Постанова

від 03.03.2021 по справі 640/4601/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4601/19 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Ганечко О.М., Собківа Я.М.,

секретаря Ткаченка В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Целінський В.С., адвокат Лубинець А.В.,

від відповідача - Сороколіт І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Парус Експо Медіа до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Парус Експо Медіа (далі - позивач, ТОВ Парус Експо Медіа ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, якими визначено грошове зобов`язання по податку на додану вартість та на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що належним чином оформленими первинними документами підтверджено реальне виконання договірних відносин між позивачем та його контрагентом, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов відхилити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає ті самі доводи, які були викладені у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує на тому, що відповідач не навів у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Наголошують на тому, що посилання відповідача на вирок Вишгородського районного суду Київської області, яким затверджено угоду, укладену із директором контрагента, є безпідставними, оскільки особою визнано вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 1 Кримінального кодексу України, яка не має жодного відношення до фіктивного підприємництва, відповідальність за яке була передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України . До того ж, у вироку не досліджено та не встановлено обставин фінансово-господарської діяльності ТОВ АККОРДА із позивачем. Наголошує, що на момент укладення договору проявив належну обачність: перевірив реєстрацію контрагента, отримав копії паспорта директора, який підписував договір, статутних та реєстраційних документів, довідку про кількість співробітників, перевірив відсутність в Єдиному реєстрі судових рішень вироків, що набрали законної сили, за результатами кримінальних проваджень, розпочатих відносно посадових осіб контрагента, пов`язаних із фіктивністю.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві заявило клопотання про заміну відповідача правонаступником.

За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до постанов Кабінета Міністрів України Про затвердження положення про Державну податкову службу України та Державну митну службу України від 06 березня 2019 року №227, Про утворення територіальних органів Державної податкової служби від 19 червня 2019 року №537 та розпорядження від 21 серпня 2019 року №682-р, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві почало діяльність як орган виконавчої влади та є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Отже, клопотання про заміну відповідача у справі Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача , пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що у період з 01 по 07 листопада 2018 року ГУ ДФС у м. Києві провело документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ (попередня назва ТОВ АККОРДА ) за березень - грудень 2016 року, за результатами якої 14 листопада 2018 року складено акт.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- пунктів 44.1, 44.2 статі 44, підпункта 134.1.1 пункта 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункта 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, внаслідок чого завищено занижено податок на прибуток на суму 48342,00 грн;

- пункта 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 44761,00 грн.

Не погодившись із висновками акта, платник податків подав заперечення на акт.

За результатами розгляду заперечень висновки акта змінені, встановлено порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2 статі 44, підпункта 134.1.1 пункта 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункта 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, внаслідок чого завищено занижено податок на прибуток на суму 11527,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 06 грудня 2018 року прийняті наступні рішення:

№0015431401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по ПДВ у розмірі 55951,00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 44761,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11190,00 грн.;

№0015441401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток у розмірі 14490,00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 11527,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2882,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень Державна фіскальна служба України рішенням від 15 лютого 2019 року скаргу позивача залишила без задоволення.

Не погоджуючись з правомірністю цих рішень, ТОВ ПАРУС ЕКСПО МЕДІА звернулось з позовом до суду.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими, у сукупності із іншими наданими позивачем та дослідженими судом доказами підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ АККОРДА .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до підпункта 134.1.1 пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капітала підприємства (за винятком зменшення капітала внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).

Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з баланса (звіта про фінансовий стан), звіта про фінансові результати (звіта про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіта про рух грошових коштів, звіта про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіта про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтями 1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України №996-ХІV).

Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Як закріплено у підпункті 9.1.3 пункта 9.1 статті 9 ПК України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункта 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до підпункта а пункта 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За правилами пункта 198.6 цієї правової норми не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредита, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на відображення у податковому обліку господарської операції є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та/або послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредита первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми відповідного податка, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредита з податка на додану вартість, визначену постачальником.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У разі ж надання податковим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

Оцінюючи висновки податкового органу про заниження позивачем грошових зобов`язань по податку на прибуток та на додану вартість, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається із акта, за результатами перевірки контролюючим органом встановлено, що посадова особа контрагента позивача ТОВ АККОРДА - ОСОБА_1 засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, що, на переконання відповідача, свідчить про неможливість здійснення господарських операцій.

