучено Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів, розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 08.02.2021. Ухвалою суду від 08.02.2021 закрито підготовче провадження у справі №914/2647/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.03.2021.

В судовому засіданні 03.03.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав усні пояснення по суті справи. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі укладеного договору безоплатного користування майном від 01.05.2017 №20 відповідачу було передано в тимчасове користування низькотемпературну морозильну вітрину Бонета ТМ Три ведмеді . Як зазначає позивач, передане майно, в порушення виконання умов зазначеного договору, не повернуте. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою витребувати у Львівського комунального підприємства Агенція ресурсів Львівської міської ради , Львівської міської ради, Приватного підприємства ТД Липовий цвіт морозильну вітрину Бонета ТМ Три ведмеді .

В судовому засіданні 03.03.2021 представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві. Свої заперечення обґрунтовує наступним.

Як зазначає відповідач-1, у Львівського комунального підприємства Агенція ресурсів Львівської міської ради відсутнє майно, яке Позивач просить витребувати. Разом з тим відповідач -1 зазначає, що до позовної заяви не додано жодних доказів, які б підтверджували, що майно яке позивач просить суд витребувати знаходиться у Відповідача-1. Як зазначає Відповідач-1, згідно Акту приймання-передачі від 10.07.2019 р. на баланс ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради від ЛМ КП Айсберг передані нежитлові приміщення за адресою: вул. Краківська, буд 7, м. Львів, Львівська область, що перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, згідно якого матеріальні цінності, устаткування та інше майно, що не є невід`ємними покращеннями приміщень - відсутні.

Відповідач- 1 наголошує, між Фізичною особою -підприємцем Грабинським Ігорем Ярославовичем та Львівським комунальним підприємством Агенція ресурсів Львівської міської ради жодні угоди щодо спірного майна не укладались, а тому, на його думку , Позивач мав би звертатись за захистом свого порушеного права саме до ПП ТД ЛИПОВИЙ ЦВІТ , а не до ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради .

В судовому засіданні 03.03.2021 представник відповідача-2 надав усні пояснення по суті спору, щодо задоволення позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

В судове засідання 03.03.2021 представник відповідача-3 з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом, заяв, клопотань, станом на дату судового засідання, до суду не надіслав.

В судове засідання 03.03.2021 представник третьої особи з`явився, причини неявки не повідомив, відзиву на позов не подав, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом, заяв, клопотань, станом на дату судового засідання, до суду не надіслав.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Таким чином, відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на адресу відповідача копії ухвал у справі, свідчить про незацікавленість відповідача-3 у розгляді справи.

Суд, враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, не вважає відсутність представника відповідача та третьої особи у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.

Ураховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача-3 та третьої.

В той же час суд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції, статті 2 Господарського процесуального кодексу одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу). Аналогічна позиція висвітлена у постанові КГС ВС від 16.07.2020 у справі № 924/369/19.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому завданні 03.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

На підстав договору №20 безоплатного користування майном укладеного між Фізичною особою - підприємцем Грабинським І.Я. та Приватним підприємством ТД Липовий Цвіт 01.05.2017, згідно акту приймання - передачі морозильного обладнання від 01.05.2017, ФОП Грабинський Ігор Ярославович (Позичкодавець) передав, ПП ТД Липовий Цвіт (Користувач) в особі Липинського Б.В. прийняв морозильне обладнання 3- Ведмеді на 1000 літрів, заводський № 03154100125 .

Згідно п.3.3 Договору після закінчення терміну дії даного договору або при достроковому його розірванні сторона 2 зобов`язаний повернути стороні 1 обладнання на протязі 5 (п`ять) календарних днів в технічно справному стані з оформленням Акту прийому-передачі. У випадку неможливості повернення холодильного обладнання сторона 2 повертає на розрахунковий рахунок сторона 1 суму заставної вартості вказану в Акті прийому-передачі.

Відповідно до пункту 6.1. вказаного Договору після закінчення дії або достроковому розірванні Договору безоплатного користування майном, сторона 2 зобов`язана протягом 5 (п`яти) днів повернути майно за актом передачі стороні 1.

Пунктом 7.1. даного Договору передбачено, що у випадку неможливості повернення майна, Орендар перераховує на розрахунковий рахунок сторони 1 10000 (десять тисяч гривень) за кожну одиницю холодильного обладнання.

Відповідно до п. 8.4. Договору, він діє з моменту підписання і до (не вказано дати), якщо по закінченню строку договору жодна із сторін не виявила бажання розірвати, то договір вважається пролонгованим до повного виконання зобов`язань за даним Договором.

