Постанова

від 03.03.2021 по справі 200/6567/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року справа №200/6567/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 р. у справі № 200/6567/20-а (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач, УВД ФСС у Київській області) про: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо фінансування для надання матеріального забезпечення по вагітності та пологах на підставі листків непрацездатності серії АГУ № 809917, серії АГТ № 454904 і заяви-розрахунку від 25.06.2020 в сумі її залишку 107 381,40 грн. від загального розміру допомоги 136 816,40 грн.; зобов`язати відповідача здійснити фінансування ПРАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ для надання матеріального забезпечення по вагітності та пологах в сумі її залишку 107 381,40 грн. від загального розміру допомоги 136 816,40 грн. за вирахуванням вже сплаченої частини допомоги в сумі 29 345,00 грн. за листками непрацездатності серії АГУ № 809917, серії АГТ № 454904 і заяви-розрахунку від 25.06.2020.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що підставою в відмові фінансування відповідачем матеріального забезпечення по вагітності та пологах страхувальником - ПАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ єдиного соціального внеску, а не помилковий розрахунок середнього заробітку, як зазначено судом першої інстанції. У відзиві та супровідному листі про повернення заяви-розрахунку відповідач зазначив, що за наявності відомостей про сплату єдиного соціального внеску, він буде мати законні підстави для надання матеріального забезпечення, відповідно поданої заяви-розрахунку від 25.06.2020. Судом зроблені безпідставні висновки та припущення про складання довідки про заробітну плату від 25.06.2020, доданої позивачем до позовної заяви за формою, встановленою окупаційною владою на тимчасово непідконтрольній Україні території. Апелянт зазначає, що надана довідка не містить в собі жодних символів, назв , ознак, печаток, штампів будь-яких органів окупаційної влади на тимчасово непідконтрольній Україні територій . Довідка складена та видана їй підприємством, що зареєстровано та здійснює свою законну діяльність на території України, має реквізити, печатку, підписи уповноважених осіб та вимір середньоденної суми для нарахування матеріальної допомоги, зазначений в національній грошовій одиниці України - гривні. Апелянт зазначає, що інформацією про продовження діяльності підприємства на непідконтрольній території вона не володіла і не володіє, оскільки з 2013 року перебувала в декретній відпустці , наразі не перебуває з ним в трудових відносинах. Суд не ухвалював встановити форму довідки для надання суду як і не встановлено це діючим законодавством, не ухвалював надання пояснення від ПАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ про форму наданої довідки. Матеріали справи містять довідки ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ надані суду про заробітну плату позивача та суму сплаченого (відрахованого) ЄСВ. Судом проігноровані та не досліджені приписи п. 4 ч.1 ст.1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закону № 2464-VI) щодо максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, яка і була зазначена в Державному реєстрі та довідці від 25.06.2020. Апелянт наголошує, що відповідачем надано суду відомості про нараховану заробітну плату позивача в частині, що обмежена максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску. Отже, довідки ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ від 25.06.2020 та №16/10-03 від 16 жовтня 2020 року не мають жодних розбіжностей, місять дані про суму заробітної платні позивача, на яку нараховувався єдиний внесок, та дані про повний нарахований дохід, який є вищий ніж максимальна величина бази нарахування єдиного внеску, отже судом зроблено невідповідні висновки.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач, є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6, 7).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 144345183 від 03.09.2018 року, місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.8).

Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.03.1999, позивач перебувала у трудових відносинах з ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ в період з 01 грудня 2009 року по 11 березня 2020 року (а.с.89-93).

Відповідно до листків непрацездатності серії АГУ № 809917, серії АГТ № 454904 позивач в період з 16.01.2017 по 21.05.2017 та з 22.05.2017 по 04.06.2017, відповідно, перебувала у стані непрацездатності з вагітності та пологів (а.с.12, 13).

Учасниками справи не заперечується, що страхувальником ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ до Торецького міського відділення Фонду було надано заяву-розрахунок № 317 від 14.05.2018 на суму 29 435,00 грн. по застрахованій особі ОСОБА_1 . До заяви включені листки непрацездатності по вагітності та пологам № 809917 на 126 календарних днів за період непрацездатності з 16.01.2017 по 21.05.2017 на суму 26491,50 грн. та № 454904 на 14 календарних днів за період з 22.05.2017 по 04.06.2017 на суму 2943,50 грн.