Як установлено судом, 12 вересня 2014 року між позивачем (суборендар) та ТОВ Форум-Менеджемент Груп (орендар) було укладено Договір суборенди №ОТ 1196, за умовами якого орендар зобов`язується передати в суборенду, а суборендар зобов`язується прийняти, згідно умов цього договору, нежитлове приміщення 1 (офіс 6А/17), план якого наведений у додатку №1 до цього договора, розташоване на 1 поверсі в будівлі за адресою: м. Київ, вул. М. Пимоненка, 13, корпус 6 , вхід літера А .

Право орендаря на передачу приміщення в суборенду передбачено умовами укладеного з орендодавцем договору оренди від 05 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В., зареєстрованого в реєстрі за №19509.

31 жовтня 2014 року між ТОВ Форум-Менеджмент Груп (первісний орендар), ТОВ Аккорда (новий орендар) та позивачем (суборендар) укладено договір про внесення змін до договору суборенди №ОТ 1196 від 12 вересня 2014 року, відповідно до пункту 1.1 якого у зв`язку із закінченням строку оренди за Договором оренди від 05 серпня 2008 року, укладеного первісним орендарем з власником приміщень - ПАТ Славутич та вступом в дію договору оренди № ДС 825 від 31 жовтня 2014 року, укладеного між власником приміщень та новим орендарем, сторони досягли згоди про заміну сторони у зобов`язанні - орендаря за договором суборенди № ОТ 1196 від 12 вересня 2014 року, укладеним між первісним орендарем та суборендарем. Новий орендар приймає на себе всі права та зобов`язання первісного орендаря за основним договором, в тому числі, але не виключно щодо отримання відшкодування вартості сервісних послуг, орендної плати та/чи штрафних санкцій.

14 рудня 2015 року, 23 березня та 11 липня 2016 року між ТОВ Аккорда (орендар) та позивачем (суборендарем) було підписано ряд додаткових угоду до договору суборенди № ОТ 1196 від 12 вересня 2014 року, за умовами яких продовжувався строк дії договора та змінювався розмір орендної плати.

31 жовтня 2016 року сторонами укладено угоду про розірвання договору суборенди № ОТ 1196 від 12 вересня 2014, умовами якого сторони дійшли згоди припинити дію договору з 31 жовтня 2016 року.

Як убачається зі зміста зазначених документів, всі вони від імені ТОВ АККОРДА підписані не ОСОБА_1 , крім додаткової угоди №: від 11 липня 2016 року.

Факт передачі контрагенту позивача приміщення, яке у подальшому було отримано позивачем в суборенду підтверджує власник такого приміщення.

Жодних доказів на підтвердження нарахування грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів ТОВ АККОРДА у зв`язку з ухваленням 06 квітня 2018 року вирока Вишгородським районним судом Київської області по справі №363/4995/17, відповідачем не надано.

Надаючи правову оцінку такому вироку, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не передбачає відповідальності платника податку у виді донарахування податкових зобов`язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит за можливі неправомірні дії контрагента по операціям, як і обов`язку або права контролювати показники податкової звітності, дотримання податкового законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Виходячи з критерію добросовісності платника та індивідуальності юридичної відповідальності, судова колегія наголошує, що лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.

З урахуванням положень частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України межі обов`язковості вироку для адміністративного суду встановлюються лише щодо питань, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів також враховує, що через підприємство з фіктивними (формальними) засновниками може вестися цілком правомірна юридична діяльність, яка має відповідні правові наслідки.

З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що вироком Вишгородського районного суду Київської області встановлено вчинення ОСОБА_1 діяння, яке полягало у внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей.

Проте, ані під час розгляду кримінальної справи, ані під час розгляду адміністративної справи не встановлено, що ТОВ АККОРДА не здійснювало підприємницьку діяльність та вносило до податкової звітності неправдиві відомості. До того ж, задля здійснення діяльності з надання майна в оренду, не обов`язково бути власником такого майна, а достатньо володіти майном в силу договору оренди з його власником.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України №996-ХІV документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно пункта 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що позивачем доведено реальність виконання господарської операції оренди, а тому відсутність у податковій звітності матеріальних активів, не підтверджує висновок податкового органу про нереальність такої операції.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання безтоварними господарських операцій позивача із його контрагентом.

Колегія суддів уважає за необхідне також зазначити наступне.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платник податка на додану вартість, а факт реальності господарських операцій, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами. До того ж, за результатами виконання договора контрагент позивача визначив собі податкові зобов`язання з податка на додану вартість. Даних про те, що ці зобов`язання анульовані, податковим органом не надано. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для прийняття податкових повідомлень - рішень № 0015431401 та № 0015441401 у відповідача не було.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.М. Ганечко

Я.М. Собків

(Повний текст постанови складений 03 березня 2021 року.)