Як зазначає позивач, Липинський Б.В. усно повідомив про те, що приміщення орендоване ним за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 7 - зачинене, а ключі зберігаються в управлінні комунального майна Львівської міської ради.

У відповідь на звернення ФОП Грабинського І.Я. від 18.12.2019 №18/12/19 Львівське комунальне підприємство Агенція ресурсів Львівської міської ради повідомило, що на баланс ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради від ЛМКП Айсберг передані нежитлові приміщення за адресою: вул. Краківська, буд. 7, м. Львів, Львівська область, що перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Морозильна вітрина, як і будь-яке інше обладнання, не була предметом приймання-передачі, оскільки не є невід`ємним покращенням даних приміщень.

Таким чином, на думку позивача, Львівське комунальне підприємство Агенція ресурсів Львівської міської ради та Львівська міська рада обмежують його у здійсненні майнових прав щодо морозильного обладнання.

Відтак, ФОП Грабинський І.Я. звернувся з позовом до суду про витребування у відповідачів - Львівського комунального підприємства Агенція ресурсів Львівської міської ради , Львівської міської ради та ПП ТД Липовий Цвіт морозильну вітрину, марки ЮКА, моделі МІОООУ із світлодіодною підсвіткою, інвентарний номер 28604, заводський номер 03154100128.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України), а ч. 1 ст. 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів закріплені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно з ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Разом з тим необхідно розмежовувати захист права власності шляхом подання віндикаційного позову та невиконання чи виконання з порушенням умов договірного зобов`язання.

Наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин виключає можливість пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов`язалася повернути це майно після закінчення строку, на який воно передано, але не виконує цього обов`язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розділу III книги 5 ЦК України ( Окремі види зобов`язань ).

Отже, для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, положення статті 1212 Цивільного кодексу України визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов`язань, що виникають у зв`язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми вказаної статті мають застосовуються для вирішення спорів, пов`язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов`язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

При цьому слід зауважити, що якщо за правилами статті 387 Цивільного кодексу України подається віндикаційний позов про повернення майна із чужого незаконного володіння, то на підставі положень статті 1212 вказаного Кодексу власник може вимагати стягнення доходів від користування річчю або відшкодування вартості речі в разі погіршення її якості під час незаконного володіння нею.

Отже, речово-правові засоби захисту, передбачені правилами статті 387 Цивільного кодексу України спрямовані на захист суб`єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов`язальних відносинах з порушником.

Зобов`язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов`язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов`язальних правовідносинах. Зобов`язально-правові засоби відзначаються відносним характером взаємовідносин сторін, а також тим, що об`єктом захисту можуть бути будь-які речі та майнові права.

Як встановлено судом майно - морозильна вітрина, заводський номер 03154100128, про витребування якого заявлено позов у даній справі було передано позивачем відповідачу - 3 - ПП ТД Липовий цвіт на основі укладеного договору №20 безоплатного користування майном від 01.05.2017.

Відповідно до п. 3.3 Договору після закінчення терміну дії даного договору або при достроковому його розірванні сторона 2 зобов`язаний повернути стороні 1 обладнання на протязі 5 (п`ять) календарних днів в технічно справному стані з оформленням Акту прийому-передачі. У випадку неможливості повернення холодильного обладнання сторона 2 повертає на розрахунковий рахунок сторона 1 суму заставної вартості вказану в Акті прийому-передачі.

Звертаючись з позовом про витребування у відповідачів майна на підставі положень статей 387, 1212 Цивільного кодексу України, Позивач просить витребувати майно, яке передано ним у користування Відповідача-3 на підставі Договору №2 безоплатного користування майном від 01.05.2017.

Жодних доказів, які б підтверджували наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача1 і відповідача 2 позивачем до матеріалів справи не долучено.

Щодо позовних вимог про витребування майна від ПП ТД Липовий цвіт , то слід зазначити наступне.

Як вже встановлено судом, спір у даній справі щодо витребування майна у відповідача -3 виник і безпосередньо стосується Договору № 20 безоплатного користування майном, так як, обов`язок із повернення Відповідачем-3 майна у випадку розірвання договору визначено безпосередньо умовами останнього, а не у зв`язку з незаконним заволодінням чи безпідставним набуттям майна.

Оскільки, між позивачем і відповідачем-3 існували Договірні відносини, на підставі яких відповідач-3 мав у своєму користування морозильну камеру, витребування якої є предметом даного спору, отже до спірних правовідносин сторін повинні застосовуватися зобов`язально-правові способи захисту, врегульовані зобов`язальним інститутом цивільного права щодо оренди майна.