Вказана сума матеріального забезпечення по вагітності і пологам 29435,00 грн. перерахована Торецьким міським відділенням Фонду та фактично отримана позивачем 30 травня 2018 року, про що свідчить банківська виписка, надана страхувальником ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ (а.с.17).

Заявою-розрахунком ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ від 25.06.2020 щодо здійснення матеріального забезпечення застрахованої особи - позивача встановлено виплату допомоги у розмірі 107 381,40 грн. за той самий період тимчасової непрацездатності з 16.01.2017 по 21.05.2017 та з 22.05.2017 по 04.06.2017 (а.с.18, 19).

Відповідач листом від 02.07.2020 заяву-розрахунок ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ від 25.06.2020 повернув без оплати через несплату підприємством єдиного соціального внеску за застраховану особу (а.с.20).

Позивачем до позовної заяви додана довідка ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ від 25.06.2020, яка має назву (мовою оригіналу): Справка о средней заработной плате (доходе) (для назначения пособия по временной нетрудоспособности и беременности и родам . У стовбцях довідки одиниця вимірювання зазначено як рублі, проте в підрахунку середньоденної зазначено одиницю вимірювання як гривня. Довідка містить суми заробітної плати з якої сплачено страхові внески (а.с.14).

З витягу з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.50) вбачається, що за період липень - грудень 2016 року за позивачем не сплачений єдиний внесок. У даних Державного реєстру за липень-листопад 2016 року заробітна плата позивача складає - 36 250 грн. щомісячно, за грудень 2016 року - 40 000 грн, що відповідає довідці від 25.06.2020.

Відповідно до довідки ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ від 20.10.2020 про заробітну плату позивача та суму сплаченого ЄСВ, де зазначено заробітна плата за період липень-грудень 2016 року, а саме за липень, вересень та листопад 2016 року у розмірі 70 000 грн., за серпень - 51 181,04 грн., жовтень 46 454,97 грн., грудень 70 068,80 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом статті 17 Закону України Про відпустки від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами тривалістю: до пологів - 70 календарних днів; після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом № 1105-XIV.

Пунктом 3, 4, 11, 12, 14 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру єдиного внеску на соціальне страхування, встановлених законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов`язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.

Суб`єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право, зокрема, отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

В силу ст. 18 Закону № 1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Частиною 1 статті 19 Закону № 1105-XIV закріплено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, як допомога по вагітності та пологах.

За правилами ч. 1 ст. 25 Закону № 1105-XIV, допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами.

Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів та 90 - після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Частиною 4 статті 19 Закону № 1105-ХІV передбачено, що застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону в таких розмірах: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку; 2) допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону № 1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.

За положенням частини 1 статті 31 Закону, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров`я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з Фондом.

Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) застраховані особи, зазначені в абзаці шостому частини першої статті 24 цього Закону, додають копії відповідних посвідчень або інші документи, які підтверджують право на пільгу.

У свою чергу, у статті 33 Закону № 1105-XIV закріплено, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затв. постановою КМ України № 1266 від 26.09.2001р.

Згідно 3 Порядку №1266, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України № 2464 від 08.07.2010р. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

При цьому, згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Пунктом 32 Порядку № 1266 передбачено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п`яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком (пункт 33 указаного Порядку).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по вагітності та пологах є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено.

При цьому, пунктом 29 вказаного Порядку передбачено, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку,

У розглядуваному випадку згідно відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є відсутніми дані про сплату ЄСВ в розрахунковому періоді (дванадцять місяців перед настанням страхового випадку).

Матеріали справи свідчать, що оскільки страхові внески за розрахунковий період не сплачені, тому розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності проведений Фондом соціального страхування України у 2018 році згідно п.29 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затв. постановою КМ України № 1266 від 26.09.2001р., а саме, не вище за розмір мінімальної заробітної плати.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ( виправдання ) свого рішення.

При цьому, суд бере до уваги п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18), де міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Відповідач листом від 02.07.2020 прийняв рішення про повернення заяви-розрахунку ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ від 25.06.2020 без оплати з підстав несплати підприємством єдиного соціального внеску за застраховану особу (а.с.20).

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Порядок ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування врегульовує Закон України № 1058 від 09.07.2003р. Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 статті 16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

Відповідно до положень ст.106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24 грудня 2015 року № 909-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, внесено зміни до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI та виключено положення п.2 ч.1 ст.4 зазначеного закону, яка передбачала, що до платників єдиного внеску віднесено працівників - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють.

Отже, з 01.01.2016 року позивач безпосередньо не здійснює сплату єдиного соціального внеску та фактично позбавлений можливості забезпечення безпосередньої сплати сум єдиного внеску.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

На підставі викладеного, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для обмеження соціальних гарантій позивача.

Суд зазанчає, що позивач є найманим працівником підприємства та самостійно не сплачує єдиний внесок. Обов`язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ , який здійснив нарахування цього внеску та його утримання із заробітної плати позивача.

Таким чином, позивач законодавчо позбавлений обов`язку сплачувати єдиний внесок і жодним чином не може впливає на процес його нарахування та сплати роботодавцем.

Внаслідок невиконання роботодавцем свого обов`язку по сплаті внесків до ПФ України позивач позбавлений соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.22 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Отже, застраховані особи, за яких з вини страхувальника не були сплачені страхові внески, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності, розмір якої не підлягає обмеженню відповідно до п.29 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затв. постановою КМ України № 1266 від 26.09.2001р.

Контроль за додержанням підприємствами законодавства про загальнообов`язкове соціальне страхування в частині нарахування та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Зі змісту наданих Позивачем пояснень та документів вбачається, що ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ нарахувало та виплатило позивачу заробітну плату та відраховувала з цієї суми єдиний соціальний внесок. А відтак указана сума повинна бути включена при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для визначення розміру допомоги по вагітності та пологах.

Посилання суду на розбіжності щодо сум заробітної плати в довідках та реєстрі, суд не приймає, оскільки ним не враховано приписи п. 4 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI щодо максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, яка і була зазначена в Державному реєстрі та довідці від 25.06.2020.

Таким чином, враховуючи, що розмір допомоги по вагітності та пологах розраховується з урахуванням всіх видів заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, суд приходить до висновку про безпідставність відмови відповідача у виплаті Позивачу допомоги по вагітності та пологах без врахування заробітної плати, отриманої застрахованою особою - позивачем від роботодавця - ПрАТ НВП СПЕЦВУГЛЕМАШ .

Щодо обраного судом способу захисту прав позивача зі сторони апелянта колегія суддів враховує таке.

Згідно із ст.9 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування основними завданнями Фонду та його робочих органів є, зокрема: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону; здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, у тому числі на підставі інформації з електронного реєстру листків непрацездатності; здійснення контролю за використанням роботодавцями та застрахованими особами коштів Фонду.

Статтею 34 наведеного Закону передбачено, що фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

Страхувальник відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.

Страхувальник, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

В розглядуваній справі позивач є зацікавленою особою, звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного права на отримання матеріального забезпечення у зв`язку із неперерахуванням Управлінням коштів його роботодавцю. Тобто, Управління визначено відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , не здійснив фінансування страхувальника, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно отримати матеріальне забезпечення. При цьому, Управління є учасником спірних відносин, оскільки саме воно має прийняти рішення про фінансування страхувальника для виплати страхувальником застрахованій особі матеріального забезпечення.

У рішенні від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абз.1 п.4.1 Рішення).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб між учасниками правовідносин існував юридичний спір, а порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Невід`ємним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підставність для задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Керуючись статтями 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 р. у справі № 200/6567/20-а - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 р. у справі № 200/6567/20-а - скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, які полягають у відмові призначити та виплатити ОСОБА_1 допомоги по вагітності та пологам у розмірах, зазначених в заяві-розрахунку від 25.06.2020, поданої на підставі листків непрацездатності серії АГУ № 809917, серії АГТ № 454904.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити фінансування для надання матеріального забезпечення по виплаті допомоги по вагітності та пологах застрахованій особі ОСОБА_1 на підставі заяви-розрахунку від 25.06.2020, поданої на підставі листків непрацездатності серії АГУ № 809917, серії АГТ № 454904, з урахуванням правової оцінки наданої судом.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 2102 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 03 березня 2021 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді: І.В. Геращенко

Г.М. Міронова