З огляду на викладене, звернення з позовом до відповідача - 3 про витребування майна шляхом віндикації, суд розцінює як невірно обраний спосіб захисту, адже між позивачем та відповідачем - 3 існують зобов`язальні відносини.

Крім того, як вже зазначалося раніше, укладений 01.05.2017 між Фізичною особою - підприємцем Грабинським І.Я. та Приватним підприємством ТД Липовий Цвіт Договір безоплатного користування майном №20 є безстроковим.

Згідно п.3.3 Договору після закінчення терміну дії даного договору або при достроковому його розірванні сторона 2 зобов`язаний повернути стороні 1 обладнання на протязі 5 (п`ять) календарних днів в технічно справному стані з оформленням Акту прийому-передачі. У випадку неможливості повернення холодильного обладнання сторона 2 повертає на розрахунковий рахунок сторона 1 суму заставної вартості вказану в Акті прийому-передачі.

Таким чином, обов`язок повернення майна, переданого позивачем в безоплатне користування, виникає у відповідача-3 після розірвання безстрокового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем долучено до позовної заяви угоду про розірвання договору купівлі - продажу №200105170096478 , згідно якої, як стверджує позивач, ПП ТД Липовий цвіт зобов`язане повернути позивачу морозильну камеру Монако за №0117241695 та бонету ТМ Три ведмеді не пізніше ніж через 5 календарних днів з моменту розірвання (з моменту вручення угоди).

Суд відноситься критично до посилання позивача на таку угоду як підставу розірвання договору №20 безоплатного користування майном, адже згадувана угода як вже зазначалось, стосується розірвання договору купівлі - продажу №200105170096478, а не договору безоплатного користування майном №20 від 01.05.2017.

Відтак, в матеріалах справи відсутні докази звернення однієї із сторін із заявою про розірвання Договору №20 безоплатного користування майном, передбачені п.8.4. Договору, а тому, відсутні підстави вважати, що такий було розірвано.

Крім того, позивач з позовній заяві зазначає про скерування листа п. Липинському В.Б. з вимогою про повернення вищезазначеного майна. Однак, така інформація не знайшла свого підтвердження в матеріалах справи.

Зважаючи на наведене, позов у даній справі в частині витребування майна з відповідача -3 не підлягає до задоволення зважаючи на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 387, 1212 ЦК України, виходячи з фактичних обставин справи.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Аналогічна правова позиція викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц.

Щодо вимоги позивача про витребування спірного майна від відповідача -1 - Львівського комунального підприємства Агенція ресурсів Львівської міської ради та відповідача -2 - Львівської міської ради, з посиланням на те, що вони обмежують позивача у здійснення майнових прав щодо морозильного обладнання, то суд встановив наступне.

Як вже зазначалось вище, предмет доказування у віндикаційних справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: зокрема, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача.

Однак, матеріалами справи не підтверджено наявність майна у відповідача-1 та відповідача-2 , яке позивач просить суд витребувати.

Так, згідно Акту приймання-передачі від 10.07.2019 р. на баланс ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради від ЛМ КП Айсберг передані нежитлові приміщення за адресою: вул. Краківська, буд 7, м. Львів, Львівська область, що перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Відповідно до вказаного Акту приміщення передавались порожніми, будь-які матеріальні цінності, устаткування та інше майно, що не є невід`ємними покращеннями приміщень - відсутні.

Відтак, суд погоджується з твердженням відповідача - 1 про те, що позивачем не долучено жодних доказів наявності спірного майна в натурі у незаконному володінні ЛКП Агенція ресурсів Львівської міської ради та Львівської міської ради.

Встановлені обставини фактичної відсутності майна у відповідачів 1 та 2 виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень статтей 387 ЦК України, 1212 ЦК України, оскільки судом не встановлено, а скаржником не доведено у порядку статей 74, 76-77 ГПК України факт володіння відповідачами 1 та 2 спірним майном або його збереження (фізичної наявності майна у вказаних відповідачів).

За таких обставин, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, встановивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умов, що є правовою підставою для застосування статей 387, 1212, 1213 ЦК України, зокрема, факту безпідставного набуття відповідачами витребуваного майна, фактичної наявності у відповідачів 1 та 2 такого майна в натурі станом на дату розгляду справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна у відповідачів 1 та 2.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 129 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись ст.ст. 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.03.2021.

Суддя Н.Є. Березяк